Ретардація

Ретардація (лат. retardatio – затримка, уповільнення) – композиційний прийом, властивий епічним та драматичним творам; гальмування прямого розвитку сюжетної дії, уповільнення розповіді про зображувану подію. досягається позасюжетними компонентами: ліричними (авторськими) відступами (“Катерина” Т. Шевченка, “дон Жуан” дж. Байрона), літературно-філософськими, публіцистичними роздумами (“Земля”, “Поема про море” О. довженка, “доктор Фаустус” Т. Манна), історичними сценами, екскурсами в минуле (епізоди руйнування Запорозької Січі, запровадження кріпаччини в Україні в романі “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Івана Білика та Панаса Мирного), зверненням автора до читача або літературного персонажа (застереження Пилипкові в оповіданні “Морозенко” Панаса Мирного), статичними описами (розгорнутий пейзаж, інтер’єр, портрет, авторські характеристики), розмаїтими передісторіями і міжісторіями, спогадами героїв (“Мартін Іден” дж. Лондона) та ін. Таку ж функцію виконують вставні епізоди, новели (історія капітані Копєйкіна в “Мертвих душах” М. Гоголя, “Чорне вогнище” в “Соборі” О. Гончара, “Посмертні записки Шквікського клубу” Ч, діккенса), сни (сон Немидори в “Миколі джері” І. Нечуй-Левицького, сон Регіни в “Перехресних стежках” І. Франка), листи (“Червоне й чорне” Стендаля, поема

“дезертир” Ю. Федьковича), повтори однорідних епізодів з поступовим підсиленням, характерним для казок, авантюрних і рицарських романів. У драматичних творах розвиток дії затримується і етнографічними сценами народних обрядів, піснями, танцями, сентенціями, зверненими до глядача (“Сватання на Гончарівці” Г. Квітки-Основ’яненка, “Наталка Полтавка” І. Котляревського, “Назар Стодоля” Т. Шевченка та ін.).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Боротьба за свитло у твори свитчене весилля.
Ви зараз читаєте: Ретардація