Притча

Притча – повчальна алегорична оповідь, в якій фабула підпорядкована моралізаційній частині твору. На відміну від багатозначності тлумачення байки, у П. зосереджена певна дидактична ідея.-IL-відома за “Панчатантрою”. Вона широко, застосовується в євангелії, виражаючи в алегоричній формі духовні настанови, як, приміром, “притчі Соломона”, що вслід за Псалтирем набули широкого вжитку за/часів Київської Русі. Особливої популярності зазнала “Повість про Варлаама і Йоасафа, що стала предметом наукової студії І. Франка. Цей жанр мав великий вплив на його творчість, недарма оригінальні П. складають композиційну основу його збірки “Мій Ізмарагд” (1898). Звертаються до П. і сучасні поети (д. Павличко, Ліна Костенко та ін.). Позначився жанр П. і на українському малярстві, зокрема на серії малюнків Т. Шевченка. В новітній європейській літературі П. стала одним із засобів вираження морально-філософських роздумів письменника, нерідко протилежних до загальноприйнятих, панівних у суспільстві уявлень. Тут П. не зображує, а повідомляє про певну ідею, покладаючи у свою основу принцип параболи: оповідь немовби віддаляється від даного часопростору і, рухаючись по кривій, повертається назад, висвітлюючи явище художнього осмислення у філософсько-естетичному аспекті (Б. Брехт, Ж.-П, Сартр, А. Камю та ін.), як, наприклад, вчинив Ф. Кафка у своїх “Оповіданнях для хрестоматії”. У такій новій якості спостерігається П. і в творчості сучасних українських письменників, зокрема Вал. Шевчука (“дім на горі”, “На полі смиренному” та ін.).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Притча