Проблематика повісті М. Коцюбинського “Тіні забутих предків”

Повість “Тіні забутих предків” датована 1911 роком. В одному з останніх творів (новелі “Сон”) М. Коцюбинський урочисто проголосив: “Поезія жити не може на смітнику, а без неї життя – злочин”. Ці слова можна поставити епіграфом до всієї його творчості, особливо для таких мистецьких шедеврів, як “Intermezzo”, “Сон”, “Тіні забутих предків”. Жадання добра, краси, почуття людяності відтворені у цьому останньому творі. Разом із тим у “Тінях забутих предків” виявився, погляд автора на нерозривний зв’язок історії народу, його психології, його ментальності з його буттям. Невідворотний плин історії всього людства вбачається у картині життя одного з численних народів світу – гуцулів. Цю картину з любов’ю і розумінням найтонших порухів народної душі змальовує М. Коцюбинський. Його твір цікавий саме універсальністю проблематики, загальнолюдським характером її.

Проблема життя і смерті, мабуть, найголовніша у творі, бо до неї так чи інакше звертається кожна людина. Так і герої повісті “Тіні забутих предків” по-різному судять про це. Здається, життя тут нічого не варте, бо надто легко може обірватися чи у боротьбі з суворою природою гір, чи у безглуздій бійці двох ворогуючих родів, чи ще де. Звідси й гірке міркування під час похорону Івана Палійчука: “Що наше життя? Як блиск на небі, як черешневий цвіт… ” Справді, життя коротке, скільки б воно не тривало. Може, тому й намагаються герої радіти йому, скільки можна. Ось ми бачимо, як весняним ранком іде в полонину Іван. “Він легко стрибав з каменя на камінь, наче гірський потік, і вітав стрічних, аби тільки почути свій голос:

– Слава Ісусу!

– Навіки слава”.

Його радість така справжня, така непідробна, що й читач радіє мимоволі разом із ним: жити – прекрасно. Та у житті не тільки свята. Іван не боїться роботи, він радіє, працюючи, бо це так радісно бачити, що твоя праця, твої зусилля не марні. Бути потрібним, уміти працювати і пишатися своєю працею – це одна з важливих складових частин людського щастя, сенсу буття. У повісті подано багато картин побуту,, і всі вони освячені працею. З малих літ Іван, як і кожен хлопчик його віку, “мав обов’язки – його посилали пасти корів”. Потім робота ускладнювалася, і ось уже ми бачимо злагоджену роботу вівчарів, серед яких і Іван, на полонині. Благословенна їхня праця і їхня майстерність. Твір насичений такими описами. Це й не дивно, адже сенс життя цих людей – у праці. У ній вони бачать і радість, і джерело життєвих сил. Жити, працювати, любити – така формула щастя. Герої повісті “Тіні забутих предків” по-різному розуміють кохання. Для одних, як для Палагни та Юри,- це пристрасть, це виклик моралі, бо головне в житті, за словами Палагни,- “набутись” на цьому світі, порадіти. Для інших, як для Івана та Марічки,- це світле чисте почуття, овіяне поезією, омріяне серед свіжості зелених царинок і лісів. Не випадково природа наділила їх талантом відчувати красу світу, вмінням жити у гармонії з усім живим. Мелодії Іванової флояри, Маріччиних пісень славили життя і любов, без якої і саме життя неможливе.

Проблеми, розглянуті автором у повісті, філософського плану: справжня краса, сенс життя і ставлення до смерті, людська мораль, гармонія людини і природи, проблеми соціального буття народу. Саме це коло питань окреслює проблематику повісті М. Коцюбинського “Тіні забутих предків” і визначає її мистецьку етичну цінність.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Проблематика повісті М. Коцюбинського “Тіні забутих предків”