Головна ⇒ 📌Твори з української літератури ⇒ Проблема традицій і новаторства в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст
Проблема традицій і новаторства в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст
Проблема традицій і новаторства в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст.
Кінець ХІХ – початок ХХ ст. – один із найцікавіших і найскладніших періодів не лише в мистецтві, а й у суспільному житті. Суспільство втрачає духовні орієнтири, не знає, у що вірити та куди йти. А література, не задовольняючись формами критичного реалізму, теж немовби опинилася на роздоріжжі. Перед письменниками стояло завдання осмислити кризу в соціальному середовищі та мистецтві і віднайти шляхи подальшого розвитку культури.
Донедавна українську
Серед теоретичних проблем, висунутих літературним процесом 90-х років ХІХ ст. і початком наступного,
Українська література кінця ХІХ – початку ХХ ст. – явище загальноєвропейського типу, і, як така, вписується у той процес зміни типів художнього мислення, методів, стилів, який визначає історико-літературний розвиток майже всіх європейських (у тому числі й слов’янських) літератур цього періоду. Загальновизнано, що в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. в усіх європейських літературах розпочиналося становлення модернізму – художньої системи, принципово відмінної від художньої системи критичного реалізму.
В історії української літератури кінець ХІХ – початок ХХ ст. – період, позначений активним протистоянням і поєднанням реалізму й модернізму, традиційного та модерного мистецтва.
Молоде покоління українських письменників, розквіт творчості яких припадає на цей період, під впливом соціально-культурної ситуації в Україні і нового досвіду європейських літератур дедалі більше усвідомлює обмеженість критичного реалізму, необхідність змін, відходу від традиційних проблем і форм їх зображення. Визрівали протест проти натуралізму, вузького просвітянства, “грубого реалізму”, бажання якось наблизитися до новітніх течій європейської літератури, зруйнувати стереотипи і нормативи реалістичного побутописання.
Своєрідність літературного розвитку кінця ХІХ – початку ХХ ст. розуміли вже сучасники. У 1901 р. І. Франко пише про традицію й новаторство творчості молодих українських письменників у статті “З останніх десятиліть ХІХ віку”: “Засвоївши літературні традиції своїх учителів, молода генерація письменників, до яких належать Ольга Кобилянська, В. Стефаник, Л. Мартович, Антін Крушельницький, Михайло Яцків і Марко Черемшина, прагне відображати своєрідність українського життя у зовсім новій європейській манері” . У цій статті І. Франко велику увагу приділяв дослідженню нових особливостей літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст., правдиво висвітлив ті риси, що відрізняли “нову школу” літератури від “старої”, а в статтях, “Старе й нове в сучасній українській літературі”, “Принципи й безпринципність” та ін. продовжив розмову на цю тему.
Академік О. І. Білецький зауважував, що література кінця ХІХ – початку ХХ ст. – це час народження нової формації реалізму, для якої не знайшли ще вдалої назви, хоч для кожного ясно, що реалізм М. Коцюбинського, В. Стефаника, С. Васильченка та ін. відрізняється від реалізму їхніх попередників: “Це в усякому разі народження нової реалістичної літератури, що живилася ідеалами наукового соціалізму і вела боротьбу проти просвітянства, що вироджувалося, проти декадентства і “чистого мистецтва” .
Сучасні літературознавці, зокрема В. Мельник, М. Наєнко, вважають, що “антинауково було б трактувати її (літературу кінця ХІХ – початку ХХ ст.) як органічне продовження класичного реалізму”, що “то був ніякий не реалізм, а те, що пізніше назване модернізмом” .
Сьогодні літературознавці намагаються осмислити процес зміни художніх методів, стилів та напрямів в літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст. і трактують його або як продовження критичного (чи, як його ще називають, класичного) реалізму, або як початок модернізму (“ранній” модернізм). Проблема хронологічних рамок українського модернізму і критичного реалізму, а також письменників, яких називають модерністами чи реалістами, залишається дискусійною.
Традиційно вважається, що зачинателем українського модернізму був Микола Вороний. Готуючи в 1901 р. альманах “З-над хмар і долин” (вийшов у 1903 р.), М. Вороний опублікував у “Літературно-науковому віснику” відкритий лист до українських письменників, в якому закликав надсилати твори, в яких були б “усунуті набік різні заспівані тенденції та вимушені моралі”, де було б “хоч трошки філософії, де хоч клаптик яснів би… блакитного неба”. М. Вороний вважав неприйнятними для свого альманаху примітивні побутово-етнографічні та натуралістичні, спрощено тенденційні твори. Основна думка виступу М. Вороного виділялася чітко: він закликав писати інакше, “по-сучасному”, оновлювати літературу, виходячи насамперед із суто художніх вимог і завдань. Тим часом молодші автори, передусім ті, що складали ядро групи “Молода муза”, наголошували, що кризу в літературі спричинив “тенденційний реалізм” І. Нечуя-Левицького, П. Мирного, І. Карпенка-Карого та ін., у яких “кожну описану подію можна було сконтролювати метром і кожну їхню тенденцію – звичайним розумуванням”. Щоб вийти з цієї кризи, треба стати на інший шлях: “Воля і свобода в змісті й формі, щирість у почуваннях людських і в тонах природи”. Оскільки молодомузівці художню красу намагалися цілком відмежувати від суспільно-патріотичних мотивів, І. Франко вважав, що цей шлях веде “літературу в якийсь глухий кут, де можна хіба що повіситись” .
Чому І. Франко, так радіючи, що вся “наша поезія пішла новою дорогою”, все ж таки не сприйняв естетичних засад модернізму?
Безперечно, що оновлення і збагачення художнього методу диктувалося самим життям, проте, на думку І. Франка та ін. письменників, таке оновлення повинно було здійснюватись аж ніяк не за рахунок заперечення громадськості й соціальності письменства. І. Франко, М. Коцюбинський, Леся Українка та ін. прагнули у своїй творчості поєднати кращі традиції вітчизняної літератури з новими віяннями західноєвропейської. Тому М. Коцюбинський і М. Чернявський звернулися з відозвою до своїх колег по перу наближатися у своїй творчості до проблем життя, удосконалювати свій образний інструментарій . Через те й розгорнулася полеміка на сторінках “Літературно-наукового вісника” навколо статті С. Єфремова “В поисках новой красоты (заметки читателя)”, де є різкий протест проти розриву з усталеними традиціями, звинувачення молодих письменників у сліпому копіюванні чужинецьких мистецьких форм, прийомів і стилів.
Причину такого ставлення ми вбачаємо в специфіці українського літературного процесу, який формувався не тільки під впливом мистецьких віянь Заходу, а й на підставі відновлюваної вітчизняної традиції.
Оскільки український реалізм був здебільшого народницьким, “селянським” реалізмом, остільки антинародництво стало важливою засадою модерністів. Прозвучали заклики до оновлення і розширення проблемно-тематичного діапазону, відходу від переважно селянської тематики, характерів, зрештою, мови, лексики. Нарешті, на противагу народницькому реалізмові, модернізм відстоював пріоритет індивідуального над колективним, права особистості, а не абстрактні інтереси суспільства, в жертву яким приносилися особисті пориви.
Найважливіші риси, що характерні модернізмові, – це, по-перше, переважна увага до власне естетичних, художніх вартостей, а не до суспільних потреб, рішуча вимога незаангажованості мистецтва, звільнення його від служіння позаестетичним потребам (народу, нації, трудящих, партій тощо), а відтак – і ствердження права митця творити за законами краси й художньої довершеності.
Та цього не могли собі дозволити українські письменники, які жили й творили на межі ХІХ і ХХ ст.
Ще С. Єфремов, автор опублікованої в 1911 р. “Історії українського письменства”, зазначав, що упродовж віків зміст, форми української літератури визначали чотири ідеї: “елемент свободи” для людини, невпинна визвольна течія – це перша ідея. “Визвольно-національна ідея тягнеться другою червоною ниткою через усю історію нашого письменства”. Третьою рисою (ідеєю) стає “поступова течія народності в змісті й формі”, в літературній народній мові. А четверта – це її “принцип громадського слугування народові, тим широким масам трудящого люду, що кінець-кінцем дають життя, підпору і поживу всім заходам рук людських, а серед них і письменству” .
Не можна не погодитися з тими дослідниками української літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст., які вважають, що саме життя зобов’язує українських письменників не поривати з реальною дійсністю і водночас дбати про новизну змісту, настроїв, форм. Оскільки українські митці були в основному вихідцяи з гущі народу, який стогнав у ярмі соціального й національного гніту й потребував захисту, то вони не могли й не мали морального права забувати й про великі традиції.
І. Франко, схвально ставлячись до нових віянь в українській літературі, не міг змиритися з тими основними постулатами модернізму, які пропагував М. Вороний. Іван Франко у вступі до поеми “Лісова ідилія” назвав Миколу Вороного “ідеалістом непоправним”, який вимагає від авторів :
Пісень давайте нам, поети,
Без тенденційної прикмети,
Без соціального змагання,
Без усесвітнього страждання,
Без нарікання над юрбою,
Без гучних закликів до бою…
І. Франко утверджував думку про те, що “сучасна пісня не перина… вона вся пристрасть і бажання, і вся вогонь, і вся тривога, вся боротьба, і вся дорога… ” У відповідь на його “Посланіє” М. Вороний написав вірш “Іванові Франкові”, якому передує епіграф із Ш. Бодлера: “Предметом поезії є тільки вона сама”.
Оскільки модерністи переважну увагу звертали на естетичні, художні вартості, а не на соціальні проблеми, вимагали звільнення мистецтва від служіння позаестетичним потребам (народу, нації тощо), то з такої позиції ні І. Франка, ні Лесю Українку, ні В. Стефаника, ні М. Коцюбинського не можемо назвати модерністами. Вони бачили перед собою інші завдання, сповідували іншу віру, служили іншим ідеям. Творчість І. Франка, Лесі Українки чи М. Коцюбинського, В. Стефаника, С. Васильченка аж ніяк не назвеш асоціальною: вона сповнена “усесвітнього страждання”, “гучних закликів до бою”, їхня пісня – і “вогонь”, і “боротьба”, і “тривога”. Вони не могли, та й не мали морального права стояти осторонь національних і соціальних питань.
На думку М. Жулинського, авторитетні українські письменники, такі як І. Франко, І. Нечуй-Левицький, С. Єфремов, “не хотіли визнавати, що потрапили у своєрідну ідеологічну пастку, зумовлену соціальними і національними домаганнями”, їм “вважалося неприпустимою естетичною забаганкою заворожувати себе тими особливостями мистецтва, які закладені у формі, символі, асоціаціях, відчуттях… ” . Микола Жулинський, і з ним важко не погодитися, вважає, що це – трагедія української літератури, оскільки метод критичного реалізму “сковує творчу волю митця, змушує його “працювати” на соціальну ідею, і ця ідея – благородна, вимірювана широкими масами, історично перспективна – підкорювала фантазію митця, певною мірою диктувала тему, стиль, форму зображення” . Таким чином, закономірний процес зміни творчих напрямів, методів, стилів зазнав ідеологічних коректив, а український модернізм (і в цьому його світоглядна криза) із самого початку став заложником ідеології.
Можна лише погодитися й з іншим літературознавцем – Богданом Бенесьом, який писав про І. Франка, що він потрапив у прірву між двох літературних епох і ніколи не міг повністю проголосити свою приналежність ні до однієї з них. Це трагедія не лише І. Франка, а й інших письменників – його сучасників, яким “доля дала творити на перехресті двох літературних діб у народі, який мав важливіші за літературу проблеми” .
Вибір між мистецтвом і соціальним обов’язком письменників кінця ХІХ – початку ХХ ст. не відбувся на користь першого чи другого. Не відмовляючись від служіння соціальній та національній ідеї, вони разом з тим свідомо чи несвідомо у своїй творчості рівнялися на кращі зразки західноєвропейського мистецтва. Проте не запозичували їх сліпо, а перепускали через своє небайдуже до народних страждань серце. Так вони створили літературу, яка має реальну основу, але поривається “у блакить”. Водночас було б помилковим вважати літературу 90-х років ХІХ ст. і перших десятиріч ХХ ст. прямим продовженням методу критичного реалізму, адже навіть традиційні теми зображувалися не так, як у критичному реалізмі, стиль; форма зображення в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. були вже іншими.
Маємо всі підстави стверджувати, що на межі століть з’явилася нова література, неповторна й оригінальна. Так із синтезу традиції і новаторства, критичного реалізму й модернізму утворився новий світогляд, новий художній метод. Для українського письменства він став порубіжним явищем, сполучною ланкою між класичним реалізмом другої половини ХІХ-го ст., з його вірою у можливість раціонального пізнання і пояснення світу, і періодом активного утвердження на зламі століть суб’єктивних стилів і напрямів, добою модернізму.
Література
1. Франко І. Я. Старе й нове в сучасній українській літературі // Зібр. тв.: У 50 тт. – Т. 35. – К.: Наука, 1982.
2. Білецький О. І. До питання про періодизацію історії дожовтневої української літератури. – Зібр. праць: У 5 т. – Т.2.- К.: Наука, 1965.
3. Література ХХ ст.: проблеми періодизації. (Круглий стіл) // Слово і час.- 1995.- № 4. – С. 54-63.
4. Франко І. Я. Зібр. творів: У 50-ти тт. – Т. 37. – К.: Наука, 1982.
5. Коцюбинський М. М. Твори: В 7-ми тт. – Т.5. – К.: Наука, 1975.
6. Єфремов С. Історія українського письменства: У 2 т. – Т.1. – К., 1924.
7. Жулинський М. Традиція і проблема ідейно-естетичних пошуків в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ століття // Записки наук. товариства імені Т. Шевченка. Праці філолог. секції. – Львів, 1992. – С.141-153.
8. Небесьо Б. Любовний трикутник: Іван Франко – народ – модернізм // Сучасність. – 1991. – № 9. – С.17-25.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Модерністські напрями і течії в літературі кінця XIX – початку XX століття Модерністські напрями і течії в літературі кінця XIX – початку XX століття Кризова ситуація у суспільстві і мистецтві кінця XIX століття поставила перед письменниками завдання художньо осмислити дійсність, знайти нові шляхи розвитку мистецтва, яке б дало оновлені духовні орієнтири у складному і суперечливому періоді. Пошуки нових шляхів призвели до виникнення різних течій у мистецтві, які […]...
- Зародження фемінізму в українській літературі на тлі західноєвропейських традицій Зародження фемінізму в українській літературі на тлі західноєвропейських традицій Характерною рисою сучасного літературознавства є те, що постмодерний критичний дискурс розпочав ретроспективний перегляд української літератури кінця ХІХ? початку ХХ ст., коли чітко проявилися феміністичні тенденції. Їх виникнення в нашій літературній традиції було обумовлено зневірою в старі ідеали, руйнацією ієрархічної системи цінностей патріархального устрою, в якому жінці […]...
- Особливості літературного процесу кінця XX – початку XXI століття Особливості літературного процесу кінця XX – початку XXI століття У 1991 році Україна проголосила свою незалежність. Почалася розбудова демократичної суверенної європейської держави. Це докорінно змінило характер розвитку літературного процесу: відкидалися догматичні схеми розвитку літератури в заідеологізованих рамках “соцреалізму”, відбувався інтенсивний пошук нових естетичних способів моделювання й зображення дійсності. Проте нова естетична стратегія в українському письменстві […]...
- Відповідь на контрольне питання До теми “Символізм – новий літературний напрямок у західноєвропейській літературі кінця XIX – початку XX століття” Кого з французьких поетів-символістів називали: 1) поетом-“імпресіоністом” 2) прокаженим атеїстом? 1) (Поля Верлена); 2) (Артюра Рембо)....
- Основні тенденції та напрями розвитку літератури кінця ХІХ початку ХХ століття. Вплив філософських вчень на розвиток літератури Тема: Основні тенденції та напрями розвитку літератури кінця ХІХ початку ХХ століття. Вплив філософських вчень на розвиток літератури. Початок нового століття був охарактеризований великими зрушеннями у мистецтві і в літературі. Особливого впливу зазнало мистецтво після усвідомлення того, що “померли всі боги, залишилась одна людина” (Фрідріх Ніцше). Людина стає центром художнього твору і уособлює в собі […]...
- Пізний романтизм в українській літературі та його кращі представники Пізній романтизм в українській літературі та його кращі представники Наприкінці XVIII – початку XIX ст. в літературі і мистецтві розвивався літературний напрям – романтизм. Письменник повинен був простежити всі сфери духовності людини, розкрити причини незвичності її поведінки у певних ситуаціях. У романтичних творах ми бачимо іноді і фантастичні події, ситуації, виняткових людей. Автори використовували народну […]...
- Становлення та розвиток драматургії в давній українській літературі Становлення та розвиток драматургії в давній українській літературі I. Виникнення драматичної літератури в Україні. (Драматична література тісно пов’язана з розвитком українського театру, шкільним навчанням. Це були віршові діалоги, які складали викладачі вищих шкіл, тому й називалися шкільними. Основні жанри драматургії давньої української літератури – шкільні драми, інтермедії.) II. Характеристика драматичних творів XVII-XVIII століть. 1. Виникнення […]...
- Твір-відгук. Сім’я Перепутьків – своєрідна художня модель української родини кінця XIX – початку XX століття (за романом Уласа Самчука “Марія”) Твір-відгук. Сім’я Перепутьків – своєрідна художня модель української родини кінця XІX – початку XX століття (за романом Уласа Самчука “Марія”) Нарешті настали для України такі часи, коли ми, не криючись, можемо сміливо називати імена тих талановитих українських письменників, про яких донедавна знати не хотіли, називаючи їх “чужинецькими белетристами”. Серед таких і письменник Улас Олексійович Данильчук-Самчук […]...
- Неокласицизм та неокласики в українській літературі Неокласики – група українських поетів та письменників-модерністів початку XX століття. На відміну від інших груп, “неокласики” не дбали про своє організаційне оформлення й не виступали з ідейно-естетичними маніфестами. Проте їхня присутність у літературному житті була досить вагомою, що позначилося не лише на творчому рівні, а й під час літературних дискусій 1925-1928 рр. Неокласицизм (з грецької […]...
- Вияв постмодернізму в українській літературі останнього часу. Сучасні часописи та альманахи Кінець XX ст. низкою дослідників культури визначається як епоха постмодернізму або постмодерну. Постмодерн – широка культурна течія, що охоплює філософію, естетику, літературу, мистецтво, гуманітарні науки. Терміном “постмодернізм” користуються під час аналізу явищ культури, що виникли після модернізму (звідси и назва) і внаслідок розвитку модернізму. Світ уявляється постмодернізму складним, хаотичним, багатоманітним, тому кращий спосіб його засвоєння […]...
- Розстріляне Відродження в українській літературі 20-30-х років Розстріляне Відродження в українській літературі 20-30-х років Термін “розстріляне Відродження” вперше запропонував діаспорний літературознавець Юрій Лавриненко, вживши його як назву збірника найкращих текстів поезії та прози 20-30-х рр. За це десятиліття (1921-1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в […]...
- Поетичний синтаксис в українській літературі Одиницею мови в синтаксисі є речення. Існують головні засоби синтаксичної організації мови, що надають їй емоційної виразності: граматичне оформлення речень; порядок слів у реченні; оформлення інтонації речень. Їх прийнято називати Фігурами: Інверсія (лат. “перестановка”) – це незвичайний порядок слів у реченні, необхідний для підкреслення слова або слів, на які падає логічний наголос; Анафора (тр. “віднесення […]...
- Бароко в українській літературі Література, як і саме людське життя, розвивається за своїми законами. Так само, як на зміну одній історичній епосі, одному соціальному ладу приходить інший, так і в літературному процесі на зміну одному мистецькому напряму приходить новий. XVII-XVIII сторіччя стали періодом розвитку українського бароко. Бароко не лише мистецький стиль, але й особлива модель світосприймання. Ми зустрічаємо барокові […]...
- Постмодернізм в українській літературі Сучасні літературознавці (Тамара Гундорова, Соломія Павличко, Дмитро Наливайко, Роксана Харчук) літературний процес кінця ХІХ-ХХ ст. умовно поділяють на два етапи: епоха модернізму: кінець XIX – перша половина й середина XX сг.; епоха постмодернізму: 80-90 роки XX ст. – поч. XXI ст. Постмодернізм (лат. post – за, після, далі; франц. modeme – сучасний, новітній) як літературна […]...
- Роман Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” – перший в українській літературі соціально-психологічний роман Роман Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” – Перший в українській літературі соціально-психологічний роман Українська література, зокрема проза, з часів Шевченка зазнала значного розвитку. Та особливе місце в багатому літературному доробку українських прозаїків посідає творчість Панаса Мирного та Івана Білика, зокрема їхній роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”. Це перший в український […]...
- Постшістдесятники в українській літературі Витіснене покоління, також Постшістдесятники,- генерація поетів в українській літературі, найбільша активність яких припадає на сімдесяті роки XX століття. Термін було запропоновано українським письменником Іваном Андрусяком, який, зокрема, спирався на оцінки критика Володимира Моренця. На думку критика Володимира Моренця, поети “витісненого покоління”, на відміну від шістдесятників, не вдосконалювали соцреалізм, а творили нову для української літератури поетику. […]...
- Стиль бароко в українській літературі Визначне місце в історії української літератури від давнини до сьогодні посідає письменництво XVII-XVIII ст. Для характеристики літературної спадщини XVII-XVIII ст. історики літератури вживають поняття “стиль бароко”. Перші риси барокового стилю в українській літературі почали з’являтися ще наприкінці XVI ст. Тривалий час вважалося, що риси барокового стилю характеризували лише мистецтво і літературу Західної Європи. Перегодом почали […]...
- Зображення Великої Вітчизняної війни в українській літературі Зображення Великої Вітчизняної війни в українській літературі Одну з найбільших трагедій нашого життя – Велику Вітчизняну війну – не зміг замовчати жоден письменник, особливо ті, хто був на фронті, чиє дитинство опалила війна. Найбільше про війну писали такі письменники, як О. Довженко, Ю. Збанацький, А. Малишко, П. Тичина, М. Рильський, О. Гончар, О. Коломієць, Л. […]...
- Місце і значення творчості Олеся Гончара в сучасній українській літературі (1 варіант) Важливість матеріальних цінностей беззаперечна, але мало хто погодиться з тим, що щасливе життя людини вимірюється кількістю грошей, наявних у неї. Здорові духом люди дбають не лише про власний добробут, вони пам’ятають, що є й духовні багатства. Своєрідними “пропагандистами” духовності у будь-якому суспільстві будь-якої країни виступають люди, наділені загостреним почуттям прекрасного – поети і письменники. Вони, […]...
- Місце і значення творчості Олеся Гончара в сучасній українській літературі (3 варіант) Славний і справжній прозаїк Олесь Гончар… Михайло Шолохов Говорять, що коли народжується людина, на небі з’являється зірка. У когось ця зірка маленька, у когось – більша, а ще у когось – величезна. Ще говорять, що залежить це від душі людини: якщо душа мала – то и зірка мала, велика душа – то зірка буде великою […]...
- Психологізм в літературі Психологізм – заглибленість у творі в душу персонажів, їх психологію. У психологічному творі увага автора переноситься із зовнішнього (подієвого) сюжету на внутрішній (психологічний), він відслідковує всі порухи душі своїх героїв, намагається розкрити їх роздуми й мотивацію вчинків, показати нелегкий шлях внутрішніх колізій. Психологізм почав входити в літературу в добу реалізму з його аналітичністю, а в […]...
- Місце і значення творчості В. Симоненка в українській літературі Місце і значення творчості В. Симоненка в українській літературі Поезія Василя Симоненка вийшла з глибин народного життя, з мужності народу, з його горя і героїчної боротьби. Не судилося його таланту розкритися повністю, але те, що він створив, житиме вічно. Простотою, щирістю вислову, глибоким проникненням у душу людини зачаровує поезія В. Симоненка. Читаючи його твори, відчуваєш […]...
- Проблеми чорнобильської трагедії в українській літературі Проблеми чорнобильської трагедії в українській літературі. Усі жахіття й проблеми Чорнобиля знайшли відгук у серцях і думах українських письменників. У перші ж дні після катастрофи на сторінках літературних часописів, зокрема в “Літературній Україні”, з’явилися пристрасні публіцистичні виступи Олеся Гончара, Бориса Олійника, Івана Драча. Згодом були видруковані поетичні твори Бориса Олійника, Наталки Білоцерківець, Леоніда Горлача, Світлани […]...
- Голодний 1933 рік в українській літературі та в документальних спогадах Голодний 1933 рік в українській літературі та в документальних спогадах Достоєвський сказав: “Друга половина життя людини визначається звичками, набутими за першу його половину”. Дійсно, сьогоднішній наш вибір зумовлює наступні. Всі знають прислів’я про те, як вчинок перетворюється на людську долю. Тому справа совісті, віри, моральних ідеалів людини і спільноти, до якої вона належить – зовсім […]...
- Михайль Семенко – яскравий представник футуризму в українській літературі Я покажу вам безліч світів – Оригінальних і капризних. Михайль Семенко. “Запрошення” Футуризм, що зародився на початку XX століття в Італії, знайшов своїх послідовників і в українській літературі (Михайль Семенко, Гео Шкурупій, Микола Бажан). Лідером футуристів можна вважати Михайля Семенка, який теоретично обгрунтував ідейно-естетичні основи новонародженого українського футуризму. Заявивши про спалення свого “Кобзаря”, Семенко ніби […]...
- “Пан та Собака” П. Гулака-Артемовського – перший класичний зразок сатиричної байки в новій українській літературі Найціннішими в поетичній спадщині П. Гулака-Артемовського є байки, які відіграли важливу роль у процесі становлення і розвитку української літератури в перші десятиріччя XIX століття. Найвизначніша серед байок – байка-казка “Пан та Собака”. Байка “Пан та Собака”, яку сам автор назвав “казка”, перейнята протипанськими настроями, викриває самодурство і розбещеність панів, висловлює співчуття до безправних селян, а […]...
- Відродження візуальної поезії в сучасній українській літературі Візуальна (зорова) поезія – це окремий вид мистецтва, який відрізняється від традиційної поезії, побудований на межі словесного, графічного, живописного варіантів зображення тексту. Класичні зразки української зорової поезії сягають іще часів Івана Величковського. У XVII столітті одним із різновидів епіграматичної поезії були так звані курйозні і, зокрема, фігурні вірші. Естетичний смисл цих словесних “іграшок”, як їх […]...
- Феміністичні мотиви в українській літературі XX століття (О. Кобилянська, О. Теліга, О. Забужко) Феміністичні мотиви в українській літературі XX століття (О. Кобилянська, О. Теліга, О. Забужко) Початок XX століття приніс великі зміни в життя як мистецьке, так і суспільне. Все частіше жінки беруть участь в політичних та культурних заходах, все частіше лунають твердження, що жіноча доля – це не тільки кухня, церква та дитина, але й участь у […]...
- Місце і значення творчості Олеся Гончара в сучасній українській літературі (2 варіант) Є в літературі такі імена, без яких не можна уявити саму літературу. Так неможливо уявити українську літературу без фундаментальної постаті Олеся Гончара, письменника високої совісті, глибокого життєвого досвіду, художньої майстерності. Незаперечним стало те, що в літературі XX століття письменник посідає почесне місце класика, людини, що створила справжні шедеври реалістичної прози. Найвидатнішими творами Олеся Гончара стали […]...
- Соцреалізм в українській літературі Соцреалізм (соціалістичний реалізм) – псевдохудожній метод, проголошений єдино можливим і найдосконалішим у радянській літературі, по суті – набір жорстких догм і шаблонів. Визначальними для нього були позалітературні й позаестетичні принципи: партійність (висловлення у творі позиції Компартії як єдино можливої ідеї), перекручені поняття народності та інтернаціоналізму, крайня заангажованість. Поняття прекрасного могло застосовуватися тільки для прославлення радянського […]...
- Ліричні твори в українській літературі Лірика – один із трьох, поряд з епосом та драмою, родів художньої літератури та мистецтва, у якому у формі переживань осмислюється сутність людського буття. В основі ліричного твору – думки і переживання ліричного героя. Ліричний герой – суб’єкт висловлювання в ліричному творі, своєрідний персонаж лірики. “Ліричний герой” – це образ, що виникає в уяві читача […]...
- Твір на тему: Рослинні символи в українській літературі Скажеш одне тільки слово “Україна” – і в уяві постають тополя в полі, хрущі над вишнями, калина в лузі й у дворі, верба край долини. Спалахують у пам’яті чорнобривці, розкішні мальви, трепетний барвінок, червона рута… Вони віддавна уособлюють красу моєї землі, духовну міць її народу, засвідчують повагу до Батьківщини. Тому не дивно, що рослинний світ […]...
- “Сон” Т. Шевченка – перша в українській літературі політична поема Коли на вирокові, який винесли Т. Шевченку за участь у Кирило-Мефодіївському братстві, цар написав “Із забороною писати й малювати”, це означало, що саме протицарські поезії насамперед були причиною найсуворішого (порівняно з іншими членами товариства) покарання поета. Адже саме на зборах братства читав Шевченко свої твори антиімперського спрямування. Одним із таких творів була поема “Сон”, написана […]...
- Різноманітність напрямків і течій в українській поезії на рубежі XIX-XX століть Різноманітність напрямків і течій в українській поезії на рубежі XIX-XX століть Літературний напрям (як зазначено у словнику) – це творча єдність групи письменників певного історичного періоду, їх об’єднує світогляд, ідеї та художня манера. Митці одного напрямку розв’язують спільні завдання, розробляють спільні теми в літературі. Поруч з терміном “літературний напрям” часто використовують синонім “літературна течія”, хоча […]...
- Образ скупого в українській та світовій літературі Реферат на тему: Образ скупого В українській та світовій літературі “З усього… треба користь виймать, хоч би зубами прийшлось тягнуть – тягни!” – слова Пузиря з української п’єси Карпенка Карого можна почути не від одного сучасника. Їх десятки, сотні, тисячі. Література намагалася відобразити образ скупого по-різному. Такі персонажі є як в українській, так і зарубіжній […]...
- “Чорна рада” П. Куліша – перший в українській літературі історичний роман-хроніка Пантелеймон Куліш (1819-1897) – одна із самобутніх постатей в українській літературі. Енциклопедичність його знань і суперечливість світогляду дивували, викликали часом взаємовиключаючу реакцію, але ніколи не лишали байдужими тих, хто звертав увагу на його творчий і життєвий шлях. “Наділений великим талантом, але ще більшою амбіцією, – писав І. Франко, – Куліш протягом свого довгого життя проходив […]...
- Образ Марусі Чурай в українській літературі – Л. Костенко Постать Марусі Чурай, полтавської піснетворки XVII ст., посіла важливе місце в історії української літератури. Щоправда документальних підтверджень про її існування на сьогодні не знайдено і про реальність поетеси свідчать лише її твори, які до того ж стали вже народними піснями, та художні твори про неї. М. Старицький використовує фольклорний сюжет у своїй драмі “Ой, не […]...
- І. П. Котляревський – автор першого драматичного твору в українській літературі. (Наталка Полтавка) Реферат І. П. Котляревський – автор першого драматичного твору в українській літературі. (Наталка Полтавка) П’єса “Наталка Полтавка” написана І. Котляревським для потреб Полтавського театру 1818 р. – саме тоді, коли Драматург перебував там на посаді керівника. Глядач українського театру був найрізноманітніший, але І. Котляревський хотів бачити в театрі найбільше простолюдина, тому основою для його п’єси […]...
- Світ завжди благословляє і сонце, що встає, і серце, що кохає (тема кохання в українській літературі) Світ завжди благословляє і сонце, що встає, і серце, що кохає (тема кохання в українській літературі) Кохання… Воно сильніше за смерть, вічне й завжди молоде. Воно в піснях і в душах. Йому акомпанують солов’ї, а часом і гармати. Та повсякчас – це одне з найсильніших і найкращих почуттів, на яке здатна людина. Вся світова література […]...
- Український поетичний авангард кінця XX ст Зародився авангард у роки Першої світової війни, набувши бурхливого розвитку в різних видах мистецтва, і відтоді активно заявляє про себе. Авангардизм у літературі – це явище, що виникає періодично як реакція на певні процеси в суспільстві та самій літературі. Це течія модернізму, його складова частина. У західноєвропейській літературі авангард після 20-х років активізувався в 60-ті […]...
Приклад стійкості духу твір.