Проблеми духовного буття нації у романі О. Гончара “Собор”
Годинник вічності поволі відраховує останні миттєвості другого тисячоліття, а нажахане людство пильно вдивляється в обличчя нової епохи. Що там, за порогом тисячоліть? Суцільні проблеми – голоду і перенаселення, ядерної катастрофи і екологічної кризи. Та чи не найважливішою серед них є загальнопланетарна проблема втрати духовності. Коли одного з відомих політиків Збігнєва Бжезинського напередодні нового, 1992 р” запитали, в чому він вбачає найбільшу небезпеку для людства, то отримали таку відповідь: “Після загрози ядерної війни небезпекою
Проблема відродження втраченої духовності особливо гостро постала сьогодні і перед нами, українцями. Як же могло так статись, що народ, який завше опікувався своїми святинями, який вражав мандрівних чужинців своєю залюбленістю в красу, народ, що дав світові першого слов’янського філософа Григорія Сковороду, виявився духовно окраденим, збайдужілим до рідної мови, культури, історії? Сьогодні ми знаємо відповідь на це питання.
Здається,
Наші вороги добре знали: поки існують мова, пісня, духовність народу, він – непереможний. І тому перші їхні удари були спрямовані проти цих духовних святинь. Спалювалися книжки, плюндрувалися храми, заборонялася мова. Але все це, пережите Україною за віки, не зрівняти з тим, що відбувалося в останні кілька десятиліть: громадянська війна і голод 1933-го, масове знищення інтелігенції більшовиками і фашистський геноцид, переслідування інакодумців і загроза екологічної катастрофи.
Історичним мотлохом, який своїм існуванням живить “коріння українського буржуазного націоналізму”, вважали в центрі собори, рушники, писанки, вишиті сорочки, мову, обряди і вірування народу. І з 30-х років почали їхнє методичне знищення. Пізніше Андрій Вознесенський напише: “Сталін вбив не просто мільйони людей. Він вбив людські душі, кілька поколінь людей за життя зробив мерцями. Народжувалися покоління рабів, покоління, яким на все наплювати. Як Сталіну вдалося вбити душу? Щодо цього він був розумною людиною: нищив найкращі твори мистецтва, зокрема пам’ятки зодчества”. Один приклад: лише за десять “хрущовських” років у всьому Радянському Союзі було закрито 10 тисяч церков. Голоси тих, хто серед кривавого торжища осмілювався протестувати, тонули у славослов’ї вождям і навічно змовкали у безконечних північних просторах імперії. Здавалося, дух нашого народу зломлений у жорстокій боротьбі. І раптом, серед мертвотної тиші брежнєвського “благоденствія”, несподівано, як набат, пролунав на всю Україну голос Олеся Гончара. У своєму романі “Собор” (1968 р.) письменник порушив болючі проблеми збереження природи, історичних святинь, культурної спадщини народу.
Головним образом роману є собор – символ людського духу, чистоти, людяності, віри у прекрасне і неземне. В одній із своїх статей Олесь Гончар згадує, за яких обставин він вперше побачив храм, який пізніше опише у своєму романі:
“… після першого поранення, після госпіталю на Донбасі, з Маріупольського виздоровбату по тривозі кинуто було нас в район Дніпропетровська на оборону, як нам сказали, дніпровських мостів. Вночі вивантажувались ми з ешелонів у Новомосковську, і вперше тоді в сутіні темряви, як щось фантастично прекрасне, відкрився мені славнозвісний козацький собор. Мовби озвався до бійців самий творчий геній народу, героїчна й багатостраждальна наша історія”.
Захищаючи безсмертне творіння людських рук, Олесь Гончар стверджує: “Він належить не тільки нації, яка його створила. Він належить всім людям планети! … Ті, що будували його, вони думали про вічність. Людині властиво прагнути вічності, знаходити в ній для себе мету і натхнення. Навряд чи взагалі є щось гідніше, як вдосконалювати свій дух, увічнювати себе в творіннях своїх і дарувати їх нащадкам. … І коли ті, далекі, прийдущі, виринувши з глибин всесвіту, наблизяться колись до нашої планети, перше, що їх здивує, безсумнівно, будуть… собори!”
Роман Олеся Гончара став своєрідною відповіддю на питання, що хвилювали і мучили багатьох у тому стандартизованому суспільстві, де цінності вимірювались кілограмами сала і м’яса на душу населення. Ось ці питання: “Що є мірилом духовності народу і людини15”. “Як зберегти духовне багатство нації?”, “Які традиції і святині допомагають їй не втратити свого обличчя, вистояти серед руйнацій і потрясінь?”
Болісно розмірковуючи над цими проблемами, письменник звернув свій погляд на стародавні собори, що з давніх-давен височать на нашій землі. Це не просто чудові архітектурні споруди, переконаний Олесь Гончар, а справжні твердині людського духу. На жаль, ми тільки зараз відкриваємо для себе істини, що були добре відомі нашим далеким пращурам. На найвищих точках нашої землі будували вони храми, що уособлювали найвищу духовну цінність нації, що були одночасно і голосом предків, і заповітом “нащадкам, які не мають права зректися і запродатися чужим богам” (Є – Сверстюк), Кожне нове покоління повинно почути цей голос, виконати цей заповіт. “Воно має передати естафету, вибудувати свій найвищий Собор – у цьому його велика дума, велике покликання”.
Коли ж люди не усвідомлювали свого морального обов’язку, коли головними для них ставали цінності матеріальні, вони втрачали свою духовність і деградували, не залишивши ніякого сліду в пам’яті наступних поколінь. Як слушно зауважує Є. Сверстюк, “хіба згадують когось за те, що добре їв, одягався, заради цього працював – і прагнув ще краще?”.
Віра в Бога, у вищі цінності робила людей кращими, одухотворенішими. Завдяки цій вірі вони вміли терпіти горе і нестатки, училися жертвувати матеріальним благополуччям заради високих ідеалів, рятували свої душі від морального спустошення і розтління. Дуже добре сказав колись про це у своєму щоденнику Олександр Довженко: “Я почав молитись Богу. Я не молився йому тридцять сім років, майже не згадував його. Я його одкинув. Зараз я постиг невеличку краплину своєї облуди. … коли я відчув і збагнув малість і мізерність великих людей, і жорстокість, в обійми якої нас кинуто навіки – я подумав, що всі помилялись. Помилявся Шевченко, Франко, великі російські мислителі… “Немає Господа на небі”. Звичайно, нема. І Матері Божої нема. Він не існує. Він є. Або його нема… І став я думати, що страшно і вбого на світі, коли його нема, як-от зараз, наприклад. Він є, він був у Павлова, у Мічуріна і, очевидно, був у Дар-віна, як у людей найглибшого синтезу, як інфантильно, себто первісно поетично персоніфікована ідея прекрасного, ідея добра, себто те, що підіймає духовну структуру людини над звичайною сумою її фізіологічних процесів, робить людину доброю, людяною, духовно високою, що дає людині почуття “состраданія”, без якого людина не людина.
Бог в людині. Він є або нема. Але повна його відсутність – се великий крок назад і вниз. В майбутньому люди прийдуть до нього. Не до попа, звичайно, не до приходу. До божественного в собі. До прекрасного. До безсмертного. І тоді не буде гнітючої сірої нудьги, звірожорстокого, тупого і скучного, безрадісного будня” (2.01.1946 р.).
Відрікшись від Бога, від божественного, зруйнувавши собори або перетворивши їх у складські приміщення, ми зруйнували і власні душі. Адже їм, нашим душам, не сало потрібне й м’ясо, а любов, доброта, милосердя, тобто все, що робить людину кращою, піднімає над мізерним і буденним у виші сфери духу. Що залишилося б для нас від героїзму предків, “коли б вони не склали пісні, не спорудили храму?”
Читаючи роман Гончара, замислюєшся: “Звідки ж беруться такі люди, як Володька Лобода, коли і чому вони із звичайних людей перетворюються на кар’єристів, бюрократів, “батькопродавців”?” Відповідь ясна: це плоди жахливої тоталітарної системи. Мабуть, не один бюрократ впізнав себе у цьому образі, що став негативним символом епохи. З’явився навіть новий термін – “лободизм”. Як пише М. Наєнко, “похідний від персонажа твору Володьки Лободи, він бив у саму точку існуючого диктатурного режиму, бо поєднував властиві йому службове висуванство, владолюбство, посягання на свободу людську і багато інших суспільних аморальностей”.
Батько Володьки, Ізот Лобода, – повна протилежність своєму синові. Він не може залишатися байдужим до того, що діється навколо нього, відверто говорить те, про шо думає: і які безглузді рішення приймаються “наверху”, і як з Каховського водосховища зробилося болото (“пів-України пустили на дно, думали, море збудують, а збудували болото! Гниллю цвіте, на всю Україну смердить!..”). Турбує Ізота Івановича і проблема духовності людини: “Біда тільки, коли задрімає товариш Дух… Ось, кажемо, більше сала та м’яса на душу. Це, звісно, добре – без цього не проживеш. Ну, а як стане по пуду сала на душу, як жиром її заллємо, то вже й щастя по вінця? Ніякого болю вона тоді не почуватиме, нічого їй більше не треба”.
Сьогодні, коли ми знаємо правду і про екологічні біди України, і про чорнобильську катастрофу, не можна не подивуватися прозірливості Олеся Гончара, який багато десятиліть тому у своїх творах попереджав співвітчизників про наслідки, які може мати злочинне ставлення до природи. Один із героїв “Тронки” капітан Дорошенко говорив:
“Малою стала планета, а людина велетнем стала. Вона може зруйнувати це небо, хоча й не може його створити знов. Спроможна спалити хмари, що ото рожевіють на сході, але знову не витворить їх. У владі людини – отруїти повітряну оболонку планети, отруїти води океанів, хоч потім очистити їх вона вже ніколи не зможе-Але якщо може людина так багато, то під силу їй і припинити все це! Стоїмо на тому рубежі, коли планета, цей чудовий корабель людства, потребує захисту… “
Собор, ця “поема степового козацького зодчества”, незримо присутній на кожній сторінці роману, у роздумах героїв, у схвильованих словах автора. Він, собор, як жива істота, стоїть на сторожі духовних цінностей і першим приймає на себе, удари здичавілих яничар, що, посягнувши на нього, цілять у саме серце народу. Але незнищенний народний дух. І не випадково герой роману Микола Баглай залишається жити і сіяти добро серед людей. Прощаючись із Зачіплянкою, ми бачимо собор уже іншим: “Не видно облупленості, іржі на банях, ніч скрадає на ньому всі травми часу. … І доки багряніє, дихає небо по всьому Наддніпров’ю, стоїть серед заводського селища весь освітлений, парусноповний і чистий, як тоді, у минувшині, коли вперше тут виник, вичарувався з душі своїх мудрих і дужих майстрів”.
Устами своїх героїв Олесь Гончар закликає нас берегти собори совісті, щирості, краси, правди, любові до людей: “Собори душ своїх бережіть, друзі… Собори душі.”. І якщо ми всі прислухаємося до цих слів, то мине загроза духовної пустоти, загроза перетворення людей на ходячі шлунки. Лише глибоке усвідомлення всіма нами значущості духовних потреб і устремлінь людини допоможе кожному з нас прийти “до божественного в собі. До прекрасного. До безсмертного”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Філософія буття в романі О. Гончара “Собор” (3 варіант) … Собор лине вгору, ідеальне суголосся бань породжує мелодію, яку слухають блакитні вежі. Її чують і люди, розрізняють німу музику серед бурхливих акордів життя ті, що й у собі бережуть собори, красу почуттів і прагнень. Такими є більшість героїв роману Олеся Гончара “Собор”. Собор – світла пам’ятка легендарного козацтва, що після розгрому військом Катерини II […]...
- Ідея духовного багатства людини у романі О. Гончара “Собор” Олесь Гончар – складна постать в українській літературі. Він не боявся відгукуватися на найсуперечливіші проблеми, які ставив час, тому його твори залишають неоднозначне враження. Складні проблеми буття людини в суспільстві знайшли своє втілення в романі “Собор”, доля якого склалася непросто. Певна публіцистичність роману загострювала поставлені проблеми, тому автор зазнав гонінь за свій твір. Роман був […]...
- Ідея духовного багатства людини в романі О. Гончара “Собор” Живе не той, хто чадить… Живе – хто Іскрить! Живіть так, молоді, щоб встигли Зоставити слід після себе путящий… О. Гончар. “Собор” “Собор” – один із перших, творів у літературі XX століття з екології в широкому розумінні слова – це і збереження архітектурних пам’яток, і народної пісні, ї душі людської – а це чи не […]...
- Ідея духовного багатства людини в романі Олеся Гончара “Собор” Роман “Собор” – це твір інтелектуального наповнення, гостропроблемний і дискусійний. З’явившись в українській літературі у кінці 60-х років, він був тим сплеском, який зторкнув больові точки суспільства. У романі гостро поставлені питання збереження навколишнього середовища, збереження пам’яток минулого, збереження цільності людської душі. Олесь Гончар один із перших вказав на небезпеку кар’єризму не тільки в морально-етичній, […]...
- Філософія буття в романі О. Гончара “Собор” (1 варіант) “Майстер, голос якого має ціну всюди, де в пошані сила й краса духовності, гуманізму, національної свободи, – таким постає видатний письменник сучасної доби Олесь Гончар,” – так відгукувався про цього майстра слова відомий літературознавець А. Погрібний. Та є в Олеся Гончара ще одна іпостась – він філософ. А завданням будь-якого філософа є створення власної філософськи […]...
- Екологічні проблеми в романі О. Гончара “Собор” Роман “Собор” Олеся Гончара став справжнім явищем в українській літературі. Він порушував головні проблеми часу. Автор точним чуттям художника передчував і час оновлення суспільства, і час великої біди для народу, яку готували в ті далекі 60-і пристосуванці, юшкоїди, що мислили на рівні своїх потреб, а не на державному рівні. У чиновництва виробилася своя психологія, дикий, […]...
- Філософія буття в романі О. Гончара “Собор” (2 варіант) Роман Олеся Гончара “Собор” – роман філософський, в якому автор не просто розкриває важливі морально-філософські категорії, але й передусім ставить проблеми духовності своїх сучасників, пошуки ними сенсу буття, збереження історичної пам’яті й наступності поколінь, визначає витоки духовного нігілізму й споживацтва, байдужості у ставленні до національних святинь. Героями роману є прості люди із селища Зачіплянка. Старше […]...
- Ідея собору в романі Павла Загребельного “Диво” та у романі Олеся Гончара “Собор” Ідея собору в романі Павла Загребельного “Диво” та у романі Олеся Гончара “Собор” Кого не вражали старовинні собори? Проходиш повз один з тих, що збереглися, піднімеш голову, а він наче дивиться на тебе, слідкує, розмірковує, аж душу проймає. Цікаво! Звісно, що письменники не обминали цю тему у своїй творчості. Кожен народ має свою святиню, свій […]...
- Ідея духовного багатства людини в романі “Собор” (2 варіант) В історії кожної літератури є книга, які позначають віхи сходження культури того чи іншого народу до духовних висот людства. В українській літературі XX століття такою книгою, безперечно, є “Собор” Олеся Гончара. Цей твір – гостро проблематичний, бо торкається він багатьох болючих питань, таких як екологія, історичний зв’язок поколінь, кар’єризм, але з особливою силою звучить тема […]...
- Собор – символ духовної краси людини в однойменному романі Олеся Гончара Собор – символ духовної краси людини е однойменному романі Олеся Гончара. “Собор” Олеся Гончара – це твір високої художньої наснаги, великого інтелектуального наповнення. Як писав Є. Сверстюк, “своїм романом “Собор” Олесь Гончар увійшов у саму гущу пекучих питань сучасності і розворушив, розтривожив їх рій”. Коли у другій половині XVIII ст. за наказом Катерини II російське […]...
- Собор як символ духовної краси народу (за романом О. Гончара “Собор”) (1 варіант) Людина – це не степова рослина перекоти-поле, яку осінній вітер жене степом. Передусім, у неї є душа. У кожного народу – свої моральні цінності, духовні скарби. Для українців – це святий хліб і рушник, рідна мова і пісня, родина. А ше собори… Храми, до яких люди приходили зі своїми болями і радістю, горем і щастям. […]...
- Ідея духовного багатства людини в романі “Собор” (1 варіант) Роман “Собор” – це твір інтелектуального наповнення, гостропроблемний і дискусійний. З’явившись в українській літературі в кінці 60-х років, він був тим сплеском, який торкнувся больових точок суспільства. У романі гостро поставлені питання збереження навколишнього середовища, пам’яток минулого, цілісності людської душі. Олесь Гончар один із перших указав на небезпеку кар’єризму не тільки в морально-етичній, а й […]...
- Бережіть собори душ своїх (за романом О. Гончара “Собор”) В історії кожної літератури є книги, які позначають сходження культури народу до духовних висот людства. В українській літературі XX століття такою книгою є “Собор” О. Гончара. Роман стверджує силу і красу людського духу, історичної пам’яті. Він присвячений темі збереження духовної спадщини, культури, мови, мистецтва, історичних святинь народу, захисту цих здобутків. Усім філософським змістом роман “Собор” […]...
- Символічність назви роману Олеся Гончара “Собор” Символічність назви роману Олеся Гончара “Собор” Олесь Гончар – свідомий та мислячий син свого народу, а тому і активний учасник його живої історії, пам’ятаючи, що історія – “… це не тільки сива минувшина, а й суперечлива, сповнена драматизму сучасність і що цю історію нинішнього дня маємо творити вдумливо, з відповідальністю перед майбутніми поколіннями”. Опублікований уперше […]...
- Собор як символ духовної краси людини в однойменному романі Олеся Гончара У кожної людини слово “собор” викликає свої особливі асоціації. Комусь уявляється служба в храмі, комусь – блиск хрестів на башнях у надвечір’ї, комусь – велична панорама міста із злотоверхими церквами. Усі ці уявлення суто індивідуальні, але є між ними спільна риса – відчуття величі і неповторності. Недаремно ж у давнину соборами називали зібрання великої кількості […]...
- Символіка образу собору в романі О. Гончара I. Висока оцінка роману О. Гончара “Собор” літературною критикою 80-х років XX ст. (домінує світло і чистота, висока мораль і духовність). II. Символічність образу собору в романі. 1. Особливість стилю Гончара в романі (за визначенням самого письменника – “поетичний реалізм”, коли “в землю – корінь, віти – в небеса”; звідси романтична манера письма, символічність багатьох […]...
- Символіка в романі О. Гончара “Собор” СИМВОЛІКА В РОМАНІ О. ГОНЧАРА “СОБОР” ПРОБЛЕМИ В РОМАНІ. * Суспільно-політичні; * Народногосподарські; * Ідеологічні та духовні, екологічні, етичні естетичні. СИСТЕМА ПОНЯТЬ: * Національних, історичних, філософських; * Про безкінечне життя; * Про Вітчизну; * Про духовні зв‘язки. Символіка в романі “Собор” До найвиразніших символів у сюжеті належить епізоти, що пов‘язані з собором. Собор в романі […]...
- Проблема духовності людини в романі О. Гончара “Собор” Що ми вкладаємо в поняття “духовність”? Одразу не відповіси. Словники часто уникають давати визначення духовності: думаю, настільки це багатогранне, ємне і всеохопне слово, за яким приховуються такі якості людини (духовною може бути тільки вона!), як доброта, повага до людей, прагнення зберегти пам’ять роду і народу, вірність, високі моральні переконання, щирість, відвертість, відданість переконанням, уміння любити […]...
- Висвітлення складних проблем сучасності в романі О. Гончара “Собор” (1 варіант) Мабуть, не створено й досі більш актуального й дискусійного, глибокого й вражаючого своєю проблематикою, всеохопного твору української літератури, ніж “Собор” Олеся Терентійовича Гончара. Не тільки про долю витвору козацького таланту розповідає в романі письменник, він торкається майже всіх проблем сьогодення. Так, сьогодення, бо написаний протягом 1963-1967 років твір сприймається як тільки-но надрукований. Однією з найбільш […]...
- Тема історичної та національної пам’яті в романі “Собор” Олеся Гончара Тема історичної та національної пам’яті в романі “Собор” Олеся Гончара. “Собор” (1968) вирізняється в доробку письменника пекучістю поставлених проблем ї своєрідним їх мистецьким втіленням. У центрі твору Олесь Гончар поставив долю конкретної, тобто української, нації та долю духовного начала у житті суспільства. Як колись Шевченко прагнув пробудити сумління земляків спалахами поетичної мислі, так Олесь Гончар […]...
- Зв’язок поколінь у романі О. Гончара “Собор” I. Захисники собору та недруги. (Саме в ставленні до собору розкриваються всі персонажі твору. Вони ніби поділяються на два умовних табори – захисників цієї величної споруди та недругів. Духовно багатими і чистими постають перед нами жителі Зачіплянки. У кожного з героїв своя доля, своя історія, свій шлях.) 1. Студент-мрійник Микола Баглай. (Справжнім красенем постає перед […]...
- Собор як символ духовної краси людей (за романом “Собор” О. Гончара) Кожен визначний твір знаходить своє місце в літературі залежно від того, як він збагачує наше розуміння краси і призначення людини, які актуальні питання порушує. “Собор” – шостий роман Олеся Гончара, письменника, увінчаного всіма можливими нагородами. Твір завдав великого удару тоталітарному режимові. Він виконав роль не стільки інструменту розвалу, скільки єднання, соборності сил українства для творення […]...
- Собор як символ духовної краси народу (за романом О. Гончара “Собор”) (2 варіант) Душа людини – вічна таємниця. Розкрити її намагалися філософи й психологи, творчі люди. Але усі вони лише трохи піднімали завісу таємничості. Кожен з них розплутував клубочок з переживань та почуттів людини по-різному. Олесь Гончар, автор роману “Собор”, розкриває духовну красу людей, використовуючи образ собору – архітектурної пам’ятки козацьких часів. Що таке, власне кажучи, собор у […]...
- Собор як втілення високого духу народного (за романом О. Гончара) (1 варіант) Є в літературі імена, без яких годі уявити саму літературу. Письменник переважно сучасної теми, визначний майстер слова, Олесь Терентійович Гончар у своїх романах, повістях, новелах художньо досліджує життя кількох поколінь українського народу, в яких живе любов до чистого неба, до культури і глибинної історії роду. Таким є його роман “Собор”, який довгий час був під […]...
- “Моя душа – це храм чи купа цегли?” (за романом Олеся Гончара “Собор”) Півтори тисячі років стоїть на пагорбах красень Київ – столиця моєї рідної України. А привело мене сюди бажання уклонитися великому українському поету Т. Г. Шевченку. І коли я ходила по цьому місту, мене вразила архітектурна споруда Софіївського собору. Цю споруду не змогли зруйнувати ні орди нападників, ні стихійні лиха, ні німецькі бомби. Бо я зрозуміла, […]...
- Висвітлення складних проблем сучасності в романі О. Гончара “Собор” (2 варіант) У своєму творі автор підносить і намагається розв’язати багато проблем сучасності, про які в той час далеко не кожен митець зважився б взагалі говорити. Тому й мав роман “Собор” такий величезний резонанс у суспільному та культурному житті країни. Спробуємо визначити, які ж проблеми піднімає твір. Для цього наведемо кілька цитат з тексту. Перш за все […]...
- “Собори душ своїх бережіть, друзі… Собори душ!..” (за романом О. Гончара “Собор”) Невдовзі після створення роману “Собор” Григір Тютюнник написав листа Олесеві Гончару: “Щойно прочитав “Собор”. Орлиний, соколиний роман Ви написали, роман-набат! О, як засичить ота наша ретроградна гидь, упізнавши сама себе; яке невдоволення Вами висловлять… ” Саме так і сталося. Роман “Собор” довгий час, близько двадцяти років, був суворо заборонений… Я думаю, ця заборона була прямим […]...
- Моя душа – храм чи купа цегли? (за романом Олеся Гончара “Собор”) (1 варіант) “Моя душа – храм чи купа цегли?” (за романом Олеся Гончара “Собор”) (1 варіант) Вечірній дзвін, соборний дзвін на всю велику Україну… Що провіщає, чим бентежиться, за ким ридає? А сонце запалило куполи золотоверхі, й їхнє дивне сяйво лине в блакить небес, зливаючись з високим чистим дзвоном. Велика туга в ньому і тривога, і біль […]...
- Духовна краса героїв роману О. Гончара “Собор” Найголовніше у світі – Людина. її руками створюються матеріальні й духовні цінності. У вірші “Напис на руїні” Леся Українка показує, як упродовж тисячоліть “кожна статуя, колона, мережечка, різьба і навіть цегла незримими устами промовляє: “Мене створив єгипетський народ”. А собор у творі О. Гончара – це пам’ятка легендарному козацтву, зразок мистецької вправності зодчих-будівників. Це історія, […]...
- Собор як втілення високого духу народного (за романом О. Гончара) (3 варіант) Собор, соборність, єднання… Якого глибокого змісту ці слова! У них звучить сила мудрості, єдності, сила розуму народу, який цінує і поважає себе. Собор є головним образом однойменного роману Олеся Гончара. Побудували його ще в далеку героїчну епоху козаччини наші талановиті предки, створили справжній шедевр: “… музика отих гармонійного піднятих у небо бань куполів, вона ж […]...
- Гнівне засудження духовної спустошеності у романі “Собор” (3 варіант) Зараз усе частіше люди звертаються до своєї історії, духовної спадщини, їм стають небайдужі історичні пам’ятки, їх хвилює минуле, їм хочеться відчути духовний зв’язок між багатьма поколіннями предків, стати подібними до них з їхньою жагою життя, любові до усього живого, красою душі. Тому ростуть на Землі собори, храми, будуються каплиці, відроджуються людські душі. І стоїть серед […]...
- Краса духовного світу героїв Олеся Гончара Краса духовного світу героїв Олеся Гончара. Значним творчим досягненням Олеся Гончара є відтворення краси духовного світу його героїв на сторінках романів, повістей, оповідань та новел. Авторське замилування героями у їх любові до Батьківщини, глибокій вірності у дружбі та коханні спостерігається уже на перших сторінках роману “Прапороносці”. Багатий внутрішній світ героїв трилогії, їх гуманізм і благородні […]...
- “Моя душа – це храм чи купа цегли?” (за романом О. Гончара “Собор”) У творчості Олеся Гончара роман “Собор” посідає особливе місце. Передусім – актуальністю піднятих у ньому проблем. Його читання незмінно спонукає до роздумів. Складним і суперечливим постає образ князя Ярослава, але зображується Ярослав Мудрий передусім як людина і син свого часу. Багато в яких рисах привабливий і водночас жорстокий, закоханий у книги, прогресивний як розбудовувач Київської […]...
- Собор як втілення високого духу народного (за романом О. Гончара) (4 варіант) Мабуть, немає письменника, в творчому доробку якого не було б твору, присвяченого якійсь вічній проблемі. У XX столітті, столітті науково-технічної революції, митців особливо почала цікавити проблема духовності людини, народу. Одним з українських письменників, що порушив цю проблему, був Олесь Гончар. Його роман “Собор” присвячено саме боротьбі духовності і бездуховності, в ньому він доторкнувся до глибин […]...
- Моє ставлення до образу Володьки Лободи (за твором О. Гончара “Собор”) Першу публікацію роману О. Гончара “Собор” літературознавці й критики зустріли з захопленням, адже автор створив галерею позитивних персонажів, які працюють на благо Батьківщини. Але через кілька днів після виходу роману розгорнулася широкомасштабна акція паплюження твору: виявляв свою пильність академік Шамота, одностайно обурювалися в колективних листах “металурги”, “шахтарі”, “селяни”. Певну роль у розгромі “Собору” зіграло те, […]...
- Образ Володьки Лободи (за романом Олеся Гончара “Собор”) Образ Володьки Лободи (за романом Олеся Гончара “Собор”) Той будує, той руйнує… Т. Г. Шевченко “Сон” “Чи світ іде до того… що на арену виступають тільки двоє: Руйнач і Будівник… ” – говорить професор Яворницький у романі О. Гончара “Собор”. Будівники зводять величні споруди, вирощують сади і хліб, творять красу, захищають добро, бережуть собори людських […]...
- Моя душа – храм чи купа цегли? (за романом Олеся Гончара “Собор”) (2 варіант) “Моя душа – це храм чи купа цегли?” (за романом Олеся Гончара “Собор”) (ІІ варіант) Душа людська… Що воно таке? Так чи інакше, але є в людини дещо, що робить її саме людиною. І ми називаємо це “дещо” душею. Це слово несе в собі позитивний зміст: душа – добра, свята, рідна… І значно рідше ми […]...
- Володька Лобода в наші дні (герой з роману О. Гончара “Собор”) 1968 року Олесь Гончар створив чудовий роман “Собор”. Одним із персонажів роману був молодий чоловік Володька Лобода. Цей персонаж автор ввів, мабуть, для того, щоб показати, настільки різні бувають люди. Для одних мораль і повага до минулого – це все, для інших – ніщо. Саме до людей, які не шанують минулого, і належить керівник відділу […]...
- Соціальна небезпечність Володьки Лободи (за романом Олеся Гончара “Собор”) Соціальна небезпечність Володьки Лободи (за романом Олеся Гончара “Собор”) З розвитком суспільства, з приходом нових ідей, з покращенням духовного стану суспільства дуже часто з’являються й негативні елементи. Так, наприклад, було після Національно-Визвольної війни українського народу у XVІІ-му столітті, з’явилися деякі полковники, які захищали лише свої інтереси, робили все тільки для себе… Так сталося і СРСР. […]...
- “Собор” О. Гончара – роман-застереження, роман-набат О. Гончар жив у епоху, коли нове чомусь будувалося обов’язково на уламках старого, хай навіть те старе було пам’яткою мистецтва. Руйнувалися церкви і монастирі, тому що релігія була оголошена поза державою, і радянське суспільство таким чином викидало за межі своєї свідомості велику частину історичного досвіду минулого. На жаль, у нашому суспільстві дуже багато людей, які […]...
Биография анатолий каминчук.