Славутич Яр – Біографія
Григорій Михайлович Жученко ( Псевдонім: Яр Славутич ; 11 січня 1918 – 4 липня 2011) – український поет, перекладач. На еміграції в Німеччині й США; з 1960 в Канаді, професорАльбертського університету. Автор англомовних підручників з української мови, літературно-критичних нарисів, редактор і видавець літературно-мистецького альманаху “Північне Сяйво” (Едмонтон).
Народився Григорій у давньому (заснованому ще в XVII столітті) козацькому зимівнику, згодом – родовому хуторі Жученки, що поблизу села Благодатного (північна Херсонщина).
Переживши
До речі, в інтерв’ю, даному вже до свого 70-річчя, він уточнює, що до війни “… був Григорій Жученко. Під цим іменем надрукував півдесятка віршів у літературних журналах чи альманахах… 1943 року я вперше виступив у пресі під іменем Яр Славутич. Це сталося в часописі “Нова Україна”, де надруковано кілька віршів із циклу “Запорожці”. З того часу я друкувався лише під цим іменем, що незабаром стало моїм легальним прізвищем”. (Яр Славутич. “У вирі багатокультурности”. Едмонтон, 1988, с. 138).
Взагалі ж для тих, котрі вирвались із “залізних обіймів” сталінської тоталітарної системи і продовжували виступати проти неї, обрання псевдоніму – нового прізвища – стало явищем поширеним. І робилося це, щоб хоч якось зберегти своїх родичів, які залишались в Україні, від репресій. (Хоча й не завжди це вдавалося: система була пильна, каральний апарат мала вишколений і розгалужений).
Опинившись у вільному світі, Яр Славутич, попри всі негаразди-необлаштованості – надто першої пори, – починає з наростаючою інтенсивністю вести боротьбу проти колоніального уярмлення України московською необільшовицькою імперією, раз і назавжди обравши за основу зброю в тій боротьбі слово правди, яке незмінно прагне донести до людей – до якомога ширшого загалу, користуючись чи то як поет засобами образного слова; чи то як науковець “мовою” фактів, логічно-невідпорних переконань; чи то як публіцист свідомий і вірний син свого народу, розповідаючи світові про тяжкі кривди, історичну наругу, постійно чинимі над українським народом його “братнім” північно-східним сусідою.
Викладав українську мову в Альбертському університеті (м. Едмонтон) з 1960 по 1983 рр. Помер в Едмонтоні 04 липня 2011 р., похований на цвинтарі св. Михаїла.
У другій половині XX, такого страдницького і воднораз героїчного для країни, століття, коли сам напрям національно-визвольної боротьби українського народу поступово переходить від збройного до ідеологічного протистояння, коли на нашій “материковій” Україні нещадна сталінщина розгортає тотальний репресивний наступ на українство, ставлячи собі за мету остаточно його засимілювати, понищити самі рештки його національної самосвідомості, – в цих екстремальних, загрозливих для самого подальшого існування нації обставинах, – зокрема на діаспору, лягла історичної відповідальності місія: виступити захисником і вільним (від загроз репресій сталінщини) речником української нації, сказати про неї слово правди – розповісти всьому світові, сучасникам і нащадкам, у якому становищі вона опинилась і чому, якою вона є, яку історію має і чого прагне.
Молодий поет з когорти національно-визвольних бійців, Яр Славутич, – фактично першим своєю збіркою “Правдоносці” розпочав про це говорити поетично. Громадська думка діаспори із захопленням сприйняла його збірку, назвавши її “збіркою збірок”, а його самого нарекла “правдоносцем”, розцінювала її за вищими історикософічними національно-духовними вимірами: “як динамічне виверження поклику тих народних духовних цінностей, що були загнані війною (другою світовою. – К. В.) в глибину української душі, як утвердження ідеалів Шевченка, Франка, Лесі Українки та інших виразників свого часу. Перед нами постає сконденсована спільність почувань багатьох поколінь, що будили й кликали нарід до нового життя, що ставили тверду вимогу до західного світу – пізнати нашу, українську правду”. (Володимир Жила. “Правдоносець”. В зб.: “Творчість Яра Славутича”, Едмонтон, 1978, с. 7).
Сьогоднішній читач в Україні має змогу познайомитись з основним у творчому доробку Яра Славутича. З набуттям державної незалежності на її теренах публікувались уже його оригінальні поетичні збірки: “Слово про Запорозьку Січ” (1991 та 2-ге, доповнене видання – 1992), “Шаблі тополь” (1992), а також вибрані “Твори в двох томах” (1994) і найповніше видання – “Твори, томи І – V”, котре видавництво “дніпро” дає до 80-річчя письменника. А ще окремими виданнями виходить в Україні: перший мартиролог українських діячів культури, понищених і репресованих кривавим сталінським режимом, – “Розстріляна муза” (“Либідь”, 1993) та збірка вибраних досліджень і статей Яра Славутича – “Меч і перо” (“дніпро”, 1992).
Твори
Автор поетичних збірок “Співає колос” (1945, 1994), “Гомін віків” (1946), “Правдоносці” (1948), “Спрага” (1950), “Оаза” (1960), “Маєстат” (1962, 1994), “Завойовники прерій” (1968), “Мудрощі мандрів” (1972), “Живі смолоскипи” (1983, 1992), “Шаблі тополь” (1992), “Слово про Запорозьку Січ” (1991), “Соловецький в’язень” (1992), “Трофеї. 1938-1963” (1963); поем “донька без імені” (1952), “Моя доба” (1993); книжок “Модерна українська поезія” (1950), “Розстріляна муза” (1955), “Іван Франко і Росія” (1959), “Велич Шевченка” (1961), “Шевченкова поетика” (1964), “Українська література в Канаді” (1992), підручників.
Збірки поезій
“Гомін віків” (1946) “Правдоносці” (1948) “Спрага” (1950) “Фаза” (1960) “Маєстат” (1962) “Завойовники прерій” (1968)
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Літературний паспорт твору маруся.