Головна ⇒ 📌Твори з української літератури ⇒ Слово о полку Ігоревім як джерело інтегрального націоналізму Дмитра Донцова
Слово о полку Ігоревім як джерело інтегрального націоналізму Дмитра Донцова
“CЛОВО О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ”
ЯК ДЖЕРЕЛО ІНТЕГРАЛЬНОГО НАЦІОНАЛІЗМУ
ДМИТРА ДОНЦОВА.
Політична філософія Дмитра Донцова (1883-1973), відома як “інтегральний націоналізм”, справила величезний вплив на українську історію XX століття. Вона була основою ідеології ОУН, вона лишається ідейним підгрунтям багатьох правих партій і угруповань політичного спектру сучасної України.
Усталилася думка, що світогляд Донцова сформувався під визначальним впливом А. Шопенгауера, німецької “філософії життя” (Ф. Ніцше, О. Шпенглер, Г. Зіммель,
Сам Донцов справжні витоки свого наставлення усвідомив досить пізно. Усі його твори 10-20-х років переповнені посиланнями на європейських мислителів, “мужню,” ідеологію яких він протиставив “кастратству” Драгоманова, Грушевського і Винниченка. Але в кінці
У праці Донцова “Націоналізм” “Слово” згадується лише двічі, зате ж у якому контексті! В основній частині, що називається “Чинний націоналізм”, де автор формулює свою концепцію і програму, зазначається, що в міжнаціональнім житті агресія щодо сусідів є водночас найефективнішим способом оборонити свої права. І як приклад автор наводить походи князя Ігоря на Дін, князя Святослава на Константинополь, угоди Хмельницького й Мазепи з європейськими державами про поділ Польщі й Московщини. Отже, події, описані у “Слові”, Донцов ставить у ряд переломних моментів української історії. Тема “Слова” виразно звучить в епілозі книжки: “Бо перед кожною нацією є дилема, або перемогти, або згинути. Прекрасно співають англійці “пануй, Британіє, над морями, і ніколи, ніколи британці не будуть рабами”… Або “панування”, або “рабство”! Ту ж думку висловив і співець “Слова о полку”, коли казав, як “Ігор князь пересів з сідла золотого в сідло невільницьке”. Сю мужню нашу, славну ідеологію, ідеологію рас, що радо приймають боротьбу за буття і за щастя перемоги, повинні ми засвоїти наново”.
Грунтовніше тема “Слова” розроблена в низці літературознавчих праць 20-30-х років, об’єднаних у збірці “Дві літератури нашої доби (1-е вид. 1935 р.). Донцов чітко поділяє українське письменство на “літературу вільного духу” (Шевченко, Сковорода, “Слово о полку Ігоревім”, “Історія Русів”) і “літературу рабської душі” (Драгоманов, Тичина, Рильський). Між цими полюсами не може бути компромісу. На думку Донцова, такий поділ зумовлений не колоніальним статусом України, а чинниками значно глибшими – наявністю двох психологічних типів: “Українське підсоння створило, з одного боку, тип степового пірата, наших Кортезів – Ігоря, Бульбу, Ярему; з другого – повільного, мов віл, і розмріяного гречкосія, того, що, граючи на бандурі, співає:
Ой не хочу жати,
Ой хочу лежати!
Кожний з обох типів склав і свою власну філософію, яка, м. ін., виявляється і в естетиці”. Ліберальна інтелігенція, шануючи з цілого “Слова” лише ліричний “Плач Ярославни”, не сприймала інше слово – “слово пророка, яке б запалило вогнем вірних, слово, яке б нагадувало Петра Пустельника, що кликав на відвоювання гробу Господнього, слово автора “Пісні о полку Ігоревім”, гаряче, хвилююче, що сталило думку, гартувало душу, пружило волю”.
Аналізуючи радянську літературу, Донцов з тугою згадує часи, коли в Україні “блукали не тіні середньовічних лицарів, а самі лицарі, Тараси Бульби, Моломахи, Ігорі… Коли не ніжноблакитно дрижала перелякана громами революції українська “голуба Савоя”, а червленою барвою “Слова о полку Ігоревім”, барвою націй володарів, коли нація не погребувала шукати мудрості в східних Аттіл, лише протиставляла їм успішно своїх”. Донцов звертається до сучасників: “Читайте “Слово о полку Ігоревім” про тих войовників, в яких були “луки витягнені, сагайдаки відкриті, шаблі вигострені” і які скакали “наче сірі вовки в полі, добуваючи собі честі, князеві слави”. Читайте про того князя, що хотів “спис надломити край поля половецького… голову свою положити, або шоломом напитися Дону” … Хіба в тих постатях, в мові тій, в тім світогляді не чується здобувчохижацького духу білої раси, тої білої раси, яка під Пуатіє, на Каталаунських полях, в наших степах – залізною рукою стримала побідний похід монголів? Хіба це не мова тих конкістадорів, які підбивали континенти? Мова тих, яким належить світ?
З приводу символіки кольорів “червлений”, “кривавий”, широко вживаних у “Слові.”, Донцов пише, що вони здавна символізували панування, війну й життєву енергію.
Друга світова війна примусила Донцова знову вдатися до найглибших джерел української історії. 1943 року виходить у світ книжка “Дух нашої давнини”, уся побудована на аналізі княжих і козацьких літописів, красного письменства доби України-Русі й ХVІ-ХVІІ століть, козацьких дум і “Слова о полку Ігоревім”. “Слово” згадується тут кількадесят разів. Тепер воно – вже не збірка ілюстрацій до певних ідеологічних постулатів, а джерело нових ідей – ієрархічності, кастового поділу суспільства, елітарності, вічної боротьби народів.
Донцов шкодує, що минулися часи “сірих вовків з “Слова о полку Ігоревім”, полемізує з концепцією М. Грушевського про “варварську князівсько-дружинницьку касту крамольників і забіяк”, підносячи Історичне значення цієї касти, що “захищала суспільство від неволі і наїзду, створила культуру країни і її могутність”. Він звеличує культуру лицаря-завойовника, утверджує теорію вічної ненависті й боротьби з кочовим азійським Сходом. “Ідеологи черні” П. Куліш, М. Драгоманов і М. Грушевський не відчували себе нащадками касти володарів, “славних і страшних предків наших”, а тому їм чужий був дух і пафос “Слова”.
Донцов вимагає чітко розрізняти дві антагоністичні культури в єдиній національній: культуру орачів і культуру воїнів – національної еліти. Ця, остання, найповніше втілена у “Слові”. ” Чи селянська культури не миє права на існування? Ніхто їй того запе-речувати не буде. Селянська культура може бути по-своєму багата і стародавня, але тим не менше лишиться вона селянською, себто культурою нижчої верстви, яка сама звичайно шукає взірців у культурі панській, а не навпаки. Селянська культура, культура провансальця, гуцула або баска, існувала й існуватиме, але трагедія нашого часу в тім, що наша інтелігенція намагається з культури підрядної класи, з принципів рідного провансальства зробити дрієнтаційний або гравітаційний осередок для національної культури взагалі. Культура орачів може бути симпатична й високо моральна, але абсурдно було б робити з неї “формуючу засаду для культури людини взагалі” (Ортега). Культура, яка протиставляла св. Софії народні дерев’яні церкви, козацькому бароко – селянські хати, гетьманським килимам – народні, старій князівській чи полковницькій ноші – народну селянську ношу під назвою “національного костюма”, героїчній літературі Прокоповичів і “Слова о полку Ігоревім” – ідилії селянські або утопії Квітки 19 віку чи його наслідувачів 20 віку, – така культура вела б тільки до обниження загального рівня нашого культурного життя. Це було в літературі, в мистецтві, в театрі пристосування до тісного духового одягу і смаку нижчої верстви, на яку орієнтувалася демократична інтелігенція, орієнтація на хохла, який, вступивши на політичну сцену в постаті тої інтелігенції, уперто рішив тим хохлом лишитися”.
У розділі “Психологічне обличчя провідної верстви” Донцов до характеристик широко залучає образи “Слова”, де всі чесноти аристократії втілено в постатях князів і дружинників: “До таких же хижаків, до сірих вовків рівняє дружинників князя автор “Слова о полку Ігоревім” так само, як історик конкістадорів іспанських пише, що були вони “з породи драпіжних яструбів”. Була це окрема, благородна порода людей… “. Слідом за автором “Слова” Донцов уважає, що Київська держава захиталася у своїх основах тоді, як настала мішанина вартостей, коли “стали князі про мале говорити: це велике” і перестали дбати про цілу Руську землю.
У наступному розділі “Формотворчі ідеї правлячої верстви” Донцов цитує “Слово” цілими сторінками, аналізує образи землі, степу, річки Дону, природи в цілому – бо це відображення світовідчування правлячої еліти, її волі до влади й пошанування сили: “Степ “Слова о полку Ігоревім” – це не розмріяний степ хлібороба з жайворонками і з ясним сонечком, з безхмарним небом, і морем золотої пшениці, розманіжений, приспаний і сонний. Це інший степ, де чутно звіриний свист, де вовки грозять по яругах, де клекотять орли, на кості звірів скликають, де лисиці брешуть на червлені щити, де самі люди не поволі, мов віл, тюпають за плугом, лиш скачуть, як сірі вовки. Це грізний степ, де чорні хмари з моря йдуть, де трепещуть сині молнії, де в напруженні чекають дружинники і вої грому великого. Не прозоро, а мутно в цім степу ріки течуть, не ратаї гомонять, лиш вороння кряче, трупи собі ділячи. Не орачі жнуть в цім степу золоте жито, лиш воїни збирають красні дівки половецькії й оксамити. Це степ особливих орачів, що замість плуга плугатаря несуть меч оборонця, або наїзника. Снопи ці степовики стелять головами, молотять не ціпами, а списами, на тоці не колосся кладуть, а життя своє, а віють не зерно від полови, а душу від тіла. В їх поезії не про борозни говориться, лиш про яруги, не про рало, а про шаблі і луки. Ніч у цім степу старокнязівськім не співає соловієм, лише стогне грозою, а птаство не колоски видзьобує на ланах, лише очі поляглим у полі Був це трагічний, бо повний небезпек для воїна, степ борців і смерті, не ідилічний степ серпа й коси, як його малює Панас Мирний – У степу войовників не чутно пошуму нив, лиш свисти стріл, а жита не цілують вони, лиш часто топчуть кінськими копитами. До Дону біжать вони не води напитися, коні напувати чи коноплі мочити або рибу ловити, лише щоб шоломом його зачерпнути. Поле войовника не тинами, а червленими щитами перегороджено, а мости мостили в цім “узорчі половецькими”, а гати гатили дорогими шатами. Це була чорна земля кулями засіяна, не бороною, а білим тілом зволочена, не водою, а кров’ю сполочена, як співається в Думах і в “Слові о полку Ігоревім”. В цих обох уявах, в обох картинах степу, таких протилежних і не подібних до себе, відбивається і спосіб життя, і спосіб думання, і мрії і задуми, і цілі й завдання таких різних між собою каст – касти панівної і касти підвладної”.
У “Слові” Донцов знаходить ту ж таки антитетичність, властиву і його способові думання. Але в українському історичному контексті середньовіччя, як і в європейському, антитеза вояцької еліти й хліборобського загалу була трохи складніша: “Ідеологи “полежайства” називали цей тип лицаря – кочівником, номадом, протестували проти його “дикунства протиставляючи йому культурність хлібороба. Антитеза фальшива! Нема двох бігунів: культурний хлібороб і – кочівник козацький. Протиставлення є інше: з одного боку, хлібороб, з другого – татарин, кочівник, що нищить плоди його праці, або московський наїзник, а з третьої – вояк і праводавець, козак, що охороняє хлібороба від руїнників. Очевидно, ні Ігорі, ні Богуни не були хліборобами, вони були такі ж лицарі войовники, як Річард Левине Серце, Готфрід Бульонський або Карл Мартель, і коли їх не було, то хлібороби ставали або жертвою кочівника, або підпадали в залежність інших лицарів меча”.
У висліді своєї грунтовної аналізи Донцов підкреслює непроминальне значення таких літературних творів, як “Слово”, у творенні національної еліти, у плеканні її панівних інстинктів: “Ця філософія, сформульована в перлинах тодішньої літератури, яка мудрістю своєю перевищує всю мізерію літератури демоліберального століття, тримала в вічній напрузі дух тодішньої еліти, зібрана в різних “Грамотицях”, “Поученнях”, “Словах”, “Ізборниках”, “Патериках” в яскраві формули, символи, слова й образи, які були знарядом масової сугестії і творення національної душі”. До такої літератури, що “горить барвами крові і сталі”, він, окрім “Слова”, залічує лише козацькі думи й поезію Шевченка – “поезію не плуга, а меча”.
Підіб’ємо підсумки:
1. Дмитро Донцов уважає “Слово” твором суто українським: “Для нас безсмертне “Слово о полку Ігоревім”, а це – твір український, а оспівані в нім діла – вчинені українцями – діла вічної слави”.
2. “Слово” найповніше передає ідеологію давньої української еліти.
3. Ця ідеологія належить до ментальності нордичної раси, до західної європейської цивілізації, що виразно протиставляється Сходові.
4. Цю ідеологію прямо успадкувала козацько-старшинська верства і її література ХVІІ-ХVІП століть.
5. Між тією ідеологією і світом ідей, “якими живе демократична Україна”, – прірва.
6. Мета і бажання ідеолога й політика Дмитра Донцова – подолати цю прірву, повернувшись до мужньої ідеології предків. У цьому йому вбачається національний порятунок України.
Наостанок слід відзначити, що Дониов не лише вдало використовував “Слово” для ілюстрації основних постулатів ідеології інтегрального націоналізму, але “Словом” підтвердив закоріненість цієї ідеології в українськім національнім грунті.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Слово о полку Ігоревім – велична пам’ятка генія нашого народу “Слово о полку Ігоpевім” – велична пам’ятка генія нашого наpоду Понад вісім століть тому, в 1187 pоці, було ствоpене “Слово о полку Ігоpевім” – геніальний твіp давньої укpаїнської літеpатуpи. Плин століть не заглушив його поетичного звучання й не стеp фаpб. Інтеpес до “Слова о полку Ігоpевім” не тільки не зменшився, а набуває все шиpших та […]...
- “Слово о полку Ігоревім” та його образи в творчості митців нічийних часів “Слово о полку Ігоревім” – найвидатніша пам’ятка давньоруської літератури. Невідомий автор поеми – людина рідкісного поетичного таланту – створив шедевр, що й досі не перестає чарувати художньою довершеністю та патріотичною наснаженістю. Ідея, образи “Слова… ” запліднювали творчість багатьох письменників наступних поколінь. Після відкриття та публікації “Слова… ” з’явилося близько сотні його перекладів і переспівів письменниками […]...
- “Слово о полку Ігоревім” – великий твір східнослов’янської культури Кожний народ, що створив дійсно велику цивілізацію, має у своїй скарбниці епічні твори, що зберегли історію, характери та звички, дух предків, ідеали нації, які пройшли випробування віками і тисячоліттями. У триєдиної гілки слов’ян, що складали Київську Русь, таким твором є “Слово о полку Ігоревім”. Воно було створено у неспокійні часи формування слов’янської державності, потім на […]...
- “Слово о полку Ігоревім” – велична пам’ятка генію народу “Слово о полку Ігоревім” було надруковане у 1800 році з рукописного списку XVI століття, що належав книгосховищу Спасо-Ярославського монастиря. “Слово… ” – велична пам’ятка генію нашого народу. За своїми ідейно-художніми особливостями – це вершинне досягнення давньоруської літератури. Воно “золотить” собою всю епоху. Цей твір, очевидно, не був поодиноким діамантом, а продовжував існуючу літературну традицію свого […]...
- “Слово о полку Ігоревім” – велична пам’ятка генію нашого народу Ліпше смерть, достойна слави, Аніж зганьблене життя. Шота Руставелі “Слово о полку Ігоревім” – найвидатніша пам’ятка давньоруської літератури. Зі “Слова… ” ми дізнаємося про життя нашого народу в сиву давнину, про його героїчну боротьбу з ворогами. Справжніми патріотами були Святослав, Ігор, Всеволод. У поемі невідомий нам автор із великою майстерністю змалював мужніх захисників Руської землі […]...
- Слово о полку Ігоревім – велична пам’ятка генія нашого народу (2) “Слово о полку Ігоpевім” – велична пам’ятка генія нашого наpоду “Слово о полку Ігоpевім” – нев’януча пам’ятка сеpедньовіччя. Hаписаний твіp на межі ХII-ХIII століть, незадовго до спустошливого нашестя на Київську Русь татаpо-монгольських оpд. Уже стільки століть пpойшло з часу написання “Слова”, а воно живе і хвилює сеpця людей. “Слово о полку Ігоpевім” – найкpаща пам’ятка […]...
- “Слово о полку Ігоревім” – велична пам’ятка культури нашого народу В історії загальнолюдської культури є пам’ятки, що відображають найкращі риси, властиві народові. У них виражені найзаповітніші людські сподівання, особливості світосприймання, у них звучить жива історія. До таких шедеврів світового мистецтва належить і “Слово о полку Ігоревім” – найвидатніша пам’ятка культури Київської Русі. Темою “Слова… ” у вузькому розумінні є зображення невдалого походу князя Ігоря Святославича […]...
- “Слово о полку Ігоревім” – велична пам’ятка літератури Київської Русі Здоров’я князеві й дружині, Що борються за народ християнський Із військами поганими! “Слово… “ “Слово о полку Ігоревім” – найвидатніша пам’ятка культури східних слов’ян, живе джерело трьох братніх літератур – української, російської, білоруської. Із “Слова… ” ми дізнаємося про життя наших предків, про їхню величну боротьбу з різними нападниками. Боронити Руську землю від половців було […]...
- Слово о полку Ігоревім (інша версія) скорочено – Народна творчість Заспів Чи не краще нам буде почати старими словами розповідь про похід Ігоря, Ігоря Святославича. Не так, як робив це Боян, бо він розтікався мислію по древу, злітав сизим орлом під хмари. Автор же хоче розказати про реальні події, отже, він наповнив серце своє мужністю. Ігор вирушає в похід Ігор чекає на свого брата Всеволода. […]...
- Слово о полку Ігоревім скорочено – Народна творчість Заспів Мова буде йти “по билицях нашого часу, а не за вимислом Бояна1. Боян бо віщій, якщо хотів пісню творити, то розтікався мислю по древу, сірим вовком по землі, сизим орлом під хмарами… ” Згадував він у своїх піснях “давніх часів усобиці”, прославляв старого Ярослава , хороброго Мстислава . Співець накладав пальці на живі струни […]...
- “Слово о полку Игореве” – и песнь, и “слово”, и повесть Жанровая система литературы Древней Руси была сложной. В ней переплетались жанры, заимствованные из византийской литературы, среди которых были руководства по богослужению, поучения, молитвы и жития святых, а также произведения светского характера – естественнонаучные и исторические сочинения. Кроме того, существовала и система фольклорных жанров, которые находились в тесной взаимосвязи с жанрами литературными. При этом они сочетались […]...
- “Слово о полку Игореве” – литературный памятник мирового Средневековья “Слово о полку Игореве”, созданное в 1187 году, является уникальным памятником мировой литературы средних веков. В XII-XV столетиях происходит бурное развитие литературы. Произведения этого периода отражают в основном события, которые происходили в то время. Известно, что почти в каждом городе при монастырях велись летописи – документальные свидетельства тех лет. “Слово о полку Игореве” – не […]...
- Іван Вагилевич – Повість О Полку Ігоревім (Переклад) ПЕРЕКЛАДИ З староруської ПОВІСТЬ О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ I Не хорошо ж нам було би, братя, начати старими словами трудних повістій о полку Ігоревім 1, Ігоря Святославича? Начати ж ся тій пісні по бувалицях сего времені, а не по замишленію Бояновім 2. Боян-бо віщий, єсли кому хотів піснь творити, то розтікався мислею по дереві, сірим вовком […]...
- “О рідне слово, хто без тебе я?” (сонети Дмитра Павличка про рідне слово) Багато творів поета Дмитра Павличка присвячено проблемам розвитку української національної культури, історії, мови. Він починав навчання в польській школі, де українська мова, рідна для Павличка, була заборонена. Гіркоту зневаженої гідності виллє поет пізніше у віршах: “За мову мужицьку не раз на коліна довелося у школі ставати мені… ” З дитинства у нього любовне, бережливе, трепетне […]...
- Плач Ярославни – шедевр світової літератури I. “Слово о полку Ігоревім” – видатний твір давньоруської літератури. II. Образ Ярославни в художній системі “Слова о полку Ігоревім”. 1. Історичні події, змальовані в поемі (захист від половецької навали, затемнення сонця, військо Ігоря зазнало поразки, незгода між князями). 2. Страждання Ярославни – страждання землі Руської (взірець жінки-слов’янки, плач в Путівлі на брамі, звернення до […]...
- “О рідне слово, хто без тебе я?” (За творчістю Дмитра Павличка) Що відрізняє одну націю від іншої? Насамперед, мова, національний характер, звичаї. Отже, втратити мову та традиції свого народу – значить втратити себе. Це дуже важлива думка, яку, серед інших, намагався донести до нас талановитий поет Д. Павличко. Любов до рідного слова відкрилася в юнакові ще з дитинства. За його власними спогадами, він був єдиною україномовною […]...
- Микола Бажан – Слово о полку Слово о полку Масивні коні, п’яні коні Мотуззя рвали, пруги шлей… Тягли в проклятім перегоні Тупі потвори батарей. Услід подоланій колоні Тьма волочила мокрий шлейф. Квадратний крок і коней і людей Котився в строгім ескадроні. Бійці замислились – ачей Іржатимуть ще їхні коні Перед атакою на лоні Бездонних галицьких ночей. Ніч одступу. В арієргарді Йде […]...
- “Слово о полку Игореве” и его связь с устным народным творчеством Для всех жанров древнерусской литературы было характерно использование многочисленных приемов устной речи. Дело в том, что в произведениях тех времен еще не успели прочно закрепиться приемы письменного творчества, резко противопоставляющие его устному художественному слову. Именно поэтому в памятниках древней литературы, в частности в “Слове о полку Игореве”, так часто можно встретить элементы устного народного творчества. […]...
- “Слово о полку Игореве” – храм древнерусской литературы Драгоценнейший памятник древнерусской литературы – “Слово о полку Игореве”. Это произведение посвящено походу 1185 года новгород-северского князя Игоря Святославича на половцев. На примере неудачи Игоря автор “Слова” дает урок всем русским князьям, призывает к единению в борьбе с врагами. Сохранилось два других рассказа о неудачном походе Игоря Святославича: один – в южных летописях, второй – […]...
- “Слово о полку Игореве” – исторический документ XІI века (1 вариант) В поэме “Слово о полку Игореве” автор удивительно точно отразил события, происходившие на Руси в XII веке. Основной чертой того времени и его главной бедой была раздробленность русских княжеств. Единое в X – начале XI века древнерусское государство в XII веке окончательно распалось, что было вызвано новыми экономическими и политическими условиями, создавшимися в связи с […]...
- “Слово о полку Игореве” – величайший памятник древнерусской литературы Одно из древнейших памятников русской письменности “Слово о полку Игореве” – и кусочек нашей истории, и поэтическое сказание о наших предках живших в 12 веке… “Слово” рассказывает о походе на половцев князя Игоря Новгород-Северского. В 70-х годах 12 века в связи с участившимися половецкими набегами на Русь князья стали договариваться о совместных действиях против воинственных […]...
- “Слово о полку Игореве” – исторический документ XІI века (2 вариант) В мировой литературе эпохи средневековья трудно найти произведение, которое могло бы быть поставлено вровень со “Словом о полку Игореве”. “Слово” занимает выдающееся место и по своим художественным достоинствам, и по изображению природы, тесно связанному с богатой символикой поэмы (Свет и Тьма, солнце, месяц, море, реки, тучи, ветры, волны, лисицы, орлы, соколы, галки, лебеди, соловьи – […]...
- Патріотичний зміст збірки М. Рильського “Слово про рідну матір” Патріотичний зміст збірки М. Рильського “Слово про рідну матір” I. Перше знайомство народу окупованої України із твором. (Поему “Слово про рідну матір” український народ вперше почув по радіо 29 листопада 1941 року, коли Україна була окупована німецько-фашистськими загарбниками, із уст самого автора. Цього дня був організований перший антифашистський мітинг, і Максим Рильський виголосив на ньому […]...
- Слово о полку Игореве, Игоря Святославича, внука Ольгова “Слово о полку Игореве” – один из древнейших и, безусловно, ценнейших памятников древнерусской литературы. Автор его неизвестен. Предположительно произведение датируется XII веком. Существует несколько переводов текста с древнерусского на современный русский язык и ряд стихотворных переводов. Автор “Слова” начинает свое произведение с обращения: “Не пристало бы нам, братие, начати старыми словесами скорбных воинских повестей о […]...
- Образ Русской земли в “Слове о полку Игореве” “Слово о полку Игореве” было написано в XII в. Это произведение посвящено неудачному походу князя Игоря против половцев, взятию его в плен и возвращению на родину. “Слово о полку Игореве” проникнуто истинным патриотизмом, искренней любовью к своему отечеству. Вот почему в произведении значительное место занимает образ Русской земли. Любовью к Родине проникнуто все произведение. Глубокой […]...
- Поетичне відтворення історії України, любові до рідної землі в поезії Максима Рильського “Слово про рідну матір” Поетичне відтворення історії України, любові до рідної землі в поезії Максима Рильського “Слово про рідну матір”. У роки другої світової війни на перше місце у художній свідомості Максима Рильського вийшла пекуча тривога за долю України, рідного народу. Написана в цей час його натхненна патріотика залишиться взірцем високої громадянської гідності українського слова в критичну добу історії. […]...
- Слово матері – святе (за повістю “Слово матері”) (1 варіант) Повість “Слово матері” талановитого письменника Бориса Антоненка-Давидовича дає нам уявлення про те, як може скластися життя людей, які відцурались свого народу. Відірвавшись від своїх, вони не прибились до чужих і так і залишились назавжди “скаліченими на безвік”. Головний герой повісті – Іван Сметана, син простих селян. Наділений гарними розумовими здібностями, хлопець зумів добре скласти екзамени […]...
- Политические идеи автора “Слова о полку Игореве” О древнерусском произведении “Слово о полку Игореве” стало известно лишь в начале 90-х годов XVIII столетия, когда знаток русской древности А. И. Мусин-Пушкин приобрел в Спасском монастыре Ярославля старинный рукописный сборник. В этом сборнике среди других текстов он обнаружил чудесный памятник древнерусской литературы, вызвавший необыкновенный интерес среди историков, лингвистов и литературоведов. В “Слове о полку […]...
- Народна поетика – живлюще джерело інтимної лірики Івана Франка Народна поетика – живлюще джерело інтимної лірики Івана Франка Зіркою незрівнянної яскравості сяє на небосхилі української національної культури ім’я Івана Франка. Світ його поезії сучасний автор Петро Скунць назвав “Країна Франкіана”. Це чарівний край ніжності й мудрості, мужності й звитяги, чесності й гідності, високої духовності й щирості, кохання і вірності… Жовкне сонце. Не журись, кохана, […]...
- Слово матері – святе (за повістю “Слово матері”) (2 варіант) Мати… Чи є у світі найрідніша людина? Вона дала тобі життя, навчила говорити. Вона переживала з тобою болі, раділа твоїм перемогам. Її мудрі поради завжди допомагали тобі. Мати Івана Сметани, помираючи, залишила синові свою останню пораду: “З панами, сину, не водися”. Та Іван ще не був готовий сприйняти слова матері. Згадка про те, що він […]...
- Громадянські мотиви лірики Дмитра Павличка Громадянські мотиви лірики Дмитра Павличка Дмитро Павличко відомий як поет, перекладач, кіносценарист, критик, громадський і державний діяч. Письменнику вдалося творчо засвоїти традиції класичної української літератури, використати фольклорні образи і мотиви, поєднати громадський пафос з філософськими роздумами про вічні цінності. Д. В. Павличко є організатором Народного Руху і Демократичної партії України, а зараз він – натхненник […]...
- Фольклорна історія народу як джерело повісті М. Коцюбинського “Тіні забутих предків” Улітку 1911 року Михайло Коцюбинський здійснив свою давню мрію – відвідав Карпати, і у нього з’явилося бажання написати про “незвичайний казковий народ” – гуцулів. Письменник починає збирати матеріал для твору: вивчає життя гуцулів, їхні звичаї, побут, фольклор, записує говірку, назви рослин, проймається духом гірської природи. Відчуття казковості карпатського життя не полишало М. Коцюбинського. Із захопленням […]...
- Повість Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” як невичерпне джерело українознавства РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Повість Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” як невичерпне джерело українознавства Ще І. Франко зазначав, що повість “Кайдашева сім’я” “з огляду на високоартистичне змалювання селянського життя” належить “до найкращих оздоб українського письменства”. З великою художньою силою і правдивістю І. Нечуй-Левшіький розкрив у цьому творі духовні цінності, які склалися впродовж століть в українській родині. Новаторство […]...
- Павло Мовчан – Слово В форму слова твого перелито жадання, Скажеш “яблуко” – вмить заопуклиться плід, Сік на пучках проступить лише з дотикання, Тінь пообіч застигне кружальцем, як лід. Слово суще, лукаве, спасенне, Перемліле в устах – хоч кричи. Промовляєш його цілоденно, Цілонічно… Та слово мовчить. Видихаєш його на свічадо, Придивляєшся – крапля дрібна, І тьмяніє вона, мов окрушина […]...
- Поетичне вираження глибокої любові до рідної мови в поезії Дмитра Павличка Поетичне вираження глибокої любові до рідної мови в поезії Дмитра Павличка. Рідне слово, мова рідного народу – це одна із наскрізних тем у творчості Дмитра Павличка. У часи, коли сфера використання української мови була звужена, мова принижена. Д. Павличко написав сонет “О рідне слово, що без тебе я?” (1956), який увійшов до “Київських сонетів”. Перший […]...
- “Слово, що живить надію й певну віру в ідеали” (за поемою М. Вороного “Євшан-зілля”) Микола Вороний написав поему “Євшан-зілля” в останній рік XIX століття. Минуло понад сто років, а твір і досі залишається актуальним для українців. Задум написати поему з’явився у Миколи Вороного відразу ж після того, як він прочитав у давньоруському літописі історію про полоненого сина половецького хана, який жив у розкошах і майже забув рідний край. Давнє […]...
- Князь Игорь – герой “Слова о полку Игореве” Автор “Слова о полку Игореве” написал свое произведение в 1185 г. В это время Великая Русь и Киев находились в трудном положении. Огромное государство, созданное великим князем Олегом, процветавшее во время правления Владимира Святославича и Ярослава Мудрого, после его смерти стало разъединяться на многие княжества и приходить в упадок. Киев сохранял древние традиции своей доблести, […]...
- Кто был автором “Слова о полку Игореве” Ты родину любил! Н. А. Некрасов Гениальный общий литературный памятник русского, украинского, белорусского народов – “Слово о полку Игореве” – был открыт случайно в 1795 году собирателем русских древностей Мусиным-Пушкиным. Высокие художественные достоинства “Слова” послужили поводом к тому, что некоторые ученые усомнились в подлинности поэмы, считали ее подделкой. После того как было найдено произведение более […]...
- Інтимна лірика Дмитра Павличка Інтимна лірика Дмитра Павличка Це високе почуття оспівували митці всіх країн та епох. Любов – то дарунок Божий людині. А може, це і особливий дар, талант душі? Бо не кожному дається однаковою мірою. Лише чиста, світла душа здатна до великої, справжньої любові. Тож який треба мати талант, щоб висловити це незбагненне, найпотаємніше з почуттів! Для […]...
- Микола Руденко – джерело Біля нього іржавіють стріли, Що упали в некошений лан. Біля нього жили і старіли Покоління полтавських селян. Біля нього земля перерита: Ті що впали, – такі молоді!.. І шипіли метеорити У його прохолодній воді. Біля нього шукатиме раю Невідомого віку село… А поки що поволі вмирає Під дубком вікове джерело. У деревах поменшало соку – […]...
Життя т шевченка-подвиг.