Сициліана
Сициліана
Сициліана (італ. sicihana) – восьмирядкова строфа з двома четвертними римами, розташованими за схемою: абабабаб чи аббабааб. Виникла в середньовічній сицилійській поезії, вважається попередницею октави і, очевидно, тому називається ще октетом:
Я громів не кляну, що носять смерть і жах, а
Благословляю грізне рокотання. б
Хай струситься із днів байдужості іржа, а
Хай спалиться оаза нудьгування. б
Бо що таке життя – боліти і дрижать а
У лапах гону самозберігання? б
Хай впаде як галузка всохла від ножа а
Ще й ця моя розміреність остання. б
(М. Кушнір)
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Юрій Іздрик – Все що у тебе є Все що у тебе є – все воно може боліти Те чого в тебе немає боліти не буде Тож позбувайся добра допоки ще літо І не ховайся від зла бо воно повсюди І не звертай із дороги якої не видно І зупиняйся скрізь де знайдеш спочинок Краще обходити збоку все необхідне Краще не підбирати з […]...
- Восьмивірш Восьмивірш – восьмирядкова строфа з добре розробленою розмаїтою системою римування, в окремих випадках (октава та сициліана) жорстко визначеною, включаючи і рідкісне кватернарне римування: Давно за синю хмару сонце впало, а З-над Києва пісок густий одплів, б А денний клекіт одійшов помалу а Туди, де сквери квітнуть і гаї б І веселять муровані будівлі в Та […]...
- Убога мова в нас!.. – Фет Афанасій “Как беден наш язык!..” Как беден наш язык! – Хочу и не могу.- Не передать того ни другу, ни врагу, Что буйствует в груди прозрачною волною. Напрасно вечное томление сердец, И клонит голову маститую мудрец Пред этой ложью роковою. Лишь у тебя, поэт; крылатый слова звук Хватает на лету и закрепляет вдруг И темный бред […]...
- Богдан Зеленюк – Ні про що не шкодую Ні про що не шкодую, живий неймовірно. Це фатальне життя: часобій й думкоцвіти Пожеруть зсередини, буде краще і вільно, Якщо вірити в щось, то нема чим боліти. І крізь горе примарного люду землі, Де все визнано так, як потрібно комусь Я ходити буду по гарячій від грому воді, Шаленітиму зі свистом піддушних муз. По ту […]...
- Микола Вінграновський – Пісня Сіроманця Познайомився з лісом, травою, грозою, І на лапах моїх доцвітає весна. Походив по снігах, понапивався водою, Понаслухав рушниць – їм немає числа. Вийшла з дому зоря й піднімає вітрило, Степ з лиманом лягли – ждуть вітрило зорі… З-поза хмари на вечір дощем засвітило – То вже я народивя при дубовій корі… Познайомились дні, день за […]...
- Іван Франко – “Не забудь, не забудь… “ Не забудь, не забудь Юних днів, днів весни, – Путь життя, темну путь Проясняють вони. Злотих снів, тихих втіх, Щирих сліз і любви, Чистих поривів всіх Не встидайсь, не губи! Бо минуть – далі труд В самоті і глуші, Мозолі наростуть На руках і душі. Лиш хто любить, терпить, В кім кров живо кипить, В […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Алхімія В маленькій келії душно, запах сірки. Засушений, мов сірка, жовтий маг В реторту п’ялить очі, повні спраг. Червоний біс регочеться із дірки. Мов кльоша, золота над всім омана Та опар в куреві кімнату губить. Дрижать в гарячці в’ялі, трухлі губи; Блідий: “Апаге” буркотить, “сатанас”. Та раптом скрикнув маг – ні, він не п’яний, Очам не […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Елегія про співучі двері Співучі двері, сивий явір, Старий, мальований поріг. Так залишилися в уяві Місця дитячих днів моїх, Так доховала пам’ять хлопця Затьмарені вже образи, Такий обмежений став обсяг Тієї пісні, що дрижить, Яка зворушенням хвилює, Та все ж без зайвої сльози Пейзажі споминів малює. І хочу знову пережить Хлоп’ячі радощі та бурі. Швидкіш струмує в жилах кров, […]...
- Юрій Тарнавський – Болить голова Болить голова, як Книжка лежить на столі, як Дерево стола тримає на Собі цю книжку, як очі Дивляться з одної сторони Обличчя на світ, у Якім стіл і книжка тривають, як Біль голови. Недалеко знаходиться Місце, де можуть Боліти серце і зуби, і Очі тримаються купи в Однім куті, де мало Хто заглядає, і де, […]...
- Максим Рильський – Сільський сонет З зимових спогадів про літо Хвилюється широкий лан зелений, Волошки, ніби зіроньки, блищать, На тонких стеблах крапельки студені Минулого дощу веселчасто горять. І дівчина, обсипана квітками, Іде, немов пливе лебедонька в воді, І грають променистими вогнями, Неначе квіти, світлі очі молоді. Вони до мене так привітно сяють, Що в серці стиха струни золоті дрижать, І […]...
- Кацай Олексій – Оаза людей Оаза людей В пустелі космічній Мій острівець магічний Марення мандрівників Смутної галактики Де порожнеча цупка як свинець Де кожен атом зустрічний Ковтає шлях нетрями Нутрощів Ти раптом на сконі часів Речовини і проміння Легко жбурляєш Свій вітерець Хмаровинням фарбований В запалені очі Розбитих ілюмінаторів І чорних зірок бедуїни Діти руїни Прозорі Перлини своїх знекровлених лиць […]...
- Катерина Феб – Себто, вічність беззмістовна, себто, хімія Себто, вічність беззмістовна, себто, хімія. Себто, Всесвіт може бути і безмежним, Але зміст його в телевізійних вежах, І канали передач свідомістю обмежені. Бо кують із ботексу та підривають недоліком кальцію, Бо ж із силікону творять новий доконаний стержень – Стержень Всесвіту – людину без обмежень, Без бажань і, себто, наукових звершень. Себто, кажеш ти, що […]...
- Євген Маланюк – Присуд Ані шаблі, ані ножа Не схрестити в останнім герці: Та ж камінно-мертва душа, Те ж безлюбе і чорне серце. Вже нема хуторів і держав, Тільки – трупи в житах, тільки – трупи Та від хрипу кривава іржа, Що замкнула посинілі губи… Може, скажеш – зійде! Проросте!? – Поміж ребрами хат, по дорогах Диким зіллям займається […]...
- Павло Мовчан – “Іржавіють ключі від нашої господи… “ Іржавіють ключі від нашої господи, Де всі кутки злились у спільний день відходин, Де черствіють шибки і струхлявілі сходи Ведуть лише униз і трухлявіють вниз. Забулося, зійшло по пагорбі дощами, Скрипучим берестком закрилося за нами: Ні відступити вбік, ні глянути назад, Все скаламутив геть раптовий снігопад. Тому-то й виступа іржа нам на долонях І утіка […]...
- Богдан Лепкий – Самотній плуг Посеред нив стирчить самотній плуг, Незорана земля лежить в округ. Леміш заржавів, срібне чересло Зчорніло й диким зіллям обросло. А де ж властитель дівся? де ж ратай? Мабуть, пішов обороняти край. Волів побили, коней взяли в трен, Лишився плуг на полі сам-оден. Чекає, доки тут не зогниє, Або гранат його не розіб’є. Леміш іржа гризе, […]...
- Вже все минуло Вже все минуло, відшуміло В круговороті довгих днів Все спопеліло тихо й вміло Взірці принад, надій і снів. Все згасло, стало загадковим, І недосяжним, мов життя І знаменує час цей новий І нова пісня й каяття… . І хай пройшло все Тихо й вміло Взірці принад, надій і снів… Та все ж не все ще […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Кличу Ці слова схвильовані, Ці слова неспокійні, грізні. Їддю часу опльовані, Наче коні бичовані Батогами, злітають пісні. Це тобі я складаю дань слів, Динаміко суворих днів! Хоч в саду понад сливою Романтичної пташки нема, Мов добою щасливою, Своє серце виспівую, Бо мовчати не можу, дарма! Моя пісня тобі і мій спів, Динаміко суворих днів! Ось вітрами […]...
- Павло Мовчан – “Незайманосте днів, зцілющосте майбутня… “ Незайманосте днів, зцілющосте майбутня, Розпорошусь і я, мов грудочка землі… Якщо хтось буде жить, то буду й я присутній Краплиною в струмку, сажинкою в золі… Пелюстки снігові запорошили ганок – То небо відцвіло чи пізній покрівець? Але життя таке, мов розпочався ранок, Торкається повік нервовий промінець. І про який кінець, і про яку погибель Хто […]...
- Іван Франко – “Тяжко-важко вік свій коротати… “ Тяжко-важко вік свій коротати У незнання сумерці німім, І хилитись, і в ярмі стогнати, До могили простогнати в нім. Тяжко-важко вік цілий боліти, А не знати навіть, де болить; Мучитись у горі, а не вміти Того горя й крихточку вменшить. А ще тяжче бачити всю муку, Знати добре джерело її, Але не могти подати руку […]...
- Павло Мовчан – “Громадяться віки і на свідомість тиснуть… “ Громадяться віки і на свідомість тиснуть, Мов набуха гора під власним тягарем… І палиться життя життєво-смертним киснем, І ріжуться шибки повітряним шклярем. І міняться вони: зчорнілі на блакитні… То миються жовтком, то золотим вогнем… Чому здешевів так твій, Боже, кожен витвір І на життя ціна все пада з кожнем днем? Де не копнеш – там […]...
- Олеся Сенченко – Ваш погляд так щемить, бува, в мені Ваш погляд так щемить, бува, в мені. І якось дивно: скільки ж ми знайомі? Якихось щасних два десятки днів І ще з десяток фото у альбомі. Та щось таке, як втолена жага Гарячим ранком літньої суботи, До мене ваші очі простяга, Які вночі світилися навпроти. І, може бути, світло це здалось, Тому що почуттям завжди […]...
- Юрій Андрухович – Про театри, цирки та іподроми Про театри, цирки та іподроми Не писав тобі ані слова. Й не буду. Є вагоміші драми, себто погроми: На прохання люду повісять Юду Чи каструють Будду (яка різниця!) На вимогу нарсуду в ніч солов’їну. Я щодня тут їжджу попри в’язницю. Мене вчать любити всю цю країну. Мене вчать: найменша сльоза дитяти Важить більше, аніж усі […]...
- Павло Мовчан – “Прорізався промінь і даль розпечатав… “ Прорізався промінь і даль розпечатав: Кругліють на пагорбі сірі ягнята, І стежка невмітно повзе до воріт, Де вічність спинилась, притишивши хід… Вкрива забуття імена тимчасові, І мох проростає у кожному слові; Рукою ведеш по гранітній скрижалі – Гладенька, немовби і слів не бувало. Іржа доїда на надгрібках розп’яття – Чи то за життя ще триває […]...
- Анна Багряна – Коли зорі вгорі примружаться Коли зорі вгорі примружаться Над проваллям земних низин, Ти додай до своєї байдужості Кришталь моєї сльози. Ти згадай зіниці зволожені В таємничім житті орбіт, Через янгола подорожнього Передай мені свій привіт. Не навмисне, а так – випадково, Якщо стрінемось раптом десь, Не обмовимось ані словом, Щоб не вбити своїх сердець....
- Антонич Богдан-Ігор – Франко Не легко відійти в країну вічності німу, Хоча яка була б дорога днів трудна і сіра. На сто вузлів сплелись думки з землею, й аж йому Життя з долоні випало, немов розбита ліра. Учитель і поет, виховник, будівничий, що Було для нього кожне слово чином, кожне ділом, Не музам дань складав і не собі співав, […]...
- Ірина Лахоцька – А літо йде А літо йде… Лишилося в нагоді Ще кілька днів, напоєних теплом. Невдовзі серпень стане вже не в моді, Бо вступить в силу осені закон. А літо йде… І дорога хвилина, Секунда кожна тих серпневих днів. Її б спинити… Але ні… Стежина Прощанням ллється поміж берегів. Ну що ж, прощай… Спасибі за засмагу. Пора розлуки випити […]...
- Микола Вінграновський – Ця казка на білих лапах Ця казка на білих лапах Іде уночі по дорозі, І місяць тече по хатах, І в казки на віях сльози. Іде вона й тихо плаче: Андрійка ніде не баче. Чи ліг вже Андрійко спати, І де ж ця Андрійкова хата! З верблюдних пустель голодних, З тюленячих вод холодних Йдучи, наша казка стомилась, Невже ж це […]...
- Павло Мовчан – “Тече-перетіка туман… “ Тече-перетіка туман Через вершини з долу в діл, І відвологлий вже бур’ян Не шелестить, не чути й бджіл… Прощальну нить пряде цвіркун, Свердлується на серці камінь, Терпке повітря, як тютюн, У горлі димом закипає. Навіщо оббирать мене – І так убогого – до нитки. Тепла все менша з кожним днем, Життя солодке тане швидко… О […]...
- Любов Колосюк – Я там, де ти мене залишив Я там, де ти мене залишив, Чекаю досі твого покаяння. Між нами космос і холодна тиша. Гучніше крику це моє мовчання. Почуй його живими почуттями, Збагни, якого напилася болю. Уже ніколи не прийду до тями, І все забути також не дозволю. Я досить довго змучено чекаю, А ти нові мені вигадуєш тортури Твої вагання довели […]...
- Павло Мовчан – Архип Тесленко в Харківцях Диму, диму сьогодні в мене в хаті було. З листа до М. Грінченка В холодній хаті протяги та цвіль, Сухар щербатий, смуток звідусіль. В холодній хаті важко однувати, Аби собі зап’ястя не розтяти, І, впершися очима у вікно, Розлити зір на біле полотно… В порожній хаті хтось сльозу зронив, В порожній хаті свічку запалив, В […]...
- Марта Тарнавська – Хвала життю Моїй вічно молодій Бабуні, Михайлині Чайковській, в її 75-тиліття. На фотокарточці далекий світ: Під капелюхом віденської моди Ховає грацію своєї вроди Дівчатко, що йому п’ятнадцять літ. Воно не знає ще доріг життя, Що виписані в паспорті у долі: Екстаз кохання, іспитів недолі, Ні болю, що не має забуття. Та вже горить в очах? lan vital, […]...
- Павло Мовчан – “Загнуздані… “ Загнуздані Крижасті ясени Дрижать і рвуть гнуздечки вітру. День вкопаний. По щиколотки в землю. Верба, мов день, Обчухрана, ребриста, Прорвалась З-під землі. І вороння, Мов залишки землі, На сухожиллі віт Підстрибує. День вкопаний. І наче вершники міфічні, Стрибає вороння І б’є під боки Обчухрану вербу крильми. Відкинувши кору На верболіз хилкий, Верба буравить небо. І […]...
- Павло Мовчан – Не відгороджуйсь іменем від світу Що знаєш ти про межі? Не членуйсь, Не відгороджуйсь іменем від світу, Не змінюй хутко мінуси на плюс І не вважай, що стежка – то орбіта. Рука тобі для того, щоб прийнять За власну шкіру й кору кострубату, А осока – щоб осклеп перетять І визволити душу ще крилату. Нема межі між грунтом та зелом, […]...
- Мар’яна Невиліковна – Тридцять шість крапка шість Тридцять шість крапка шість у періоді – Надстабільність твоєї байдужості – Губить лінію, губиться дуже і В губи тулиться першим приводом Для весни… нам не стати колишніми, Нам не статися, ні, не бреши собі Твої шизи залишаться шизами, Твої віри осядуть віршами… Тричі шість, три чи шість… чіткість зрушено. Я змерзаю, я в губи… зігрій […]...
- Дмитро Загул – “Так любо, гарно так, чудово… “ Так любо, гарно так, чудово, Немов навколо рай цвіте! На волю рветься втішне слово, Надії слово золоте. Садки убрались рясно, красно, А там пташок співучих рій Стрічає співом сонце ясне Піснями радості й надій. Хмарки вгорі закам’яніли, В пурпурнім сяєві стоять; В траві росинки затремтіли, Жемчужним полум’ям горять… Горять маленькими огнями, Дрібними іскрами блищать, Дрижать, […]...
- Борис Грінченко – доки? Минає час, минають люди; Ми всі ждемо того, що буде, І кажем всі: давно вже час, Щоб воля та прийшла й до нас, А все її нема, не йде,- А час не жде, а час не жде!.. А час не жде, а час летить, А серце змучене болить, Бо довгий гніт минулих днів Його украй […]...
- Леся Українка – “де поділися ви, голоснії слова… “ Де поділися ви, голоснії слова, Що без вас моя туга німа? Розточилися ви, як весняна вода По ярах, по байраках, по балках. Чом не станете ви, як на морі вали, Не гукнете одважно до неба, Не заглушите туги прибоєм гучним, Не розіб’єте смутку моєї душі Міцним напрасним натиском бурі? Я не на те, слова, ховала […]...
- Дві сестри – драч Іван Дві сестри, тоненькі і сухенькі, Осінь ловлять в пелени над ставом. З господарства лине чистий дзенькіт, У воді поплюскує небавом. Віспа порябила лиця жовті, Доброти у серці не роз’їла. Полум’яне листя сипле жовтень, Тужавіє нива задубіла. Гуси білі, вилизані, тлусті Гелготять, бо скоро будуть вбиті, І калина у червоній хустці Кров’ю сходить по степлілім літі. […]...
- Павло Мовчан – “Оливи срібний лист і хвилі білопінні… “ Оливи срібний лист і хвилі білопінні Спиняють зір: дивись на вічне і незмінне… Потріскана гора ламає товщу неба, Тверда земна кора, і шлях крутий на гребінь, Але стрічастий крок підносить душу вгору, Та погляд, мов листок, зірвавшись, Пада в море: Не втримать висоти, не витримать підйому, І ти, душе, лети, додомоньку, додому. Бо важко на […]...
- Озеро Висиджую я в озера на бурежку. Й заглядую у ворожду бездонну. У нього серце ранене шпирами, І голками протикане без тями. Безчужий вітер розхристує тепло. І грізне сонечко вижарює в бездушші. Й пернаті, й ворони пронизують крильми, Доводячи ті почуття до краю самоти. А хвилі шепчуть : – Ти сюди, сюди, іди У ранній милозвучній […]...
Се любов моя плаче так гірко.