Головна ⇒ 📌Теорія літератури ⇒ Популізм
Популізм
Популізм (фр. populisme від лат. populus – народ) – французька літературна школа 20-30-х XX ст., обстоювала потребу реалістичного зображення знедолених, але без політичної тенденційності (А. Терів, Л. Лемоньє, М. Мардель та ін.). Цей термін вживається і в значенні опрощення мистецтва до рівня нерозвинених естетичних смаків простолюду, що було властиво народникам, а також у розумінні егалітаризації мистецтва, практикованої більшовиками (“масовизм”).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Драматургія Драматургія (грецьк. dramaturgia) – драма в широкому значенні слова, або ж сукупність драматичних творів певного письменника, певної літератури, певної доби. д. називають також теорію драматичної творчості. Термін д. вживається і для означення сюжетно-образної концепції театральної вистави, здійсненої режисером, чи кіносценарію....
- Строфіка Строфіка – розділ віршознавства, що вивчає властивості, внутрішню структуру строфи як ритмічно-інтонаційної цілості, як фонічно викінчену віршову сполуку, а також історію її виникнення, еволюцію, зв’язок з жанром та віршовим розміром, визначає її класифікацію. Водночас термін “С.” вживається у значенні строфічного ладу творів певного автора чи стильової течії або явища....
- Белетристика Белетристика (фр. belles-lettres – красне письменство) – в широкому значенні – твори художньої літератури взагалі, у вужчому – художня проза. дуже часто Б. називають прозу, для якої характерні гостросюжетність, інтрига, несподівані перипетії, що завжди приваблюють широкі кола читачів. У першому значенні термін Б. виходить з ужитку. Все частіше в сучасному літературознавстві Б. позначає легку, жваву, […]...
- Абсурд Абсурд (лат. absurdus – безглуздий) – нісенітниця, безглуздя. Термін у цьому значенні вживається істориками літератури і критиками, які аналізують поведінку персонажів художніх творів з позицій правдоподібності (культурно-історична школа, реальна критика). Термінологічного статусу абсурд набуває у словосполученнях “література абсурду”, “театр абсурду”, які використовуються для умовної назви художніх творів (романів, п’єс), що змальовують життя у вигляді начебто […]...
- Естетичний смак Естетичний смак – здатність людини до миттєвої оцінки дійсності, творів мистецтва крізь призму естетичних категорій і власного досвіду. Е. с. спрямовується естетичним ідеалом людини та її потребами, виявляється в конкретних актах естетичного сприймання і часто супроводжується інтуїтивним осяянням. Людина з розвинутим, сформованим Е. с. здатна самостійно орієнтуватися в мінливому світі художньо-естетичних цінностей, помічаючи серед них […]...
- Концепція Концепція (лат. conceptio – поєднання, сукупність) – розгорнута система поглядів, викладена з наміром уникнути логічних суперечностей при тлумаченні якоїсь складної проблеми, явища, У цьому сенсі літературознавець може мати власну естетичну концепцію художньої творчості або викладати чужі, запозичені погляди. Те ж стосується й письменників, які мають свої концепції дійсності, героя, творчості. Термін “К.” вживається і для […]...
- Естетизм Естетизм – збірна назва літературно-мистецьких течій, які у своїх маніфестах і творах висувають на перше місце естетичні програми і естетичні особливості мистецтва (“парнасці”, “неокласики”, символісти тощо). Е. обстоює літературу в її іманентній сутності, художній автономності, не підлеглій позамистецьким сферам, але рівновеликій їм. Термін “Е.” вживається прихильниками соціологічних теорій мистецтва для упереджено вульгарної характеристики праць своїх […]...
- Епічний образ Епічний образ (грецьк. epos – слово, розповідь) – об’єктивно змальований образ у розповідному художньому творі (романі, епопеї, повісті, оповіданні, поемі, новелі, нарисі, притчі тощо). Від обраного письменником жанру залежить глибина описової докладності та обсервації певних подій, міра достовірності людських характерів та еволюції персонажів (див.. Епос). Термін “епічний” вживається і в значенні “панорамний”, “безпристрасний”, “статечний”....
- Маргіналії Маргіналії (лат. margo – край, межа) – 1. Нотатки на берегах книг чи рукописів з тлумаченням незрозумілого слова чи фрагмента тексту; 2. В оформленні книг – винесена за формат тексту рубрикація, так званий “ліхтарик”; 3. Нотатки на берегах сторінки, зроблені читачем; у переносному значенні – жанроутвори, що є відгуком автора на певні тези в творах […]...
- Дифірамб Дифірамб (грецьк. dithyrambos – урочиста хорова пісня на честь богів, передовсім Вакха) – один із різновидів давньогрецької лірики, близький до оди чи гімну. Виконувався спочатку на святі збирання винограду, властивий поезії Піндара (VI-V ст. до н. е.). У новоєвропейській літературі – вірш, позначений надмірним звеличенням певної особи або події. досить часто цей термін вживається в […]...
- Абзац Абзац (нім. Absatz – уступ) – частина тексту, композиційно найменша, означена відступом на початку першого рядка і, як правило, не заповненим до кінця останнім рядком. Інколи Абзац вирізняється тільки незаповненням останнього рядка. Практикується також винесення початку першого рядка абзацу на поле сторінки. Абзац із кількох речень утворює змістову єдність. Слово “Абзац” вживається також у значенні […]...
- Поезія Поезія (грецьк. роіеsіs – творчість від роіео – роблю, творю) – художньо-образна словесна творчість. Термін вживається у багатьох значеннях. Передовсім він називає мистецтво слова (включаючи й фольклор), виповнене енергією “аристократизму духу”, або, як пише Ліна Костенко: Поезія – це завжди неповторність, Якийсь безсмертний дотик до душі. У вужчому розумінні П. – ритмічно організоване мовлення, постале […]...
- Апофеоз Апофеоз (грецък. apotheosis.- обожнення} – власне урочисте прилучення до божественної громади. В античні часи до її складу обиралися засновники колоній, герої Пелопонеської війни, соратники Олександра Македонського та й він сам, пізніше – в римську добу – Юлій Цезар та ін. Нині це поняття вживається у переносному значенні: у розумінні певної урочистості, подеколи – як фінальна […]...
- Кода Кода (італ. coda, від лат cauda – хвіст) – додатковий віршовий рядок в канцоні, сонеті, рондо, в тріолеті та в інших канонічних строфах. Вживається К. також у значенні заключної частини художнього твору, яка узагальнює його тематичний аспект, як, приміром, “Coda” П. Бірманського, що завершує його збірку “Пливем по морі тьми” (1909), застосована перед “Finale” та […]...
- Пуант Пуант (фр. pointe – вістря, гострий кінець, лезо) – гостродраматичне завершення ліричного сюжету у ліричному (драматичному чи епічному) творі, найвищий прояв градації: увігнав Заступ у землю Хотів докопатися До джерела А докопався До крові (А. Крат). П. притаманний також байкам, притчам та іншим жанрам, які завершуються лаконічним або афористичним висловом. Термін П. вживається у балеті […]...
- Бібліологія Бібліологія (грецьк. biblion – книга і logos – слово, вчення) – комплексна наука про книгу. Термін рідковживаний, використовувався ще в XVI ст. у Франції, де Ж.-Ж. Рів (1730-95) застосовував його у значенні “мистецтва міркувати про книги і говорити про них з певністю чи то стосовно їхнього змісту, чи стосовно їхньої історії”. У 1931 О. Фомін […]...
- П’єса П’єса (фр. piece) – різновид драми, в основу якої покладено конфлікт серйозного, складного і яскравого характеру (“В катакомбах” Лесі Українки, “Потомки запорожців” О. довженка та ін.). Подеколи цей термін вживають у більш широкому значенні – стосовно будь-якого драматичного. жанру (драма, трагедія, комедія тощо). Назву “П.” застосовують також, коли йдеться про ліричний вірш (у минулому віці). […]...
- Зіткнення, або Анадиплозис Зіткнення, або Анадиплозис (грецьк. anadiplosis – подвоєння) – стилістична фігура, що полягає у звуковому чи словесному повторенні кінця віршованого рядка та початку наступного: Згасає день за синіми лісами, За синіми лісами лягла імла; Пливуть рожеві хмари небесами, І тихо з небесами злилась земля. Стоять квітки, окроплені росою, Окроплена росою, тремтить трава. Мої думки захоплені красою, […]...
- Стенографія Стенографія (грецьк. stenos – вузький, обмежений і grapho – пишу) – спосіб швидкого записування за допомогою системи скорочень і умовних знаків. Запис за допомогою С називається стенограмою, або стенографічним. У переносному значенні поняття “стенографічний запис” вживається для підкреслення абсолютної точності, буквальності відтворення тексту або вислову....
- Метр Метр (грецьк. metron – міра, розмір) – внутрішній принцип організації віршованої мови, характеризований рисами квантитативності або квалітативності; термін поширений у силабо-тонічному віршуванні. Мовиться про ямбічний метр і т. п. М. вживається і для античної версифікації, в основі якої були мори....
- Арсенал художніх засобів Арсенал художніх засобів – наявність зображально-виражальних засобів у літературному творі. Термін вживається критикою для характеристики багатства чи бідності, розмаїтості чи обмеженості зображально-виражальних засобів художньої літератури (портрет, пейзаж, інтер’єр, опис, розповідь, монологи, діалоги)....
- Контактні зв’язки Контактні зв’язки (лат. contactus – дотик) – різновид літературних зв’язків, які грунтуються на взаємному знайомстві письменників або на ознайомленні митця з творчістю інших навіть при відсутності особистих контактів. Порівняльно-історичні чи типологічні студії літературного процесу, осягаючи його динаміку, літературну спадкоємність, діалектику традицій і новаторства, впливів і взаємовпливів, відрізняють К. з. від типологічних збігів, схожостей, зумовлених спільною […]...
- Катрен Катрен (фр. quatrain) – чотиривірш, строфа з чотирьох рядків із суміжним, перехресним чи кільцевим римуванням при розмаїтому чергуванні будь-яких клаузул. Вживається і в неповному римованому вірші (рубаї), і в неримованому. Структура К. сприяє досягненню оптимального ритмоінтонаційного, синтаксичного та смислового значення: Сміються, плачуть солов’ї а І б’ють піснями в груди: б Цілуй, цілуй, цілуй її – […]...
- Гомериди Гомериди – корпорації еллінських епічних поетів-рапсодів, які вважали себе спадкоємцями Гомера. Називалися також аедами. Термін вживався щодо кожного виконавця та інтерпретатора творів Гомера. В цьому розумінні таким себе вважав Й.-В. Гете, працюючи над епічними поемами “Герман і доротея” та “Ахіллеїда”. Г. можна кваліфікувати і перекладачів “Іліади” й “Одіссеї”, зокрема Бориса Тена, котрий переклав ці твори […]...
- Анахронізм Анахронізм (грецьк. ana – вверх та chronos – час) – культурно-історичні, хронологічні та інші невідповідності у художньому творі, зумисне чи мимовільне привнесення в літературний текст невластивих певній добі застарілих поглядів, звичаїв, суджень, лексики. Так, у драмі В. Шекспіра “Юлій Цезар” мовиться про дзигарі, яких не могло бути у Стародавньому Римі. Юрій Клен, пишучи про соняшник […]...
- Конструктивізм Конструктивізм (лат. constructio – побудова) – один із напрямів авангардизму, що виник на початку XX ст., виявив тенденції раціоналізації мистецтва за критеріями доцільності, економ-ності, лаконічності формотвірних засобів, призводячи до опрощення та схематизації естетичних чинників під кутом зору утилітарних (виробничих) інтересів. Така настанова була притаманна літературі “нової діловитості” (Німеччина). Розвивалася вона і в середовищі ЛЦК (Літературного […]...
- Катахреза Катахреза (грецьк. katdchresis – зловживання) – різновид гіперболічної метафори, в якій сполучаються слова, логічно між собою не узгоджені (“червоне чорнило”, “пекучий лід” тощо). Частіше подібні тропи називають оксиморонами, оскільки вони створюються завдяки незвичайному використанню епітетів (назва збірки В. Стуса “Веселий цвинтар” тощо). Подеколи К. вживається і в ширшому розумінні – як сполучення несумісних понять: “Я […]...
- Ізоляціонізм Ізоляціонізм (англ. isolationism, від фр. isolation – роз’єднання, відокремлення) – широкий суспільний рух, що виник у США наприкінці XIX ст. на основі ідеї невтручання у суспільно-політичні процеси поза американським континентом; загальна назва естетичних концепцій, які на основі вчення І. Канта про незацікавленість естетичного судження обстоювали і розробляли вчення про автономність естетичних цінностей, самодостатність мистецтва, незалежність […]...
- Літературознавча історіографія Літературознавча історіографія – допоміжна літературознавча дисципліна, яка описує, систематизує, аналізує й оцінює літературознавчі праці. Від бібліографії відрізняється своєрідним критицизмом, оскільки покликана дати уявлення про зміст і характер, жанр літературознавчих праць, визначити їх вартість стосовно піднятих у них проблем, аналізованих творів, з урахуванням рівня науки часу, коли ті праці з’явилися, і часу, коли створюється нова історіографічна […]...
- Акцент Акцент (лат. accentus – наголос) – у мовознавстві: 1) виділення силою і тривалістю вимови складу в слові (наголос граматичний) або слова у реченні ( наголос логічний, смисловий), а також графічний знак, яким позначається це виділення; 2) сукупність особливостей вимови, характерної для певної мови або діалекту. У літературознавстві термін А. вживається при визначенні ритмічної структури вірша […]...
- Метрика Метрика (грецьк. metrikаs – розмірений) – умовна назва системи версифікаційних правил певної національної поезії, передовсім теорія віршових розмірів. М. не охоплює всього віршознавства. Проблеми акцентуації у віршах, інтонації, інструментування, строфіки – поза її безпосередньою компетенцією, хоч вони постійно перебувають у полі її зору. В адекватному розумінні слова термін “М.” означає розгляд будови віршового рядка....
- Постшістдесятники в українській літературі Витіснене покоління, також Постшістдесятники,- генерація поетів в українській літературі, найбільша активність яких припадає на сімдесяті роки XX століття. Термін було запропоновано українським письменником Іваном Андрусяком, який, зокрема, спирався на оцінки критика Володимира Моренця. На думку критика Володимира Моренця, поети “витісненого покоління”, на відміну від шістдесятників, не вдосконалювали соцреалізм, а творили нову для української літератури поетику. […]...
- Натуралізм Натуралізм – (фр. naturalisme, лат. natura – природа) – літературний напрям, що виник у Франції в 70-ті XIX ст. і охопив у 80-90-ті літературу Західної Європи та США (брати Ж. та Е. Гонкури, Е. Золя, певною мірою Гі де Мопассан, М. Кретцер, Г. Гауптман, Г. Ібсен, С Крейн, Ф. Норріс), характеризується об’єктивістським, фактографічним зображенням дійсності, […]...
- Герметизм Герметизм (італ. ermetismo, від ermetio – замкнений) – напрям в італійській поезії в період міжвоєнного двадцятиліття (д. Унгаретті, Е. Монтале, С. Квазімодо, А-Гатто, Л. Сінісгаллі та ін.), започаткований дж. Леопарді. Г. був естетичною реакцією на тоталітарний, фашистський режим, художньою відповіддю на виклик історії, зосереджувався на основному мотивові – трагізмі людського буття, самотності самоцінної особистості, на […]...
- Ритміка Ритміка (грецьк. rhythmikos – мірний, рівномірний) – вчення про ритм. Цей термін у віршознавстві вживається у двох значеннях: лад ритму певного віршового твору чи сукупності творів; розділ віршознавства, спрямований на вивчення Р. у різних системах версифікації (розміри, рими, строфи тощо). дослідження Р. розпочалися ще задовго до н. е., породивши чимало наукових напрямів, відмінних за філософськими […]...
- Мартиролог Мартиролог (грецьк.- martys – свідок, logos – слово) – жанр християнської дидактичної літератури про святих та мучеників за віру (православний М. “Менелогій”, тобто “Місячні читання”, від IX ст.. Католицький – виданий за розпорядженням римського папи Григорія XIII ст.. у 1536 та ін.). Нині цей термін вживається для переліку покійників, зокрема осіб, що зазнали утисків, репресій, […]...
- Бард Бард (кельт. bard – співець) – мандрівний співець у народів кельтського походження; в добу середньовіччя – поет в Ірландії, Шотландії, Уельсі. Щоб здобути це звання, початківець мусив оволодівати версифікаційною майстерністю впродовж 10-12 літ. Поезія В., що проіснувала майже до кінця XVIII ст., мала великий вплив на європейську літературу, передовсім на романтизм, особливо після видання пісень […]...
- Енцикліка Енцикліка (лат. encyclicus – круговий, загальний) – спочатку – окружне послання єпископа, згодом – письмове звернення папи римського до всіх католиків та віруючих якоїсь однієї країни з релігійними, морально-етичними чи соціальними, політичними настановами. Пишеться, як правило, латиною і дістає назву від перших слів тексту. Сам термін може використовуватися в художній літературі у значенні окружного (обіжного) […]...
- Істина Істина – достовірне, адекватне знання про об’єктивну дійсність. Як термін з точним філософсько-понятійним наповненням у науковому літературознавстві стосується тільки позаестетичної реальності, що згадується у змісті художнього твору. Він зберігає певний сенс у працях про літературу, написаних з позицій гносеологізму. Якщо письменник виражає своє естетичне освоєння світу, то про об’єктивну істину в його творі не може […]...
- Дієреза Дієреза (грецьк. diairesis – рсзмежованість, роздільність) – в античній версифікації – заміна довгого складу в стопі двома короткими. В силабо-тоніці д. вживається за вимогами метроструктури (“Убогії ниви, убогії села” – Б. Грінченко), коли додається зайвий голосний у слові; також – коли він опускається (подеколи замість слова “Україна” вживається “Вкраїна” чи “Украйна”): Ідіте на Вкраїну, Заходьте […]...
Опис зими в художньому стилі.