Руданський Степан – Павло Полуботок*

Полуботку-Полуботку,
Наказний гетьмане!
А хто ж тобі гетьманськую
Булаву дістане?
Полуботку-Полуботку,
Голубе-соколю!
А як же ж ти підіймешся
За козацьку волю?
Полуботку-Полуботку,
Рідная дитино!
А як же ж ти ізійдешся
З вражим Вельяміном? 2

Не питайте, хто Павлові
Булаву добуде,
Є у нього Україна,
Є у нього люди.
І пішли вже Семен Рубець
І Василь Биковський 3 ,
Лиш чекайте, що то скаже
Цар Петро московський.
Нема царя в Московщині,
Десь у Тегерані 4 ;
Але посли й туди за ним –
І вже в Астрахані.
І за море, за Хвалинське 5 ,
Листи посилають
Та у царя серед бійки
Гетьмана благають.
А тим часом і Вельямін
Листи посилає 6
Та до царя московського
Стиха промовляє:
“Що робити, – каже, – царю,
З тими козаками?
Либонь, вони хотять знову
Битись з москалями!
Шумить-гуде Україна,
Козаки гукають,
А найбільше Милорадич 7
З Маркевичем 8 грають”.
І подумав цар московський,
Та й із Тегераня
Серед зими свої листи
Шле до Астраханя,
Та й і каже українцям:
“Почекайте, люди,
Повернуся в Московщину –
Тоді все вам буде!
Але за то й мене тепер
Послухайте, діти,
І п’ятнадцять мені тисяч
Козаків пошліте!
З Милорадичем пошліте
В Ладогу п’ять тисяч,
А з Маркевичем до Хреста
Пошліть десять тисяч!” 9
І пішли сумні козаки,
Нічого діяти…
“Зато, – кажуть, – ми гетьмана
Будем живо мати!”
Та не ворон же то чорний
Із соколом б’ється,
То Вельямін з Полуботком
За права дереться.
І обидва Петра-царя
Просять розсудити.
І говорить цар московський:
“Нічого робити!
Треба, – каже, – Полуботка
В Петропіль 10 зазвати
І тут йому по-московськи
Правду розказати!”
І з Савичем 11 і Чарнишем 12
Павла викликає,
Але Павло послів собі
Вперед посилає.
І прибули у Петропіль
Посли молодецькі:
Полковники данилович
І Петро Корецький.
Бунчуковий Володьковський
І судець Грабенко,
І військовий з ними писар
Завзятий Ханенко 13 .
І прибули у Петропіль
Та й говорять: “Царю!
Візьми собі Вельяміна,
Візьми нашу кару;
Судці твої московськії
Нас добра не учать,
Багатого обдирають,
А бідного мучать.
Козаків за хлопів мають
І гризуть гетьмана…
А чи ж так то, ясний царю,
Було за Богдана?..
Ти говориш, що Хмельницький
Сам царям прирадив,
Щоб московський воєвода
На Вкраїні рядив;
Але Павло Полуботок
Не ховає слова,
Він говорить: “Що там, – каже, –
Батькова умова!
Спершу, царю, піднови ти
Нашу давню волю,
Щоб ми самі судилися
Помежи собою;
Щоб ні стольник, ні боярин,
Ані воєвода
Не питали, не судили
Нашого народа;
Щоб козаки самі собі
Розправу чинили,
І, де три їх, щоб два собі
Третього судили.
І всі царі московськії
Теє право знали
І за нього своє слово
Царськеє давали.
Та й ти давав, ясний царю,
Як ізбирав раду,
Як давав нам у гетьмани
Пана Скоропаду! 14
Чого ж тепер на Вкраїні
Воєводи стали,
Чого права козацькії
Й вольності пропали?!”
Незабаром за послами
Й Павло прибуває
І з Чарнишем і Савичем
К царю підступає.
Підступає, дає листи,
Просить за Вкраїну,
Але, знати, й Павло прибув
В лихую годину:
Ані Петро, ні бояри
За нього не дбали,
Його листи за Вкраїну
Під сукном лежали.
І чекає Павло місяць,
Ба й другий чекає,
Ба й чекає місяць третій –
Цар не закликає.
“Почекай же, – Павло каже, –
Їдна мені доля,
Але стане й тобі хроном
Козацькая воля”.
І останнє своє слово
Цареві готовить;
І приходить з старшиною
І до нього мовить:
“Знаю й бачу тепер, царю,
Що ти без причини
Підійнявся на погибель
Мої України.
І всі царськії укази
Хочеш попалити,
І всі вольності козацькі
Хочеш потопити.
І козаків, як худобу,
На роботу гониш,
І над ними “Вічна пам’ять”
По болотах дзвониш…
І гетьмана обирати
Нам не позволяєш,
І судити судців своїх
З Москви посилаєш!
І нас судять без закону,
Без всякого права;
Чи вже ж тобі за то, царю,
Буде яка слава?
Але нехай мені буде
Вільно і казати,
Що нічого тобі, царю,
З України ждати.
Україна – не дитина,
Вона волю має,
А вільного не неволі –
Правда пригортає.
Тепер кажи мені, царю,
Хоч залізо терти,
Хоч у тюрмі холоднії
Із голоду мерти;
Усе їдно мені, царю,
Тілько б не видати,
Як та бідна Україна
Буде пропадати!..”
І стиснув Петро зубами.
“Шкуру, – каже, – здерти!”
Але трохи одумався:
“В тюрму аж до смерти!”
І у тюрмі Петра й Павла
Разом з старшинами
Обіллявся Полуботок
Дрібними сльозами…
Обіллявся не за себе,
А за Україну
Та за своїх товаришів,
Що без долі гинуть.
Та не довго ж Павло плакав.
Заслаб, помирає…
Цар доктора посилає –
Павло виганяє.
“Нащо, – каже, – життя моє
Назад повертати,
Коли я не можу долі
Батьківщині дати?”
Петро сам іде до нього,
Щоб перепросити,
І дає йому лікарство,
Просить його пити.
Але Павло Полуботок
Йому промовляє:
“дармо, царю; ти не вернеш,
Що вже погасає…
Живо-живо Павла й Петра
На світі не буде, 15
Тоді обох нас розсудять
Правдивії люди… “

Джерело: Степан Руданський. Київ, “Наукова думка”, 1985.

Полуботок Павло Леонтійович (близько 1660-1724) – наказний гетьман Лівобережної України (1722-1724), у 1706-1722 рр. – чернігівський полковник. домагався від царського уряду відновлення права виборів гетьмана і ліквідації Малоросійської колегії, створеної 1722 р. з наказу Петра I у Глухові. Ув’язнений Петром I, помер у Петропавлівській фортеці в Петербурзі. Широко відома легенда про “золото Полуботка”, яке він буцімто передав на депозит у Банк Англії перед арештом. Вельямін – Степан Лукич Вельямінов, царський бригадир (військовий чин між полковником і генералом), президент Малоросійської колегії. Відзначився службовими зловживаннями. І пішли вже Семен Рубець || І Василь Биковський… – Після смерти гетьмана І. І. Скоропадського (1646-1722) П. Полуботок послав військових товаришів С. Рубця та В. Биковського у Москву до царя з проханням дозволити вибори гетьмана. Проте посли до царя не були допущені. Нема царя в Московщині, || десь у Тегерані… – У 1722-1723 рр. Росія вела війну з Іраном. І за море, за Хвалинське… – У староруських літописах Хвалинським називалось Каспійське море. А тим часом і Вельямін || Листи посилає… – С. Вельямінов особисто зустрівся з Петром I 1723 р. в Москві після повернення останнього з Персидського походу 1722 р. Милорадич – Михайло Ілліч Милорадович, український поміщік, за походженням серб, у 1715-1726 рр. – гадяцький полковник. Маркевич – лубенський полковник. … В Ладогу п’ять тисяч, || А з Маркевичем до Хреста || Пошліть десять тисяч! – Царський уряд використовував козаків на будівництві каналів, оборонних валів та фортець, зокрема Ладозького каналу біля Петербурга та фортеці святого Хреста на Каспійському морі. Козаки працювали безплатно і через важкі умови роботи масами гинули або ставали каліками. Петропіль – Петербург. Савич Семен – генеральний писар України. Чарниш (Черниш) – генеральний суддя. Ханенко Микола данилович (1691-1760) – український поміщик, генеральний хорунжий (1741-1760). 1723 р. разом з П. Полуботком був звинувачений у зраді і заарештований у Петербурзі; звільнений 1726 р. У 1738 р. брав участь у поході російського війська на Крим. Написав щоденники “даіріуш” та “Щоденник генерального хорунжого Миколи Ханенка 1726-1753 рр.”, які містять відомості з історії України 20-50 років XVIII ст. Скоропада – І. І. Скоропадський Живо-живо Павла й Петра || На світі не буде… – П. Полуботок помер 29 грудня 1724 р., а Петро I – 8 лютого 1725 р.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Руданський Степан – Павло Полуботок*