Пригара Марія – Байбак-мандрівник
Віршована казка
– Ти знаєш що, – сказав байбак
Дружкові-ховрашкові. –
Чого нам треба жити так –
В степах, а не в діброві?
Десь, кажуть, є ліси й гаї,
Приносять прохолоду,
А я і родичі мої
Не бачили їх зроду.
Ми звикли кублитись в норі,
З травинок роси пити,
На лапах сівши на горі,
На цілий степ свистіти.
Всі кажуть: “Ой, ці байбаки!
Порода в них ледача”.
А я от зовсім не такий
У мене інша вдача.
Хоча в байбачіи ріс сім’ї,
Та маю в серці мрію,
Що, може, ці ліси й гаї
Побачити
Які там трави та квітки,
Якої масті звірі,
Які виспівують пташки,
Зелені, а чи сірі?
Я в торбу взяв харчів для нас
І ще роси в баклажку.
Коли в дорогу є запас,
Іти не буде важко.
Десь тут струмочок є один
Ходім його шукати!
Змайструєм пліт з очерет
Поїдем мандрувати.
– Ну, добре, – писнув ховрашок,
Хоч, звісно, зараз спека,
Ходім шукати твій струмок,
Коли це недалеко.
2
Ходить вітер ген в ярузі,
Гріє сонце білий світ.
Навпростець мандрують друзі,
Витирають з носа піт.
От так спека! Ну і спека!
Пил кружляє по степах.
– Ще далеко?
В байбака пита ховрах.
Випив він роси баклажку,
З’їв із торби всі харчі.
– Ох, як жарко! Ох, як важко!
Тільки й стогне ідучи.
Враз байбак примружив очі,
Аж на хвостик сів на мить,
Та як скрикне: – Ой, мигоче!
Щось на обрії блищить!
Це і є, звичайно, річка.
Наша річка степова.
Подивися – он травичка,
А навколо дерева!
Зараз ми плотом поїдем. –
І вперед помчав бігцем,
А ховрах подибав слідом
З невдоволеним лицем.
І давай бурчать на друга:
– Ех ти, горе-мандрівник!
Полину блищить там смуга,
А струмок твій зовсім зник!
Взагалі, потрібно дуже
Стільки бігать за струмком…
Ні, сиди вже дома, друже,
Як родився байбаком.
Ну, а я піду на ниву:
Я в цю пору їсти звик!
Прощавай! Живи щасливо! –
Писнув двічі та й утік.
А байбак спинивсь в ярузі,
Стиснув лапки у журбі.
– Отакі бувають друзі! –
Сумно мовив сам собі. –
Та хоч я стомивсь до краю
І не чую ніг давно,
Свій струмок я відшукаю,
Попливу ним все одно.
3
Чого це в долині
Простягнена стрічка?
І зовсім не стрічка це, друзі,
А річка.
Хлюпоче й біжить
Все вперед та вперед.
Над нею в долині
Шумить очерет.
Маленька це річка
І сили не має.
Та всіх, кого стріне,
Вона напуває.
І землю навколишню
Поїть суху,
І верби, й траву
На своєму шляху.
Пливе по тій річці
Байбак-мандрівник,
Хоч плавати досі
Нітрохи не звик.
Сидить на стеблині він,
На комишині,
І пирхає, й їде,
Немов на машині.
Ще й лапками воду
Помалу гребе,
А сам потихесеньку
Хвалить себе:
– Казали, що вдачу
Я маю ледачу,
А от у мандрівці,
Що схочу – побачу.
Неси ж мене, хвиле,
Далеко неси
У темну діброву,
В зелені ліси!
Аж навіть дві тіточки
Перепелички
Почули цю пісню,
Прибігли до річки.
– Піть, піть, ви скажіть нам:
Це правда чи казка?
Байбак – і мандрує!
Дивіться, будь ласка!
Тут качка з’явилась
Зеленобока.
Шубовснула в воду,
Примружила око
І крикнула раптом:
– Ну як вам не сором!
Чого ви дурниці
Співаєте хором?
Байбак ваш мандрує
Собі лиш на горе.
Несе його хвиля
Простісінько в море.
Як хочеш, байбаче,
Побачить ліси,
Проси не струмочок,
Мене попроси.
Байбак здивувався,
Впустив комишину
І злякано крикнув:
– Рятуйте, бо гину!
Та качка
Його підхопила з води.
– З такими плавцями
Доскочиш біди!
Без мене, я бачу,
Ти б зовсім пропав. –
І зразу ж помчала,
Немов пароплав.
4
По діброві рано-зранку
Рознесла сорока вість,
Що притупав на світанку
Надзвичайно дивний гіст
Він із торбою на спині
Сам кошлатий, як ведмідт,
Їжака в кущах зустріне,
З переляку аж свистить
То під кущиком приляже,
То з листочків п’є росу
“Наберу гостинців, – каже,
Та й додому віднесу”.
Стурбувався дятел в листі:
– Як це сам блукає гість?
У мурашник може влізти
Чи грибок отруйний з’їсть.
З гілки білка підхопила:
– Сором так вітать гостей!
Я б сама його водила,
Якби хто глядів дітей.
Збіглись звірі і звірята.
З хащі заєць виткнув ніс.
– Нас не треба умовляти!
Ми покажем гостю ліс.
І пішли за байбаком,
Хто ізбоку, хто слідком.
– Ви, будь ласка, подивіться
Ось берізки, ось дуби.
А ось тут ростуть суниці,
А он там у нас гриби.
В лісі дибає байбак,
Не надивиться ніяк.
Обходив усі кутки –
І галявини, й ярки.
Заглядав і вглиб діброви,
Де живуть сердиті сови.
І з колючим їжаком
Зустрічався під дубком.
Чув, як горлиця туркоче,
Мов от-от заплакать хоче.
І весь час птахи та звірі
З ним були привітні й щирі.
Навіть мовила лисиця:
– Гостя їсти не годиться!
А борсук – сердитий дід,
Завжди злий на цілий світ,
Раптом гостю буркнув з ями:
– Чи не родичі ми з вами?
Так прожив байбак два тижні,
Бачив речі дивовижні,
Та й сказав собі самому:
– Чи не час мені додому?
Тут всі звірі поодинці
Принесли йому гостинці.
Білка – жолудь, дятел – шишку,
А сова – маленьку мишку.
Гарно склали все в торбину,
Проводили на стежину
І сказали: – йди здоров!
Приїжджай у гості знов!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Життевий шлях оноре де бальзака.