Головна ⇒ 📌Теорія літератури ⇒ Сапфічна строфа
Сапфічна строфа
Сапфічна строфа – одна з античних строф, різновид різностопної строфи, запровадженої давньогрецькою поетесою Сапфо (VI ст. до н. е.), пізніше вдосконаленої римським поетом Горацієм. Складається з трьох одинадцятискладників та, у четвертому рядку, з адонія. І. Франко, перекладаючи пісні Сапфо, намагався бути не лише еквіритмічним, а й еквілінеарним:
Афродіто, безсмертна Зевесова доню,
Баламутко на ясному троні, тебе я благаю,
Не гніви мою душу, о пані велична,
Горем, журбою.
С. с. в українській поезії зазнає посутньої версифікаційної інтерпретації при збереженні основних ліричних мотивів Сапфо (“Сафо до Афродіти” М. Рильєького, “Сапфо” Людмили Старицької-Черняхівської та ін.).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Строфа Строфа (грецьк. strophe – поворот, зміна, коло) – фонічно викінчена віршова сполука, яка повторюється у поетичному творі, об’єднана здебільшого спільним римуванням, представлена інтонаційною та ритміко-синтаксичною цілісністю, відмежована від аналогічних сполук помітною паузою та іншими чинниками (закінчення римованого ряду, відносна змістова завершеність тощо). Проте безпідставно ототожнювати С. з будь-яким версифікаційним елементом, зокрема з римуванням, бодай тому, […]...
- Алкеєва строфа Алкеєва строфа – одна з античних строф, власне чотирирядкова строфа, що складається з різнометричних (логаедичних) стоп; серед них розрізняється “алкеїв одинадцятискладник”, що містить ямбічні рядки з анапестом у четвертій стопі, “алкеїв дев’ятискладник” ямбічного вигляду та “алкеїв десятискладник”, в якому наявні два дактилі та два хореї (-∪∪-∪∪-∪ – -). А. с. запроваджена еллінським поетом Алкеєм (VII-VI […]...
- Ронсарова строфа Ронсарова строфа – шестирядкова строфа, названа за прізвищем французького поета XVI ст. П. де Ронсара, в якій рядки римуються за схемою: аабввб. Така форма застосована в поемі Г. Чупринки “Лицар-Сам”: Їде Лицар-Сам із бою, а Їде гордий сам собою, а Грішний кинувши вертеп, б В грішний край давно коханий, в Пишноцвітний, злототканий, в В рідну […]...
- Алкманова строфа Алкманова строфа – чотирирядкова строфа в античній версифікації з чергуванням дактилічного гекзаметра та дактилічного тетраметра. Походить від грецького поета Алкмана (VII ст. до н. е.). Зверталися до цієї віршової форми також Архілох, Горацій та ін., хоч вона була рідковживаною в античній ліриці....
- Спенсерова строфа Спенсерова строфа – різновид нони; строфа, створена англійським поетом XVI ст. Е. Спенсером у поемі “Королева фей”. для неї властивий п’ятистопний ямб, але останній рядок – із шестистопним ямбом. Має римування за схемою: абаббвбвв. Застосовуються окситонні та парокситонні рими. Зразком С. с. вважається поема дж. Байрона “Мандри Чайльд-Гарольда”....
- Онєгінська строфа Онєгінська строфа – строфічна форма, винайдена 0. Пушкіним для написання роману у віршах “Євгеній Онєгін” з використанням таких джерел, як сонет та октава. О. с. – чотирнадцятирядкова зі схемою римування: абабввггдеедєє. У всіх чотиривіршах чергуються окситонні рими з парокситонними, кожна строфа чотиривірша починається з парокситонної рими, останні два рядки охоплені суміжним окситонним римуванням. Поему 0. […]...
- Ольга Анцибор – Хлопчик мій горобчик Хлопчик мій горобчик, Пташенятко миле, Якби ти дозволив – Я б тебе любила. Стежечка-стежинка Лісом пробігала. Якби ти дозволив – Я б тебе кохала. Ти не дозволяєш, Мене не кохаєш, Молоду дівчину За дружину маєш. Дубок зелененький Над річкою в’ється, Болісно серденько В моїх грудях б’ється. Я його благаю, Не бийся, не треба. До мого […]...
- Богдан Согор – ВІР Мені не раз ти обрізала крила, Топтала трепетливі почуття, І хоч бувало опускали сили, Та все ж живу для тебе це життя.. Я часто задавав собі питання, Не міг заснути в небо зводив зір, Чи щирим є твоє палке кохання, Чи це уяви буйної моєї твір.. Коли я біля тебе в серці скрипка, Життя моє […]...
- Зяяння, або Гіатус Зяяння, або Гіатус (лат. hiatus) – немилозвучний збіг голосних на межі префікса та кореня (поодинокий), у складних словах (зеленоокий) або в запозичених (аура). Українській мові з її принципом евфонії 3. мало властиве. Проте у версифікації, що зазнає вимог метроструктури, трапляються випадки 3.: “В любові до отчизни і до друга” (М. Шевченко), “а у кімнаті мовчання” […]...
- Ольга Анцибор – Моя Україна Є на світі прекрасна країна, Де мій дід народився і я. Батьківщина моя – Україна, Славна, вільна, квітуча земля. Мова лагідна в нас, солов’їна, Як джерельце дзвінкої краси, Під вікном кучерява калина, Хилить віти, важкі від роси. В полі жита колосся налите, В лісі сосни й могутні дуби, А в колисці дитятко сповите, Хай воно […]...
- Епіталама Епіталама (грецьк. epithaldmios – шлюбний, весільний ) – у давньогрецькій ліриці – пісня на честь молодого подружжя, яку виконували після шлюбних урочистостей. У пізніші часи – будь-який твір панегіричного характеру, написаний з нагоди одруження. Е. зустрічається в Сапфо, Теокріта, згодом – в Е. Спенсера, Я. Кохановського, І. Северяніна та ін. В українській поезії до Е. […]...
- Мелічна поезія, або Меліка Мелічна поезія, або Меліка (грецьк. melos – пісня) – еллінська лірика в період її розквіту (VI-V ст. до н. е.), що виконувалася під акомпанемент ліри, характеризувалася розмаїтим комбінуванням віршових розмірів та фольклорних форм (епіталами, гіменеї, заплачки, гімни і т. п.). Розрізнялася хорова М. п. (Піндар) і сольна (Сапфо, Анакреонт), уславлювала богів, героїв, спортсменів....
- Ти говориш що кохатимеш вічно Ти говориш що кохатимеш вічно, Ти говориш що забрав мою душу, Ти говориш що вона відлітає, І ти вже знаєш що я не кохаю, Твій погляд стає жорстоким, Твоє серце бється скоріш, Відчуваю що хочеш сказати мені якусь підлість, І звучать з вуст ці слова: “Ти кохаєш його і я знаю, за це тебе довіку […]...
- Дмитро Загул – “Ти чудова, як вечір весною… “ Ти чудова, як вечір весною, Ти чарівна, як нічка в маю, – О, з якою гіркою журбою Я дивлюся на вроду твою! Як вечірня зоря над горою, Так твій погляд веселий горить, – Я багато хотів би з тобою Про любов, про печаль говорить. Наче сонечка захід рум’яний, Твої щічки принадні горять… Я тобою, красо […]...
- Молитва до Летичівської Матері Божої МОЛИТВА ДО МАТЕРІ БОЖОЇ ЛЕТИЧІВСЬКОЇ Мати і Пані наша Летичівська, вже кілька століть люди приходять до Твого образу. Приходять з болем у серці, а повертаються утішені. Сьогодні я стаю перед Твоїм святим Обличчям зі своїми турботами та болем. Приходжу сповнений(а) надії, що Ти, Мати і Пані наша, допоможеш у різних моїх труднощах і проблемах. Прошу […]...
- Олесь Гончар – Жнець Весняними ясними вітрами Наші перші овіяно драми, Наші перші щасливі незгоди, Наші чисті закохані гніви. Які в них були насолоди, Які у них чулися співи! Пронеслося, як сонячні зливи, На ниві чужій упало. І прийшов хтось інший, щасливий, У серпі його сонце сіяло, 1945, Мор (Угорщина)...
- Сапфо – поетеса прекрасна і загадкова Про неї ще за життя ходили легенди. Можливо через те що відомостей про себе залишила мало, а вся душа її була у її віршах, яких до наших днів дійшло дев’ять книг. А деякі її вірші, написані на папірусі, збереглися у Єгипті. Крізь тисячоліття звучить її голос і в наші дні. А свого часу вона досягла […]...
- Леся Українка – “дивлюся я на смерть натури… “ Дивлюся я на смерть натури, і благання Я посилаю доленьці своїй, Щоб і мені дала кінець такий, Щоб я була спокійна в час конання. Ніхто щоб не почув тоді мого ридання. Та й по мені не мають сльози лить, – Сама в собі я буду жаль носить. О доленько моя, сповни моє бажання! І так […]...
- Юлія Алейнікова – Не клич мене. Не клич, благаю, знову Не клич мене. Не клич, благаю, знову. Бо я прийду. Я знаю, що прийду. Щоб вкотре привести тебе додому, Себе налити в душу цю пусту. Не клич мене. Не замикай це коло. Цей цикл із марних зустрічей й прощань. У серці не лишилося живого Вже місця для нещирості й вагань....
- Епіграма Епіграма (грецьк. epigramma – напис) – жанр сатиричної поезії дотепного, дошкульного змісту з несподіваною, градаційно завершеною кінцівкою (пуантом). В еллінську добу Е, вживалася як напис на вівтарях, сприймалася як епічна форма, втілена в елегійний двовірш, пізніше поети вдавалися до ямбічних та інших розмірів, розширювали її тематичні межі. до Е. зверталися Платон, Сапфо, Анакреонт, Симонід Кеоський, […]...
- Альбомна лірика Альбомна лірика – вірші переважно салонного гатунку чи суто інтимного призначення, започатковані у французькій поезії (мадригал, рондо). Вони з’являлися і в українській ліриці (Я. Головацький, “В альбом Ізмаїлу Срезневському”, І. Франко, “В альбом пані О. М.”, особливо – у доробку В. Пачовського і та ін.), маючи передовсім коло приватних інтересів та рефлексій. Подеколи А. л. […]...
- Михайло Петренко – Туди мої очі, туди моя думка Туди мої очі, туди моя думка, Де ти живеш, Галю, сердешна голубка; Од раннього ранку до пізньої ночі Я плачу без тебе і виплакав очі; А ти мого горя не чуєш, не знаєш. О, як болить серце, як тебе згадаєш! Дарма топлю очі далеко за гори: Я Галі не бачу. Зате ж люте горе, Мов […]...
- Олесь Гончар – Землячка В країні скелястій, Країні убогій, У горах високих, Найближче до Бога, Де жити не хочуть і сірі тумани, Де тільки гуляють Вітри та бурани, Та, гір цих самотніх Самотня цариця, У небі ясному кружляє орлиця, – Сьогодні, як видиво Рідних степів, Тебе я на скелі зустрів. Косинка біленька, З пакетами сумка, Подряпані руки в засохлій […]...
- Тодось Осьмачка – до вічної ночі Ох, ноче, ноче без луни і крику Без місяця і без зірниць, Я знов твою пустелю дику Полохаю із-під ялиць. Шумлять гілляки таємничі бору, Аж сніг спадає на пеньки, І в мене з ними разом руки вгору, Здається, клякнуть вже віки. І знов, і знов душа моя безсила Питається прокляттям літ: Навіщо ти мене взяла […]...
- Броніслав Грищук – У приміському поїзді Майже гекзаметр Край вікна у спекотнім вагоні задумлива жінка Ізнічев’я неквапно бананову плоть оголяє І, відкинувши локони на дерматинову спинку, Овоч сей перестиглий облизує та споживає. А навпроти студентик із отрочим пухом на карку Та білявим, рідким, ніби в котика-мурчика, вусом Про античну добу, про Сапфо – вогняну лесбіянку Фоліанта вивчає, знеможений млостю спокуси. З-за […]...
- Леся Українка – “Уста говорять: “він навіки згинув!… “ Уста говорять: “він навіки згинув!” А серце каже: “ні, він не покинув!” Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча? Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча, Тут в глибині і б’ється враз зі мною: “Я тут, я завжди тут, я все з тобою!” Так завжди, чи в піснях забути хочу муку, Чи хто мені стискає дружньо руку, Чи […]...
- Ольга Анцибор – Світло любові Я тебе приворожила, Я тебе причарувала. Тобі темними ночами Своє серце віддавала. Віддавала своє тіло, Відкривала свою душу. Час пройшов, ніч пролетіла, Я ж тепер страждати мушу. Я страждаю-бо кохаю, Я сумую-бо розлука, Чи надовго, я не знаю, А в душі солодка мука. В серці туга за тобою, В грудях щем, в душі вагання, Щастя […]...
- Тіна Карабанович – Я за тебе помолюсь “Я за тебе помолюсь, Сьогодні, завтра Через рік. Хай стигнуть сльози, пані, Виших стомлених повік… Я за тебе помолюсь- Чи друг мені, чи ти мій ворог? І тільки дим моїх лукавих цигарок, І тільки смуток їз думок… Я за тебе помолюсь… Чесно й щиро-наніч… “...
- Руданський Степан – дочка-син Пан то хоче сина мати, Не спить цілі ночки, Але пані, як на збитки, Вповиває дочки. Що півроку, то й повненька, Що рік, то й дитина… Отак-отак рада б хлопця, А вийде дівчина… П’ятеро вповила пані, Ще надію має; Але дідич за границю З горя виїжджає. І говорить своїй пані: “Я хрестом клянуся, Тільки ще […]...
- Руданський Степан – Гуменний Їздив дідич за границю, Назад повертає – От гуменний на границі Пана і вітає. Поклонився, привітався. “А що там, Іване?” А гуменний йому каже: “Та все гаразд, пане. Одно тілько… ” – “А що тілько?” Дідич обізвався. “Та то, пане, що ваш ножик Складаний зламався”. “Ну! Зламався, так зламався, Що там споминати. Певне, хлопці мали […]...
- Степан Руданський – Шляхтич Мша кінчилась у костьолі, Люд порозсипався, У костьолі тілько шляхтич Убогий зостався. Та ще десь за образами Захристиян лазить, То святих там заслоняє, То в них світло гасить. Обдивився кругом шляхтич – Не видно нікого, Та живенько, де Антоній, Припав до святого: “Błagam cię, człowieczku święty! Błagam cię, Antoni! Podaj, serce, mnie pieniędzy, Niech ja […]...
- Леся Українка – “Завжди терновий вінець… “ Завжди терновий вінець Буде кращий, ніж царська корона. Завжди величніша путь На Голгофу, ніж хід тріумфальний. Так одвіку було Й так воно буде довіку, Поки житимуть люди І поки ростимуть терни. Але стане вінцем Лиш тоді плетениця тернова, Коли вільна душею людина По волі квітчається терном, Тямлячи вищу красу, Ніж та, що кричить на майданах: […]...
- Богдан Согор – Не гаси вогонь Я дякую святому Богу повсякчас, Що він тебе мені велів зустріти, Кохання він створив лише для нас, І у серцях обох велів йому горіти. Тебе благаю:”не гаси вогонь..”, Бо він блаженний, даний нам із неба, Життя черпаю я з твоїх долонь, І знаю більш нічого вже мені не треба.. До віршів Богдана...
- Не любиш працювати – не чекай винагороди (за народною казною “Пані Метелиця”) Я люблю казки, бо кожна має щасливий кінець, У казках все справедливо, кожен отримує по заслузі. Пані Метелиця теж по-своєму віддячила двом своїм працівницям. Дідова, дочка потрапила до казкового царства пані Метелиці не з власної волі. Вона впустила у криницю починок, а зла мачуха змусила її стрибнути туди за ним. Так вона опинилася у казковому […]...
- Микола Руденко – Як тільки наповниться серце журбою Як тільки наповниться серце журбою І ляжуть на душу погрозливі тіні – Я знов уявлю, що стою під вербою В селі на моїй Україні. Так яблука пахнуть, рум’яні ранети; Так любо звучить не спотворене слово! Із досвіду знаю: обійдеш планету, А серце сюди приведе тебе знову. Чи в кольорі неба, чи, може, у травах Є […]...
- Вервиця до Владики Миколая Чарнецького На одному зерняті: Вірую… На трьох: Отче наш… На п’ятьох великих: Угодниче Божий, блаженний Миколає Чарнецький, вірний заступнику тих, що до Тебе приходять і помочі просять. Ти змилосердився над багатьма хворими людьми. Я тебе прошу і щиро благаю: випроси у Господа Бога ласки і оздорови мою душу і тіло. На десятьох малих: Предивний Миколає-Чудотворче, захисти […]...
- Олена довганюк – Я знов покидаю тебе, покидаю Я знов покидаю тебе, покидаю І більше не граю з тобою в злу гру. І смуток з словами свої я ковтаю, Й його невблаганну самотність сестру. І чути безкрайнє “це було востаннє” Вже зовсім не хочеться більше, Довіри краплину здобути принаймні І слово за словом, і вірш йде за віршем, І біль все сильніше і […]...
- Мадригал Мадригал (італ. madrigale – пісня рідною, материнською мовою, від лат. mater – мати ) – в епоху раннього Відродження – лірична пісня італійською мовою, на відміну від тих, які складалися латиною. Тексти для таких музичних М. писали Ф. Петрарка, дж. Боккаччо, Ф. Саккеті. Музичну форму М. розробляли композитори П. Казелла і Ф. Ландіно. В літературі […]...
- Леся Українка – “Кінець подорожі… “ Кінець подорожі, – Вже зіроньки гожі Сіяють на небі ясному, ! вже височенько Ясний місяченько, – Вже хутко прибудем додому! Огні незліченні, Мов стрічки огненні, До моря спускаються з міста, А в пристані грає Огнями сіяє Корабликів зграя барвиста. За чає, за годину Тебе я покину, Величнеє море таємне! І знов мене прийме, Огорне, обійме […]...
- Іван Франко – Раз зійшлися ми случайно Раз зійшлися ми случайно, Говорили кілька хвиль – Говорили так звичайно, Мов краяни, що нечайно Здиблються з-за трьохсот миль. Я питав про щось такеє, Що й не варт було питать, Говорив щось про ідеї – Та зовсім не те, не теє, Що хотілося сказать. Звільна, стиха ти, о пані, І розсудно річ вела; Ми розстались, […]...
Твір опис гірської місцевості у художньому стилі.