Школяр (скорочено) – Тесленко Архип

Миколка, син Прокопа, такий школярик гарнесенький був: сумирненький, соромливенький, млявенький, як дівчинка. Та ще ж такий чорнобривенький, білолиценький, носок невеличкий, щічки круглесенькі, ще й чубок кучерями. Страх яке до книжки було: чита, одно чита, а особливо як на урок загадають щось таке – чи про луку, чи про ліс.. Ну й любило це. Раз гулять повели їх у ліс. Він забіг у гущавину та й зупинився у захваті: “А як ось тут гарно! Гіллячко… сонечко в дірочки… мережечки”, І все було йому цікаво.

А якось прийшов сумний. Вчитель запитав, чому. Та й розповів: у хаті бідно, їсти хочеться. А на столі лише хліб та борщ учорашній перебовтаний. А хотілося й оладок, і риби. Як батько де почув, то й побив. “Шкури з мене, шкури”, – кричить. Наступного разу чоботи порвались. Знову батько побив. А через деякий час відвалився в чоботі підбор. Злякався Миколка. Розсердився батько: “Старцюго, – кричить, – панувать!.. Ось прийде, за стіл залізе… книжки розкладе, перо… старцюго, щоб і но не була в школі… В найми з душею твоєю”.

Вибіг Миколка з хати. А ввечері повертається, під пахвою чоботи несе. Вчитель дав, як дізнався, що трапилось. Прокіп душею відійшов, осміхається. Попросив сина показать, що він там вчить такого цікавого. І так гарно то було. Буква “О”, як бублик, а “Г”, як кочерга, а хмара з’являється з пари. Радий Прокіп. Він і сам бігав синові чоботи позичить та ще й хліба. Ніхто не дав. У найми, кажуть, віддавай. А він би сина й у второкласну школу відправив, і в семінарію, щоб до ума довести. Щоб хоч він не страждав: “Хіба ж я ворог дитині своїй!.. Спроможусь… “

Миколка побіг до вчителя. Вчитель чаю йому налив з цукром, булку дав, заграв на скрипці. “Вчися, – каже, – і ти гратимеш”. Глянув навкруги Миколка – ну й життя гарне.

На другу осінь перейшов учитель у друге село працювати. Приїжджає додому, а в хаті тепло, привітно. Раптом щось грюка, заходить старець. А з ним хлопчик. Придивився вчитель – а то Миколка.

– Як це ти, що це?

– Та… та… їсти нічого, топить нічим, удягтися… Батько простудилися: ще й розтавало, а в їх чоботи драні, ноги крутить… Були до хазяїна… найняли… так я… нездужаю… аж захворів був… Так мене в поводаторі це…

Двері в світлицю одхилені були. Стіл видно було, розгорнуту книжку, скрипку, картини… Глянув Миколка… заплакав…

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Школяр (скорочено) – Тесленко Архип