Синкопа
Синкопа
Синкопа (грецьк. synkope – скорочення) – утинання складу або звука у слові. Поширене в побутовому мовленні: “мо” – замість “може”, “гля” – замість “глянь” і т. п. Цей прийом застосовується і в літературі. Особливий інтерес він викликав у авангардистів, котрі прагнули зняти межі між поетичним і побутовим мовленням, динамізувати ритмічний лад вірша:
Цирк рук торк кран
Струна здвиг вище
(Гео Шкурупій).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Ірена Карпа – Іанеша і Синкопа Ірена КАРПА Іанеша і Синкопа 1. Збиральник чорно-білих знимок. В вікно йому бив післяобідній дощ. – Як завжди. Як завжди у сезон дощів. Рівно чотири місяці, живучи в тропіках, ти, хоч-не-хоч, а мусиш бігати забирати недосушену білизну з двору, бо не буде тому сушінню кінця і краю. Маркіян із грюкотом закрив вікно. Знову хтось із […]...
- Заєць Василь – Льон посіяла зозуля (Збірка) 1973 рік, видавництво “Веселка” КРАСЕНЬ БЕРЕЗЕНЬ От і знов, от і знов Красень березень прийшов. В нього мова жайворова, В нього дудка бузинова. Перший раз подув у дудку – Потекли струмочки прудко. Як удруге задудів – Вийшла річка з берегів. Втретє березень заграв – Тракторист орать почав. ЗОЗУЛИН ЛЬОН Льон посіяла зозуля, А доглянути забула: […]...
- Кацай Олексій – Вітер яблуковий Вітер яблука з гілля зриває, Наче зрива стоп-кран… Одначе йому не щастить ніяк Припинити рух, Щоб досхочу, До знемоги їх наїстись. Він, Єви зачіску розпатлавши, Розпачливо щось кричить, Втиха і зника, Яблук пахощами просякнутий. … З падалки в спину вітру Дивиться черв’як....
- Замість крові в жилах весна Замість крові в жилах весна, Замість серця всередині квітка, Замість тіні лиш пляма пуста. Замість розуму в голові нитка. З цього висновок маю один: Моє серце цвіте раз на рік Раз на рік я буваю тупим І весна я, на жаль, не на вік. Що за диво з країни чудес, Чи з палати міської лікарні? […]...
- Семенко Михайль – димар Димар з червоним обводом Найвище Залізо стовбури кран ланцюги Вода 2 хінських голодранці по парі корзин у них З фісташками Двоє дівчаток у червоненьких спідничках І хуткорухі панни модними пташками А зверху задимлене небо А в глибині по той бік гори В тумані силует димаря ніби ребус А там за горами море. 28. I. 1916. […]...
- Богема Богема (франц. boheme – циганщина) – назва середовища художньої інтелігенції (письменники, художники, актори, музиканти), стиль життя яких різниться від загальноприйнятих норм невпорядкованістю, безпечністю тощо. В українському літературному житті прикладом можуть бути стосунки і побут учасників “Молодої Музи”, авангардистів та ін....
- Роман Купчинський – Заквітчали дівчатоньки Заквітчали дівчатоньки стрільцеві могилу, Замість мали заквітчати стрілецькую милу. Невисокий хрест берези заплели віночком, Замість мали заплітати косу барвіночком. Ще й пісочком висипали стежечку довкола, Замість мали простелити рушник до престолу. Похилились дві тополі наліво й направо, А у вітах шумить вітер про стрілецьку славу....
- Леся Українка – Do (Гімн. Grave) До тебе, Україно, наша бездольная мати, Струна моя перша озветься. І буде струна урочисто і тихо лунати, І пісня від серця поллється. По світі широкому буде та пісня літати, А з нею надія кохана Скрізь буде літати, по світі між людьми питати, Де схована доля незнана? І, може, зустрінеться пісня моя самотная У світі з […]...
- Павло Тичина – Не Зевс, не Пан, не Голуб-дух Не Зевс, не Пан, не Голуб-дух, – Лиш Сонячні Кларнети. У танці я, ритмічний рух, В безсмертнім – всі планети. Я був – не Я. Лиш мрія, сон. Навколо – дзвонні згуки, І пітьми творчої хітон, І благовісні руки. Прокинусь я – і я вже Ти: Над мною, підо мною Горять світи, біжать світи Музичною […]...
- Леонінський вірш, або Леонін Леонінський вірш, або Леонін (очевидно, за ім’ям латинського поета Лео, XII cm.) – гекзаметр чи пентаметр, де всупереч традиції античної поезії, яка не відала рими, певні піввірші зазнавали римування, зокрема у Вергілія та Овідія. Л. в. набув поширення у середьовічній латиномовній ліриці, вплинувши пізніше і на українську барокову лірику: “Вільність мають поетове” / “Щодо вимислів […]...
- Анаграма Анаграма (грецьк. ana – пере та gramma – літера) – переставлення літер у слові, завдяки чому витворюється нове значення, прочитуване у зворотному напрямку (тік – кіт, мука – кума, літо – тіло), постають псевдоніми (Симонов – Номис) тощо. Ця стилістична фігура добре відома в українській поезії, використовується з метою римування чи створення різних ефектів, зокрема […]...
- Сергiй Червонозорянський – К лицу лицом К лицу, лицом, лежат, листы, Они, как снег, пока, чисты Постыли, бьют, в виски, стихи, Стучатся, отпусти, грехи, Фальшивит, порвалась, струна, Коль начал, нужно, пить, до дна....
- Силабо-тонічне віршування Силабо-тонічне віршування (грецьк. syllаbe – склад і tonos – наголос) – система віршування, в основу якої покладено принцип вирівнювання наголошених та ненаголошених складів, їх чергування, кількість та місце розташування ритмічних акцентів у віршовому рядку. В українській поезії С.-т. в. з’явилося у XIX ст., прийшовши з російської поезії, витіснивши силабічну систему та співіснуючи з національним коломийковим […]...
- Драгоманівка драгоманівка Драгоманівка – правопис, що поширювався в Україні в кінці XIX століття. Одним з головних авторів драгоманівки в кінці 70-х років того ж століття був Михайло драгоманов. Через це правопис і отримав таку назву. Драгоманівка грунтується на фонемічному принципі і кожна літера позначає лише одинзвук. драгоманівка проста у використанні та легко й швидко запам’ятовується. Головні […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Малий гімн Стріла намірена до льоту, Струна настроєна до гри. Червоні зорі, мов монети, В калитці вечора лягли. А серце? Серцю лиш п’яніти, Тремтіти і кохать йому. Звеличую усоте вітер, Звеличую стокрот весну. 12 березня 1935...
- Леся Українка – “Уста говорять: “він навіки згинув!… “ Уста говорять: “він навіки згинув!” А серце каже: “ні, він не покинув!” Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча? Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча, Тут в глибині і б’ється враз зі мною: “Я тут, я завжди тут, я все з тобою!” Так завжди, чи в піснях забути хочу муку, Чи хто мені стискає дружньо руку, Чи […]...
- Семенко Михайль – Цирк Ніч сьогодні прозора й ніжна. В кімнаті сиджу. Оркестра з цирку. Вигуки гарцівниці блакитносніжної. Я перенесусь у цирк на хвильку. Не чути більше дива грізного – Тореадора – переможця крику. Ах як люблю бездонність блиску різного І цю просту солдатську грім-музику. Я повний вигуків і захвату дослізного. Як це весело – Гладити кобилячу пику. Я […]...
- До кобзи – Куліш Пантелеймон Кругом тіснота і неволя, Народ закований мовчить… Шевченко Кобзо, моя непорочна утіхо! Чом ти мовчиш? Задзвони мені стиха, Голосом правди святої дзвони, Нашу тісноту гірку спом’яни. Може, чиє ще не спідлене серце Важко заб’ється, до серця озветься, Як на бандурі струна до струни. Хто не здоліє озватись ділами, Хай обізветься німими сльозами; Ти ж своє […]...
- Акцент Акцент (лат. accentus – наголос) – у мовознавстві: 1) виділення силою і тривалістю вимови складу в слові (наголос граматичний) або слова у реченні ( наголос логічний, смисловий), а також графічний знак, яким позначається це виділення; 2) сукупність особливостей вимови, характерної для певної мови або діалекту. У літературознавстві термін А. вживається при визначенні ритмічної структури вірша […]...
- Павло Мовчан – Сіль землі Весело-зорна, світляна, осонна, То літеплом, то мукою огорне, Джерельнострумна, впадисто-висока, Земличенько, на роговиці ока Ти порошиною невмітною лежиш Така легка, кульбабна – хоч не диш… Навіть крізь дрібку заломився світ І видно те, що над тобою й під… Ось плоть моя суглинисто-земна Вгрібається лопатками до дна, До кременя, до мовчазного лона, – Чим глибший корінь, […]...
- Катерина Бабкіна – Той чоловік, що іноді спить зі мною Той чоловік, що іноді спить зі мною, Ходить в легкому светрі і темній куртці, Без рукавиць і з голою головою, Навіть взимку в міста безжальній пустці Почувається добре, як під водою. Той чоловік ламається дуже рідко. Каже тоді: зсередини я вже гнилий, зелений, Мертвий, як гриб. Не торкайся до мене, рибко. Він розпихає дріб’язок по […]...
- Аліна Звіздецька – Люди – човни, кораблі Люди – човни, кораблі. Люди в морі. Беруть один одного штурмом, на абордаж. А в мене зав’язані очі солено-вологим… Набрала не той екіпаж. Можливо, ми хворі Пливти проти ночі Без компаса у думках. Просто казати: “Отче..”? Ми підмальовуєм очі І граємо роль, як в кіно Із фальшивим ескортом. Мені би не звідати дно Серед дикого […]...
- Тіна Карабанович – Роздягни мене Роздягни мене… Тонко й ніжно До струни… Обніми мене навічно Серед вітрів І чиїхось листів… Залиш мені на спомин… Не сонце, А море твоє… Потім роздягну я тебе- Легко без шуму… По нитках, Бо знаю навіки… Є в венах й думках… Якщо підеш ти, Залишаюсь я- Твоя струна срібная…...
- Любомир Винник – Ми із різних світів, але все ж Ми із різних світів, але все ж, Хто зважає у наш час на межі? Ти у посмішці сонце несеш І до тебе постійно – кортежі. І для тебе лиш квіти цвітуть, І для тебе вночі серенади. Та, ти знаєш, не в цьому суть! Суть у тому, що я справді радий! Моє щастя сховалось там, У […]...
- Павло Мовчан – Радість Світле небо завіяло очі мені сонячним сяєвом; Птичі гомони міста, чому ви за мною вганяєте? Я ж по вулицях крочу, що врізались в глиняні гори, Де підсаджує вище стремління своє завершений поверх. Кожна посмішка сонця йде в парі з мотивом легеньким, А в грудях гойдається вірш на золочених дзеньках. Юні пахощі губи мені омивають. Звідки […]...
- Ольжич Олег – Хтось метнув неминучу стрілу Хтось метнув неминучу стрілу. Захиталось струнке оперіння, І, негаданий креслячи лук, Під ногами тікає каміння. Заступило веселкою зір. Чисті барви на диво веселі. Замість неба, і міста, і гір Небувалі пливуть акварелі. Ти, що мечеш всі стріли, один, Тільки ласка – стріла твоя злотна: Замість жаху бездонних глибин – Дать уздріти барвисті полотна!...
- Надя Ковалюк – То був не сон, клянусь тобі, не сон То був не сон, клянусь тобі, не сон – Я бачила душею, не очима, Як поспіхом щури ішли на трон І по-новому жити всіх учили. Мій берег Мрій став берегом Золи́. Там схожі на уламки Атлантиди, Безкрилі чорні лебеді пливли Й прощались, замість того, щоб любити. І замість снігу – тінню з висоти Дивився ворон […]...
- Ікт Ікт (лат. ictus – удар, наголос) – сильна доля у стопі, ритмічний наголос у вірші, що не збігається із граматичним: Як море – глибока тугою народу. Між світом і тьмою гориш у красках! Безкрая думками і вічна промінням, Смієшся в негоду. Зоріє Твій шлях: Народ Твій, як велет, буде йти верхами – Душа моя плаче […]...
- Ой у полі нивка – Соціально-побутові пісні ОЙ У ПОЛІ НИВКА Ой у полі нивка, Кругом материнка… Там дівчина жито жала, Гарна чорнобривка. Жала ж вона, жала, Сіла спочивати, Їхав козак з України, Мусив шапку зняти. Мусив шапку зняти, – День добрий, – сказати, Помагай Біг, дівча моє, Тобі жито жати! А дівчина стала, Йому одказала Вона ж йому одказала Серденьком назвала.’ […]...
- Твір на тему: Моя улюблена вчителька (твір-розповідь) “До нас у школу їде цирк!” – оголосила вчителька. “А що, і звірів привезуть?” – запитав хтось із дівчаток. “Ні, звірів не буде, – посміхнулася Ольга Іванівна. – Будуть акробати, клоун і навіть фокусник”. Ми з нетерпінням чекали виступу циркових артистів, адже всі – і дорослі, і діти – люблять цирк. Нам дуже сподобалися жонглери […]...
- Моє розуміння вірша О. Пушкіна “Пророк” Моє розуміння вірша О. Пушкіна “Пророк” Вірш “Пророк” був написаний у липні-вересні 1826 року після сумнозвісних подій – страти п’яти керівників декабристського повстання. В основі вірша традиція алегоричного використання біблійних мотивів, де образ співця синонімічно наближувався до образу біблійного пророка. Такі образи вже зустрічалися у попередніх віршах О. Пушкіна, зокрема у вірші “Наслідування Корану”. Пророк […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Amen Амінь Закінчений концерт, Лиш відгомін – омана. Кінець усього – смерть, Таємна і незнана. І радісне й сумне Минає, мов примара. Вже Бог кладе мене, Мов скрипку, до футляра. Закінчений вже спів, Уже струна не грає. Несказане цих слів Хай серце доспіває. Щоб серце доспівало, Його ти перемінь. До щастя треба мало: Гармонії. Амінь. 24 […]...
- Вірш Богдана Лепкого – Вночі Листками вітер котить, І кидає в болото; Стежками попід гаєм Бездомний сум блукає, Обходить перелоги, Рахує панські стоги, Обходить хлопські ниви І плаче нещасливий: Там лан, там полонина, Там стерня, як щетина, Там скирти, наче вежі, А тут лиш межі, межі! Там збіжжя, якби злото, А тут стерня – болото, І кров, і поту ріки […]...
- Павло Мовчан – “Ой, наїхали семигоряни із-за семи гір… “ Ой, наїхали семигоряни із-за семи гір, Намостили гаті з м’яти до тебе у двір, Вийди тишею із хати, забілій, мов сніг, Твоя доля непочата стала на поріг. Семигірна, семизірна, на семи вітрах Прилетіла сном вечірнім, сіла, наче птах, А під нею забриніла золота струна: Сім тривог і сім печалей, та любов одна. Вибирай собі дорогу, […]...
- Катя Гуйван – Тримай мене, коли я на межі Тримай мене, коли я на межі Безумства, Що пов’язане з Тобою. Тримай мене! А то я упаду. Я зникну, спопелюся, Пропаду Без рук Твоїх, Без нашого “сьогодні”. Тримай мене! На щастя чи біду Я вірю в НАС Ще більше ніж у Тебе. Минає час. Думки ідуть в “запас”. Стабільно лиш одне: Чи Моє Небо Ще […]...
- Юлька Гриценко – Павутина На годиннику північ і дим цигарковий. Мовчить календар про застиглі літа. А на стелі павук: в павутину любові Доплітає розлуки з десятка до ста. Замість сонця вплітає тумани й тривоги, Замість вірності зради одвічні плете. Там, де ліжко було, простелилась дорога. Там вже й потяг, й прощання святе. Прокидаюсь, змітаю гидку павутину. За цигаркою тягнеться […]...
- Іван Франко – Чим пісня жива? Кожда пісня моя – Віку мого день, Протерпів її я, Не зложив лишень. Кожда стрічка її – Мізку мого часть, Думи – нерви мої, Звуки – серця страсть. Що вам душу стрясе – То мій власний жаль, Що горить в ній – то се Моїх сліз хрусталь. Бо нап’ятий мій дух, Наче струна-прім: Кождий вдар, […]...
- Ольжич Олег – Сестра, а другому – мати Сестра, а другому – мати. Містечко – як сіра твань. Товаришу мій, брате, Горіння одних бажань! Не бійтесь, напне до болю Ваш шлях, як струна, прямий Кремінно-тверда воля Того, що є зв’язковий. Містечко – як сіра змора, А потім – його нема. Лише свистіння простору, Безумність лету сама. Не стримать, не захитати. Рука і дух […]...
- Дмитро Загул – З-за буйних річок З-за буйих річок, де степ і воля, За панські межі, де гніт і кров, До тебе, темна голото гола, Летить за вітром моя любов. Де в тюрмах гинуть брати і сестри, – В очах зневіра, а в серці біль, – Хай буде буря – той гній рознести, Хай прийде ще раз рішучий бій! Хай пронесеться […]...
- Крізь відлуння прадавніх віків Крізь відлуння прадавніх віків, Голос цей знову озветься. Вийшла країна з вогнів, Вона Україною зветься. Ця горда земля козаків. Свободи і волі країна. Вшануймо ж ми наших дідів, Що назвали її Україна. Гляньте на наші Карпати, Мов горда й велична стіна. Й поллється від хати й до хати, Пісня дзвінка як струна. І небо блакиттю […]...
Мое враження про интермеццо двумя предложениями.