Головна ⇒ 📌Твори з української літератури ⇒ Школа київських неокласиків. Зеров
Школа київських неокласиків. Зеров
РЕФЕРАТ
Школа київських неокласиків
Дитинство видатного поета і літературознавця М. Зерова минуло в Зінькові на Полтавщині, де він народився 26 квітня 1890 р. в сім’ї вчителя, згодом директора місцевої двокласної школи.
Закінчивши Зіньківську школу (цікаво, що його однокласником був Павло Губенко, майбутній Остап Вишня), М. Зеров навчався у Охтирській гімназії, а з переїздом батьків до Переяслава 1903 р. перейшов до Першої Київської гімназії, де пробув до 1908 р. Вчився М. Зеров блискуче, але медалі не дістав саме через опозиційні до урядової
1908 р. М. Зеров вступає на історико-філологічний факультет Київського університету. Там він мав намір спеціалізуватися з історії та літератури Давнього Риму, але відповідних фахівців на факультеті не виявилося. Він зацікавився українською історіографією й написав курсову роботу “Літопис Грабянки як історичне джерело і літературна пам’ятка”. Це була перша грунтовна наукова робота М. Зерова.
До того часу це вже був сформований, як на студентський вік, дослідник. Від 1912 р. він друкується в українському педагогічному журналі для сім’ї і школи “Світло”, а з наступного
М. Зеров їде вчителювати до Златопільської гімназії. Це була глуха провінція, з якої йому вдається вирватися лише 1917 р., беручи участь у Першому й Другому Всеукраїнських учительських з’їздах. З вересня 1917 р. М. Зеров очолює секретаріат педагогічної ради Київської 2-ї української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства, а також викладає тут латинь. У цей же час як постійний рецензент він починає активно виступати в журналі “Книгар”, пише вірші, не маючи серйозного наміру їх публікувати.
Дослідники вважають, що М. Зеров не зазнав впливу якихось літературних течій, а відразу постав “неокласиком”. Це не так. Приміром, його поезії “Про схід сонця… “, “То була тиха ніч чарівниця” позначені символістськими впливами з їх неодмінною атрибутикою. Ймовірно, саме тому М. Зеров ніколи їх не друкував, проте щедро презентував своїм друзям акуратно вимережені саморобні збірки поезій. До сьогодні їх дійшло понад десяток, і найсоліднішими є подаровані університетському товаришеві В. Романовському три томи “Почти полного собрания сочинений” (1910 – 1919), що зберігається в Центральному державному архіві-музеї літератури й мистецтва України.
У 1919 – 1920 рр. М. Зеров уже редагує “Книгар”, а з 1919 р., не полишаючи роботи у гімназії і журналі, починає викладати в Київському архітектурному інституті історію української культури.
Високі патріотичні почуття проявляються не тільки в літературно-критичній діяльності М. Зерова, а й у його тогочасній поезії. Як зразок можна назвати вірш “Ріг Вернигори” (1919), в якому надії автора на відродження свого народу, мабуть, звучать найвиразніше:
Зникнуть, злії агарянс… Вся потуга їх розтане, як весною тане сніг. А над нашим краєм рідним задзвенить ключем побідним Вернигорин дивний ріг.
З весни 1918 р. М. Зеров сходиться з українськими митцями та вченими, що гуртувалися навколо ректора Української Академії мистецтв Георгія Нарбута (саме в цьому елітному колі інтелектуалів народився гумористично-пародійний образ Лупи Юдича Грабуздова, “неслужащого дворянина”, з маломаєтних поміщиків пирятинських. Ідея полягала в тому, щоб показати як розкладалося малоросійське дворянство, як зрікалося своєї культури й мови. В пресі друкувалися фейлетони “З газетної практики Л. Ю. Грабуздова”).
У 1920 р. М. Зеров одружується з Софією Лободою, серйозно думає про наукову працю. Того ж року виходять друком підготовлені ним книжки “Антологія римської поезії”, “Нова українська поезія”, що стали примітним явищем у тогочасному літературному житті.
З голодного Києва М. Зерова запрошують на роботу у Баришівську соціально-економічну школу. Тут він працює близько трьох років, не пориваючи творчих зв’язків з Києвом (про це докладно написав свого часу Ю. Клен у “Спогадах про неокласиків”).
Це були плитні щодо творчості роки – всі поезії, вміщені в зеровській збірці “Камена” (1924), написані тут. А ще – низка сонетів та сатир-пародій, численні переклади і навіть кілька невеликих оповідань, які збереглися в архівах.
Але провінція знову, як і в Златополі, пригнічувала. Нарешті у вересні 1923 р. М. Зеров дістає посаду професора української літератури Київського інституту народної освіти (так тоді називали університет). З 1 жовтня того ж року він розпочинає читати свої лекції, про які згодом поширюватимуть легенди. Одночасно викладає українську літературу в багатьох інших вузах Києва.
Рік 1923 був схожий на трамплін, із якого “неокласики” рушили в літературний процес. Саме тоді вони всі з’їхалися до Києва й познайомилися, спершу об’єднавшись у рамках АСПИСу. Того ж року в грудні відбулася перша зустріч М. Зорова з М. Хвильовим, коли той у складі харківської письменницької делегації “Гарту” приїхав до Києва. Листи цього палкого прихильника “азіатського ренесансу” засвідчують, наскільки плідним було їхнє спілкування. Саме цієї пам’ятної осені “неокласики” влаштовують серію літературних вечорів, із яких особливого розголосу набрали зібрання, проведені 25 вересня і в середині грудня. Із спогадів їх учасників знаємо, що основні зусилля цих заходів були націлені на згуртування мистецьких сил, на прямування їх у річище конструктивної праці.
Все це відбилося в дискусії на початку 1924 р., де позитивна оцінка М. Зеровим ідейно-естетичного плюралізму як свідчення “літературного оживлення” була рішуче засуджена Д. Загулом, котрий фактично обстоював необхідність уніфікації, суворої регламентації як вибору ідей, так і художніх засобів.
1924 р. виходить у світ вимріяна “Камена”. Дивно, але слава про М. Зерова-поета випереджала його публікації – часто оперта на чутки та упередженість. Сам же М. Зеров скептично ставився до своїх віршів, називаючи їх “сухарями” на розкішному бенкеті поетичної фантазії. Але вже багато хто з його сучасників відчув могутню силу цього карбованого поетичного слова і дух класичної простоти, по-парнаськи піднесене почуття, глибоке проникнення у філософську сутність буття, вишукана мова, висока версифікаторська майстерність. Правда, багато хто вважав, що це поет несучасний, байдужий до проблем актуальних. До докорів, що їх рясно діставав за своє життя М. Зеров, на початку 1925 р. додаються й такі, що, мовляв, він майже не виступає як літературний критик. Проте саме цей рік можна вважати вершиною літературно-критичної діяльності М. Зерова. Тільки журнал “Життя й революція” вмістив 17 його матеріалів різних жанрів.
А ще ж були інші часописи, усні виступи, лекції перед студентами – почалася відома літературна дискусія 1925-1928 рр. Загальноприйнято її відлік вести від статті Г. Яковенка “Про критиків і критику в літературі” (Культура і побут. 1925. 20 квітня.) та відповіді на неї М. Хвильового. І це справді так. Проте навряд чи буде помилкою визнати, що літературна дискусія не розгорілася б так швидко й яскраво без потужного імпульсу, яким став диспут “Шляхи розвитку української літератури”, що відбувся 24 травня 1925 р. у приміщенні бібліотеки ВУАН, а також ціла низка інших, організованих М. Зеровим, літературно-наукових заходів. Так, величезного розголосу набув вечір оригінальної й перекладної поезії “п’ятьох із Парнасу” – М. Рильського, П. Филиповича, М. Драй-Хмари, О. Бургардта і М. Зерова, що відбувся 17 березня 1925 р. У ньому взяли участь представники всіх літературних організацій Києва, а також письменники, що перебували поза літературними угрупованнями. Вступну доповідь прочитав Ю. Меженко. “Ми повинні,- наголошував М. Зеров, – повсякчас заявляти про потребу уважного відношення до всякої культурної цінності. Ми повинні заявити, що ми хочемо такої літературної обстановки, в якій будуть цінитися не маніфест, а робота письменника; і не убога суперечка на теоретичні теми – повторення все тої ж пластинки з кричущого грамофону,- а жива й серйозна студія літературна; не письменницький кар’єризм “человека из организации”, а художня вибагливість автора перш за все до самого себе”.
Така позиція викликала на диспуті, та й згодом у пресі, зливу заперечень. Особливо дратувала опонентів М. Зерова його вимога замість гурткового протекціонізму запровадити здорову літературну конкуренцію. Вульгарно утилітаризований ідеологізм вже утверджувався в літературному процесі.
Коли незабаром у М. Зерова виникла нехіть до розмов про сучасну літературу, то причини насамперед слід шукати в подібного роду інсинуаціях та в неможливості їх відмести й спростувати. Все це для поета ставало малоцікавим. Починаючи з 1926 р., він лише принагідне виступає як літературний критик, основні зусилля зосередивши на перекладах та історико-літературних студіях.
У листах цього періоду він ділиться з друзями планами негайного завершення другого випуску “Нового українського письменства”, багато працює як упорядник “Збірника з теорії та історії письменства”, перший випуск якого побачив світ 1928 р. під назвою “Література”.
У сажу товктись не хотілося… М. Зеров береться за серію передмов до видань української класики в “Дешевій бібліотеці красного письменства”, пише тексти до альбому портретів “Письменники Радянської України” (1928), спільно з іншими готує антологію французької поезії, подеколи друкується в журналах. У 1929 р. встигає вийти його книжка “Від Куліша до Винниченка”.
З 1 вересня 1934 р. М. Зерова усунено од викладання в Київському університеті, але залишено на кафедральній науковій роботі, яка “протривала” рівно два місяці. А 1 листопада наказом ректора без пояснення причин професора М. Зерова увільнено з університету.
Відторгнутий владою, покинутий більшістю київських друзів, він на початку 1935 р. виїздить до Москви, сподіваючись там знайти бодай тимчасову роботу, але 28 квітня 1935 р. його заарештовують. Після місяців допитів, катувань і ганебного “суду” в лютому 1936 р. М. Зерова висилають на Соловки.
Режим у таборі напочатку був більш-менш терпимим. За станом здоров’я М. Зеров не міг працювати лісорубом. Йому випало прибирати кімнати господарської служби. Після закінчення роботи міг у комірчині сторожа віддаватися улюбленим заняттям – перекладам, історико-літературним студіям. Про це він докладно повідомляє дружину в листах, які нині вже надруковані. Останній з них датований 19 вересня 1937 р. Зеров готувався до своєї другої соловецької зими, просив надіслати калоші…
9 жовтня 1937 р. М. Зерову, П. Филиповичу, М. Вороному та Б. Пилипенкові була при перегляді їхньої справи винесена вища міра покарання. Причини? Хто на це відповість? Розстріляли їх 3 листопада.
Здається, це був якийсь фантасмагоричний день на Соловках. Саме 3 листопада 1937 р. Григорію Епіку невідомо в який спосіб вдалося дати телеграму дружині: “Здоровий, цілую тебе, синочка”. А наступного дня не стало й Г. Епіка.
Тяжка українська доля привела М. Зерова, як і багатьох наших культурних діячів, на Голгофу сталінських катувань. Але минають десятиліття, і його ясна, чітка думка дедалі потужніше входить у культурне життя народу, ім’я М. Зерова стає символом справжнього національного відродження.
Серед різних типів української філософської лірики XX ст. поезія лідера київських неокласиків Миколи Зерова, на думку дослідників, відзначається особливою світоглядною парадигмою. В її основі – “знакова система” світової культури. Своєю культурологічною спрямованістю творчість Зерова найтісніше пов’язана з філософсько-поетичним інтелектуалізмом Лесі Українки, а за межами національної традиції – з поезією Р.-М. Рільке та Т. С. Еліота.
Зеров мав виважену концепцію розвитку національної культури, за якою українська словесність – невід’ємна складова частина європейської культури, а кращі зразки здатні задовольнити найвимогливіший смак. На думку Зерова, “культурним орієнтиром” для України має стати величезний європейський мистецький фонд. Це положення поет відстоював і в своїх полемічних статтях та публічних виступах під час літературної дискусії 1925-1928 років, і в численних висококваліфікованих перекладах, і, звичайно, в оригінальній ліриці.
Власна поетична спадщина Зерова порівняно невелика. Тривалий час лише близькі друзі знали, що глибоко ерудований критик і літературознавець, талановитий лектор і визнаний авторитет серед перекладачів до того ж і поет. Після виходу в світ у 1920 році книжок “Антологія римської поезії” і “Нова українська поезія” та їхнього визнання з’являється збірка оригінальної лірики “Камена” (1924). “Дух класичної простоти, по-парнаському піднесене почуття, глибоке проникнення у філософську сутність буття, вишукана мова, висока версифікаторська майстерність” поезій цієї збірки – все це вражало читачів. З-поміж великої кількості захоплених відгуків наведемо один, що належать Євгенові Маланюку: “… Такого підручника смаку і стилю, такої скарбниці слова, такого пам’ятника культури може нам позаздрити не один нарід”.
Неокласицизм Зерова закорінений у глибокі культурологічні шари. “Я знаю; ми – тугі бібліографи, І мудрість наша – шафа книжкова”, – писав поет у сонеті “Самоозначення”. Це легко доводить аналіз так званих “вічних образів” його оригінальної поезії. За походженням вони поділяються на кілька груп, найбільші з них міфологічні, історичні та літературні.
Міфологічні образи – це персонажі слов’янської, античної та біблійної міфологій. Активне використання Зеровим цих образів ще раз потверджує відому сентенцію про те, що енергія міфів живить сучасність, а також доводить, що поетові властивий особливий, культурологічний тип мислення.
Для Зерова характерна і традиційна, і власне авторська інтерпретація міфологічного образу або сюжету. У більшості випадків вони несуть не тільки естетичне, а й етичне навантаження; часто автор вводить образ, термін, реалії (міфологічні й історичні) в канву “сучасного” твору.
У тривожний 1919 рік Зеров пише вірш “Ріг Вернигори”. Мусій Вернигора – легендарна постать з українських народних переказів – стає для автора символом відродження національного духу. Його ріг “гонить розпач 1 тривоги, 1 міцніє людський дух, І зростають людські сили, А з забутої могили Вирина життя 1 рух”.
Загальновизнаним стало положення про орієнтацію неокласиків на античність. Хірон, Орфвй, Феб, Тесей, Аріадна, Навсікая, Пегас, Муза, Ікар, Поліфем, Ахілл, Ерот, Псіхея, аргонавти – це далеко не повний перелік персонажів античної міфології, які використовує у своїй поезії Зеров. Назва збірки “Камена” теж узята з античної міфології: каменами римляни називали богинь – покровительої поезії, мистецтв і наук.
Серед численних образів давньогрецької міфології в поезії Зерова важливими, на нашу думку, є образи Хірона та Навсікаї. Кентавр Хірон для Зерова – це символ мудрості і врівноваженості. Таке ж значення мав цей образ і в Данте: у його першій частині “Божественної Комедії” серед кентаврів, що стережуть вхід до сьомого кола пекла, саме Хірон вирізняється своїм мудрим спокоєм. У Зерова до того ж, як і в Гомера, Хірон – митець, спів якого “побожна п’ють Орфвй і Лін”. “Він перемів звірячу хіть кентавра”, тому уособлює перемогу гармонії над хаосом, цивілізації над варварством (“Хірон”). Можна припустити, що цей образ у Зерова втілює його власний погляд на життєву позицію митця і разом із тим є поетичним баченням суті самої античності. У багатьох творах поета, і в названому зокрема, вбачаємо прямий перегук з концепцією античності І. Вінкельмана, сформульованої в статті “Думки про наслідування грецьких зразків” (1755). Суттєвою рисою античності він вважав відчуття “шляхетної простоти і спокійної величі” світовідчуття.
Втіленням гармонії краси для Зерова є також Навсікая. Двічі цей образ виринає у рядках його поезій – у сонетах “Навсікая” та “Саломея”. Якщо у першому випадку автор подає цей образ, йдучи за Гомером, у сцені зустрічі феацької царівни з Одіссеєм, то в другому Навсікая – символ перемоги духовного над тілесним – протиставляється біблійній героїні Саломеї. В обох сонетах характеристика Навсікаї підсилюється зоровими образами – “струнка, мов промінь, чиста Навсікая” (“Саломея”) і “як промінь сонця на піску морськім”, “ясна, зцілюща, мов жива роса” (“Навсікая”).
Поширене у Зерова й метафоричне вживання міфологічних імен. Так, вислів Фебовий лавр означає славу, визнання (“Хірон”), Аїдові дороги – безсмертя, Ітака – батьківщина (“Rapnos tes patridos”), меценат – покровитель мистецтва (“Брама Заборовського” II), гермокопіди – варвари, руйнівники (“Київ навесні ввечері”), сміх Арістофана – висміяння і Сократів бич – розум (“Оі triakonta”) та інші. Кожен із вжитих Зеровим “вічних образів” є своєрідним символом, засобом відтворення не тільки думки, а й почуття, емоційного стану, якісної суті ліричного героя.
Порівняно менше в його поезії персонажів біблійних переказів і міфології (Саломея, Ной, Хам, Сим, Гефсимаиський сад). Вони, як уже зазначалося, найчастіше виступають тематичною антитезою образам античної міфології. Світ біблійних переказів, на думку Зерова, жорстокий, кривавий, позбавлений гармонії. Так, у сонеті “Саломея” головна героїня уособлює руйнівне начало й перемогу плоті над душею: ” Там диким цвітом процвіла любов, і все в крові – шоломи і тіари”.
Антагоністи, за біблійними переказами, син Ноя Хам і Сим у поезії Зерова знов “поєдналися без розмов і сварки”, щоб розпочати нове панування. Створений ними світ поет влучно називає “вертепищем” (“Nature-morte”).
Передчуття неминучої біди навіюють рядки сонета “Чистий Четвер”. За допомогою біблійних атрибутів поет передає духовну ситуацію кінця громадянської війни: “Лунає спів туги і безнадії, Навколо нас – кати і кустодії. Синедріон, 1 кесар, і претор”. У цьому сонеті автор дає своєрідне визначення ролі біблійних образів у своїй ліриці: “І темний ряд євангельських історій Звучить як низка тонких алегорій Про наші підлі І скупі часи”. Така інтерпретація біблійних персонажів є художнім втіленням позиції Зерова критика щодо співвідношення християнської і античної традицій і їхнє значення для розвитку української літератури і культури взагалі. Це питання, що особливо гостро постало у літературній дискусії 1925 – 1928 років, розв’язувалося Зеровим, як і М. Хвильовим, на користь античності.
Важливим для з’ясування розуміння поетом світо-порядку є образ лотоса, “нетипового” для заданих структур неокласиків (сонет “Коsmos”). Цей образ, взятий Зеровим в поезії французького парнасця Ж. Лагора, своїм корінням сягає єгипетської міфології.
У давньому Єгипті з лотосом пов’язаний космогонічний міф про сонячне дитя, що “освітило землю, яка перебувала в темряві”. А в Індії образ лотоса, що втілює жіноче начало, богиню-матір, конструюється в поняття космічного лотоса як особливого, універсального принципу, що керує світом і розвиває в ньому життя. Водночас у міфопоетичній традиції Давньої Індії образ лотоса виступає і в ролі символу творчої сили. Священною рослиною вважався лотос і в Китаї. Цікавим є функціональне навантаження цього образу в буддійській концепції західного неба, на якому розташоване лотосове озеро. Кожний лотос, що росте на цьому озері, співвідноситься з душею померлої людини. Залежно від міри добродійності земного життя людини квіти лотоса розцвітають або в’януть.
Зеров подає широке тлумачення цього міфоепічного символу, поєднуючи основні його значення, зафіксовані у міфах різних народів. У лотосі втілений погляд на людське життя і світ одночасно: народжений з темряви, він за порівняно короткий час покликаний виконати своє призначення як частини гармонійно-неохопного всесвіту. У Зерова: “зринає він, дзвінкий і розмаїтий. На шістдесят земних коротких літ 3 грузького дна – латаття ніжний цвіт, Щоб нам жагу безмежну напоїти… “. До речі, і “батько” любовної елегії давньогрецький поет Мімнерм визначав 60 років як оптимальний термін свідомого і повноцінного життя.
У сонеті “Коsmos” світопорядок визначають пари антагоністичних понять: “дно – небо”, “темний – світлий”, “білий – чорний”, “зринає – вертають (на дно)”. Це підпорядковано темі пошуку співмірності між вічним і швидкоплинним, яка пронизує не тільки аналізований твір, а й становить поетичний стрижень усієї творчості Зерова. “Козтоз” Зерова ідейно перегукується з творами М. Драй-Хмари “Victoria” і П. Филиповича “Єдина воля володіє світом”, що підтверджує цілісність світобачення і світовідчуття неокласиків. Так П. Филипович “виводить” у своїй поезії “єдиний закон” розвитку людського буття і Всесвіту. За цим універсальним законом “єдиною волею”, що володіє світом, є людяність: “Віки летять, а в неозорім морі Єдине сонце для землі горить, 1 всі колись з’єднаються в просторі – людина, звір, і квітка, і блакить”.
Образ латаття стрічається також у сонеті “Данте”. Зеров доповнює його; чисті квіти, “далекі від тривог і від земної сварки”, символізують незаідеологізоване мистецтво, орієнтоване на загальнолюдські цінності та ідеали.
Широкий спектр використаних міфологічних образів дає підстави стверджувати, що український неокласик не обмежувався наслідуванням античних авторів і французьких парнасців. Неокласика Зерова формувалася під впливом світових культурних традицій, а корінням своїм сягала національного грунту.
Друга група персонажів поезії Зерова – видатні діячі української і світової історії та культури. Принципом “добору” імен, на нашу думку, стало визначення внеску в національний духовний розвій того чи того діяча, хоча інколи і непоцінованого сучасниками. Про це говорить вже сама назва циклу “Культуртрегери”, в якому автор подає поетичні характеристики П. Куліша, І. Турчиновського, (Котляревського, В. Горленка, М. Чернишевського. Провідна тема циклу – віддане ідеї служіння народові життя героя. Так, у сонеті “Куліш” автор подає проникливий психологічний портрет героя: “Він боре тупість і муругу лінь, В Європі хоче “ставити курінь”, Над творами культурників п’яніє”. Всього в трьох рядках поет характеризує постать Пантелеймона Куліша, але за ними значний і грунтовний науковий аналіз. Творчість П. Куліша Зеров досліджував у істерико-літературних розвідках, у курсі лекцій “Українське письменство XIX століття”, у нарисах з новітнього українського письменства “Від Куліша до Винниченка” 1928 року, у праці з віршового перекладу “У справі віршового перекладу”. У стислу оповідь поет вводить біографічну деталь, яка доповнює портрет Куліша: “І днів старечих тягота легка, і навіть в смертних муках агонії В повітрі пише ще його рука”. В інших поезіях Зеров пропонує читачеві цілу галерею історичних постатей – від князів Ігоря і Святослава до поетів-сучасників П. Тичини, Г. Чупринки та інших.
Досить часто автор звертається до образів античних поетів, учених та політичних діячів (Овідій, Вергілій, Сапфо, Сократ, Аристофан, Фукідід, Трасібул, Арістарх, Геродот, Елій Ламія}. Не обмежуючись стародавньою історією, Зеров залучає в коло своїх культурологічних зацікавлень постаті Данте, Леконта де Ліля, Жозе Ередіа, Байрона, Клінгера.
Особливість інтерпретації Зеровим історичних постатей – точність фактури і фактів, стислість і науковість характеристики, вкраплення суто біографічних деталей. Такий підхід до передачі реальних деталей і фактів був винятковим для багатої на довільні інтерпретації та домисли літератури 20 – 30-х років. У цьому виявляється тематична і стильова спорідненість поезій неокласика з власними історико-літературними студіями.
Для прикладу візьмемо постать Вергілія. Творчість Вергілія, як і багатьох інших поетів “золотого віку” римської літератури, стала об’єктом уважного вивчення Зерова-літературознавця, джерелом ремінісценцій Зерова-поета і благодатним поетичним материком Зерова-перекладача. Йому належать переклади окремих еклог Вергілія зі збірок “Буколіки” й “Георгіки”, частини поеми “Енеїда” (повний переклад, на жаль, втрачено в соловецьких таборах). У згадуваному курсі лекцій “Нове українське письменство”, говорячи про “першоджерело всіх “Енеїд”, Зеров характеризує особистість і творчість великого римського поета епохи Августа. У поезії “Вергілій” він осмислює основні моменти біографії, визначає провідні теми всієї творчості поета (“звеличив кий, і плуг, і мідяний шолом”), дає оцінку “Енеїді” й місця Вергілія в світовій літературі (“Та він живе, і дзвін гучний його поем Донині сниться нам риданнями Дідони, Бряжчанням панцирів і сплесками трирем”). І все це у суворих рамках сонета) Зіставлення тексту сонета з історичним та міфологічним матеріалом підводить до висновку, що “Вергілій” є не тільки поетичним осмисленням постаті римського поета, а й своєрідним підсумком, результатом ретельного і грунтовного дослідження з історії античної літератури.
Остання група досліджуваних образів – персонажі славетних творів світової літератури. Улюбленим книгам Зеров присвятив цикл “Книжки і автори”, який відкривається “програмовою” поезією “Semper legenda”. Як згадував М. Рильський, Зеров вважав, що у домашній бібліотеці повинні бути книги тільки semper legenda, тобто завжди перечитувані. Цей вислів і визначив лейтмотив всього циклу. У використанні образів літературного походження Зеров іде різними шляхами: у одних випадках сонети неокласика є своєрідними стислими інтерпретаціями найцікавіших фрагментів відомих творів Ч. ДІккенса (“Домбі і син”), Марка Твена (“Життя на Місісіпі”), У. Теккерея (“Історія Генрі Есмонда”), С. Лагарлефа (“Легенда однієї садиби”), в інших – талановитими ремінісценціями. Так, “Словом о полку Ігоревім” навіяні сонети “Сон Святослава” і “Князь Ігор”. За мотивами роману Е. Золя “Провина абата Мюре” написаний цикл сонетів “Параду”, а за епопеєю Гомера – “Мотиви “Одіссеї”. Поезія великого Тагора наштовхнула до створення сонета “На мотив Рабиндраната Тагора”.
В окремих поезіях глибина психологічної характеристики досягається оповіддю від імені самого героя (“Гуллівер”, “Гільгамеш”), що зближує позиції ліричного героя і власне автора. Так, сонет “Гуллівер” написаний у липні 1934 року, найдраматичнішого року в житті Зерова. Розпочалося планомірне цькування поета і вченого: на початку січня відбулося засідання університетського товариства “Літератор-марксист”, де П. Колесник виголосив доповідь “Буржуазно-націоналістична літературознавча концепція М. Зерова і хви-льовизм”. Через кілька місяців професора Зерова було звільнено з університету. Останній удар долі – смерть десятилітнього сина. Так збіглися в часі для Зерова трагедія суспільства й особиста. Героя його поезії Гуллівера лякають не “великі” вороги, явні, а ті, що “лагідно і так зухвало” плетуть інтриги. Зеров зображує соціальне явище того часу: “Не так-бо люті тигри і леви, Як дріб’язкові, мстиві ліліпути”. Подібний мотив – і в поезії “Incogonito”. Лицемірство й дволикість стають для багатьох його сучасників нормою поведінки: “Він народивсь давно, – і то не маячня! Живе в усіх часах, в усіх суспільних шарах. Та нині розплодивсь у безліч екземплярах, Мов літоросль повзка до в’язового пня”.
Трактуванням літературних образів адекватно реальному життю і накладанням різних часових планів сонети Зерова, за спостереженням М. Ласло-Куцюк, надзвичайно близькі до творів його сучасника – російського поета Осипа Мандельштама, що вирізнявся своїм талантом з-поміж членів літературного угрупу-вання “Лирический круг”.
Зрештою, зауважимо, що значну культурологічну цінність мають коментарі Зерова, якими він супроводжував оригінальні поезії в збірці “Камена”. Глибока ерудиція, літературний смак, почуття міри перетворюють їх на своєрідні науково-популярні твори.
Отже, активно використовуючи образи світової культури, Зеров увиразнює поетичну розповідь, надає їй неповторного, зеровського колориту, забарвлює емоційно, спрямовує думку, полегшує розуміння змісту. “Культурологічна” буттєва парадигма стала основою світогляду Зерова-неокласика. Думки поета, “закодовані” в культурософські образи, не втрачають своєї естетичної цінності й нині.
1
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Творча індивідуальність письменника (Микола Зеров) Творча індивідуальність письменника (Микола Зеров) Спадщина Розстріляного Відродження – то важлива і цікава сторінка нашої культури. 1937-1938 роки стали чорними роками в історії української літератури. Розпрощались з життям талановиті, віддані своєму народові люди. Замовкла поетична пісня М. Хвильового, С. Плужника, М. Вороного, М. Зерова, інших. Пісня обірвана, та звучатиме вона ще багато років, даруючи насолоду, […]...
- Микола Зеров – Твори в двох томах Київ: Дніпро, 1990. – 853 + 614 с. До першого тому творів видатного поета і вченого увійшли його поезії, а також переклади поетичних, драматичних та прозових творів, що належать до найвищих здобутків українського художнього слова. До другого тому творів видатного поета і вченого увійшли його фундаментальні праці з літературознавства та історії українського письменства, що охоплюють […]...
- Микола Зеров – Біографія Микола Зеров (1890-1937) Визнаний літературознавець, глибокий аналітичний критик, полеміст, лідер “неокласиків”, майстер сонетної форми і блискучий перекладач античної поезії Микола Костянтинович Зеров народився в м. Зінькові на Полтавщині 14 (26 за новим стилем) квітня 1890 року. “Батько вчитель, потім – завідуючий городською школою, нарешті – 1905 року – інспектор народних шкіл, мати – з дрібного […]...
- Зеров Микола – Біографія Микола Костянтинович Зеров народився 26 квітня 1890 року в повітовому місті Зінькові на Полтавщині в багатодітній сім’ї вчителя місцевої двокласної школи Костянтина Іраклійовича Зерова. “Батько вчитель, потім – завідуючий городською школою, нарешті – 1905 року – інспектор народних шкіл, мати – з дрібного землевласницького роду Яреськів – з-під диканьки, роду козацького, але доказующого дворянство” – […]...
- Микола Зеров – “Київ – традиція” – Аналіз Сонет “Київ-традиція” – поетична історіософія Миколи Зерова. У ньому поет з притаманним йому лаконізмом відтворив історію славного міста від найдавніших часів до сього дення. Вірш “Київ – традиція” входить до збірки “Сонети і елегії” Тема: оспівування “золотоголового” вічного міста Києва – як свідчення високої культури народу. Ідея: утвердження незнищеності стародавнього Києва, культури, духовного життя народу, […]...
- Микола Зеров – “Київ – традиція” – Характеристика Сонет “Київ-традиція” – поетична фсторіософія Миколи Зерова. У ньому поет з притаманним йому лаконізмом відтворив історію славного міста від найдавніших часів до сього дення. Вірш “Київ – традиція” входить до збірки “Сонети і елегії” Тема: оспівування “золотоголового” вічного міста Києва – як свідчення високої культури народу. Ідея: утвердження незнищеності стародавнього Києва, культури, духовного життя народу, […]...
- Детальний Аналіз “Київ – традиція” Зеров ” Київ – традиція ” аналіз твору – тема, ідея, жанр, сюжет, композиція та інші питання розкриті в цій статті. ПАСПОРТ ТВОРУ Рід літератури “Київ – традиція” : лірика. Жанр “Київ – традиція” : сонет. Мотиви “Київ – традиція” : утвердження незнищенності Києва, його культури; духовності народу, його безсмертя; возвеличення краси золотоверхого Києва. Віршовий розмір […]...
- Котляревський і Осипов Микола Зеров Микола Зеров КОТЛЯРЕВСЬКИЙ І ОСИПОВ З лекцій “Українське письменство XIX cm.” З перших рядків поеми Котляревського виясняється, що його “Енеїда” є переробкою чужомовного зразка. Таким зразком для Котляревського була “Энеида” Осипова, дві перші пісні якої вийшли в світ 1791 року. Осипов працював над виданнями найрізноманітнішої літератури: від куховарської книги до французького роману. Біля нього також […]...
- Харківська школа романтиків та її роль у становленні українського романтизму Як Харківська школа романтиків відіграла посутню роль у становленні й формуванні українського романтизму. Її діяльність варто вивчати на прикладі творчості трьох поколінь харківських романтиків. Ми встановили, що під впливом літературної атмосфери Харківського університету, народної поезії та діяльності гуртка І. Срезневського сформувався і зріс талант представника першого покоління харківської школи романтиків Л. Боровиковського. Як поет-романтик Л. […]...
- Марко Вовчок. Творчість Микола Зеров Микола Зеров МАРКО ВОВЧОК. ТВОРЧІСТЬ “Народні оповідання” Марка Вовчка з хронологічного погляду можуть бути розподілені на кілька груп. Найраніші з них, числом 11, увійшли до першого Кулішевого видання 1853 р. Це – “Викуп”, “Отець Андрій”, “Одарка”, “Козачка”, “Горпина” (“Панська воля”)- п’ять оповідань, присвячених “сваволі та немилосердю поміщиків”; троє оповідань, так само побутових, але про життя […]...
- Міфологічна школа Міфологічна школа – напрям у фольклористиці та літературоз-навстві німецьких романтиків (початок XIX ст.), спирався на естетику Ф.-В.-Й. Шеллінга та братів А. і Ф. Шлегелів, які обстоювали думку про міф як необхідну умову мистецтва, ядро поезії. Філософські основи М. ш. доконечно оформилися після видання “Німецької міфології” братів Я. та В. Грімм, що сприяло усвідомленню сутності “народної […]...
- Духовно-історична школа Духовно-історична школа – течія у літературознавстві, що сформувалася на основі “філософії життя” та традиції естетики класичного романтизму, була реакцією на культурно-історичну школу і філологічний позитивізм, зокрема на теорію фактографізму В. Шерера й Е. Шмідта, тяжіла до синтезу духовно-історичної та психологічної інтерпретації художньої літератури. д. і. ш, живилася ідеями філософії В. дільтея, що вибудовувалася на усвідомленні […]...
- Куліш, Чорна Рада Микола Зеров Микола Зеров КУЛІШ: “ЧОРНА РАДА” 1845 р. на сторінках “Современника” видрукувано кілька розділів нового роману. Між Кулішем і редактором “Современника” П. О. Плетньовим розпочинається листування. В грудні місяці 1845 року Куліш уже в Петербурзі; він викладає в 5-й хлоп’ячій гімназії, читає російську мову студентам інородцям, а р. 1846 Плетньов добивається йому закордонного відрядження для студій […]...
- Микола Зеров – Брама Заборовського БРАМА ЗАБОРОВСЬКОГО Ні, не бундючний, ситий гетьманат, Не багатир – полковник череватий,- Її поставив очі чарувати Смиренний рясофорний меценат. Намігся він, замість жебрацьких лат, Убрати гору в золото й шарлати, І крутодахі виросли палати Серед поліських, гонтом битих хат. Наук любив він сяйво щирозлоте, І школам оддавав свої турботи, І був світильник, щедрий і благий. […]...
- Основні мотиви лірики М. Зерова Основні мотиви лірики М. Зерова Сучасникам в історії української літератури відкриваються все нові й нові імена інтелігентів-літераторів, справжніх патріотів своєї землі. Вони йдуть до нас із небуття й переходять у безсмертя. Серед багатьох таких імен – ім’я Миколи Зерова, батька українського неокласицизму. Творча спадщина Зерова значна й багатогранна: він залишив нам вірші, написані в різних […]...
- Закоханий у вроду слів (основні мотиви лірики М. Зерова) Закоханий у вроду слів, Усіх Венер єдину піну, Ти чародійно зрозумів І мідних римлян, і Тичину. М. Рильський Сучасникам у історії української літератури відкриваються все нові й нові імена інтелігентів-літераторів. справжніх патріотів своєї землі. Вони йдуть до нас із небуття і переходять в безсмертя. Серед багатьох таких імен – ім’я Миколи Зерова, батька українського неокласицизму. […]...
- Празька поетична школа: система метафор у відтворенні концептів душевних переживань Празька поетична школа: система метафор у відтворенні концептів душевних переживань Метою статті є розгляд структурних особливостей метафор, що втілюють концепти психологічних процесів, у творчості поетів Празької школи. Вивчаючи способи організації інвентаря мови, що обслуговує світ психіки, В. Телія бере за основу особливий тип мислення – мислення “лінгвокреативне”, “мислення, спрямоване на “породження” нових мовних сутностей шляхом […]...
- Острозька колегія – перша вища школа в Україні (за оповіданням “В Острозькій школі”) (2 варіант) Спочатку треба сказати, що без науки, без знань жити неможливо. Людина весь час повинна отримувати знання, самовдосконалюватись. Усе, що ми маємо зараз, ми маємо завдяки певних знань, навичок, які накопичувалися людством протягом багатьох століть. Про величезне значення освіти знав ще князь Острозький, який заснував першу вищу школу на Україні. Під його ретельним наглядом у ній […]...
- Острозька колегія – перша вища школа в Україні (за оповіданням “В Острозькій школі”) (3 варіант) Андрій Якович Чайковський з дитинства цікавився історичним минулим України. В одному уривку з роману “Сагайдачний” він розповідає про першу вищу школу. Князі Острозькі були відомі по всій Україні. Вони дбали про освіту, книгодрукування, мистецтво. Костянтин Острозький був доброю людиною, мудрим правителем. Він заснував у 1576 році колегію у своєму місті. До колегії приймали не лише […]...
- Острозька колегія – перша вища школа в Україні (за оповіданням “В Острозькій школі”) (1 варіант) З дитинства Андрій Чайковський виніс немало переказів про турецько-татарську навалу, про звитяжних оборонців рідної землі, серед яких височить постать славетного гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. В уривку з роману “Сагайдачний” Андрій Чайковський розповідає про дитячі роки та щиру дружбу Петра Сагайдачного і Марка Жмайла. Петро Сагайдачний в три роки залишився сиротою, його взяла до себе родина Жмайлів, […]...
- “ПРАЗЬКА ШКОЛА” – Літературне угруповання “ПРАЗЬКА ШКОЛА” Потужна енергія “Розстріляного відродження” виявилася незнищенною. Водночас існувало ще одне відгалуження української літератури на теренах еміграції – “празька школа”. До неї входили: Ю. Дараган, Є. Маланюк, Олег Ольжич (Кандиба), Л. Мосендз, О. Теліга, Н. Лівицька-Хо – лодна, О. Лятуринська, О. Стефанович та ін. Це поєднання письменників вважати літературною організацією можна лише умовно, адже […]...
- Історична школа у фольклористиці Історична школа у фольклористиці – один із ступенів розвитку теоретичної думки у європейській фольклористиці. З’явилася після перших двох попередніх етапів – міфологічної та міграційної теорій у першій половині XIX ст. Представники І. ш. у ф. основну увагу зосереджували на історичному аспекті фольклору (де і коли виник твір, які історичні події вплинули на його зміст тощо), […]...
- Культурно-історична школа Культурно-історична школа – група вчених, які досліджували твори мистецтва в культурно-історичному контексті, у зв’язку з середовищем, що породило їх. К.-і. ш. в літературознавстві виникла в Європі в середині XIX ст., коли в літературознавстві визріли ідеї історизму. Важливий поштовх культурно-історичним дослідженням дав німецький вчений І. Гердер (1744-1803), який вважав, що поняття “література” включає не всі художні […]...
- А. П. Сумароков и его школа в русской литературе А. П. Сумароков вошел в историю русской литературы и как писатель, и как один из основных теоретиков русского классицизма. Он в свое время создал произведения, в которых наиболее полно и понятно были изложены принципы только-только зарождавшегося литературного направления – “О русском языке” и “О стихотворстве”. Помимо конкретно литературной деятельности, Сумароков занимался еще и общественной, что, […]...
- Леся Українка – Волинські образки. 1. Школа Довго збиралась я одвідати мою товаришку, що була учителькою в церковноприходській школі, аж врешті вибралась. Ну, та й день же я вибрала! Не вспіла я од’їхати й верству від міста Луцька (село, де жила моя товаришка, було верстов за двадцять від Луцька), як вчистив страшенний дощ, так під ним я доїхала до самого села, мов […]...
- Харківська школа романтиків Харківська школа романтиків – літературне угруповання, що діяло у 20-30-і XIX ст. при Харківському університеті. Тут, передовсім завдяки проф. І. Кроненбергу, поширювались ідеї І. Канта, Й.-Г. Гердера, Й.-Г. Фіхте, особливо “Філософія одкровення” Ф.-В.-И. Шеллінга. їхні погляди виявилися суголосними романтично-екзистенціальному менталітету українства, сприяли теоретичному осмисленню та практичному застосуванню засад романтичної естетики в українській літературі, перегляду міметичних […]...
- Сочинение на тему: Моя школа Я учусь в одной из школ Харькова. Она находится на окраине города, и поэтому из окон виден небольшой лес. Вокруг школы растут большие старые клены. Каждый раз, когда наступает осень, дорога в школу засыпана большими яркими листьями. Наша школа большая и светлая. Учителя делают все, чтобы в кабинетах было красиво и уютно, а мы с […]...
- Твір на тему: Харківська школа романтиків “Харківська школа романтиків” На початку XIX століття Харків став першим центром справжнього літературний) життя в країні. Сталося це завдяки відкриттю в нашому місті 1805 року університету, з якого починається нова ера в історії Слобожанщини, і, як вважав його засновник В. Н. Каразін, “Харків для Вітчизни стане тим, чим Афіни були для Греції”. На той час […]...
- Г. Р. Державин и его школа в русской литературе Г. Р. Державин – поэт последней трети XVIII в. Его предшественники придерживались принципов классицизма, но дальнейшее развитие поэзии не могло осуществляться без нарушений, а впоследствии и разрушения границ жанра. Эти нарушения стали допускать уже сами писатели-классики (Ломоносов, Сумароков, Херасков и др.), но настоящий бунт в сфере жанров совершил Г. Р. Державин. Еще будучи студентом Казанской […]...
- Вітка Василь – Пташина школа (Збірка) 1975 рік, видавництво “Веселка” СИНИЦЯ Цвінь-цвень! Пінь-пень! Добрий день! добрий день! Хто ж оце мене вітає – Славка а чи щиглик? Підлітає і сідає, Голосно співає. Треба ж так от помилитись – Не впізнав я був синиці. Співучої жартівниці. Прилітала ж ця синиця Узимку щоднини, Приладнав я годівницю Їй до яворини. Пінь-пень! Цвінь-цвень! Прилітай, моя […]...
- Школа батьків – Воронько Платон Привчав мене батько трудитись до поту, А мати – любити пісні. Спасибі вам, рідні, за щиру турботу, Наука згодилась мені. Своїми руками копав я траншеї, Ходив мурувать тракторбуд. І радий, що з піснею нині моєю В роботу вливається люд, Ровесники, друзі мої сивуваті, Розумні батьки і брати, Привчайте дітей працювати й співати! Виховуйте, в кожного […]...
- Краткое содержание Школа жен – Мольер Жан-Батист Школа жен Краткое содержание комедии Пьесу предваряет посвящение Генриетте Английской, супруге брата короля, официального покровителя труппы. Авторское предисловие извещает читателей о том, что ответы осудившим пьесу содержатся в “Критике” (имеется в виду комедия в одном действии “Критика “Школы жен”, 1663 г.). Два старинных приятеля – Кризальд и Арнольф – обсуждают намерение последнего жениться. Кризальд напоминает, […]...
- Сочинение на тему: Семья – это главная школа Поистине, семья – это наша самая главная школа. Это не та школа, в которую мы ходим несколько лет, а школа, в которой мы учимся всю жизнь. От рождения и до смерти. В ней бесчисленное количество уроков: трудолюбия, ответственности, честности и т. д. Есть в ее невидимом расписании и уроки любви и благородства. Ведь нигде нас […]...
- Сочинение на тему: Школа – мир нашего детства Когда мне было семь лет, я пошла в школу. Училась с удовольствием: мне нравилось читать и считать. Нравились большие коридоры, в которых мы играли на переменах, и первая учительница, похожая на мою бабушку. Нравился большой сад возле школы: весной он был белым от яблоневого цвета, а осенью – золотым от листьев, которые мы сгребали в […]...
- Сочинение на тему: Школа – это маленькая жизнь Школа – это маленькая жизнь, которую в свое время проживает каждый взрослый. Это один из основных этапов нашей жизни. Все в мире начинается с малого, все рождается с малого, а потом вырастает: маленький росток становится большим деревом, ручеек вливается в реку, слова перерастают в предложения и большие романы, из нескольких нот сочиняются великие мелодии. Вот […]...
- Краткое содержание Школа злословия – Шеридан Ричард Бринсли Школа злословия Краткое содержание комедии Пьеса открывается сценой в салоне великосветской интриганки леди Снируэл, которая обсуждает со своим наперсником Снейком последние достижения на поприще аристократических козней. Эти достижения измеряются числом погубленных репутаций, расстроенных свадеб, запущенных в обращение невероятных слухов и так далее. Салон леди Снирэл – святая святых в школе злословия, и туда допущены лишь […]...
- Краткое содержание Школа мужей – Мольер Жан-Батист Школа мужей Краткое содержание комедии Тексту пьесы предшествует авторское посвящение герцогу Орлеанскому, единственному брату короля. Братья Сганарель и Арист безуспешно пытаются убедить друг друга в необходимости измениться. Сганарель, всегда угрюмый и нелюдимый, осуждающий причуды моды, попрекает своего старшего брата за легкомыслие и щегольство: “Вот истинный старик: он ловко нас морочит / И черным париком прикрыть […]...
- Краткое содержание Школа для дураков – Соколов Саша Школа для дураков Краткое содержание повести Герой учится в специальной школе для слабоумных детей. Но его болезнь отличается от того состояния, в котором пребывает большинство его одноклассников. В отличие от них, он не вешает кошек на пожарной лестнице, не ведет себя глупо и дико, не плюет никому в лицо на больших переменках и не мочится […]...
- Сочинение на тему: Школа – очаг мудрости народа Что же такое школа? По моему мнению, школа – это наш второй дом, ведь здесь мы проводим больше времени, чем где бы то ни было. Одноклассники, учителя – мы все как одна семья. Здесь мы учимся понимать друг друга, прощать, поддерживать друзей в трудную минуту, помогать старшим. Наверное, можно сказать, что школа – это наш […]...
- Сочинение на тему: Диалог с сестрой о происхождении слова “школа” Диалог с сестрой о происхождении слова “школа” Многие слова, так же, как и люди, любят путешествовать. Не сидится слову на месте, вот и кочует оно из страны в страну, словно птица, перелетает через границы, переплывает моря и океаны. А за время долгого путешествия слово иной раз так изменится, что становится совсем не похожим само на […]...
Моя улюблена пісня твір.