Семенко Михайль – Поклик віків

Зве мене до сталевих окреслів
І бетонних мостів,
До ланцюжних перил і камінних барикад,
Прийме мене в свою пащу беззлобний,
Байдужий гнів,
І стане доля безсило круг – спаяний –
Розмикать.

І чорні димарі розмалювали небо
Пекельним змістом,
Принадним лісом підкреслюють краєвид.
Ритмічні птиці,
Розсипаючи сліпучу сталь над містом,
Бажають ефір, позбавлений метафізики,
Розломить.

Звуть мене залізні гамори і безугавні гомони
Великих натовпів,
Що рухають під бетоновим захистом.
Звуть мене поеми, де не хвилюють душу
Спомини,
Де всі інтереси й заміри перетнулися навхрест.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Семенко Михайль – Поклик віків