Сенатович Оксана – Вчиться вересень читати (Збірка)

1977 рік, видавництво “Веселка”

В ШКОЛУ ЇдУТЬ БУКВАРІ

Поїзд осені гуде,
Серпень поїзда веде,
Через гори, через доли
Букварі везе до школи.
І на станції на кожній,
На зупинці придорожній –
Скрізь вітають залюбки
Букварів трудівники.
На зупинці Хліб і сіль
Повно люду звідусіль.
Сівачі та комбайнери,
Трактористи і шофери
Тиснуть руки букварям:
– Хай щастить у школі вам!
Хліб і сіль водити з вами
Будем раді повсякчас,-
Золотими буханцями
Пригощатимемо вас!
На зупинці Чепурненькій,

/> Не великій, не маленькій,
Букварі перед кравцями
Стали рівними рядами.
І кравці гостей вітають,
В школу форми підбирають –
Сині блузочки, штанці
Ще й біленькі комірці.
На зупинці Чобіток
Знову серпень дав гудок.
Гомінка шевців громада
Букварі вітати рада!
Майстер фабрики чудову
Виголошує промову: –
Ось гора взуття стоїть,
На здоров’ячко зносіть!..
… Від зорі і до зорі
В школу їдуть букварі.
Поїзд осені гудками
Сповіща – не за горами
Ждана станція кінцева –
Першо-першовереснева,
Де у класах гомінких
Ждуть школярики
на них.

Вчиться вересень читати.

Вчиться вересень читати,
Вчиться літери складати.
Засміявся тихо вітер:
– А склади-но ОСІНЬ з літер!
Вдарив вересень тривогу:
МХто прийде на допомогу?!
Огірок озвався гречно:
– “О” віддам я, безперечно,
Раз оказія така! –
Стала гірка з огірка.
Тут світання нагодилось,
Також чемно уклонилось:
– “С” охоче віддаю,
Бо вітанням я стаю.
Ціле “ІН” індик приніс
В подарунок: – Прошу, друже!..
Дик, кабан великий дуже,
Навпростець пішов у ліс.
Мовить вересень про себе:
– Ще м’якого знака треба! –
І підходить до коня:
– дайте знак пом’якшення!
– Що ж, бери! – промовив кінь,
І з коня зробився кін…
ОСІНЬ – вересень читає
І на радощах аж сяє.
Вітру ж – соромно, і вітер
Каже Вересню: – Із літер
Можу “І” віддать тобі!
– Пізно, вітре, далебі,
Віддавати “І” тепер,
Як тобі я носа втер!

ДОРОГА дО ШКОЛИ

Баба й дідо, мама й тато,
Одягнувшись, як на свято,
Всі по черзі в школу ходять,
Букваря за руку водять!
Так проходять дні за днями:
Сьомий ранок – черга мами!…
Хтось кепкує з букваря:
– Вже затямити пора
Цю дорогу, щоб самому
Йти до школи і додому!
А буквар лишень зітхнув,
Мамі жалібно шепнув:
– Я ще літер всіх не знаю,
По складах слова читаю
І не можу ще дороги
Скласти сам, без допомоги!

ЯКБИ КЕдИ НОГИ МАЛИ

Два брати, два кеди вранці
Опинилися у ранці…
Починає правий мову:
– Ми, нарешті, разом знову!
Лівий – голосом тоненьким:
– добре з братиком рідненьким!
Як жилось тобі в шухляді?
Чи були сусіди раді?
Бо мене весь час з-під ліжка
Проганяла сіра мишка.
– Той господар наш, Іванко,-
Розкидайло хоч куди!
І тому ми, брате, разом
Зрідка лиш, вряди-годи…
Сором глянути на те,
Як він пошуки веде,
Злиться:
– Кеди-винуваті,
Бігають самі по хаті…
– Якби ноги в нас були,
Ми б од нього утекли!

АКУРАТНИЙ СНІГОПАд

Сів Іванко, пише: САд…
Помилився – вийшло: ПАд.
Перекреслювать негоже –
“П” образитися може. –
Хай вже пад той
Буде падом, почекає трохи сад.
Допишу я СНІГ – і буде
Акуратний СНІГОПАд.

РЯТІВНИКИ

В букварі кричить ведмідь:
– Ох, тону, допоможіть! –
Під чорнилом заєць зник…
В класі – паніка і крик:
Потекла ріка чорнила,
Дві сторінки затопила!
Заревли сирени грізно:
– Ще не пізно! Ще не пізно! –
Рятувальники прожогом
Опинились за порогом,
У машини посідали,
Швидше вітру поспішали.
Вслід за ними вулицями
Мчали авта з лікарями.
Водогінники завзяті
Наступали їм на п’яти.
Дорога хвилина кожна –
Врятувати звірів можна!
А ріка шумить, бурлить
Хоче човен затопить.
Водогінники в цей час
Принесли насос у клас,
До насоса, як належно,
Підключаючи потік,
Скерували обережно
Течію у водостік.
Стало тихо в букварі.
Оточили лікарі
Звірів мокрих і сумних.
– Що болить? – питають в них.
По складах звірята кволі
Всенькі виповіли болі:
– дуже важко жити нам,
І звірятам, і пташкам.
Ось погляньте: в букварі
Плачуть чорні снігурі,
А собачці вісім ніг
Домальовано на сміх…
О, як часто ми тонули! –
Звірі змовкли і зітхнули.
І закінчили на тому,
Що не зичили б нікому,
Навіть ворогові, мати
Нечупару-школяра,
Що не вміє шанувати,
Цінувати букваря!
– Стид,- ведмідь сказав,- за нього,
Неохайного такого!
– Сором! – заєць повторив,
Очі вушком затулив…
Всі, хто був у класі, хором
Загукали:
– СОРОМ! СОРОМ!

Про Іванкові п’ятірки

Йшов Іванко – вгору ніс,
На плечі п’ятірки ніс.
Шляхом, втішений безмежно,
Ніс п’ятірки обережно,
Бо за довгий час од них
Відзвичаїтися встиг.
Та й вони від нього теж
Відзвичаїлись без меж,
З ним вже й мову повести
Не наважаться на “ти”.
Кажуть: – Мабуть, вам, Іванку,
Важко так безперестанку
Нас нести,- то ми за вами
Підем власними ногами!
– Що ви! – хлопчик у тривозі.-
Ще заблудитесь в дорозі,
І не будемо у мами
Пригощатись пиріжками!

ПЕРЕдНОВОРІЧНЕ

Чи в неділю, чи у будень –
Метушиться жваво грудень.
Зранку в нього на будові справи
Дуже термінові:
Молоточок стука дрібно –
Дах закінчити потрібно!..
На заводі після зміни
Склав ще три автомашини.
Потім, ледь не збився з ніг,
На школярське свято встиг.
Букварів там проводжали
І подяку їм складали,
І для грудня там була
Теж подяка немала!
Недаремно ж він трудився,
Добрих успіхів добився,
Підбадьорював громаду,
Все доводячи до ладу,
Рук своїх не покладав –
Цілий рік підсумував!
І бажав їм щиро грудень: –
Хай вам буде святом будень
Працьовито, як торік,
Проживіть наступний рік!

НЕЧИТАНИЙ ЛИСТ

Написала неділя листа,
Понеділок отримав, та –
Часу читати не мав –
Вівторкові передав.
Вівторок, з листом у кишені,
Допізна точив теревені…
Нечитаний лист спросоння
Тицьнув на підвіконня.
Середа не мала бажання
Починати читати зрання:
– Прочитаю, лише не тепер…
Не тепер, а, можливо, в четвер.
Четвер, протираючи очі,
І знати листа не хоче:
– Хоч хата моя не скраю,
А жодних листів не читаю.
П’ятниця – руки в боки:
– Без листів маю досить мороки!
Мушу постановити –
Йти в кіно чи уроки робити?
Носом крутнула субота:
– Читання – марудна робота.
Неділя не вчиться у школі
І має часу доволі…
Неділя раненько, з листом у руках,
Скипіла, розгнівана страх:
– Я – вихідна, й поготів –
Не перечитую власних листів…
Безпритульно тинявся щодня
Розпорядок шкільного дня.
А чому? Та ви ж знаєте, друзі,-
Він у руки попав ледацюзі!

КІНЕЦЬ ЗИМИ

Лютий в гості на гостину
Кличе всю свою родину.
Та родина – не мала,
Суне й суне без числа:
Морозища, морозенки –
І великі, і маленькі;
Завірюхи клаповухі,
І сніжинки-балеринки,
І вітренко, і вітрисько –
Вже вони близенько, близько.
Ще до ночі в темнім борі
Вся родина буде в зборі.

Незвичайний літак

– Незвичайний нині день,-
Каже гордий березень.
Місто – мов аеродром,
Поспішає і клекоче,
Ще до ночі місто хоче
Вилетіти літаком…
У живім, поспішнім вирі
Всі мужчини – пасажири,
Незнайомі і знайомі
Ходять по аеродромі.
До сестер, бабусь і мам
Линуть зграйки телеграм:
– Вилітаєм в добрий час!
Зустрічайте, любі, нас! –
Незвичайний жде літак,
І на нього в добру путь
Вже вони квитки беруть,-
То червоні, то зелені…
В целофані і кульках…
Не ховають їх в кишені –
Носять бережно в руках.
Страх подібні ті квитки
На цукерки і квітки.
Прилетить літак у строк
В Міжнародний день жінок!

РОЛЬ ЗАБУдЬКА ГРАВ ІВАНКО

Розучили ми на славу
До Травневих свят виставу.
Наш Іванко у натхненні
Роль Забудька грав на сцені.
Мимоволі, мимоволі
Хлопець звик до тої ролі,
Що й забув на другий день
Всім казати “добрий день!”
Почали Іванка вчити: –
Не годиться так робити! –
Відіслали хлопця зрання
Відшукати привітання.
Він шукав його поволі –
Спершу вдома, після в школі.
Дуже пізно, звісна річ,
Він приніс нам добру ніч!
Добра ніч минула живо,
День знайшовся сам щасливо.
Тут ні сіло ні упало –
До побачення пропало.
І сказали ми: – доволі!
Вже виходь з тієї ролі –
Бо забудеш ще якраз
Перейти у другий клас!!

НАШ ІВАНКО – ЖОВТЕНЯ

Плачуть двійки-тонкослізки: –
Треба лагодить валізки,
Виїжджати світ за очі,
Бо Іванко нас не хоче,
Бо Іванко – жовтеня
Від сьогоднішнього дня!
Одиниці, скільки сили,
Теж гуртом заголосили,
Перелякані, аж сині,
Стрімголов тікали з хати,
Що й забулися хлопчині
“до побачення!” сказати.
Трійки мовчки ожидали,
Трійкам голови тріщали,
Трійки їли дрижаки…
Сто пачок пірамідону
Трійки випили з розгону,
Заховавшись за книжки…
А четвірки говіркі,
Господарці та верткі,
Час не гаяли дарма –
Форму гладили дбайливо,
Оглядали клопітливо,
Де ще гудзика нема.
Ощасливлені п’ятірки
Притулилися до зірки: –
Зірко, зіронько, з тобою
Буть нам нерозлийводою! –
Від сьогоднішнього дня
НАШ ІВАНКО – ЖОВТЕНЯ!

ЗВІдКІЛЯ ГАРБУЗ УЗЯВСЯ?

Розібрали ми лопати,
Почали грядки копати.
Наш Іванко, хоч малий,
До роботи беручкий:
Так завзято працював,
Що й стежки перекопав.
Стежечки ми протоптали
І грудки порозбивали,
Заскородили грядки
І посіяли квітки…
Восени ж тут в землю вгруз,
Як бичок, рябий гарбуз.
Ми гуртом його котили,
Бо нести – не мали сили.
На подвір’ї на шкільнім
Він видзвонював, як грім.
І всміхавсь Іванко збоку:
– де він взявсь такий нівроку?!

ОСТАННІЙ дЗВІНОК

Білі, зелені, блакитні, червоні –
Різні роботи наперегони
Бігли із фабрик, заводів, полів –
Наперегони – до школярів!
Бачили люди крізь вікна в будинках –
Бігли роботи в червоних косинках,
У білих халатах і фартушках…
Несли з собою роботи в руках –
Зубила,
Точила,
Різці,
Молотки,
Кельми і керма,
Голки і нитки…
Вбігли до школи: – Товариші!
Нас вибирайте собі до душі!
Сьогодні прийшли ми до школи за вами –
За школярами-випускниками!
І старшокласників дружна громада
Вийшла назустріч, весела і рада:
– А ми вас чекали! А ми вас чекали! –
І швидко роботи усі розібрали…
А першокласники вийшли гуськом
Разом з останнім святковим дзвінком:
– ВІТАЄМО ВАС!
ВІТАЄМО ВАС!
ВИ ПЕРЕЙШЛИ
В РОБІТНИЧИЙ КЛАС!!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Свіччине весілля скорочено.
Ви зараз читаєте: Сенатович Оксана – Вчиться вересень читати (Збірка)
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.