Пушик Степан – Золотий човник (Збірка)
НЕНЬКА
Як перша зірка зазирне до хати,
Як місяць тулить личко до вікон,
Тоді тебе вкладає ненька спати,
Сама ж не спить,
А твій пильнує сон.
Пізніше ненька теж лягає спати,
Бо вранці кличе праця у поля.
Тоді твій сон пильнує друга мати,
Вітчизна рідна –
Ось її ім’я.
МЕТЕЛИК
– Вже травичка стелиться,
Сніг умер.
Де ти був, метелику, дотепер?
– Хлопчику, мій голубе,
Щоб ти знав:
Було мені холодно,
І я спав.
– Не гуде метелиця –
Відмела.
Ти лети, метелику,
До тепла.
Вже
У гаях.
Будем веселитися
Ти і я.
ДОРОГА
Де гора біліє, мов подушка,
Де в пилюці посивів полин,
Там дорога невидимим вушком
Прислухається до гуркоту машин.
Он – машина!
А за нею слідом
Баранами курява повзе,
То з роботи мій татусик їде
І мене в кабіні підвезе.
ТЕЛЕСИК
За лугами, мов у ліжечку,
Спить широка, тиха річечка.
Під вербою кучерявою
У човні Телесик плаває.
Я гукну йому: “Івасику!
Я про тебе знаю казочку.
Ти візьми мене, Телесику,
Повези до мами плесами”.
КАЗОЧКА
Ой через річеньку
Вузенька кладочка.
До діток казочка.
В селі чужому
Доріг не знала.
Вона спіткнулася
І з кладки впала.
Була б втопилася,
Та збіглись люди,
Разом порадились:
Місток хай буде!
Верталась казочка
До свого дому
Вже по місточку
По золотому.
СОНЕЧКО
Стоїть світлиця,
Як веселиця.
Стоїть криничка –
Вмивати личко.
Стоїть дівчатко,
Мов калинятко:
Рум’яне личко!
Чорні косички,
Очі – зірнички.
– Як тебе звати? –
Хлопчик питає.
– А я не знаю,-
Відповідає.
Покликав друзів,
Стали гадати,
Як би назвати.
– Кого ти любиш?
– Маму і сонце.
– Сонечком будеш! – Сказали хлопці.
ЗЕЛЕНА БОРОдА
Спадає в річечці вода,
Веселий вітер тепло віє,
І дід Зелена Борода
По всіх зарінках квіти сіє.
З а р і н к а – лужок
СТРУМОЧОК
Біг струмочок невеличкий.
Запитав струмочка я:
– Звідки, друже?
– Від кринички, То матусенька моя.
– А куди біжиш?
– до річки!
Я кажу йому:
– Не треба!
Там обійдуться без тебе.
А струмочок засміявся:
– Я цього не сподівався,
Що не знаєш ти простого:
Обійдуться без одного,
Але всі струмки й потічки –
Це вже сила!
Ми вже – річка!
ГОРЛИЧКА
Горличка мокне на вишні –
З неба від рання тече.
Я б з парасолькою вийшла,
Тільки вона утече.
– Чом ти боїшся, пташино?
Лиха тобі не зроблю.
Ти завітай до хатини,
Я ж тебе, мила, люблю.
Нині дощі і тумани.
Вся ти обмокла, тремтиш.
Ось коли дощ перестане,
Знову надвір полетиш.
КРИНИЦЯ
Під горою криниця,
До криниці сліди.
Оленя й олениця
Йшли напитись води.
Та води не напились –
Причаїлись в кущах.
Бо стояв там мисливець,
Мав рушницю в руках.
Ми підем до криниці,
Де діброва гуде,
Налякаєм мисливця,
Хай додому іде.
Аби пити водицю
Прибігали щодня
Оленець, олениця
І мале оленя.
МАЛЕНЬКЕ ШПАЧЕНЯ
Там, у садочку бабинім,
На березі ріки,
Четвертий рік на яблуні
Виводяться шпаки.
Клюють улітку ягоди,
Бабуся їх зганя,
Та й кличе мене лагідно
Маленьким шпаченям.
– Бабусю, люба, рідная,
Так не кажіть мені:
До нього не подібна я –
Шпак чорний, а я – ні!
ДОЩИК
Дощик, дощик зранку
В неділю,
А я личко дощиком
Вмию.
Кажуть: я дівчатко
Маленьке.
Кажуть: в мене личко
Біленьке.
Вмила свої щічечки
Зрання,
Та й вони зробились
Рум’яні.
ЛЕБІдЬ
Покликав Гриць лебедика:
– до берега пливи! –
А вітер буйний шапочку
Зірвав із голови.
Була та біла шапочка,
Як біле молоко.
Ображений, заплаканий
Додому йшов Грицько.
Заснув сумний увечері,
І снились дивні сни,-
Що шапочку два лебеді
До хати принесли.
Аж вранці він прокинувся –
Надворі білий день!
– Є шапочка!
Є лебеді!
На озері ген-ген…
МОРОЗИЩЕ
Ніби з моркви носище,
З бурульок бородище,
З криги гострі зубища
Та холодні губища.
Як дихне та засвище,
Лізе в сіни з горища.
Ходить дід і лютує,
Лють на шибці малює.
Та весна до нас їде,
Скаже: – Йдіть собі, діду!
Бо вже просять всі діти,
Щоб їм землю зігріти!
ГОСПОдАР ЧОРНОЇ ГОРИ
Усі верхи снігами закурило,
Немов олені – голі явори,
Під ними у барлозі спить Бурмило –
Господар грізний Чорної гори.
Він бачить сни чудесні у барлозі,
Що вже цвітуть над річкою луги,
І прокидається,
Та мерзне на морозі,
Бо ще – зима,
Бо навкруги – сніги.
Зажуриться Бурмило пелехатий,
Коли мороз добряче допече,
І сам почне барліг свій руйнувати,-
Зима злякається ведмедя і втече.
ОПЕНЬКИ
В жовтім лісі під пеньком
Сто опеньочків вінком.
А хлопчина в ліс пішов
І вінок отой знайшов.
Бачив дуб старий і граб,
Що гриби він хап та хап.
Обійшов аж сто пеньків
І знайшов аж сто вінків.
Міг би ще зі сто знайти.
Але як їх донести?!
ЗАЙЧИК
На сосні кудлатій
Білий сніг.
Попри нашу хату Зайчик біг.
– Зайчику, куди ж це ти?
Якби знав,
Я би тобі стежечку
Протоптав.
Пригостив калачиком…
В білий гай
Не біжи, мій зайчику,
Не втікай.
ВИШЕНЬКА
Посадив п’ять вишень тато,
А одненьку – я.
Поливаю. Зеленіє
Вишенька моя.
Будуть птиці прилітати
У вишневий сад.
Заспівають, защебечуть –
Буде двір наш рад.
Будуть в цвіті білі ночі,
Будуть бджоли вдень,
Буду з хлопцями співати
Молодих пісень.
Ми змайструєм гарну лавку
В нашому садку.
Буде наш дідусь сидіти
Тут у холодку.
Скоро дерево зародить
Ягоди смачні.
Буде рідним і сусідам,
Буде і мені.
Гість прийде до нас і скаже:
Гарно ти зробив,
Що ці вишні кучеряві
З татком посадив.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Аналіз вірша цей лютий.