Портрет суспільства у “новорічній казці” І. Драча “Крила”

(народився 1936 року)

Народився в с. Теліжинці на Київщині. Навчався на філологічному факультеті Київського університету, на Вищих сценарних курсах у Москві, викладав російську мову та літературу у с. Дзвінячому; працював у відділі поезії редакції “Літературної поезії”, у сценарній майстерні кіностудії їм. О. Довженка, в редакції журналу “Вітчизна”. Був Головою правління Київської Організації Спілки письменників України; голова Ради товариства “Україна”.

Поет, перекладач. Сутність творчості І. Драча – розповідь про людину зокрема і людство взагалі, прожиття і смерть, пошук ідеалу, істини й краси та форми вираження її. Лірика його – модерна, поет свідомо шукає для себе нових жанрів, працює над поетикою, формою вираження почуттів і розумів. Автор збірок поезій: “Соняшник” (1962), “Протуберанці серця” (1965), “До джерел” (1972), “Корінь і крона” (1974), “Київське небо” (1976), “Храм сонця” (1988), “Лист до калини” (1990) та ін., поем “Дума про Вчителя” (1977), “Соловейко-Сольвейг” (1978), “Чорнобильська мадонна” (1986) та ін.; повістей (збірка “Іду до тебе”, 1970). Перекладач поезій А. Вознесенського, Г. Лорки, Н. Хікмета, Ю. Словацького, П. Елюара та інших.

Портрет суспільства у “новорічній казці” І. Драча “Крила”

Поезію Івана Драча “Крила” не можна сприймати як іронічну “новорічну

казку” – настільки глибинний підтекст криється за її зовні простим казковим сюжетом. Якщо замислитися над прочитаним, то зрозумієш, наскільки влучно викриває алегорія казки характер нашого суспільства. Поет окреслив його дуже своєрідно, показавши під образами-символами бажані новорічні подарунки, різноманіття матеріальних запитів наших сучасників: Новий рік дарує й “шапку смушеву”, і “люльку дешеву”, і “модерні кастети”, і “фотонні ракети”, і “солі до бараболі”, “і валянки”, і “мед од простуди”.

Сходинкою вище над матеріальними подарунки розташовувалися подарунки духовні: “доля багряна”, “сонце з туману”, тут же – і сумні “три снопи вітру в полі”, “смерть серед ночі”. Як на мене, то за цими “подарунками” не важко впізнати буття наших співвітчизників.

Та ось серед них – сократична постать Кирила, у якого

Куфайку з-під лопаток як ножем прошило.

Пробивши вату, заряхтіли радо,

На сонці закипіли сині крила.

Голодні небом, випростались туго,

Ковтали з неба синє мерехтіння…

Як це: у звичайного чоловіка – і крила?! Хіба таке буває? Ось і в спантеличеного Кирила, якому “доля маслом губи” не “змастила”, тільки “туча” та “тіні” на серці. І давай він їх рубати сокирою та прилаштовувати у господарстві! А вони знов ростуть і ростуть на зрубаних!.. І тоді стає зрозумілим, що Кирило – то десь і уособлення нашого народу, якому Бог від народження дав “сині крила”, що радо підносять його над буденним світом. Підносять у піснях, у традиціях, у таланті, у праці і волелюбнім характері.

Та цей приземлений погляд на світ не дає випростатися духовним крилам (може, тому Кирило – і “гаспид”?). Цей погляд заганяє нас у рамки бути “люди як люди”. Але хіба це життя Людини? Думаю, нам треба припинити обтинати “красиве” на догоду “корисному” і закинути ту безжальну сокиру в небуття.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Твір на тему герасим калитка як людина.
Ви зараз читаєте: Портрет суспільства у “новорічній казці” І. Драча “Крила”