Собор як символ духовної краси людини (4 варіант)

“Собор” О. Гончара дійсно твір великого інтелектуального наповнення, пошукового, дискусійного плану, гостропроблемний і полемічний. Цей твір був надзвичайно популярний у народі, та і зараз ним захоплюються люди країн, на мови яких він був перекладений. Але був такий час, коли роман “Собор” був заборонений. Його ніде не друкували майже двадцять років. Все ж загубити інтерес читачів до твору ніхто не зміг. Така величезна сила правдивого слова О. Гончара.

Головним персонажем цього твору, стрижнем роману, є, звичайно, Собор. Майже 200-300 років тому він був збудований козаками на пам’ять про зруйнування Запорізької Січі. Протягом усіх років цей пам’ятник архітектури дивував людей своєю мовчазною красою. У романі Собор є символом духовного багатства. Він постає перед нами як пам’ять історичного минулого. І хоча час зіграв свою роль, будівля і до сих пір виглядала прекрасно. Письменник у цьому романі змалював собор, як живу істоту: “Вночі собор молодіє. Зморщок часу на ньому не видно”. Прозаїк назвав його “довершеним архітектурним витвором”, симфонією пластики”. Для багатьох людей Зачіплянки собор став якоюсь дивовижною скарбницею. Якусь чарівну магію відчувають у соборі і Микола Наглий, і Єлька, й Іван зі своєю дружиною Вірунькою, і професор Яворницький. Вони вважають його священним місцем. І сміливий юнак Микола захищав

собор від страшкого гаму і крику, магнітофонного шуму, трохи не поплатившись своїм життям. Так колись захищав собор професор Яворницький від розбійників отамана Махно. Для Миколи Баглая собор став невід’ємною часткою природи, таким необхідним, як місяць, як і сама ніч, “з німою музикою його округлих, гармонійно поєднаних бань”. Не випадково Миколка постає перед читачем як “чистий думками і непорочними діями юнак”. Він захоплюється всім прекрасним і корисним для людей, робить проекти фільтрів для заводів, щоб повітря було чистіше. Микола не вірить, що “святості зникають із життя і на їх місце все більше вдирається цинізм… “

Для Єльки собор став відродженням, прагненням до нового життя, вірою в справжню любов. Доля дівчини не була такою чудовою та безтурботною. Після того, як її зрадили, вона не хотіла навіть жити, але, приїхавши у Зачіплянку, зустріла Миколу, який зміг повернути їй віру в справжнє кохання. Певну роль у цьому зіграв і собор. Єлька у творі – розумна і дуже вродлива дівчина. Ми не можемо звинувачувати її зате, що сталося в неї з бригадиром. Вона не була якоюсь повією, а хотіла лише справжнього кохання.

Одного разу вчитель Хома Романович радив Миколі й Єльці: “Собори душ своїх бережіть, друзі… собори душ!,.” І ці слова глибоко запали в серця закоханих.

Ще один персонаж роману – Володька Лобода. Це освічена, спостережлива, розумна людина. Мета Володьки – кар’єра, якої будь-що потрібно досягти “наввипередки, навперемінки, як мавпи угору за кокосовим горіхом”. Головне для Лободи “не давати пощади старосвітчині”. Собор для нього не має ніякої цінності, і він хоче зруйнувати його, щоб на цьому місці зробити ринок. Але, як би там не було, Лобода захоплюється собором: “Але ж красень, стервець!” Володька втратив свій собор людської душі і постає перед нами примітивним

Своїм твором О. Гончар хоче довести нам, що і в наш час є люди, які мають собори душ, які плекають і оберігають духовні скарби. Письменник вірить, що молоде покоління, в образі якого він змалював Миколу та Єльку, також буде зі світлими думками і благородними діями і не буде байдужим до мистецтва. О. Гончар засуджує кар’єризм та бюрократизм, бездуховність людей. Все це він показав в образі В. Лободи. Письменник закликає берегти і шанувати пам’ятники мистецтва і тим самим ніколи не втрачати собори людських душ.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Твір про щастя за твором скарб.
Ви зараз читаєте: Собор як символ духовної краси людини (4 варіант)