Собор як символ духовної краси людини (3 варіант)
Чи часто ми замислюємося над тим, якою повинна бути справжня людина? Здається, ні. Тому з кожним роком стає усе важче знайти справжніх друзів, побачити на вулицях усміхнені, добрі обличчя. Наші душі втрачають змогу сприймати красу, перестають розуміти навколишній світ, вони, здається, захаращені брудом і камінням. Щоб допомогти нам це зрозуміти, Олесь Гончар і написав свій “Собор”,
Події роману відбуваються в основному в селищі Зачіплянці, де живуть і працюють роботяги-металурги зі своїми денними і нічними змінами; де, з одного боку,
Мав у душі “храм” і Микола Баглай, студент металургійного інституту. Дуже його приваблювала історія, линув він думками в минулі століття і бачив величний собор у роки страйків, революційних маніфестацій, у роки “володарювання” – батька Махна, у роки Вітчизняної війни. Він милувався цим собором і наче будував у душі свій, власний, Баглаю молодшому навіть мимоволі довелося повторити подвиг професора Яворницького, який заборонив грабувати собор приспішникам батька Махна. Хлопець застав у храмі п’янюг и хуліганів і намагався зупинити дику оргію, але за це дістав п’ять ножових ран, одну з них – на міліметр від серця. І тоді місцевий учитель Хома Романович сказав пророчі слова: “Оце ті, що без соборів у душі… “
Тепер соборові серед Зачіплянки, здається, далеко до святості. Але це тільки зовні, бо внутрішньо він дарує велике духовне багатство. Він і зараз стоїть “чистий, як тоді, у минувшині, коли вперше тут виник, вичарувався з душі своїх мудрих і дужих майстрів… ” Здається, козаки, закохані в красу природи, закохані у волю, удихнули в споруду безмежну велич своєї душі, перенесли “собори” своїх душ на землю.
Усього цього не розумів, та й не хотів розуміти короткозорий кар’єрист Володька Лобода – той, хто руйнував Храм, зволікав з його реставрацією, той, хто рідного батька віддав до будинку престарілих, той, хто витравлював із свідомості людей рідну історію, калічив мову. Тому старий Ізот Лобода відмовився від свого сина І згодом став Нечуйвітром, грозою браконьєрів, громадським доглядачем. До схід-сонця вставав старий, зілля цілющі збирав, недужих рятував, прадідівську красу оберігав, бо боліла душа за все. Он молодий дубняк піднявся на місці зрубаної німцями галявини, он табличку повісив: “Хто посадить, того і внуки згадають”. Всіх людей Нечуйвітер ділить на майстрів і браконьєрів, бо у світі “той мурує, той руйнує”. До останніх він відносить і свого сина, а Баглаїв називає “лицарями праці і життя”. “Каліка той, – розмірковує старий, – хто не здатен предківщиною дорожити. Людині дано пам’ять, що сягає у віки, тому вона й людина”. Така людина має в душі свій величний храм, збудований з любові до ближнього та до природи. Цей храм неможливо нічим зруйнувати, бо стоїть він на споконвічних принципах духовності й національної гордості. Усі знайомі, близькі люди відчували це, . окрім тільки його сина, Володьки Лободи. У цього в душі, мені здається, навіть купи цегли нема, лише сміття та бруд.
Стоїть серед Зачіплянки собор, стоїть не день і не два; стоїть роки і століття. І буде ще довго стояти, бо не щезають з лиця землі люди, здатні на безкорисливі вчинки, здатні на безмежну любов та щирі взаємини. Люди з чистими серцями будуть жити завжди, бо цей старий собор даватиме їм сили і наснагу. І разом з тим ростимуть у їхніх душах “храми”, що кличуть до оновлення життя, до національного відродження. І хай навколо “вирують пристрасті, ламаються списи в щоденних баталіях, що їх ведуть будівничі з браконьєрами”, але собор продовжує стояти, думаючи “свою одвічну думу”…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Собор як символ духовної краси людини (2 варіант) Земля наша здавна була багата на таланти, на родючі поля. А зараз вона стала багата на храми. Де не глянь, ростуть з кожним днем собори, І радієш: нарешті люди починають розуміти, що не все можна купити за гроші, що людина – це, перш за все, духовний посуд, а не мішок з грішми. Але одночасно усе […]...
- Собор як символ духовної краси людини (1 варіант) Усе частіше люди починають задумуватися над тим, задля чого живуть, Що головне в їхньому житті: матеріальне чи духовне? Та, здається, і досі не можуть вирішити цих питань, бо у багатьох випадках перетягує матеріальне, незважаючи на чисті духовні пориви. Проте прийшов час вирішити раз і назавжди, що нам ближче, бо ми стільки лихого наробили самі собі […]...
- Собор як символ духовної краси людини (5 варіант) Кожен визначний твір знаходить своє місце в літературі залежно від того, як він збагачує наше розуміння краси і призначення людини, які актуальні питання порушує. “Собор” – шостий роман Олеся Гончара, письменника, увінчаного всіма можливими нагородами. Цей твір виконав роль не стільки інструмента розвалу, скільки єднання, сил українства для творення нового демократичного устрою життя Гака книга […]...
- Собор як символ духовної краси народу (за романом О. Гончара “Собор”) (2 варіант) Душа людини – вічна таємниця. Розкрити її намагалися філософи й психологи, творчі люди. Але усі вони лише трохи піднімали завісу таємничості. Кожен з них розплутував клубочок з переживань та почуттів людини по-різному. Олесь Гончар, автор роману “Собор”, розкриває духовну красу людей, використовуючи образ собору – архітектурної пам’ятки козацьких часів. Що таке, власне кажучи, собор у […]...
- Собор як символ духовної краси людини (4 варіант) “Собор” О. Гончара дійсно твір великого інтелектуального наповнення, пошукового, дискусійного плану, гостропроблемний і полемічний. Цей твір був надзвичайно популярний у народі, та і зараз ним захоплюються люди країн, на мови яких він був перекладений. Але був такий час, коли роман “Собор” був заборонений. Його ніде не друкували майже двадцять років. Все ж загубити інтерес читачів […]...
- Собор як символ духовної краси народу (за романом О. Гончара “Собор”) (1 варіант) Людина – це не степова рослина перекоти-поле, яку осінній вітер жене степом. Передусім, у неї є душа. У кожного народу – свої моральні цінності, духовні скарби. Для українців – це святий хліб і рушник, рідна мова і пісня, родина. А ше собори… Храми, до яких люди приходили зі своїми болями і радістю, горем і щастям. […]...
- Собор – символ духовної краси людини в однойменному романі Олеся Гончара Собор – символ духовної краси людини е однойменному романі Олеся Гончара. “Собор” Олеся Гончара – це твір високої художньої наснаги, великого інтелектуального наповнення. Як писав Є. Сверстюк, “своїм романом “Собор” Олесь Гончар увійшов у саму гущу пекучих питань сучасності і розворушив, розтривожив їх рій”. Коли у другій половині XVIII ст. за наказом Катерини II російське […]...
- Собор як символ духовної краси людини в однойменному романі Олеся Гончара У кожної людини слово “собор” викликає свої особливі асоціації. Комусь уявляється служба в храмі, комусь – блиск хрестів на башнях у надвечір’ї, комусь – велична панорама міста із злотоверхими церквами. Усі ці уявлення суто індивідуальні, але є між ними спільна риса – відчуття величі і неповторності. Недаремно ж у давнину соборами називали зібрання великої кількості […]...
- Собор як символ духовної краси людей (за романом “Собор” О. Гончара) Кожен визначний твір знаходить своє місце в літературі залежно від того, як він збагачує наше розуміння краси і призначення людини, які актуальні питання порушує. “Собор” – шостий роман Олеся Гончара, письменника, увінчаного всіма можливими нагородами. Твір завдав великого удару тоталітарному режимові. Він виконав роль не стільки інструменту розвалу, скільки єднання, соборності сил українства для творення […]...
- Гнівне засудження духовної спустошеності у романі “Собор” (3 варіант) Зараз усе частіше люди звертаються до своєї історії, духовної спадщини, їм стають небайдужі історичні пам’ятки, їх хвилює минуле, їм хочеться відчути духовний зв’язок між багатьма поколіннями предків, стати подібними до них з їхньою жагою життя, любові до усього живого, красою душі. Тому ростуть на Землі собори, храми, будуються каплиці, відроджуються людські душі. І стоїть серед […]...
- Гнівне засудження духовної спустошеності у романі “Собор” (2 варіант) З дитинства нас виховували батьки, виховательки у дитсадках, вчителі у школі. Ми набиралися знань, спілкувалися з друзями, намагалися відповісти на хвилюючі питання сучасності. Інколи замислювалися над тим, що ми маємо у душі, чи маємо право називати себе Людьми з великої літери. Олесь Гончар у своєму романі “Собор” теж намагається знайти відповіді на хвилюючі питання, хоче […]...
- Гнівне засудження духовної спустошеності у романі “Собор” (1 варіант) Людина намагається жити так, як підказує їй совість, як навчили її батько та мати, як навчило її життя. Яким буде її внутрішній світ, чи зможе вона піднятися над буденністю, стати кращою за своїх близьких, відчути себе потрібною для суспільства? Важко відповісти на ці питання, але варто це зробити. Інакше для чого тоді жити: щоб задимлювати […]...
- Квазімодо як взірець духовної краси (За романом В. Гюго “Собор Паризької Богоматері”) З давніх-давен людство вирішувало питання щодо співвідношення душевної краси і фізичної довершеності. Найближче до вирішення цього питання підійшли стародавні греки. Але потім про фізичну довершеність забули: наступало середньовіччя. Роман Віктора Гюго “Собор Паризької Богоматері” розповідає про Париж епохи середньовіччя. Із властивими йому енциклопедичністю знань та нахилом до риторики Гюго змальовує кілька цікавих цільних характерів, кожному […]...
- Філософське осмислення краси людини і краси природи у творі “Зачарована Десна” (1 варіант) Здається, життя – це чергування дійсності та спогадів. Дійсність інколи не дає часу заглибитися людині в минуле, але коли цей час надходить, тоді людина з радістю та деяким смутком починає споглядати те, що відбувалося колись, що ставало поштовхом до нових і нових зустрічей, ідей, надій та мрій. Сталось саме так і з Олександром Довженком, який […]...
- Філософське осмислення краси людини і краси природи у творі “Зачарована Десна” (4 варіант) Задум написати кіноповість “Зачарована Десна” виник у О. Довженка ще в роки Великої Вітчизняної війни. Проте твір з’явився лише в 1955 році, за рік до його смерті. За своїм художнім і філософським звучанням повість стоїть на рівні кращих світових зразків художньої прози автобіографічного змісту. У творі немає чіткого сюжету. Невимушено ведеться розповідь. Поступово перед нами […]...
- Філософське осмислення краси людини і краси природи у творі “Зачарована Десна” (3 варіант) У кожної людини є місце, яке вона пам’ятає усе життя. Було таке місце і в Олександра Довженка. Це – його “зачарована Десна”… Світять м’яко зорі на перекинутому небі, а їх задумливо лічить маленький хлопчик Сашко, який, ставши дорослим, назавжди зберіг у своєму серці красу цієї “незайманої дівиці”, зберіг вічну пам’ять про своїх батьків, дідів, що […]...
- Ідея духовного багатства людини в романі “Собор” (2 варіант) В історії кожної літератури є книга, які позначають віхи сходження культури того чи іншого народу до духовних висот людства. В українській літературі XX століття такою книгою, безперечно, є “Собор” Олеся Гончара. Цей твір – гостро проблематичний, бо торкається він багатьох болючих питань, таких як екологія, історичний зв’язок поколінь, кар’єризм, але з особливою силою звучить тема […]...
- Філософське осмислення краси людини і краси природи у творі “Зачарована Десна” (2 варіант) Загадково блищить Десна, манячи до себе чистою водою та незабутньою красою, щось розповідає ворона, яка вміє розмовляти, лякає з берега казковий лев, і сидить на березі білоголовий хлопчик Сашко, який навчається любові до природи у своєї Десни й своїх батьків та дідів. Він ще маленький, але вже знає, що таке справжня праця, що таке любов […]...
- Образ поета як символ нескореності, духовної незламності всієї нації (за поезією Є. Маланюка “Пам’яті Тодося Осьмачки”) (2 варіант) Поезія Євгена Маланюка ще чекає, мабуть, свого читача, оскільки наші сучасники не дуже добре її знають. І читач цей повинен бути мислячим, вдумливим, інтелектуальним, оскільки образність поетових творінь складна, наскрізь символічна, кількашарова. Тут багато ремінісценцій з Біблії, народних пісень, пісень літературного походження, поезії української, російської, польської, французької. Складна і багата також метафорика, як запозичена, так […]...
- Ідея духовного багатства людини в романі “Собор” (1 варіант) Роман “Собор” – це твір інтелектуального наповнення, гостропроблемний і дискусійний. З’явившись в українській літературі в кінці 60-х років, він був тим сплеском, який торкнувся больових точок суспільства. У романі гостро поставлені питання збереження навколишнього середовища, пам’яток минулого, цілісності людської душі. Олесь Гончар один із перших указав на небезпеку кар’єризму не тільки в морально-етичній, а й […]...
- Образ поета як символ нескореності, духовної незламності всієї нації (за поезією Є. Маланюка “Пам’яті Тодося Осьмачки”) (1 варіант) Євген Маланюк – один з найпомітніших українських поетів XX століття. Все його життя було присвячене боротьбі за незалежність українського народу: спочатку брав активну участь у побудові Української Народної Республіки (від відомий як учасник визвольної боротьби 1917-1921 років), а далі, після її поразки, почав писати вірші. Євген Маланюк розумів нищівну силу слова, тому взявся за перо […]...
- Образ поета як символ нескореності, духовної незламності всієї нації (за поезією Є. Маланюка “Пам’яті Тодося Осьмачки”) (3 варіант) Більшу частину свого життя Євген Маланюк прожив на чужині, але він, у силу своїх можливостей, спостерігав за життям українського народу, за розвитком його культури, а особливо літератури. Поета цікавило все, що відбувалося в українській літературі, і про все він мав власну думку. Євген Маланюк добре знав творчість видатних українських письменників. Перед деякими з них він […]...
- Філософія буття в романі О. Гончара “Собор” (3 варіант) … Собор лине вгору, ідеальне суголосся бань породжує мелодію, яку слухають блакитні вежі. Її чують і люди, розрізняють німу музику серед бурхливих акордів життя ті, що й у собі бережуть собори, красу почуттів і прагнень. Такими є більшість героїв роману Олеся Гончара “Собор”. Собор – світла пам’ятка легендарного козацтва, що після розгрому військом Катерини II […]...
- Роман О. Гончара “Собор” – символ моральної чистоти, людяності і свободи I. Твір про боротьбу добра і зла. (О. Гончар у своєму романі “Собор” пророчо розгледів небезпечні явища, котрі зароджувались у нашому суспільстві, які потім були закриті водами “застою”. Символом цього “застою” став Вододька Лобода – цинік, “духовний браконьєр”, здатний на будь-яке святотатство в ім’я кар’єри. Саме таким постає перед нами образ “номенклатурного” Володьки. Він може […]...
- Собор як втілення високого духу народного (за романом О. Гончара) (2 варіант) Моя цивілізація тримається на культі Людини, що пробивається крізь осіб. Віками вона прагне показати Людину, так само, як вчить крізь каміння бачити Собор. Екзюпері Роман Олеся Гончара “Собор” у свій час виявився просто вибуховим явищем в українській літературі, оскільки автор звертається в ньому до самих першооснов людського буття, його найвищих цінностей, як-от святині народного духу, […]...
- Моя душа – храм чи купа цегли? (за романом Олеся Гончара “Собор”) (1 варіант) “Моя душа – храм чи купа цегли?” (за романом Олеся Гончара “Собор”) (1 варіант) Вечірній дзвін, соборний дзвін на всю велику Україну… Що провіщає, чим бентежиться, за ким ридає? А сонце запалило куполи золотоверхі, й їхнє дивне сяйво лине в блакить небес, зливаючись з високим чистим дзвоном. Велика туга в ньому і тривога, і біль […]...
- Собор як втілення високого духу народного (за романом О. Гончара) (1 варіант) Є в літературі імена, без яких годі уявити саму літературу. Письменник переважно сучасної теми, визначний майстер слова, Олесь Терентійович Гончар у своїх романах, повістях, новелах художньо досліджує життя кількох поколінь українського народу, в яких живе любов до чистого неба, до культури і глибинної історії роду. Таким є його роман “Собор”, який довгий час був під […]...
- Ідея духовного багатства людини в романі О. Гончара “Собор” Живе не той, хто чадить… Живе – хто Іскрить! Живіть так, молоді, щоб встигли Зоставити слід після себе путящий… О. Гончар. “Собор” “Собор” – один із перших, творів у літературі XX століття з екології в широкому розумінні слова – це і збереження архітектурних пам’яток, і народної пісні, ї душі людської – а це чи не […]...
- Ідея духовного багатства людини у романі О. Гончара “Собор” Олесь Гончар – складна постать в українській літературі. Він не боявся відгукуватися на найсуперечливіші проблеми, які ставив час, тому його твори залишають неоднозначне враження. Складні проблеми буття людини в суспільстві знайшли своє втілення в романі “Собор”, доля якого склалася непросто. Певна публіцистичність роману загострювала поставлені проблеми, тому автор зазнав гонінь за свій твір. Роман був […]...
- Проблема духовності людини в романі О. Гончара “Собор” Що ми вкладаємо в поняття “духовність”? Одразу не відповіси. Словники часто уникають давати визначення духовності: думаю, настільки це багатогранне, ємне і всеохопне слово, за яким приховуються такі якості людини (духовною може бути тільки вона!), як доброта, повага до людей, прагнення зберегти пам’ять роду і народу, вірність, високі моральні переконання, щирість, відвертість, відданість переконанням, уміння любити […]...
- Розкриття духовної краси селянки-трудівниці у романі У. Самчука “Марія” Центральним образом роману-хроніки є жінка на ім’я Марія. Звичайна селянка, якій випала така ж доля, як мільйонам жінок-матерів, жінок-трудівниць, що пережили нелегкі часи. Це образ звичайної жінки, що чесно працювала, кохала, робила помилки у житті і спокутувала їх стократ своєю долею. В її образі підкреслені визначальні риси українського менталітету: суттєвість, важливість мистецьких переживань і водночас […]...
- Моя душа – храм чи купа цегли? (за романом Олеся Гончара “Собор”) (2 варіант) “Моя душа – це храм чи купа цегли?” (за романом Олеся Гончара “Собор”) (ІІ варіант) Душа людська… Що воно таке? Так чи інакше, але є в людини дещо, що робить її саме людиною. І ми називаємо це “дещо” душею. Це слово несе в собі позитивний зміст: душа – добра, свята, рідна… І значно рідше ми […]...
- Розкриття духовної краси селянки-трудівниці в романі У. Самчука “Марія” Твір “Марія” Уласа Самчука став першим романом, присвяченим жінкам 30-х років, жінкам, на долю яких випали страшні муки голоду, смерті дітей і близьких. Головною героїнею є жінка на ім’я Марія. На перший погляд – ім’я святої, але наша героїня ніколи в житті не мала спокою від своєї долі, яка завжди жорстоко штовхала її на нелегкі […]...
- Роман В. Гюго “Собор Паризької Богоматері” як символ пробудження народу від вікового рабства Кожна епоха починається теократією і закінчується демократією. Давній вислів Собор Паризької Богоматері… Серце Парижа… Собор будувався протягом декількох людських поколінь – із XII до XV століття. Тут збереглася народна пам’ять, вікові традиції. Камінний архітектурний літопис ніби промовляє до людини і передає їй усе, що сталося протягом багатьох віків існування великої столиці світу. Віктор Гюго торкається […]...
- Собор як втілення високого духу народного (за романом О. Гончара) (4 варіант) Мабуть, немає письменника, в творчому доробку якого не було б твору, присвяченого якійсь вічній проблемі. У XX столітті, столітті науково-технічної революції, митців особливо почала цікавити проблема духовності людини, народу. Одним з українських письменників, що порушив цю проблему, був Олесь Гончар. Його роман “Собор” присвячено саме боротьбі духовності і бездуховності, в ньому він доторкнувся до глибин […]...
- Ідея духовного багатства людини в романі Олеся Гончара “Собор” Роман “Собор” – це твір інтелектуального наповнення, гостропроблемний і дискусійний. З’явившись в українській літературі у кінці 60-х років, він був тим сплеском, який зторкнув больові точки суспільства. У романі гостро поставлені питання збереження навколишнього середовища, збереження пам’яток минулого, збереження цільності людської душі. Олесь Гончар один із перших вказав на небезпеку кар’єризму не тільки в морально-етичній, […]...
- Головна героїня роману Уласа Самчука “Марія” – взірець духовної краси, хранителька народних традицій Крутиться колесо життя… Змінюються погляди, влади, вартості. проте не меншають роль та значення жінки в суспільстві. Вона, як і раніше, дарує щастя і любов, підтримує в людських душах промінці доброти і людинолюбства, жаги до життя. Тому й не дивно, що велика кількість творів мистецтва присвячена саме жінці. Центральним образом роману-хроніки “Марія” Уласа Самчука є Марія. […]...
- Собор як втілення високого духу народного (за романом О. Гончара) (3 варіант) Собор, соборність, єднання… Якого глибокого змісту ці слова! У них звучить сила мудрості, єдності, сила розуму народу, який цінує і поважає себе. Собор є головним образом однойменного роману Олеся Гончара. Побудували його ще в далеку героїчну епоху козаччини наші талановиті предки, створили справжній шедевр: “… музика отих гармонійного піднятих у небо бань куполів, вона ж […]...
- Образ Мавки як символ добра, духовності й краси (за драмою-феєрією Л. Українки “Лісова пісня”) Образ Мавки уже традиційно в українській літературі вважається втіленням одухотвореної природності, незнищенності людського духу, символом чистого справжнього кохання, щирих природних почуттів. Недарма саме цей образ став одним із вершинних у творчості Лесі Українки, поетеси, чия творчість позначена наявністю складних символістичних художніх структур, пошуками нового естетичного тла для розгортання традиційних міфологічних та легендарних сюжетів. Мавка є […]...
- “Моя душа – це храм чи купа цегли?” (за романом Олеся Гончара “Собор”) Півтори тисячі років стоїть на пагорбах красень Київ – столиця моєї рідної України. А привело мене сюди бажання уклонитися великому українському поету Т. Г. Шевченку. І коли я ходила по цьому місту, мене вразила архітектурна споруда Софіївського собору. Цю споруду не змогли зруйнувати ні орди нападників, ні стихійні лиха, ні німецькі бомби. Бо я зрозуміла, […]...
Киноповесть украина в огни скорочено.