Сергій Жадан – Ця жінка, яка фотографує дерева січня

Ця жінка, яка фотографує дерева січня,
Їхню вогку динаміку і переплетіння,
Маленькі будинки з димами,
Засипані снігом узбіччя,
Неба тяжкі простирадла зі складками й тінями.

Ось вона стоїть за повітрям, наче за ширмою,
Стежить за цими деревами, мов за тваринами,
За їхнім дитячим шепотом, за ходою пташиною,
За тонкими руками, за збитими в кров колінами.

Ось вона ловить їх, як птахолов, розкидає тіні,
Стрічками прив’язує собі до зап’ястя.
А чорні порожні озера, кригою вкриті,
Постійно віщують їй усілякі нещастя.

Говорять: всі, кого ти собі впіймаєш,
До смерті будуть тепер іти за тобою.
Будеш їм віддавати усе, що маєш,
Будеш ділитися з ними вином і водою.

Але вона говорить: все, що я справді маю –
Це стрічки, щоб триматися поруч із ними,
І їхні слова, які я ніяк не запам’ятаю,
І постійно раню уста їхніми голосними.

Ті, що йдуть за тобою, тебе про це не питаються,
Ти сам себе прив’язуєш ніжністю і ворожнечею.
Ось зараз, бачите, як вони наді мною хитаються?
Це вони все почули,
І тепер заперечують.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Сергій Жадан – Ця жінка, яка фотографує дерева січня