Потушняк Федір – Біографія

Фе́дір Михайлович Потушня́к (літературний псевдонім – Ф. Вільшицький, Ф. Пасічник; 27 лютого 1910, Осій – 12 лютого 1960, Ужгород)- український закарпатський письменник, науковець – етнограф, археолог.

Народився письменник 27 лютого 1910 року у селі Осій Іршавського району. Літературну діяльність розпочав збіркою поезій “далекі вогні” (1934). Початок його літературної діяльності припадає на другу половину 20-х рр. Перші поезії Потушняка друкувалися в журналах “Пчілка”, “Наш рідний край”, “Підкарпатська Русь”, “Говерла”, в “Студентському альманасі” та ін.

Заслужене визнання письменникові принесли прозові твори, що ввійшли до книжки “Земля” (1938), “Оповідання” (1942)… У повоєнний період Федір Потушняк опублікував книгу оповідань “В долині синьої ріки” (1957), роман “Повінь” (1959).

Треба зазначити, що в дорадянський період Ф. Потушняк активно займався етнографією, цікавився фольклористикою, історією літературного процесу на Закарпатті, а також діалектологією. Зокрема, у галузі етнографії увагу дослідника привертали різноманітні народні вірування про предмети, речі, осіб тощо. У результаті науково-дослідницької роботи Федір Михайлович написав більше тридцяти статей про народні вірування закарпатців в сонце, місяць, зірки, вогонь, воду, душу, у відьом, у скарби, їжу (“Огонь в народних віруваннях” (1941), “Вода, земля і воздух в народнім віруванні (1942).

Навколишній світ

Відкриваючи читання, сільський голова Осою Василь Турянин акцентував увагу присутніх на роботі, яку провадять виконком сільської ради та дирекція школи, щоб підростаюче покоління знало і шанувало свого земляка, який прославив не тільки їхнє село, а й увесь Закарпатський край. Василь Іванович наголосив, що Ф. Потушняк є гордістю Осою, тому він, як сільський голова, у першу чергу зацікавлений у тому, щоб односельці мали якомога більше інформації про цю легендарну постать. Робота у цьому напрямку ведеться постійно і послідовно.

Письменник Іван Петровцій поділився з учасниками читань такими фактами з життя Федора Потушняка, про які навряд чи можна прочитати у сучасній літературі про нього. Скажімо, якщо Федір Михайлович ішов кудись із дружиною, то вона мала йти не поруч, а за кілька метрів від нього. Важко не повірити І. Петровцію, адже Потушняк був його земляком. Більше того, за словами Івана Юрійовича, свого часу він мав доступ до безцінного скарбу, що його залишив після себе Ф. Потушняк – рідкісних рукописів, старовинних книжок, у тому числі й тих, які письменник видав у різні роки свого життя. Звичайно, така інформація була б надзвичайно цікавою нам, сучасникам, а також науковцям та літературознавцям, адже розкриває всю повноту бурхливого творчого життя Федора Потушняка. Тим більше, що 1/7 творчої спадщини письменника знаходиться ще на глибині, її ще потрібно вивчати і систематизувати. Взяти хоча б дев’яносто статей етнографічного характеру…

З виступу І. Петровція чітко виокремилася і харизма Ф. Потушняка – людини, котра кожну хвилину свого життя прагнула підкреслити всю велич крайової літератури і культури. Такі прагнення простежуємо, коли йде мова про видання Потушняком “Літературної неділі”, співпраці з альманахом “Зоря”, журналом “Руська молодеж”. Будучи поліглотом, працював письменник і в галузі художнього перекладу. В основному, переклади і рецензії публікував у “Літературній неділі” протягом 1941-1944 рр.

Під час читань спливла й кумедна інформація. Йшлося про те, що Федора Михайловича Потушняка намагалися виключити зі Спілки письменників. Мотивація була доволі незвичайною: мовляв, він нічого не пише. У той час, до слова, Спілкою керував Іван Чендей, який, м’яко кажучи, не надто приязно ставився до Потушняка.

Звинувачення у неписанні збунтували усе єство письменника, тому що писати він не переставав ніколи. Був лише певний період, коли не друкувався. Розгніваний, він зібрав усі свої рукописи в один міх і відніс у Спілку…

У професора, доктора історичних наук Сергія Федаки перше знайомство із творчістю Федора Потушняка відбулося через батька дмитра Федаки, який працює редактором у видавництві “Закарпаття”. То були часи, коли активізувалася видавнича діяльність. Згодом дмитро Федака захопився ідеєю видати книжку про письменника і науковця. Як стверджує професор Федака, на початках це був цілий стос паперів, надрукований на тогочасній машинці, тому інтерес до машинопису був неймовірний. Крім того, що старший і молодший Федаки мали доступ до рідкісних нині матеріалів, датованих 20-30-ми рр., було ще й багато газетних вирізок, які також стали у пригоді при підготовці видання.

З недавнього періоду науковець С. Федака пригадує відзначення 90-річчя Ф. Потушняка, що відбулося у 2000 році в обласній бібліотеці. Серед іншого, там велику увагу приділяли прозі письменника, читаючи яку можна уявити географію, де він народився. А на 95-річчі, яке відзначали в рідному для Потушняка Осої, Сергій Федака пам’ятає про наміри встановити меморіальну дошку, яка, на жаль, з об’єктивних причин не була виготовлена.

Цікаво було послухати й місцевого підприємця, директора туристичного комплексу “Зачарована долина” Михайла Сенину. Пан Михайло зауважив, що дітей, які приїжджають на турбазу, окрім краєвидів цікавить ще й духовна та культурна спадщина місцевості. Підприємець висловив бажання зробити презентаційний короткометражний фільм, який би хоч трохи заповнив оцей вакуум.

Приємною несподіванкою для учасників була й щойно презентована бібліографічного характеру книжечка “Мальовнича Іршавщина”, вихід якої збігся з часом проведення читань. Там, окрім інших, є й розгорнута ексклюзивна інформація про Федора Михайловича Потушняка. Ексклюзивною вона є в тому плані, що там вміщено інтерв’ю журналіста Василя Шкірі з братом Потушняка. Один з її упорядників – начальник відділу культури Іршавської РдА, поет Василь Кузан пообіцяв, що очолюваний ним підрозділ райдержадміністрації зробить усе можливе і неможливе, щоб пристойно підготуватися до 100-річного ювілею Ф. Потушняка.

НА НЕдАЛЕКЕ МАЙБУТНЄ

Багато часу учасники читань приділили темі організації відзначення 100-річчя відомого закарпатського літератора і науковця. Прозвучала пропозиція оголосити 2010-ий роком Потушняка. Цілком логічна ідея, зважаючи на таку круглу дату. Також погодилися з тим, що слід довести справу зі встановлення стели чи меморіальної дошки корінному осійчанину Ф. Потушняку до логічного завершення. Справедливим би було й те, щоб до того часу був організований музей письменника, видані книжки й інша поліграфічна продукція. Аби не кидати слова на вітер, вирішили створити оргкомітет, який займатиметься підготовкою до ювілею.

І насамкінець про тих людей, які заслуговують на добре слово, людей, які не шкодують ні сил, ні часу, щоб привернути увагу громадськості до тих імен, які свого часу робили усе для того, аби наша закарпатська література і неповторна культура розвивалися синхронно з тогочасною європейською. Бо якби не ініціативність сільського голови Василя Турянина й директора туристичної бази “Смерековий камінь” Мирослава Папа, то, можливо, така культурна акція взагалі б не відбулася. Тому надзвичайно приємно, що залюблені у свій край, ці люди, покладаючись тільки на власні сили, намагаються розворушити у нашій спільній свідомості почуття любові до свого краю та людей, які прославили рідне Закарпаття.

Закінчив Празький університет, учителював у школах Закарпаття.

Наукова кар’єра

Активно займався етнографією, цікавився фольклористикою, історією літературного процесу на Закарпатті, а також діалектологією. Зокрема, у галузі етнографії увагу дослідника привертали різноманітні народні вірування про предмети, речі, осіб тощо. У результаті науково-дослідницької роботи Федір Михайлович написав більше тридцяти статей про народні вірування закарпатців в сонце, місяць, зірки, вогонь, воду, душу, у відьом, у скарби, їжу (“Огонь в народних віруваннях” (1941), “Вода, земля і воздух в народнім віруванні” (1942).

З 1946 – викладач Ужгородського університету. У 1947 році Федір Потушняк проходив курси підвищення кваліфікації педагогічних кадрів на кафедрах археології й етнографії Московського університету. 5 червня 1947 року Федору Потушнякові було присвоєно учене звання доцента кафедри археології й етнографії.

На читаннях, присвячених роковинам уродин Потушняка, було зазначено, що “1/7 творчої спадщини письменника знаходиться ще на глибині, її ще потрібно вивчати і систематизувати. Взяти хоча б дев’яносто статей етнографічного характеру… “.

Літературна діяльність

Літературну діяльність розпочав збіркою поезій “далекі вогні” (1934). Початок його літературної діяльності припадає на другу половину 20-х рр. Перші поезії Потушняка друкувалися в журналах “Пчілка”, “Наш рідний край”, “Підкарпатська Русь”, “Говерла”, в “Студентському альманасі” тощо.

Заслужене визнання письменникові принесли прозові твори, що ввійшли до книжки “Земля” (1938), “Оповідання” (1942)… У повоєнний період Федір Потушняк опублікував книгу оповідань “В долині синьої ріки” (1957), роман “Повінь” (1959).

Федора Михайловича Потушняка намагалися виключити зі Спілки письменників. Мотивація була доволі незвичайною: мовляв, він нічого не пише. У той час, до слова, Спілкою керував Іван Чендей, який, м’яко кажучи, не надто приязно ставився до Потушняка.

Звинувачення у неписанні збунтували усе єство письменника, тому що писати він не переставав ніколи. Був лише певний період, коли не друкувався. Розгніваний, він зібрав усі свої рукописи в один міх і відніс у Спілку.

Збірки оповідань “Земля” (1938), “Оповідання” (1943), “Гріх” (1944). Автор роману “Повінь” (1959), п’єс “Казка” (1943), “Спляча царівна” (1944).

Поетична творчість

Поетична творчість позначена впливом імпресіонізму (збірки “далекі вогні”, 1934; “Можливості”, 1939; “На білих скалах”, 1941, та ін.).

Родина

Син Федора Потушняка Михайло став знаним у Закарпатті археологом та етнографом, який відкрив дві археологічні культури – культуру Кріш та мальованої кераміки.

Вшанування пам’яті

1995 р. Закарпатською обласною радою народних депутатів на честь Федора Потушняка заснована літературна премія – найпрестижніша серед літературних нагород Закарпаття.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Потушняк Федір – Біографія