Прокопович Феофан – Біографія

Феофан ( Єлеазар ) Прокопович (також: Теофан Прокопович ; 18 червня 1681 – 19 вересня 1736) – український богослов, письменник, поет, математик, філософ, ректор Київської академії (1710-16 рр.), архієпископ Великоновгородський та Великолуцький.

Феофан Прокопович – визначний український діяч епохи бароко. Різносторонність обдарувань, енциклопедичність знань, видатні досягнення в галузі науки, політики, без сумніву дозволяють поставити його в ряд геніїв людства. Праці Ф. Прокоповича торкаються фізики, філософії, математики, астрономії, логіки, наук про державу і право, теології.

Єлеазар Прокопович народився у Києві 7 червня 1681 року в родині крамаря Церейського. Після смерті батька й матері його опікуном став дядько по матері Феофан Прокопович, намісник київського Братського Богоявленського монастиря, професор і ректор Києво-Могилянського колегіуму.

Дядько віддав Єлеазара до початкової школи при монастирі. Після її закінчення, Єлеазар стає студентом Києво-Могилянського колегіуму. В роки навчання був одним з кращих учнів, добре опанував церковнослов’янську, грецьку та латинську мови, не раз перемагав у наукових диспутах, крім традиційних для колегіуму дисциплін вивчав твори європейських філософів. Після смерті дядька, Феофана Прокоповича, його підтримував київський митрополит Варлаам Ясинський.

1698 року Єлеазар закінчує Києво-Могилянський

колегіум і вирішує продовжити освіту. Того самого року вступає до Володимир-Волинського уніатського колегіуму, живе у василіянському монастирі, де приймає унію й постригається у ченці під іменем Єлисея. Уніатський володимир-волинський єпископ Заленський помітив незвичайні здібності молодого ченця і сприяв його переведенню до Римської католицької академії св. Афанасія, в якій готували богословів для поширення католицтва серед прихильників східного православ’я.

У Римі Єлисей користувався ватиканською бібліотекою, крім богословських наук вивчав твори древніх латинських та грецьких філософів, істориків, пам’ятки старого й нового Риму, засади католицької віри та організації папської церкви, знайомився з творами Томмазо Кампанелли, Галілео Галілея, джордано Бруно, Миколая Коперника.

28 жовтня 1701 року залишає Рим, не закінчивши повного курсу академії. Пішки проходить Францію, Швейцарію, Німеччину, деякий час студіює в місті Галле, де знайомиться з ідеями реформаторства.

1704 року повертається в Україну, спершу в Почаївський монастир, потім у Київ, зрікається католицької віри, проходить єпітимію і постригається у православні ченці, прийнявши ім’я Феофана в пам’ять про свого дядька.

З 1705 року викладав риторику, піїтику та філософію у Києво-Могилянському колегіумі, уклав курс піїтики та риторики, написав трагікомедію “Володимир”, присвятивши її гетьману Івану Мазепі. Водночас пише й виголошує богословсько-філософські проповіді, завдяки яким був помічений київським генерал-губернатором д. Голіциним та О. Меншиковим.

1707 року стає префектом Києво-Могилянської академії.

1711 року його беруть у складі почту царя Петра I в Прутський похід, під час якого в Яссах він виголошує з нагоди річниці Полтавської битви проповідь, яка сподобалася цареві. Після повернення до Києва Феофана Прокоповича призначено ректором Києво-Могилянської академії і професором богослов’я. Водночас він стає ігуменом Братського монастиря.

1716 року за бажанням Петра I Прокопович переїжджає до Петербурга.

1718 року призначений єпископом псковським і нарвським, стає наближеним до царського двору. Пише на замовлення царя книги “Апостольська географія”, “Коротка книга для навчання отроків”, “духовний регламент” 1720.

1721 року призначений віце-президентом найсвятішого синоду, головою якого був виходець з України Стефан Яворський.

1724 року Феофан за наказом царя пише указ про устрій чернецтва, який упорядковував і регламентував монастирське життя за взірцем давніх монастирських статутів, спрямовував чернече життя на користь суспільству, бере активну участь у здійсненні реформ у Росії. Після смерті Петра I сприяє сходженню Катерини I на трон.

1725 року Прокоповича призначено архієпископом новгородським і першим членом синоду, фактичним главою Російської православної церкви. Він бере участь в організації Російської Академії наук, очолює так звану “учену дружину” діячів культури, до якої належали Татищев, Кантемір та ін. Останнє десятиріччя життя майже залишив діяльність вченого, зазнавав переслідувань з боку противників петровської політики, які плели навколо Прокоповича інтриги, слали в синод доноси, намагаючись позбавити його високого становища в церковній ієрархії.

19 вересня 1736 року помер у Новгороді, похований у новгородському Софійському соборі.

Творчий доробок

В 1979 р. в Києві вийшов тритомник лекцій з риторики, логіки, фізики, математики й етики, які читав Ф. Прокопович у Києво-Могилянській Академії в 1705-1709 рр. Раніше в радянські часи твори Ф. Прокоповича були опубліковані в Москві та Ленінграді (Ф. Прокопович. Сочинения, М.-Л., 1961). Ф. Прокопович – автор “Букваря”, за яким багато десятиліть вчилися українці, росіяни, білоруси, греки, молдавани, серби, грузини, болгари. Його твори були дуже поширені в усіх східнослов’ янських країнах. Скажімо, у Сербії “Первоє ученіє отрокам” було перевидане 7 разів. Курс теології Ф. Прокоповича опубліковано латинською в Кенігсберзі в 70-тих роках ХVІІІ ст. в трьох томах, і тоді ж у Лейпцігу в шести томах. В перекладі російською цей же курс видано в Москві в ХVІІІ ст. І це тільки деякі твори великого мислителя, письменника, політика, науковця. Твори Ф. Прокоповича видавалися книжною і літературною українською, латинською, старослов’янською, російською, німецькою, англійською, французською, шведською, іншими мовами.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Прокопович Феофан – Біографія