Головна ⇒ 📌Теорія літератури ⇒ Шістдесятники
Шістдесятники
Шістдесятники – творче молоде покоління 60-х XX ст., сформоване в період тимчасового “потепління” радянського режиму, осудження сталінізму та часткової реабілітації деяких представників “розстріляного відродження”. Виникнувши спочатку у вигляді культурницького руху (Клуб творчої молоді в Києві, 1959; “Пролісок” у Львові, 1961 тощо), це явище невдовзі перетворилося на опозицію владним структурам, набуло загальнонаціонального значення. Найповніше, найяскравіше воно проявилося у літературі, що зазнала оновлення художніх форм,
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Хронологія Хронологія (грецьк. chrоnos – час і logos – слово, наука) – допоміжна історична дисципліна, що встановлює точні дати історичних подій, документів, фактів літературного життя, творчої і видавничої історії літературних творів. І. Франко надавав великого значення точному датуванню навіть окремих поезій Лесі Українки, щоб якомога адекватніше простежити розвиток таланту, зміну тематики, еволюцію авторської свідомості. для істотних […]...
- Ідеалізація Ідеалізація (фр. idealisation, від ideal) – спосіб наукового пізнання, один із видів абстрагування, що полягає у створенні таких об’єктів, які не існують у реальному житті, але мають свої прообрази (точка в математиці, ідеальний газ у фізиці тощо). Подеколи у літературознавстві І. називають надміру прикрашене зображення життя. Проблема полягає в тому, за яким критерієм відрізняти І. […]...
- У чому трагедія Печоріна (за романом М. Лермонтова “Герой нашого часу”) І. Роман Лермонтова – “сумна дума про наш час” (В. Бєлінський). ІІ. Трагізм долі та життя Печоріна. 1. Історія героя. 2. Невідповідність життя Печоріна його можливостям: А) неординарность, небуденність натури; Б) прагнення дії, постійні пошуки та безцільність життя; В) суперечність і розлад із самим собою; Г) наростання егоїзму та індивідуалізму. 3. Печорін – один із […]...
- Літературний вплив Літературний вплив – явище в літературному процесі, суть якого полягає в переході естетичної інформації від одного письменника (течії, напряму) до іншого; одна з форм літературної взаємодії, міжнаціональних літературних зв’язків. Л. в. – результат творчих контактів, які характеризуються різним ступенем активності літературних джерел і тих, що їх приймають. Безпосередні чи опосередковані зв’язки між письменниками зумовлюють наявність […]...
- Дон Кіхот і Санчо Панса I. Головний сенс життя представників літературних кіл епохи Відродження (життя, прожите без користі для людей, подібне до смерті). II. Величні образи Дон Кіхота та його зброєносця Санчо Панса (в них відображені складні суперечності іспанської дійсності XVI-XVII ст.): 1. Втілення в образі Дон Кіхота розуміння Сервантесом людської сутності (благородна, прекрасна, внутрішньо вільна душа, безкорисливо здатна служити […]...
- Аед Аед (грецьк. aoidos – співець) – еллінський поет, котрий виконував епічний твір, акомпануючи собі на струнному щипковому інструменті – формінкзі, лірі чи кіфарі. Образ А. відтворено у поемі Гомера – найбільшого давньогрецького А. – “Одіссея” (демодок, Фемій). Традиція А. була досить сильною, передавалася з покоління в покоління (рід Гомеридів на о. Хіос чи Креофелідів на […]...
- Катрен Катрен (фр. quatrain) – чотиривірш, строфа з чотирьох рядків із суміжним, перехресним чи кільцевим римуванням при розмаїтому чергуванні будь-яких клаузул. Вживається і в неповному римованому вірші (рубаї), і в неримованому. Структура К. сприяє досягненню оптимального ритмоінтонаційного, синтаксичного та смислового значення: Сміються, плачуть солов’ї а І б’ють піснями в груди: б Цілуй, цілуй, цілуй її – […]...
- Неореалізм Неореалізм – стильова течія в українській літературі, яка виявила себе у 20-ті XX ст., зокрема у творчості Г. Косинки, В. Підмогильного, Є. Плужника, Б. Антоненка-давидовича, у 60-70-ті – у Гр. Тютюнника та ін – Поставши на грунті класичного реалізму, але не сприйнявши лінійно міметичного принципу “зображення життя у формах життя”, неореалісти визначали свій концептуальний принцип […]...
- Вульгарний соціологізм у літературознавстві Вульгарний соціологізм у літературознавстві – один із напрямів соціологізму в літературі (1910-30), представники якого виходили з марксистського положення про соціальну, класову зумовленість ідеології, спрощено розуміли історико-літературний процес, заперечували спадщину класичної культури. В. с. ставив перед собою мету розвінчувати письменників минулого як нібито служителів панівних класів. На початку XX ст. В. Келтуяла, а згодом В. Переверзев, […]...
- Твір на тему: Чи бути шкільній формі? (твір-роздум дискусійного характеру публіцистичного стилю) Розмови щодо шкільної форми точаться не один рік і серед дорослих, і серед дітей (учнів). Старше покоління – дідусі й бабусі сучасних учнів – категоричне: шкільна форма має бути обов’язковою. Із якою ностальгією бабусі пригадують коричневі платтячка, білі фартушки й такі ж бантики! Батьки нинішнього покоління дітей поділилися на дві групи. Перша група категорично проти […]...
- Алогізм Алогізм (грецьк. а – префікс, що має заперечне значення, та logismos – розум) – сполука суперечливих понять, свідоме порушення логічних зв’язків, ініційоване задля створення певного стилістичного та смислового ефекту. Цей стилістичний прийом досить поширений у ліриці: Над криницею троє. Клубок І синя нитка. Поглянула жона на чоловіка, А в нього на обличчі Клубок І чорна […]...
- Літературний напрям Літературний напрям – відносно монолітна і внутрішньо упорядкована сукупність літературних (ідейно-художніх) тенденцій, усталена в ряді визначних чи епохальних творів, що з’явилися приблизно в один і той же час. Л. н. є важливим чинником літературного періоду. В межах одного літературного періоду може виступати кілька літературних напрямів, наприклад, у Просвітництві – класицизм, рококо, сентименталізм. Назва домінантного напряму […]...
- Таблиця “Літературний процес XX століття” Початок XX ст. (до 1917 року) Ці хронологічні межі визначаються не тільки перебігом революції 1905-1917 рр., а й відходом із життя І. Франка (1916 р.) та М. Коцюбинського й Лесі Українки (обоє померли в 1913 р.). Формування після 1905 р. Києва як літературної столиці України, поширення загальноукраїнської літературної періодики Період революції й національного державотворення Література […]...
- Девальвація слова Девальвація слова (від de і лат. valvo – маю вартість) – знецінювання слова через утрату ним природного, зумовленого мовною практикою зв’язку вираження (звукової та графічної форми) із змістом (лексичним значенням). Процес д. с. властивий кожній мові і стосується передовсім експресивних, емоційно-оцінних часто вживаних слів та виразів: вони швидко “зношуються”, втрачаючи конотаційні нашарування, і перетворюються, за […]...
- Антропоніміка Антропоніміка (грецьк. dnthropos – людина та опута – ім’я) – розділ ономастики (галузь мовознавства, покликана вивчати назви родів, племен, націй, географічні назви та ін.), в якому досліджуються власні імена, прізвища, псевдоніми тощо як письменників, так і персонажів у художніх творах, розкривається їхній ідейний зміст (подеколи – символічне значення), як Калитка в драмі І. Карпенка-Карого “Сто […]...
- Інтенціональність Інтенціональність (лат. intentio – намір, прагнення) – одне з основоположних понять філософії феноменологізму, започаткованої Е. Гуссерлем (1859-1938), позначає властивість свідомості і мови, яка грунтується на тому, що свідомість є завжди усвідомленням чогось, вона спрямована на предмети, що знаходяться поза свідомістю, але розуміє їх згідно з власною природою і притаманними їй правилами функціонування. Це стосується і […]...
- Дидактична література Дидактична література (грецьк. didacticos – повчальний) – повчальні твори, яким надається художня форма для легшого сприйняття і засвоєння філософських, релігійних, морально-етичних та інших наукових знань, ідей. до д. л. належать твори різних усталених жанрів: проповіді, житія, притчі, апологи, афоризми, байки, мораліте, міраклі, шкільна драма тощо. Природа і суспільна необхідність д. л. виходять з передумови, що […]...
- Суспільно-історичні умови розвитку української літератури XX ст Літературна дійсність в Україні 20-х рр. XX ст. видається приголомшливо багатою. Порівняно з нею бліднуть будь-які інші періоди розвитку нашого письменства. Творча палітра вражає унікальним гроном яскравих талантів: В. Еллан, П. Тичина, В. Сосюра, М. Хвильовий, В. Підмогильний, Б. Антоненко-Давидович, М. Івченко, М. Куліш, М. Зеров, М. Рильський, Є. Плужник, Г. Косинка, М. Семенко, Ю. […]...
- Летризм Летризм (фр. la lettre – літера, шифт) – авангардистський рух, започаткований 1947 у Парижі, різновид конкретної поезії. Його представники (І. Icy, М. ЛемеТр та ін.) вважали, що слово вичерпало свої зображально-виражальні та комунікативні можливості, тому потребує заміни літерою. Вони сформулювали свою програму “оновлення” мистецтва, передовсім поезії, проголошену “універсальною”, “революційною”. Естетика Л. сприяла розвитку дизайну (див.: […]...
- Інтеграція наук при вивченні художньої літератури Інтеграція наук при вивченні художньої літератури (лат. integratio – поповнення, відновлення) – процес взаємодії різних галузей знань і відносно самостійних гуманітарних та природничих наук у вивченні сутності художньої літератури і функціонування завершених творів у житті суспільства. Значення І. н. при в. х. л. усвідомилося після виділення літературознавства в окрему наукову галузь, з поглибленням диференціації методологічного […]...
- Постшістдесятники в українській літературі Витіснене покоління, також Постшістдесятники,- генерація поетів в українській літературі, найбільша активність яких припадає на сімдесяті роки XX століття. Термін було запропоновано українським письменником Іваном Андрусяком, який, зокрема, спирався на оцінки критика Володимира Моренця. На думку критика Володимира Моренця, поети “витісненого покоління”, на відміну від шістдесятників, не вдосконалювали соцреалізм, а творили нову для української літератури поетику. […]...
- Генологія Генологія (грецьк. genos – рід і logos – вчення) – розділ у теорії літератури, присвячений дослідженню літературних жанрів (родів, видів). Термін Г. запропонований французьким ученим П. Ван Тіжем в 30-ті XX ст. і був впроваджений у літературознавчу науку багатьох країн. В українському літературознавстві Г. відповідає термін “теорія літературних родів і жанрів”. Г. – наука, котра […]...
- Відтворення долі покоління сучасників у поезії Михайла Лермонтова ЛЕРМОНТОВ МИХАЙЛО (1814-1841) Російський поет, у творчості якого відбились тенденції романтичного і реалістичного напряму. У віршах (“І нудно і сумно”, “На дорогу йду я в самотині”), поемах (“Мцирі”, 1840; “Маскарад”, 1835), романі “Герой нашого часу” (1840) відчутна зосередженість автора на внутрішньому світі ліричного героя, у центрі – проблема особистості. “Герой нашого часу” – морально-психологічний роман […]...
- Історія літератури Історія літератури – галузь науки про літературу, яка досліджує її розвиток у зв’язку з розвитком суспільства та його культури, прагнучи виявити внутрішні закономірності літературного процесу. Спираючись на здобутки філософії, естетики, теорії літератури, ретельно простежуючи всю сукупність художніх творів, їх сприймання читачами і критичні оцінки, історики літератури описують динаміку літературно-мистецького життя, літературних напрямів і течій, виявляють […]...
- Антирадянська література Антирадянська література – квазітермін, яким оперувало радянське літературознавство, характеризуючи наукові праці та художні твори, часто неперебутньої цінності, але несумісні з панівною тоді комуністичною ідеологією (твори “розстріляного відродження”, представників “празької школи”, “нью-йоркської групи”, дисидентів та ін.)....
- Маньєризм Маньєризм (італ. manierismo, від mаnіеrа – прийом, манера) – стиль європейського мистецтва XVI-XVII ст., якому притаманні гострі зображально-виражальні дисонанси, ускладненість композицій, деформація пропорцій тощо, породжені кризою Відродження з його тяжінням до універсальності, досконалої завершеності світоглядних систем та художніх форм, перебільшеного антропоцентризму та раціоналізму. Натомість завдяки потужним віянням Реформації поширювалась ідея фатуму, панування ірраціональних стихій, зумовлюючи […]...
- Суб’єкт у літературі Суб’єкт у літературі – літературний суб’єкт, наратор (оповідач, розповідач), ліричний суб’єкт або персонаж. С ул. характеризують: 1) він створений письменником згідно з вимогами літературного роду і жанру, а також відповідно до авторських естетичних засад; 2) складає певний аспект твору – основний чи другорядний, – де вступає у зв’язок з іншими його складниками; 3) побутує у […]...
- Омограф Омограф (грецьк. homos – однаковий, grapho – пишу) – слова, що пишуться однаково, але вимовляються по-різному, мають відмінні наголоси та зміст (замок – замок, мука – мука, кулик – кулик тощо). О. часто зустрічається в літературних, зокрема поетичних текстах: На юність молодість лягла – Її обличчя опівденне… Прийшла дорога дорога До нас – до тебе […]...
- Елліністична література Елліністична література – давньогрецька література доби еллінізму (350 до н. е. – 30 н. е.). їй властиве зниження політичної та соціальної заангажованості, пожвавлення Інтересу до внутрішнього світу людини, її духовності, звернення до фольклорних джерел, міфології та філософії. Особливої популярності набула драматургія (у всіх елліністичних державах, зокрема причорноморських) передовсім комедія (Менандр, Філемон, діфіл та ін.), названа […]...
- Актуалізація Актуалізація (лат. actualis – дійовий, справжній, нинішній) – використання зображально-виражальних засобів художнього мовлення таким чином, що вони здаються незвичними, одивненими, деавтоматизованими. Це стосується пожвавлення внутрішньої форми слова, індивідуальних тропів, розмаїтих випадків іронії, гри словами, моментів перифрастичного позначення. А. співвідноситься з “автоматизацією” або, за висловлюванням Л. Щерби, постає в “обгрунтованих відступах” від мовних нормативів, зумовлює смислове […]...
- Вплив творчості Шевченка на розвиток української літератури, мистецтва, духовної культури Вплив творчості Шевченка на розвиток української літератури, мистецтва, духовної культури Великий український письменник, людина з незвичайною, тяжкою долею, з світовою славою поета-правдолюбця – це Тарас Шевченко. Його думки зрозумілі усім пригнобленим, усім тим, хто хоче вільного, радісного і щасливого життя. Чому ж поезія Шевченка має не тільки національне, але і світове значення? Творчість поета-демократа у […]...
- Психологізм в літературі Психологізм – заглибленість у творі в душу персонажів, їх психологію. У психологічному творі увага автора переноситься із зовнішнього (подієвого) сюжету на внутрішній (психологічний), він відслідковує всі порухи душі своїх героїв, намагається розкрити їх роздуми й мотивацію вчинків, показати нелегкий шлях внутрішніх колізій. Психологізм почав входити в літературу в добу реалізму з його аналітичністю, а в […]...
- Монографія Монографія (грецьк. monos – один і grаpho – пишу) – наукове видання, присвячене дослідженню однієї теми чи проблеми виконане одним чи кількома авторами. У літературознавстві – поширений жанр для характеристики структури великих за обсягом історико-літературних і теоретичних видань....
- Реалізм – визначення Реалізм (франц. realisme – матеріальний, предметний) – літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ. Починаючи з 30-х pp. XIX ст. набуває розвитку у Франції, а згодом в інших європейських літературах. На відміну від романтизму, який зосереджував увагу на внутрішньому світі людини, основною для реалізму стає проблема взаємин людини […]...
- Гонкурівська академія Гонкурівська академія – французька академія, заснована 1896 за заповітом та на кошти письменника Е. Гонкура. десять авторитетних діячів Г. а. щорічно з 1903 присуджують Гонкурівську премію, одну з найбільших та престижних літературних нагород у Франції, за написання роману....
- Життя літературне Життя літературне – сукупність суспільних явищ, що зумовлюють певну літературну епоху. Ж. л. охоплює всі суспільні Інституції літературної епохи, котрі є підгрунтям творчої діяльності й спілкування письменників, критиків, видавців, читачів. Ж. л. визначає рівень літературної культури епохи, панівні в даному середовищі смаки, уподобання, вартості, суспільне становище письменника, підтримку його з боку суспільних організацій, приватних осіб […]...
- Гіпердактилічна рима Гіпердактилічна рима – співзвуччя слів, у яких наголошуєте м четвертий, п’ятий, навіть шостий склад від краю. Маю; властива європейській, зокрема українській поезії, крім певних експериментальних винятків, – М. Рильський ( вікно” із циклу “Вікна говорять”), М. Рудницький, М. Ба тощо. Характерна для російської лірики, живленої власними фольклорними джерелами, – “Пісня про купця Калашникова” М. Лермонтова, […]...
- Езопівська мова Езопівська мова (за ім’ям давньогрецького байкаря Езопа, VI-V ст. до н. е.) – замаскований спосіб думок з натяками, недомовками (інакомовлення, алюзії, іронії, алегорії) задля уникнення цензурних чи будь-яких інших заборон, переслідувань. Термін запровадив М. Салтиков-Щедрін у 70-х XIX ст. до Е. м. зверталися Т. Шевченко, І. Франко, Л. Глібов, Леся Українка, М. Куліш, Остап Вишня […]...
- Версифікаторство Версифікаторство (лат. versus – вірш та facio – роблю) – іронічна назва імітаційного віршування, що не має нічого спільного з поезією, а лише засвідчує рівень освоєння автором версифікаційної майстерності, вміння наслідувати певні віршові зразки, ілюструвати відповідну ідею. В. стосується не тільки, наприклад, альбомної лірики чи римування з нагоди різних святкових подій, а й штучно створюваних […]...
- Твір на тему: Мова – душа народу (Твір (за складним планом) у публіцистичному стилі на суспільну тему) План 1. Тернистий історичний шлях. 2. Мова – душа народу: А) значення етнічних особливостей; Б) духовна сутність мови; В) вплив історичних подій на розвиток мови. 3. Збереження мови – обов’язок кожного українця. Історія народу нагадує тернистий шлях, що веде нас із сивої давнини у сучасність. Не можна пройти його, не поранившись колючими голками. Такий шлях […]...
Розкрила небо україна т осьмачка.