Головна ⇒ 📌Теорія літератури ⇒ Рефрен
Рефрен
Рефрен (фр. refrain), або Приспів – повторення групи слів, рядка або кількох віршових рядків у строфах. Подеколи набуває жанрових ознак, як-от в “Елегії з рефреном” В. Підпалого:
А втім, мені легко-легко,
Бо знаю: вернулись птахи –
Трава забуяє вгору;
А втім, мені легко-легко,
Бо знаю: вернулись птахи –
Научать літати листя;
А втім, мені легко-легко,
Бо знаю: вернулись птахи –
Повіє весняний вітер;
А втім, мені легко-легко,
Бо знаю: вернулись птахи –
У гніздах пташата будуть…
Повторення однієї і тієї ж теми, спостережене у наведеній “Елегії… “, наявне і в складних строфічних конструкціях (рондо, рондель тощо). Такий Р. у пісні має назву приспіву, вживається як повтор наприкінці куплетів або після кожного куплету.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Катрен Катрен (фр. quatrain) – чотиривірш, строфа з чотирьох рядків із суміжним, перехресним чи кільцевим римуванням при розмаїтому чергуванні будь-яких клаузул. Вживається і в неповному римованому вірші (рубаї), і в неримованому. Структура К. сприяє досягненню оптимального ритмоінтонаційного, синтаксичного та смислового значення: Сміються, плачуть солов’ї а І б’ють піснями в груди: б Цілуй, цілуй, цілуй її – […]...
- Анафора Анафора (грецьк. anaphero – піднесення) – єдинопочаток; одна з риторичних фігур;вживаний на початку віршових рядків звуковий, лексичний повтор чи повторення протягом цілого твору або його частини синтаксичних, строфічних структур. Як стилістичний прийом градації А. подеколи близька до анаколуфа. Почасти А. виконує важливу композиційну функцію у ліричному сюжеті: Ти мусиш танцювати аркан. Хоч раз. Хоч раз […]...
- Микола Руденко – Чудуюся, коли згадаю те Чудуюся, коли згадаю те, Як починав і як скінчити мушу. Не знаю, чи вмирає, чи росте Той світ, де плуг підняв цілинну душу. Не знаю також, що то був за плуг. Та добре бачу: в лірника – невдахи, Що вивів на ріку казковий струг, Обсіли серце променеві птахи. Гойдає лірник птахів у собі, Хоч сам […]...
- Тавтологія Тавтологія (грецьк. tаutos – те саме і logos – слово) – спеціальне або непередбачене повторення тих самих, спільнокореневих або близьких за значенням слів. Т. як стилістичний засіб увиразнення належить до стилістики, як спосіб організації віршованого мовлення – до віршування, як прояв мовленнєвої неохайності – до культури мовлення. Як риторична, стилістична фігура Т. спостерігається в художній […]...
- Дезакцентуація Дезакцентуація (фр. des – префікс у багатьох словах з початковим голосним звуком, що надає їм заперечного значення; та лат. accentuatio – наголос) – втрата у слові самостійного наголосу у слабкій синтаксичній позиції, перенесення його на сусіднє слово; найчастіше трапляється у віршах, написаних анапестичним розміром: Розірвала краля-мавка Льняно шитий гомін жгут: Плине згайпо, плине плавко Березневий […]...
- Кільце Кільце – композиційна фігура у віршованому творі, що полягає у повторенні звуків, лексем, строф тощо, коли немовби змика-ються анафора та епіфора (див.: Симплока). Надзвичайно багата на цей прийом лірика П. Тичини, в якій спостерігається звукове К. (“Здаля сміялась струнка тополя”), лексичне (“Ой не крийся, природо, не крийся”), строфічне (“Закучерявилися хмари”). Подеколи стилістичну фігуру, в якій […]...
- Монографія Монографія (грецьк. monos – один і grаpho – пишу) – наукове видання, присвячене дослідженню однієї теми чи проблеми виконане одним чи кількома авторами. У літературознавстві – поширений жанр для характеристики структури великих за обсягом історико-літературних і теоретичних видань....
- Акафіст Акафіст (грецьк. а – префікс, що означає заперечення, і kaphiso – сідаю) – гімнографічний твір на честь Ісуса Христа, Богородиці чи іншого святого, який виконувався стоячи. Сформувався у Візантії в IV-VII ст. і поширювався в східнослов’янських землях після прийняття християнства. Складається із зачину (кукулія), 12-ти більших строф (ікосів) і 12-ти менших строф (кондаків), які чергуються […]...
- Леся Українка – “Я знаю, так, се хворії примари… “ Я знаю, так, се хворії примари, – Не час мені вмирати, не пора. Та налягли на серце чорні хмари Лихого пречуття, душа моя вмира! Вдяглися мрії у смуткові шати І понесли мене в дивний, мовчазний край, І там прийняв мене в зеленії палати Плакучих верб і кипарисів гай. Серпанком чорним жалібниці-мрії Мені покрили, очі, змеркнув […]...
- Балада прикмет (скорочено) – Війон Француа Переклад Л. Первомайського Я знаю – мухи гинуть в молоці, Я знаю добру і лиху годину, Я знаю – є співці, сліпці й скопці, Я знаю по голках сосну й ялину, Я знаю, як кохають до загину, Я знаю чорне, біле і рябе, Я знаю, як господь створив людину, Я знаю все й не знаю […]...
- Епіфора Епіфора (грецьк. epiphora – перенесення, повторення) – стилістична фігура, протилежна анафорі, повторення однакових слів, звукосполучень, словосполучень наприкінці віршових рядків, строф у великих поетичних творах (в романі у віршах), фраз – у прозі чи драмі. Вживається задля увиразнення художнього мовлення. Особливого смислового значення Е. набуває у поєднанні з анафорою (див.: Симплока): – У тебе задовгі руки, […]...
- Микола Вінграновський – Як світле сниво, як плавба Як світле сниво, як плавба Легкої хмари, як левкої Вночі під хатою в спокої, Мені ти є, моя журба. Ні, не журба. Ти не вона. Я знаю смак журби-зажури, Її єдині в світі мури, Коли ні висоти, ні дна. Ти не вона. Ти є мій сум. У миготливості щодення Ти є мені оте імення, Яке […]...
- Елла Євтушенко – Cніг Я не знаю яка я Не знаю не знаю яка я Я згубила свій вигляд у нóчі бездонних лінзах Обертаються сни І я голову злегка стискаю І зминаю у кульку неначе шматок пластиліну Я не знаю нічого Не знаю не знаю нічого А життя гуркотить і трясе немов у трамваї Листопад не спинився і гучно […]...
- Вірш Василя Голобородька – Називаємо вогнем невогонь Називаємо вогнем невогонь Тішимося тим щоденно Молимося вогню що вмер – птахи замовкли – У кожного є світильник Але помиляємося Бо в жодному немає олії – птахи відлетіли – На кострище сходимося Щоб позичати іншим жар Але знаходимо попіл – птахів не було –...
- Адонічний вірш Адонічний вірш (лат. versus adonius ) – античний віршовий розмір, дактилічний усічений диметр, де поєднуються дактиль і хорей. Вживався як фінальний рядок, рефрен у сапфічній строфі: -∪ ∪/- ∪. Названий на честь фінікійського божества Адоніса. В українській поезії не вживається, але відомий з грецької, зокрема, за перекладом І. Франка з Юліана Єгиптянина: Вмер-бо Архілох! Тож […]...
- Повтор, або Повторення Повтор, або Повторення – найпростіша стилістична фігура, яка вживається у фольклорній творчості, передовсім у народній пісні та поезії, зумовлена емоційними та смисловими чинниками: Що тепер всім воля, – Врізали вам поля, В головах тополя, А голів нема (П. Тичина)....
- Прозаїзм Прозаїзм (лат. рrosus – вільний) – слово або зворот побутового мовлення, науковий чи технічний термін, який у художньому контексті видається неорганічним. Приміром: “Синхрофазотрони ридають, як леви” (І. драч). Особливо захоплюються П. авангардисти, вважаючи, що в такий спосіб вони наближують поезію до життя: Сіпаючи дзвоника – Він спостерігав, як на небі зорі щуляться, [ хотілось гавкнути […]...
- “Я знаю все, та тільки не себе… ” (“Балада прикмет”) Творчість Франсуа Війона належить до періоду французького Відродження, коли актуальними стали питання не лише пізнання Довколишнього світу, але, насамперед, пізнання людини, її сутності в мінливому суспільному житті. Війона вважають неперевершеним майстром балад. До цього жанру зверталися багато письменників багатьох літератур світу, проте саме Війон залишив у своїй творчій спадщині по-новаторському повнозвучні зразки балад. У французькій […]...
- Іван драч – Калинова баляда Я часто не знаю. Не знаю, де хвилі Стають золоті, де багряно-тривожні, Не знаю, де міра вготована силі Й нащо мої клекоти сині спроможні. Не знаю. Не відаю. І колінкую Перед відомим (відомим для кого?), Своєму коневі кую свою збрую І в губи цілую зорю дорогу. Крапчасті напасті, роковані роки, Чоласті незвідані вади “не знаю”. […]...
- Павло Тичина – Не знаю і сам я, за що так люблю Не знаю і сам я, за що так люблю Безщасную тую Вкраїну мою? За що так кохаю? І що у їй є? – Нещасний народ, його гірке життє: Темнота та голод… Ох, ліпше мовчать! За що ж так любити, за що так кохать? Не знаю, не знаю! – але я люблю, І сили свої всі […]...
- Богдан Кіселичник – Я залишаюся один Я залишаюся один Тебе немає біля мене Слова розвіялись як дим І ревнощів болючі сцени Я залишаюся один Немає тої більше ласки Нема прекрасних тих хвилин Не збудували ми своєї казки Я залишаюся один Ти теж від мене вже далеко Не знаю як ти, не знаю з ким Моїй душі не так вже й легко […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Ліс Навчися лісової мови Із книги лисів та сарнят! Виходить місяць до діброви Писать елегії на пнях. Струмки полощуть срібло тиші, В росі купається трава. Хай найпростіші з всіх слова У книзі лісу ніч напише!...
- Лейтмотив Лейтмотив (нім. Leitmotiv – букв.: чільний, провідний мотив) – конкретний образ, головна тема чи ідея, визначальна інтонація, що пронизує твір або творчість митця, ненастанно згадувана художня деталь, ключова для розкриття задуму митця. Термін запозичений з музикознавства, де його запровадив німецький композитор Р. Вагнер (XIX ст.). Л. глибше розкриває концепцію певного твору, вказує на його підтекст. […]...
- Антипод Антипод (грецьк. antipodes – протилежний) – художній образ, який своїм змістом, поглядами, рисами характеру, моральними якостями тощо контрастний, протилежний іншому. Наприклад, у народних казках яскравими образами-антиподами є персонажі-добротворці і злотворці; в українській бароковій літературі XVII-XVIII ст. – Божа Любов і Вражда; Надія, Спокій, Покора і Ненависть, Лють, Злоба (своєрідні персонажі-символи). У новітній літературі, з поглибленням […]...
- Балада Балада (фр. ballade, від Прованс, ballar – танцювати) – жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового гатунку з драматичним сюжетом. Зазнала посутніх змін від початків свого існування (ХІІ-ХІІІ ст.), коли вживалася як любовна пісня до танцю, поширювалася у Провансі. Невдовзі в Італії, зокрема у доробку данте Аліг’єрі, під впливом канцони втратила свій танечний рефрен. У […]...
- Тіна Карабанович – Роздягни мене Роздягни мене… Тонко й ніжно До струни… Обніми мене навічно Серед вітрів І чиїхось листів… Залиш мені на спомин… Не сонце, А море твоє… Потім роздягну я тебе- Легко без шуму… По нитках, Бо знаю навіки… Є в венах й думках… Якщо підеш ти, Залишаюсь я- Твоя струна срібная…...
- Поетичний синтаксис в українській літературі Одиницею мови в синтаксисі є речення. Існують головні засоби синтаксичної організації мови, що надають їй емоційної виразності: граматичне оформлення речень; порядок слів у реченні; оформлення інтонації речень. Їх прийнято називати Фігурами: Інверсія (лат. “перестановка”) – це незвичайний порядок слів у реченні, необхідний для підкреслення слова або слів, на які падає логічний наголос; Анафора (тр. “віднесення […]...
- Аня Тет – девочки любят смелых Девочки любят смелых, Все остальное – вода.. Неважно, богат или беден, Если ты “трус” – ты мудак.. Нам, по законам природы Быть импонирует с теми, Кто, как скала – надежен В ком, без сомнений, уверенны!.. Девочки ищут сильных, Духом!..А не – бульдозеров.. Все остальное – мифы, Судьбою обиженных лузеров.. И ни при чем здесь размер, […]...
- Тарас Шевченко – Хіба самому написать Хіба самому написать Таки посланіє до себе Та все дочиста розказать, Усе, що треба, що й не треба. А то не діждешся його, Того писанія святого, Святої правди ні од кого, Та й ждать не маю од кого, Бо вже б, здавалося, пора: Либонь, уже десяте літо, Як людям дав я “Кобзаря” , А їм […]...
- Ви всі приречені – я вам писала вірші Ви всі приречені – я вам писала вірші. Як схиблена, шукала рими найглибші. Мені в вас не вистачало трикрапок і ком, Загубилася тераз між рядками цілком… А втім, ви лягали тінями на папері. Стукали гучно у замкнені двері. Вривалися в мою свідомість нахабно, Зривали одяг і дивилися звабно…...
- Інтрига Інтрига (фр. intrigue, від лат. intrico – заплутую) – спосіб організації подій у драматичному, рідше – епічному, іноді – ліричному творах за допомогою складних, напружених перипетій, гострої боротьби мотивів, часто прихованих намірів. І. – важливий складник композиції, особливо в драматургії, в детективній літературі тощо....
- Дмитро Павличко – “Біла черешня в небі… “ Біла черешня в небі Над селом проплива, Ніби заснулий лебідь, Під крилом – голова. Дівчина жде на мене, Де бринять ячмені, Веселим брилем ромену Махає вона мені. Мрієм про дні прийдешні, Про те, як станем людьми. Втім, чуємо, як черешня Залопотіла крильми....
- Наталія Пиж – Впізнай свою вину Вечірній туман спадає на плечі, Холодний вітер рветься у вікно. Мені одній не важче і не легше. Мені одній якось усеодно. В душі моїй і сум і туга плаче, На серці біль, обіда і печаль. Не знаю я що може все це значить, Але мене саму збирає жаль. Життя моє змінилося-я знаю. Не думала, що […]...
- Микола Руденко – Спалах пам’яті Прокинувся від того, що свою Впізнав садибу – хату і повітку. Я запашні “варенички” жую, Які акація дарує влітку. Гуде бджола. Вертаються в село Селянські гарби, різнотрав’я повні… Це ж півстоліття в пам’яті жило – Як із глибин продерлося назовні? Нічне повітря здавлене, густе. Сусіда уві сні в подушку плаче. А у мені акація цвіте […]...
- Павло Тичина – Листи до поета (триптих) Павло Тичина Листи до поета. Триптих І. Елади карта. Коцюбинський, на етажерці лебідь: оце і вся моя кімната, – заходьте коли-небудь! Я привітаю наче друга. Ах я давно Вас ждала, ще як над книжкою поезій сміялася, ридала. Мені все сниться: сонце, співи, і Ви, і день весняний. – І от я з Вами вже знайома, […]...
- Ізоколон Ізоколон (від грецьк. isos – рівний та kolon – частина речення, складник періоду) – стилістична фігура, кількаразове повторення на невеликому відтинку віршової площі одних і тих самих слів чи словосполучень (колонів) задля витворення синтаксичного паралелізму з анафоричними та епіфоричними компонентами, задля інтонаційної та смислової увиразненості поетичного мовлення: На горі гора, А на тій горі Піч […]...
- Амебейна композиція Амебейна композиція (грецьк. amoibdios – взаємний) – будова художнього твору за принципом смислового та синтаксичного паралелізму, повторення композиційно важливих частин (фрагментів, образів, стилістичних прийомів тощо), де обидві теми викладаються, набуваючи особливої ускладненості та контрастності, почергово: Загорнуте у сутінки обличчя, Мандрівки серед пожовтілих гір… (Такі осінні, суто романтичні Рядки собі лягають на папір). Подекуди листочки, наче […]...
- Ритміка Ритміка (грецьк. rhythmikos – мірний, рівномірний) – вчення про ритм. Цей термін у віршознавстві вживається у двох значеннях: лад ритму певного віршового твору чи сукупності творів; розділ віршознавства, спрямований на вивчення Р. у різних системах версифікації (розміри, рими, строфи тощо). дослідження Р. розпочалися ще задовго до н. е., породивши чимало наукових напрямів, відмінних за філософськими […]...
- Олесь Гончар – демобілізований Він свого не забув ще полка, Полкових ще підметок не стер. Козирнути ще хоче рука, Коли мимо іде офіцер. Він не скинув куфайку ще ту, Яка виділа триста чортів. Вчора бачив його на мосту – У канати себе переплів. Вже на фермах повис і клепа, Підв’язавшись на них горілиць. Завірюха мете, як і в тих […]...
- Богдан Кіселичник – дорога до Раю Стою я на початку двох доріг. Куди піти? Я сам не знаю! Мені здається, що я зміг Знайти дорогу ту до Раю. Стою і думаю собі: Піти ліворуч, може ні… Праворуч йду, але ж не знаю Чи та дорога йде до Раю. Назад вернутись вже не можна – Страхи минулого, чекають там. І дорога хвилина […]...
Твір україна як мати.