Роман Андріяшик
Реферат
Роман Андріяшик
(1933 р. нар.)
P. Андріяшик народився 9 травня 1933р. в селі Королівці на Тернопільщині. У 1964p. закінчив факультет журналістики Львівського університету, працював на журналістській та видавничій роботі. Характерною особливістю творчості письменника є те, що він одразу ж заявив себе як талановитий романіст. Першою його книжкою став роман “Люди зі страху” (1966). Проза Андріяшика – антимонументальна. В ній немає ні епохальних подій, ні епохальних героїв, ні ідей-пам’ятників. Суб’єктивне ставлення до дійсності,
Значно перероблений, позбавлений головних ідейних акцентів, твір вийшов у 1982p. під новою назвою “Думна дорога”. У “Полтві” Андріяшик звертається до історії польської окупації Галичини, до надзвичайно промовистого факту тих часів – діяльності “першого і єдиного у світі підпільного університету” в умовах жорстокої полонізації в Західній Україні. Символічною є сама назва твору. Полтва – це річка, що тече під Львовом. Її замуровано в бетон. Але люди пам’ятають, що “під чавунною декою клекочуться і б’ються об мури темні запінені потоки” колись чистої річки Полтви. Забруднена нечистотами, ця підневільна річка виростає в романі до символу попсованого життя, підпорядкованого суспільному беззаконню. Вдумливому читачеві неважко було провести аналогії з радянською дійсністю, зокрема з тим, як пильно вистежувались і викорінювались у ній всілякі паростки національно-визвольного руху. У “Полтві” виразно простежуються дві тональності – трагічна і героїко-оптимістична. Вона передусім пов’язана з двома персонажами – Мартою та Юліаном. Мартою Чорнезою називає письменник свою героїню, цим підкреслюючи свій задум образу “трагічно замріяної” жінки. А Юліанове прізвище – Господар. І воно асоціюється із впевненістю, перемогою. У “Думній дорозі” образ Юліана, по суті, затушовано, таким чином лірико-трагічна тональність стає визначальною, а образ Марти – головним. Ідейний зміст цієї переробленої редакції роману скеровується в історичне минуле українського народу і не торкається сучасного та майбутнього. Написаний на хвилі національного відродження, роман “Полтва” був несподіваним ударом по тоталітаризмові. Офіційна критика одразу відреагувала на це. Зазнавши політичних звинувачень, Андріяшик змушений був піти на певний компроміс зі своїми переконаннями. У середині 70-х років письменник, прислухаючися до соціального замовлення “відтворювати героїчні будні робітничого класу”, видає роман “Кровна справа” (1978) – річ, безумовно, компромісну, прямолінійну, але в потоці тодішньої “виробничої прози” вона все ж вирізнялася більшою художністю. Наприкінці 80-х Р. Андріяшик публікує роман “Сторонець”, де створює художній портрет Юрія Федьковича. Він був офіцером цісарської армії і німецьким римотворцем. На рідній землі, куди після військової служби повернувся на спочинок, тут, у “безгомінному запусті”, у Сторонці-Путилові, йому судилося стати українським письменником. Федькович у трактуванні Андріяшика – переконаний нонконформіст. Саме така позиція посилює самітництво цієї творчої постаті не лише у суспільстві, а й в особистому житті. Образ “до краю самотнього, безрідного, безрадного”, непокірного, непристосованого чоловіка й митця особливо близький авторові, про що свідчать його попередні твори. Відображена в його творчості трагедія людського життя, позбавленого впевненості й самоцінності, означала відновлення гуманістичного пафосу нашої літератури, яка від суспільних і соціальних проблем еволюціонувала до проблем людських, індивідуальних. У своїх творах Роман Андріяшик упритул підійшов до проблеми насильства суспільства над людиною, здійснюваного у різних формах (війни, національне, соціальне рабство тощо), а також до проблеми страху, спричиненого цими негативними явищами. Він показав не лише підневільну людину, а й “мозаїку людського неприйняття” чужого світу. Н. Зборовська Історія української літератури ХХ ст. – Кн. 2. – К.: Либідь, 1998.
Всякому мисту звичай и права скорочено.