Сапеляк Степан – Біографія

Степан Євстахійович Сапеляк (*26 березня 1951, за паспортними даними – 1952, село Росохач Чортківського району Тернопільської області – †1 лютого 2012) – український поет, прозаїк, публіцист, літературознавець, правозахисник, громадський діяч. Учасник “росохацької групи”. ЧленНаціональної спілки письменників України (1991), міжнародного ПЕН-клубу (1992), Української Гельсінської спілки (1987).

Дитинство та ранні юнацькі роки

Народився в селі Росохач неподалік Чорткова південніше на Тернопільщині. Одними з перших книг Степана були “Коли ще звірі говорили” та “Лис Микита” Івана Франка. Батько був родом з Перемишля (нині Польща) – український лемко, вірний греко-католик, муляр і рільник. Мати – Ганна була родом з Тернопільщини, разом із своєю матір’ю Анастасією співали у хорі у Церкві святого Миколая.

Навчався у середній освітній та музичній спеціальній школах за класом духових інструментів у м. Заліщиках (у Росохачі була лише восьмирічна школа), які закінчив в 1969 році.

Студентські роки та перший період літературної творчості і громадсько-політичної діяльності

Навчався на філологічному факультеті Львівського університету у 1969-1973 рр.

За словами самого Степана Сапеляка, “в цей час жив самопідбадьорюванням, писав вірші і тихенько записував героїчні пісні ОУН-УПА “за волю святую” супроти “сов’єтів”… Готував рукопис книги “день молодого листя”, (свій майбутній “кримінал”!)”.

29 жовтня 1972 р. після чергових арештів (Ігоря Калинця та ін.) написав відкриту заяву на ім’я тодішнього Генсекретяря КПРС Леоніда Брежнєва та Першого секретаря КПУ Володимира Щербицького, у якій висловив незгоду супроти арештів та свавілля української інтелігенції.

1972 року Сапеляк надіслав до видавництва збірку поезій, яку один із рецензентів охарактеризував як “націоналістичну”.

17 листопада 1973 році був виключений з комсомолу, а згодом і з ВНЗ. З лютого 1973 року перебуває під слідством в Тернопільському КГБ, як учасник молодіжної підпільної групи, яка у ніч 22 січня 1973 р. на честь 50-річниці Акту Злуки УНР і ЗУНР в м. Чорткові вивісили жовто-блакитні прапори й розклеїли летючки із протестом й закликом: “звільнити політв’язнів із радянських тюрем й концтаборів..” . Слідчими органами КГБ йому було інкриміновано “написання й виготовлення” віршів тенденційно націоналістичних, що опорочують своїм змістом радянський та суспільно-політичний лад Союзу РСР”, віршів антирадянського “наклепницького” змісту з метою “підриву й повалення суспільно-політичного ладу в СРСР та відриву Радянської України від Союзу..”, а також звинувачення у так званій “антирадянській агітації та пропаганді”.

На засланні

19 лютого 1973 року заарештований та 24 вересня 1973 засуджений Тернопільським обласним судом за частиною 1 ст. 62 КК УРСР (“Антирадянська агітація і пропаганда”) та ст. 64 (“Організаційна діяльність та участь в антирадянській організації”) до 5 років позбавлення волі та 3 років заслання.

Покарання відбував в концтаборах та тюрмах ГУЛАГу міст Пермі, Владимира, Північного Уралу, Охотського побережжяХабаровського краю та в Казанському централі. На засланні був на Колимі та в Хабаровському краї.

В ув’язненні брав активну участь у концтабірному русі Опору.

10 грудня 1975 р. академік А. Сахаров у своїй Нобелівській лекції, “Світ. Прогрес. Права людини”, зачитаній в Осло Оленою Боннер, зокрема, говорив:

Серед 129 прізвищ в’язнів совісті 74-м він назвав прізвище Степана Сапеляка.

Другий період літературно-поетичної творчості та громадсько-політичної діяльності

В 1983 році “під гласним наглядом” КГБ був поселений у селі Безлюдівка (Хорошево) на Харківщині. 1984 р. За книгу віршів “день молодого листя” був прийнятий до Міжнародного Пен-клубу (згодом один із засновників українського відділення ПЕН).

Степан Сапеляк так згадує про цей період свого життя:

“… Це мої найплідніші й золоті просвітки творчости. І це мої болісні і найтрудніші роки життя. Роки “над прірвою” і роки під високою зорею. де єдиний вихід – оживляти й виробляти власну чесну думку, відстоювати поняття свободи та християнських цінностей у житті й мистецтвах. І щасливий був я, бо вчителя мав за всіх обставин мого артизму, звитяжця й поета – Ігоря Калинця… “

1986 – співфундатор Української асоціації незалежної творчої інтелігенції.

З лютого 1987 року стає членом Української Гельсінської Групи (УГГ) сприяння Гельсінських угод, підписаних Москвою.

Того ж 1987 р. увійшов до редколегії позацензурного самвидавчого, громадсько-політичного часопису “Український вісник” (за його участі вийшло п’ять чисел журналу та інформаційних бюлетнів). На пропозицію В. Чорновола підписував статті та добірки власним прізвищем, а не псевдонімом.

7 грудня 1987 р. – співфундатор і член Ініціативної групи мистців пера і пензля, театру і кіно – Української Асоціації незалежної творчої інтелігенції і відповідальний редактор (у співпраці з поетом М. даньком) за друге число нелегального мистецького видання “Кафедра” за сприяння .

Від 1987 – член редакційної колегії “Українського вісника”, до 1988 – співредактор незалежного позацензурного часопису”Кафедра” у місті Львів, від 1989 – відповідальний редактор за подальші випуски цього часопису в Харкові.

17 липня 1988 р. – заснував Гельсінську Групу в м. Харкові, яку очолював 1988-1990 рр. до її реорганізації в Республіканську партію, яку також і очолював. У серпні 1988 р. вперше в у Харкові підняв жовто-блакитний прапор біля пам’ятника Тарасові Шевченкові з активістами УГГ.

1988 р. Степану Сапеляку присуждена премія Літературного фонду ім. Івана Франка в Чикаго (США).

1989 р. (з 30 січня – по 20 травня 1989 р.) – здійснив тримісячний робочий візит до Канади, США, Великобританії та Західної Німеччини. 19 квітня Степан Сапеляк мав робочу зустріч з Премєр-мінистром Канади Мартіном Брайяном Малруні та відвідав Палату громад в столиці Канади Оттаві.

1989-1993 рр. стажувався на філолологічно-філософському факультеті Українського Вільного Університету (УВУ) в м. Мюнхен (Німеччина). Співфундатор Української асоціації незалежної творчої інтелігенції (1986).

1989 р. – засновник філії Української Гельсінкської Спілки в Харкові.

За доби незалежної України

У 1991 році реабілітований Генеральною Прокуратурою України “за відсутністю складу злочину”. Того ж року прийнятий до Спілки письменників України

Від 1993 р. працює заступником головного редактора відродженого часопису “Основа” (редактор В. Ілля, Київ).1993 р. Комітетом з державних премій України поету Степану Сапеляку за збірку поезій “Тривалий рваний зойк” присуджено Національну премію України імені Тараса Шевченка в галузі літератури і мистецтва, публіцистики і журналістики за вагомий внесок у розвиток культури У 1994 році присуджено Всеукраїнську літературно-мистецьку премію ім. Левка та Богдана Лепкого за книгу “Журбопис” та публікації в журналі “Тернопіль”.

У 2001 р. – нагороджений Міжнародною медаллю “В’язень сумління” Міжнародного фонду “Смолоскип”. 2003 р. – присуджено Міжнародною Лігою українських меценатів та редколегією журналу “Київ” – літературно-мистецьку премію України ім. В. Свідзінського.

2005 р. Указом Президента України нагороджений орденом “За заслуги ІІІ ступеня”. 2006 р. президентом Міжнародного Комітету “Amnesty International” на честь 25-річчя заснування УГГ та “Radio Free Europe / Radio Liberty” нагороджений медаллю “В’язень сумління”. 2007 р. Обраний Асамблеєю лауреатів Національних премій України ім. д Т. Г. Шевченка – співголовою Оргкомітету Академії Шевченківських лауреатів (аналог Гонкурівської академії). 2009 р. За книгу “Хроніки дисидентські від головосіку” (видання друге, доповнене. 2007. Видавництво “Майдан”) нагороджений Першою премією та дипломом фонду Волиняків-Швабінських Українського Вільного Університету (Нью-Йорк, США).

18 листопада 2009 р. за визначний особистий внесок у відстоювання національної ідеї, становлення і розвиток Української незалежної держави та активну політичну і громадську діяльність постановою Президента України Сапеляк С. Є., письменник, голова Харківської філії Української гельсінської спілки нагороджений відзнакою Президента України – Хрестом Івана Мазепи

В цей же час був нагороджений почесною подякою “За особистий внесок у боротьбу за незалежність України, відстоювання ідеалів свободи” Президента України, почесною грамотою-подякою Верховної Ради України, низкою відзнак громадських, політичних та релігійних організацій. 25 листопада 2003 року О. Омельченком був нагороджений почесною грамотою-подякою Київського міського голови та нагрудним знаком № 3956.

30 березня 2010 у рамках традиційного щорічного конкурсу “Харків’янин року” Харківським Інститутом рейтингових досліджень був номінований почесним званням “Харків’янин 2009 року” в III номінації “діячі науки, культури, мистецтва”.

Родина

У Степана Сапеляка було три дружини та троє дітей. Один з них ще учень, другий нещодавно одружився. донька вчиться у консерваторії у Москві. Мати Галина мешкає у Тернопільській області.

Помер 1 лютого 2012 р. у м. Харків. За попередньою інформацією, причиною передчасної смерті став інсульт.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Сапеляк Степан – Біографія