Різнонаголошена рима
Різнонаголошена рима – асиметричне римування, коли врівноважуються співзвучні слова з різними наголосами – окситонні, парокситонні, дактилічні, – добре знане в українській пісні (асонанси, консонанси тощо), практиковане Т. Шевченком: “Розплелася густа коса // аж до пояса”. P. p. спостерігається в поезії раннього П. Тичини, котрий вдавався до прийому очуднення (одивнення):
Десь клюють та й райські птиці
Вино зелено.
Розпрозорились озера!..
Тінь. давно.
Хоч П. Тичина у слові “зелено” наголосив останній склад, однак воно не втратило свого природного головного наголосу на першому (у вірші – дактилічному) складі. Подеколи P. p. виконує у його творах функцію канонічної рими (“Птах – ріка – зелена вика – / Ритми соняшника”), де головний наголос зберігається. Можливо, в цьому полягає також один із секретів панмузичності тичининського “кларнетизму”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Рима Рима (грецьк. rhythmos – мірність, сумірність, узгодженість) – суголосся закінчень у суміжних та близько розташованих словах, які можуть бути на місці клаузул або перебувати в середині віршового рядка. Р. як звукове, а не графічне явище, охоплює ритмічний акцент і наступні за ним звуки (іржава – держава), навіть групи слів (складна P.: характерника – химерний кат), […]...
- Парокситонна рима Парокситонна рима (грецьк. paroxytonos – слово з наголосом на передостанньому складі) – суголосся слів у вірші, в яких наголос падає на передостанній склад. Термін увів І – Качуровський на противагу поняттю “жіноча рима”, оскільки воно не відповідає специфіці української мови (так, безпідставно слова чоловічого роду відносилися до категорії “жіночих рим”: півень – дивень тощо). В […]...
- Окситонна рима Окситонна рима, (грецьк. oxytonos – слово з наголосом на останньому складі) – співзвуччя слів у вірші, в яких наголос падає на останній склад. Термін увів І. Качуровський, посилаючись на органічну властивість української мови замість вживаної у віршознавстві “чоловічої рими” (оскільки нерідко слова жіночого роду – вода, біда, орда і т. п. або середнього – чоло, […]...
- Амфімакр Амфімакр (грецьк. amphimakrds – між довгими складами), або Кретик (грецьк. kretikos – критська стопа) – стопа античного віршування з п’яти мор, що складається з довгих та коротких складів (- -∪). В українській силаботоніці подеколи А. умовно називають стопу дактиля з додатковим наголосом на третьому складі або анапеста з додатковим наголосом на першому складі. Так, у […]...
- Силабо-тонічне віршування Силабо-тонічне віршування (грецьк. syllаbe – склад і tonos – наголос) – система віршування, в основу якої покладено принцип вирівнювання наголошених та ненаголошених складів, їх чергування, кількість та місце розташування ритмічних акцентів у віршовому рядку. В українській поезії С.-т. в. з’явилося у XIX ст., прийшовши з російської поезії, витіснивши силабічну систему та співіснуючи з національним коломийковим […]...
- Гіпердактилічна рима Гіпердактилічна рима – співзвуччя слів, у яких наголошуєте м четвертий, п’ятий, навіть шостий склад від краю. Маю; властива європейській, зокрема українській поезії, крім певних експериментальних винятків, – М. Рильський ( вікно” із циклу “Вікна говорять”), М. Рудницький, М. Ба тощо. Характерна для російської лірики, живленої власними фольклорними джерелами, – “Пісня про купця Калашникова” М. Лермонтова, […]...
- Нерівноскладова рима Нерівноскладова рима – випадок асиметричного римування, коли в одному з римованих слів міститься більше складів, ніж у суголосному з ним. Частіше в такій ситуації перебувають окситонні та парокситонні рими: Задощив, закрутив, закурився, І пішло дорогами в дощ, Пересохлі жовті уривки. Полохливе, послужливе клоччя (М. Иогансен). Трапляється римування слів з наголошеним останнім та передостаннім складами з […]...
- Усічена рима Усічена рима – римування, при якому словам у кінці віршового рядка наче бракує певного звука: Я страх відкинув геть, байдужий став до болів. У грудях миготять зірниці потайні. Колись я в світі жив. Тепер, позбувшись волі, Я цілим світом став… І світ живе в мені (М. Руденко). У слові “волі”, що римується зі словом “болів”, […]...
- Головний наголос Головний наголос – виразний словесний наголос у вірші, котрий, за законами української версифікації, розподіляє свою ритмотворчу функцію з побічними наголосами одного і того ж самого слова. Так, у вірші П. Тичини “Арфами, арфами… ” епітет “самодзвонними” має Г. н. на третьому складі при побічному наголосі на першому. Так само у вірші “Закучерявилися хмари… ” спостерігається […]...
- Дактилічна рима Дактилічна рима – співголосся слів у вірші, в яких наголос падає на третій склад від краю, нагадуючи за побудовою стопу дактиля. І. Качуровський називає д. р. пропарокситонною), вважаючи її генетично позаукраїнською, хоча вітчизняні фольклорні джерела (фрагменти дум) спростовують такі припущення (“Плач невольників”: “Там багато війська понаджено: По два, по три укупу посковано, / По два […]...
- Поетична вільність, або Поетична ліцензія Поетична вільність, або Поетична ліцензія (лат. licentia poetica) – свідоме, частіше мимовільне порушення мовного ладу у віршах задля дотримання віршового розміру. Здебільшого це стосується наголосу: Престоли давніх божищ впали І стратили весь чар прикрас, Цінні ікони люди вкрали, В лампадах весь огонь погас (П. Норманський). Тут означення “цінні” має наголос на другому складі, тоді як […]...
- Анакруза Анакруза (грецьк. andkrusis – відштовхування) – слабкі ненаголошені склади, що передують першому метричному наголосу. У силабо-тонічному віршуванні при хореях та дактилях А. буває нульова, при ямбах та амфібрахіях – односкладова, при анапесті – двоскладова. Внутрішня структура споріднених силабо-тонічних розмірів однакова, лише варіюється завдяки А., підкреслюючи її ритмотворче вивчення. Постійна А., витворюючи “зайвий” склад на початку […]...
- Віршовий розмір або метр – визначення Віршовий розмір або метр (грец. metron – міра) – поширений у силабо-тонічній версифікації термін для позначення особливостей ритмічної одиниці, покладеної в основу певного віршового твору, власне – міра вірша, його загальна схема, з якою узгоджуються його елементи (ямбічний розмір, дактилічний розмір тощо). Ямб – двоскладовий віршований розмір з наголосом на другому складі (и-). Хорей – […]...
- Бідна рима Бідна рима – рима, в якій (на противагу багатій римі) майже відсутнє суголосся (“Глибоке небо сине-сине. / В тонкім мереживі гілля. / Хмарки неначе ластовиння / Чи перламутрова луска” – С. Бен), що, до речі, відрізняє її від неточної рими чи асонансу. Б. р. дуже часто обмежена лише однією граматичною категорією (зеленіють – даленіють), флексіями […]...
- Багата рима Багата рима – рима, яка характеризується якомога більшою кількістю співзвуч у словах, що належать переважно до різних граматичних категорій: Козацький вітер вишмагає душу, І я у ніжність ледве добреду. Яким вогнем спокутувати мушу Хронічну українську доброту?! (Ліна Костенко). Багатство рими, що засвідчує її музичну якість, фіксується не лише наявністю виразно наголошених складів та опорних приголосних, […]...
- Каталектика Каталектика (грецьк. kataliktik – усічення, скорочення, від katalego – припиняю, закінчую) – розділ метрики, де висвітлюються ритмічні закінчення віршового рядка – клаузули, які розмежовують його з наступним. Сучасні віршознавці визначають своєрідність клаузул за місцем наголосу (окситонна, парокситонна, дактилічна, гіпердактилічна), враховуючи останній наголошений склад та ненаголошені, розташовані за дайм. К., характеризуючись зменшенням останньої стопи у віршовому […]...
- Парокситонна клаузула Парокситонна клаузула (грецьк. parxytonos – слово з наголосом на передостанньому складі, лат. clausula – закінчення слова з наголосом на передостанньому складі) – закінчення віршового рядка з наголосом на передостанньому складі. Перелічіть усю громаду А тоді число шукайте Щоб означити в реєстрі Вихід в небо (І. Римарук). П. к. особливо актуалізується у неримованих віршових рядках, передовсім […]...
- Микола Руденко – Рима До рими байдуже мені – Ні, не вона хвилює вічно. Хвилює дух, що у вогні Живе могутньо, вулканічне. Він сам не відає, чому Прийшов сюди. де стогнуть люди, – Де у пекельному диму Його на хрест пошлють Іуди. Той пломінь щирий не шукай В брошурі чи газетній гранці – Знаходити його звикай У сонячнім протуберанці. […]...
- Рима – дійовий центр сім’ї Мазайлів П’єсу Миколи Куліша “Мина Мазайло” після першої ж постановки оцінили і глядачі, і критики. Її було рекомендовано до показу в усіх театрах України, адже образи і характери героїв трактувалися як живі й оригінальні типи і активно проектувалися на тогочасну українську дійсність. У п’єсі небагато дійових осіб, події розгортаються між Миною і Мокієм, і герої по-різному […]...
- Стопа Стопа – найкоротший відрізок певного віршового метра, сконцентрованого у групі складів з відносно незмінним наголосом (ритмічним акцентом). С. сприймається як одиниця виміру та визначення віршового ритму. В українській силабо-тоніці, на відміну від античної версифікації, де за основу С, пойменованої подієм, бралося поєднання довгих (арсис) та коротких (тезис) складів, вона спирається на природне мовне чергування наголошених […]...
- Менестрель Менестрель (фр. menestrel, від лат. ministerialis – той, хто перебуває на службі) – середньовічний мандрівний поет, музика, актор (пізніше – професіональний музика), відомий у Франції та Англії в XIII-XIV ст., подеколи брав участь у військових виправах свого сеньйора, стаючи його історіографом. На відміну від трубадура та трувера, М. не обов’язково сам писав вірші чи пісні, […]...
- Римарій, або Римівник Римарій, або Римівник – словник рим, вживаних у певній національній поезії відповідної історичної доби. Такі словники добре відомі західноєвропейському літературознавству, зокрема в Іспанії (П.-Б. Кампой), у Франції (Ф. Мартінон) тощо. В Україні над Р. працював С. Караванський, у діаспорі – Лідія далека. В 1979 у видавництві “Наукова думка” (Київ) з’явився “Словник українських рим”, упорядкований А. […]...
- Пауза або Павза Пауза або Павза (грецьк. pausis – припинення) – коротка перерва у мовленні, що виконує роль словоподілу, відмежовує одну фразу від іншої. Особливого значення надається П. у віршуванні, де поряд із смисловими, логічно-інтонаційними вживається ще й ритмічна, яку називають константною та цезурною. Функціональне навантаження П. підвищується у тонічному віршуванні, сприяючи посиленню інтонаційної самостійності емоційно напруженого мовлення, […]...
- Кінцівка Кінцівка – заключна частина художнього твору або його фрагменту, в якій підсумовується логіка розвитку сюжетних колізій. У байці таку функцію виконує мораль, у прозі – епілог, ліриці – останні строфи чи рядки переважно афористичного наповнення (рядок “Вміє розставатись той, хто вмів любить” з вірша М. Рильського “Яблука доспіли, яблука червоні”). Подеколи К. позначається на архітектоніці […]...
- Амфібрахій Амфібрахій (грецьк. amphibrachys, від amphi – обабіч та brachys – короткий) – в античній версифікації – трискладова стопа на чотири мори з довгим середнім складом: У силаботонічному віршуванні – трискладова стопа з наголошеним другим складом (-∪-). Константа віршового рядка може бути двоскладовою, перетворюючись на ямб з наголосом на останньому складі, чи в позанаголошеному стані містити […]...
- Ксенії Ксенії (грецьк. хеnіа – гостинність) – в античній поезії – лаконічні дотепні вірші з похвалою на чиюсь адресу. Найпопулярнішим автором К. вважається римський поет Марціал. Зверталися до цього жанру Й.-В. Гете, Ф. Шіллер. У сучасній українській поезії К. майже не спостерігаються, хоч подеколи трапляються, набуваючи епіграмного вигляду....
- Калька Калька (фр. caique – копія) – запозичення слів та виразів з іншої мови шляхом їх буквального перекладу, поширене у книжному та розмовному мовленні. досить часто виникає за двомовності та багатомовності; наприклад: “відмінник” – від російського “отличник”, “льотчик” – від російського “летчик”, витіснивши українське слово “літун”, тощо. Подеколи калькуються і фразеологічні звороти: “через терни до зірок” […]...
- Абетковий вірш Абетковий вірш – своєрідна поетична форма, сконструйована за послідовністю літер в абетці. Найпоширеніший у літературі для дітей, виконує пізнавальну та виховну функції, наприклад, “Алфавіт віршами, написаний для сина” Олександра Олеся із щорядковою (парною) вживаністю літер абетки: Айстра квітне у саду, Аєр в лузі я знайду, Бізон у двір забрався, Баран його злякався. Абетковий вірш, до […]...
- Атонування Атонування (грецьк. atonos – розслаблений) – своєрідність метричного стопного вірша, в якому відбувається послаблення або втрата наголосу у слові, що має другорядну роль у реченні. Відтак посилюється акцентність службових частин мови, приміром: “Стилет чи стилос? – не збагнув” (Є. Маланюк). Частка “не” в даному випадку набуває насиченого смислового навантаження....
- Апокопа Апокопа (грецьк. Apokope – утинання) – усічення наприкінці слова одного чи кількох звуків без порушення значення. слова. А. поширена у мовній (побутовій) практиці, що впливає і на художнє мовлення: Що кидає тебе у відчай? Котра частина твого “я”? Ота, що плаче?, Та, що квилить? Ота, що наріка? (Л. Ярмак). Останнє дієслово у цитованій строфі “наріка” […]...
- Імітація Імітація (лат. imitatio, від imitor – наслідую) – наслідування, підроблення. Часто вживається в імпресіоністичних творах, особливо в поезії, задля увиразнення безпосередності враження: Дзень-дзень-дзень-дзень: Дзеленькають останні колеса Коляски старосвітчини, Що колобродять у забуття (Емілія Лучак). І. закорінена у міметичні принципи художньої діяльності, однак вона втрачає своє значення за відсутності чуття естетичної міри. Та особливої шкоди І. […]...
- Антифраз, або Антифразис Антифраз, або Антифразис (грецьк. antiphrasis – затемнення) – вживання слів та виразів у протилежному значенні. подеколи іронічно: Марную день на пошуки незримої Німої суті в сутінках понять. Шалене слово загнуздавши римою, Влітаю в ніч. Слова мене п’янять. Я – алкоголік страченої суті, Ії Сізіф, алхімік і мурах. Мої слова, у чоботи не взуті, Спливають кров’ю […]...
- Ритмічна проза Ритмічна проза – літературознавче поняття, вживане у різних значеннях. Часто трактується як перенесення на терени художньої прози віршових розмірів, фрагменти яких спостерігаються у новелі “Подвійне коло” Ю. Яновського (тонічний вірш): “І смерч розбився об купу коней і трупів… ” Такі фрагменти, що виконують стилістичну функцію, з’являються у прозових творах спорадично. Подеколи Р. п. застосовується як […]...
- Енклітика Енклітика (грецьк. enklitike – схилена назад) – випадок у версифікаційній практиці, коли два слова, що стоять поряд., сприймаються як одна акцентуаційна одиниця: Не лишилось білого ніде В цім предивнім світі (царстві тіні). Добрий день! Зелений сніг іде. Добрий день! Червоний сніг і синій! (Ірина Жиленко). Тут ненаголошені слова притягуються до попередніх наголошених (добрий день, сніг […]...
- Ізометризм Ізометризм (грецьк. ISQS – рівний та metron – міра) – рівнометричність, притаманна квантитативному віршуванню, подеколи проявляється в силабо-тоніці, зокрема у байкових та акцентних віршах, а також у верлібрах (називають їх ще гетерометричними віршами). І. заснований на рівній кількості мор як одиниці часу для визначення короткого складу та однаковому характері стоп – одинакової комбінації довгих та […]...
- Акцентуація Акцентуація (лат. accentuatio – наголос) – підкреслення фонетичних, морфологічних та синтаксичних складників поетичного мовлення за допомогою наголосу з метою розрізнення омографів (П. Тичина “Співає стежка на город”), смислового окреслення певного слова (“… Шепчуть вітру квітки: / Гей в танок!”, П. Тичина), запобігання відхилень від метричної схеми (“Цвіт в моєму серці / Ясний цвіт-первоцвіт”, П. Тичина) […]...
- Гіпердактилічна клаузула Гіпердактилічна клаузула (грецьк. hyper понад і daktylos – палець; clausula – закінчення) – закінчення віршового рядка, слова в якому мають наголос на четвертому, п’ятому, навіть шостому складах від краю, починаючи з останнього (інтонаційного) наголосу. Не часті випадки Т. к. трапля; у доробку П. Тичини: “Не дивися так привітно, / Яблунено цвітно”, “день біжить, дзвенить-сміеться, / […]...
- Розмір вірша Розмір вірша – визначальна умова структурування вірша. для тонічної системи (дольник, верлібр тощо) Р. в. характерний кількістю наголосів та розташуванням цезури, для силабічної (восьмискладник, десятискладник і т. п.) – кількістю складів. та їх місцем у вірші, для силабо-тонічної – кількістю стоп певного метра та місцезнаходженням цезури. Один із прикладів силабо-тонічного віршування – поезія Є. Маланюка […]...
- Ліпометрія Ліпометрія (грецьк. lеіро – не вистачати і metron – міра) – відсутність початкового ненаголошеного складу у першій стопі віршового рядка (ямб, амфібрахій, анапест). Так, у вірші В. Підпалого “У квітні”, написаному п’ятистопним ямбом, пропущено ненаголошений склад у першій стопі першого віршового рядка: Хвиль олов’яну сірість понад ставом Скрашають верб підсинені ряди…...
- Парабола Парабола (грецьк. Parabole – порівняння, зіставлення, подоба) – повчальне інакомовлення, близька до притчі жанрова різновидність, в якій за стислою розповіддю про певну подію приховується кілька інших планів змісту. В середині структури П. – інакомовний образ, що тяжіє до символу, а не алегорії (подеколи П. називають “символічною притчею”), однак вона не притлумлює предметності, ситуативності, лишається ізоморфною […]...
Співвідношення добра і зла майстер і маргарита.