Повстання – Еллан-Блакитний Василь
Андрієві Заливчому
I
Де оспіваний задуманим поетом
Сивий морок звис над сонним містом, –
Кинуто Революційним Комітетом,
Наче іскру в порох терориста.
Наказ дано (коротко й суворо):
Вдарити й розбити ворогів.
Спало тихе місто і не знало – скоро
Звідкись грізний гримне стріл.
Над безлюдністю провулочків порожніх
Білий ранок опалево плакав.
Раптом – п-ббах! – і другий, третій стріл
Тривожний,
Кулемет нервово зататакав…
Легко так дісталась перша перемога;
Ворога змішав безумно смілий
Панцирник здобуто… Ах, не йде підмога…
І серця тривога стисла в чорних лапах.
Затремтів напружено мотор.
Мов приріс наган до пальців,
Ох, уже стискає міцно коло ворог,
Кулі чітко лучать в панцир.
… А надвечір – все укрив туман.
Сніг лягав (м’яко-м’яко танув… )
На заціплений в руках наган,
На червоночорну рану.
II
Хтось вночі заломить у смертельній тузі руки.
Наче хвиля, защемить печаль,
Жалобні Шопена звуки
Розіллє, ридаючи, рояль.
Душ блакить пекучо повна вщерть;
Розгорілась, ятриться любов’ю:
За життя розплата тільки кров’ю,
Тільки смертю переможеш смерть.
III
Гарячкове стукав, поспішав телеграф,
Знову кинув іскру комітет:
– Кров горить на наших прапорах,
Наша кров.
– Вперед!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Василь Еллан-Блакитний – Повстання Еллан-Блакитний Василь ПОВСТАННЯ Андрієві Заливчому I Де оспіваний задуманим поетом Сивий морок звис над сонним містом, – Кинуто Революційним Комітетом, Наче іскру в порох терориста. Наказ дано (коротко й суворо): Вдарити й розбити ворогів. Спало тихе місто і не знало – скоро Звідкись грізний гримне стріл. Над безлюдністю провулочків порожніх Білий ранок опалево плакав. Раптом […]...
- Василь Еллан-Блакитний Реферат Василь Еллан-Блакитний (1894 – 1925) Поет, журналіст, політичний і державний діяч, публіцист, редактор урядової газети “Вісті ВУЦВК” та деяких інших видань він, за визнанням М. Зерова, був “сильною, впливовою постаттю” на літературному полі. В. М. Елланський (літературні псевдоніми – Василь Еллан, В. Блакитний, Валер Проноза, А. Орталь та ін.) народився 12 січня 1894р. в […]...
- Василь Еллан-Блакитний – Краплини крові КРАПЛИНИ КРОВІ І Я пишу червоним атраментом, Атраментом червоним, як кров, Про підвладність завірюхам-ментам, Про щемляче-ніжну любов. II Каблучка-обручка, що стисла вам ручку, У серце мені уп’ялась, мов гадючка… Хтось інший спокійно цілує цю ручку… Проклята! Проклята каблучка!.. Схилюся над вами. Торкнуся устами Жартливого пасмечка кучерів чорних… Торкнусь непомітно – й зомлію без тями: А […]...
- Еллан-Блакитний Василь – Біографія Поет, журналіст, політичний і державний діяч, публіцист, редактор урядової газети “Вісті ВУЦВК” та деяких інших видань він, за визнанням М. Зерова, був “сильною, впливовою постаттю” на літературному полі. В. М. Елланський (літературні псевдоніми – Василь Еллан, В. Блакитний, Валер Проноза, А. Орталь та ін.) народився 12 січня 1894р. в с. Козел (тепер – Михайло-Коцюбинське) на […]...
- Після Крейцерової сонати – Еллан-Блакитний Василь “Покласти б голову в коліна… Відчути б руку на чолі… “ Сентиментальність! Хай загине І пам’ять ніжних на землі. Нам треба нервів, наче з дроту, Бажань, як залізобетон Нам треба буряного льоту,- Грими ж, фанфар мідяний тон! Десь там самотня віоліна Тужливо журиться у млі… Не зупиняться! Хай загине! Йдемо! Під марш! По землі!...
- Василь Еллан-Блакитний – Мій сад МІЙ САД Не знав блискучих фарб весни Мій серед міста сад – Припали пилом ясени, Трава, лапастії клени І осокорів ряд. Я ще не був у тім саду – Він рідкий і пустий… Тоді до нього я піду, Красу тужливу в нім знайду, Як полетять листи… Вогнем злото-червоних фарб На сонці він горить, Мов хтось […]...
- “Перші хоробрі митці” (В. Еллан-Блакитний, В. Чумак) як явище і міф Ситуація в українській поезії ХІХ-ХХ століть складалася досить своєрідно. Якщо в російській і зарубіжній літературі цієї доби життя відтворювались у формах самого життя, стверджувались активні способи віддзеркалення існуючої дійсності, то українська література знаходилася на шляху пошуку суб’єктивного ставлення до всього, що відбувалося в реальному житті. Одним з чинників, які не сприяли її розвитку, була також […]...
- Еллан-Блакитний Василь – Вперед Ні слова про втому! Ні слова про спокій! Хай марші лунають бадьорі й гучні… Хоч ніч облягає, – та в пітьмі глибокій Вже грають-палають досвітні вогні… Товариші, друзі! Бадьорі й завзяті, Єднаймо одсталих плечем до плеча! Гей, хто нам посміє шляхи замикати? Горять наші очі, як вістря меча. Ми вийшли давно вже у путь нам […]...
- Василь Еллан-Блакитний – Біографія Василь Еллан-Блакитний, справжнє ім’я Василь Михайлович Елланський (народився 12 січня 1894 в селі Козлі, тепер – Михайло-Коцюбинське на Чернігівщині – помер 4 грудня 1925) Василь Михайлович Елланський (таке справжнє ім’я письменника) народився 12 січня 1894 року в родині священика в селі Козлі (тепер – Михайло-Коцюбинське) на Чернігівщині. Михайло Елланський – батько письменника – рано помер […]...
- Життя і творчий шлях Василя Еллан-Блакитного Реферат на тему: Життя і творчий шлях Василя Еллан-Блакитного (1894 – 1925) Поет, журналіст, політичний і державний діяч, публіцист, редактор урядової газети “Вісті ВУЦВК” та деяких інших видань він, за визнанням М. Зерова, був “сильною, впливовою постаттю” на літературному полі. В. М. Елланський (літературні псевдоніми – Василь Еллан, В. Блакитний, Валер Проноза, А. Орталь та […]...
- Микола Хвильовий – “Слово “повстання” таємне… “ Слово “повстання” таємне Чув я, як в тирсі давно Вечір збентежений темний Скиглив повстання зерном. В грудях моїх зростала Хвиля бурхлива – живець, Подих скорботи невдалий Здатний не був вже на герць. Також схопив я повстання В жвавих ланах громовиць, Чув я повстання в зітханні Кволих байдужих телиць. Щось ще гойдається в думці – Що? […]...
- Олена довганюк – Мовчу й дивлюсь тобі у вічі Мовчу й дивлюсь тобі у вічі І в цій таємній тишині, Що не закохуються двічі Шептатимуть вони мені. Таке буває тільки раз І тільки раз в житті щасливий, А що було раніше в нас – То тільки сон, то сон брехливий! Той сон, що ми життям вважали, Минав і танув на очах. Думки лиш спати […]...
- Герасим’юк Василь – Балада Прокажені, брате. Колокільця Знов озвались… Застеляй столи. На тобі нема живого місця. Застеляй столи – ми вже прийшли. І тебе ніхто не буде чути, І себе не буде, Бо в один Келих ми насипали отрути. Вибирай. Хто добрий на почин? Ти шепочеш: “Господа побіймось… “ Та береш найпершим І – до дна. Не боїшся тільки […]...
- Микола Хвильовий – Блакитний мед Блакитний мед до уст прилип, Душа – метелик колекційний, Приколена натхненням до небес. Антени… ах! цікаво… ах! Блукав і там над містом місяць І до піщаних берегів Тріпотно кораблі тяглися, А в щоглах кублився Уламок бурі. Але не бігали тоді за гармонійними Синтезами. Не музиканили повітря Аероплани. Лишень увечері шуліка Кружляв вгорі, А біля нього […]...
- Герасим’юк Василь – Фантастичний етюд На ту стаєньку вийшов я вночі. За мною – голий ліс. Пора – квітнева. Та зацвіла вже гілка черешнева Й світила, заховавшись у кущі. Ще не розвився бук, тому сліди Під лісом Дуже давнього обійстя Лякали… Але місяць розповився, Й черешенька шепнула: “Підійди”. Маржина в стайні зроду не була: Ховає у смереці дух маржина – […]...
- Герасим’юк Василь – Мотив Блукав і світу білого не бачив, На велелюдді, як у пущі, жив. Але почув не шепіт – легіт наче: “Згадай мотив”. І ти згадав мотив. Все, що невірні сльози навертало, Поникло враз, бо ти збагнув тоді, Що не його – тебе було замало Йому у дні і ночі молоді. Як він звучав у ті веселі […]...
- Герасим’юк Василь – Ранкова пастораль Розвиднювалось. Ми пішли косити За грунь. А нам навстріч несли трембіти Чоловіки з присілка – хтось помер. Була ще тиша. Та ранкова тиша, Коли трава сама себе колише, Бо вітер спить іще у тьмі дерев. Чи мервою притрушене, чи сиве Поганське передсвітло млисті гриви Лісів наскельних на старих верхах Вичісувало леготом, думками, Тому тінь птаха, […]...
- Леонід Кисельов – Згадаєш їжака, що я приніс Згадаєш їжака, що я приніс, І як вночі він бігав по кімнаті. А вже роки убогі і багаті, Як сніг січневий, промайнуть навкіс. Забудь ім’я, і голос, і слова, Лише згадай, що серпень був, як вершник. Заносилось на дощ. дивак і віршник Прийшов вночі і руки цілував… А інший хтось цей аркуш відшука, І в […]...
- Іван Багряний – Перепілка в житі – радість Перепілка в житі – радість. В пшеницях волошки – смуток. Ворон з ріль – печаль. Гей, ти, коню, вибий іскру! Вибий іскру! Кинь утому! На звороті, на крутому, Нам не личить жаль. Погоріла синь – на грози. Посмутніла даль – на сльози. Миготить – на кров. Друже, друже! Геть з журбою! Народились ми для бою. […]...
- Микола Хвильовий – “За зеленим гаєм… “ За зеленим гаєм Покотився стріл, Хмари-зграї Дим. Тумани у лузі, По ланах. Ну-бо, ще раз вдарте – – Бах-ба-бах! Розстріляли поле, Розкидали цвіт… А бандура в зорях У руці. І криваве море, Бездоганний сміх Налива повітря Фарбами весни. Ще раз покотився Від гармати стріл… І тікає морок Стовбурами… дим… ....
- Герасим’юк Василь – Маріє МАРІЄ, За мертвими виють пси. Так виють, ніби за тими, Що вмерли у всі часи, Й між ними – ми. Не за ними. На сивому тлі трави Тонко, мов конокради, Проціджують ніч волхви Імені твого ради. Тут виють до ранку пси За мертвими й за живими На грані, Бо голоси Їхні Кажуть очима. Заплющуй очі… […]...
- Герасим’юк Василь – Я промчався тунелем тих літ Я промчався тунелем тих літ, Де лиш протяг і втома, І малим повернувся на світ, Та змаліли і вдома Ті великі боги і дідьки, Що в дитинстві лякали. Я сказав про підземні стежки, І мене не впізнали. А тебе я, кохана, впізнав, Хоч не пахла, як злива, Із холодних Космацьких Отав Твоя посмішка сива. Хоч […]...
- Герасим’юк Василь – Зброя не довела до порога Зброя не довела до порога – Тільки до грушки. Нікого нема, і несила До хати зайти своєї – Ніби там дитина нехрещена… А дитя – на руках! Виділи темнооку із дитиною – Ходить жінка верхами Із немовлям на руках, Бо ніхто вже на нічліг не пускає… Грушку стиснути, Втиснутися в неї, Щоб не уздрів брат […]...
- Герасим’юк Василь – де ті царі, що підуть з пастушками Де ті царі, що підуть з пастушками, Коли зоря засвітить ув очу? Мовчать сніги над нами і під нами. На стіл різдвяний ставимо свічу. Нам вистачило страху правди й бомби. Нам, кинутим у світ, як на прорив, Про віру, що вернулась в катакомби, Волхви звістують. Наче хтось просиві Куди ми йшли, коли зоря погасла, До […]...
- Василь Герасим’юк – Мотив МОТИВ Блукав і світу білого не бачив, на велелюдді, як у пущі, жив. Але почув не шепіт – легіт наче: “Згадай мотив”. І ти згадав мотив. Все, що невірні сльози навертало, поникло враз, бо ти збагнув тоді, що не його – тебе було замало йому у дні і ночі молоді. Як він звучав у ті […]...
- Василь Стус – Вночі його кусали блохи Вночі його кусали блохи, А те, Що половина людей земної кулі Досі ще стогне під гнітом капіталізму Не давало йому змоги Склепіти очей....
- Леся Українка – Казочка про край царя Гороха Ви чули казочку про край царя Гороха? Чи знаєте, чому людей там стало “троха”? Хтось з люльки іскру здув, а загасить не зміг, І знявсь пожар такий, аж загорівся сніг. У ратуші пан війт зліз на високу вежу І радив притлумить соломою пожежу. Тут райці всі до стирт, – хто скільки зміг, загріб, Та й […]...
- Герасим’юк Василь – Над нами інший лік епох Над нами інший лік епох, Душі і праху. Ми світ поділимо на двох. Безмежжя – птаху. Мені – в узорах давніх меж – Поля-полотна. В якому часі ти живеш, Душе безродна? Заліг он на найближчій з нив Й шипить, сновида: “За нивку цю весь піт пролив Мій дідо в жида”. Помер той дід і той […]...
- Дума про щастя – Симоненко Василь Увійшла вайлувате в сіни, З хати віє нудьга Й самота. У руках засміявся віник – Спритно валянки обміта. Тупотить Об долівку ногами І мороз вибива З рукавиць. З нею В хату ввірвався гамір, Ошалілий сміх сніговиць. Мов воскресли Принишклі діти – Тупіт, лемент, Вищання й писк. Місяць хоче, Мабуть, погрітись – Суне в шибку Свій […]...
- Герасим’юк Василь – Молодий ліс Він виріс на місці пралісу – На довгому повоєнному зрубі. Він заскочив аж на толоку, Де пасли тоді маржину, І завмер біля перших обійсть. Але ж ні! Тільки на толоці Він стоїть, як ліс, А в зрубі завше хитається, Ніби танцює На тонкій весільній підлозі 50-х, І з тих пір не може спинитися, Наче, спинившись, […]...
- Герасим’юк Василь – … І заклинання мольфарів … І заклинання мольфарів Промовив бахур. І знову не почули слів, Хто ждав метафор. Лиш забрязчала тьма оков, І знову – галас, Щоб тільки з кров’ю лиш любов Заримувалась. Відходить та – з його отав… І побратими. “Господь із нею, – прошептав. – Господь із ними”. І тільки мати ледь жива На всі Карпати. Де […]...
- Микола Руденко – Хтось тисне з хмар на землю Хтось тисне з хмар на землю, тисне Люто, А ми повинні небо підпирать. З чужинських стріл вливається отрута У нашу кров, коли йдемо на рать. І небо падає в холодні трави, Коли нас братство в землю зарива. Лише у зорях відгомоном слави Звучать востаннє мовлені слова. А там, дивись, ідуть сини змужнілі І знов беруть […]...
- Василь Симоненко – Жорна Натуга на руках, Від втоми чорних, Здувала жили, Ніби мотузки. Каміння клацало зубами В жорнах, Жувало жовті зерна на друзки. І сіялось не борошно, А мука… При тьмяному мигтінні каганця Жіночі ніжні Материнські руки Тягли за ручку Камінь без кінця. Журливо мліли очі сумивиті, І борошно, Мов біла кров, лилось… Це все було В двадцятому […]...
- Останній лист довженка – Стус Василь Прозаїки, поети, патріоти! Давно опазурились солов’ї, Одзьобились на нашій Україні. А як не чути їх? Немає сил. Столичний гамір заважкий мені. І хочу вже на затишок, і, може, На спокій хочеться на придеснянський, І хочеться на мій селянський край. Пустіть мене до себе. Поможіть Мені востаннє розтроюдить рану, Побачити дніпро, води востаннє У пригірш, із […]...
- Іван Андрусяк – якщо тобі прийде на присмерку зими If in begining twilight… Якщо тобі прийде на присмерку зими (так як приходить сніг серед німого світу) Хтось супокійний дух хтось привид неземний У самоту немов у велич оповитий – Хтось золотисто весь (усюдисущий над Безмовністю) живий жахливо сильно дивно Як милосердя зір як гострота принад Хтось наче-він-вона подібний невловимо (повірити чи ні) так безперечно […]...
- Герасим’юк Василь – Чоловічий танець Ти мусиш танцювати аркан. Хоч раз. Хоч раз ти повинен відчути, Як тяжко рветься на цій землі Древнє чоловіче коло, Як тяжко зчеплені чоловічі руки, Як тяжко почати і зупинити Цей танець. Хоч раз Ти стань у це найтісніше коло, Обхопивши руками плечі двох побратимів, Мертво стиснувши долоні інших, І тоді в заповітному колі Ти […]...
- Василь Стус – Пірнаю в ночі, наче в сни Пірнаю в ночі, наче в сни, До ранку не прочахну. А три весни, як три стіни, Пополотніли з жаху. Ще видиться: тонка сосна Пірнути в небо хоче, Стоїть дружина голосна І в безвість тупить очі. Туди провадять тільки сни, Але немає шляху. А три весни, як три стіни, Пополотніли з жаху....
- Леся Українка – Трагедія Чує лицар серед бою, Що смертельна рана в грудях, Стиснув панцира міцніше, Аби кров затамувати. Бачить з вежі гарна дама, Що поблід її коханий, Що рукою стиснув груди, – Носила до нього джуру. – Пане лицарю, вас просять Залишити бій кривавий Хоч на ту малу часину, Поки рану перев’яжуть. Є у нас м’які завої І […]...
- Там, у степу, схрестилися дороги… – Симоненко Василь Там, у степу, схрестилися дороги, Немов у герці дикому мечі, І час неспинний, стиснувши остроги, Над ними чвалить вранці і вночі. Мовчать над ними голубі хорали, У травах стежка свище, мов батіг. О, скільки доль навіки розрубали Мечі прадавніх схрещених доріг! Ми ще йдемо. Ти щось мені говориш. Твоя краса цвіте в моїх очах. Але […]...
- Павло Мовчан – Останній сніг Відбуваючи покуту, Білість втративши лунку, Мов ганчірка, сніг забутий Дотлівав собі в ярку. Вкритий рваним шаром бруду, Він відразу викликав: Сніг – не сніг, якась полуда Чи облуда ворушка. Споневажений землею, Він відблискував сталево Недоречно при траві, Переживши власний вік. Та комусь він був потрібен, Хтось відвідував його, Хтось, хто танув теж безслідно, Кого чистий […]...
Олеся запорожець.