Собор як символ духовної краси народу (за романом О. Гончара “Собор”) (2 варіант)

Душа людини – вічна таємниця. Розкрити її намагалися філософи й психологи, творчі люди. Але усі вони лише трохи піднімали завісу таємничості. Кожен з них розплутував клубочок з переживань та почуттів людини по-різному. Олесь Гончар, автор роману “Собор”, розкриває духовну красу людей, використовуючи образ собору – архітектурної пам’ятки козацьких часів.

Що таке, власне кажучи, собор у цьому романі? У реальному житті – це християнський храм, збудований козаками після розгрому Січі на доказ існування волелюбного і славетного народу українців. Собор простояв декілька століть і неодноразово йому загрожувала небезпека. Автор невипадково вводить персонажі Дмитра Яворницького, який не дозволяє махновцям вдертися у собор, та вчителя Хоми Романовича, що теж виступав на захист собору, за що й опинився в засланні. Люди, що захищають храм, втілюють кращі риси українців – моральну чистоту та душевну красу.

Таким чином, образ собору – це символ людського духу, чистоти, людяності, віри у прекрасне і неземне. Саме у ставленні до храму виявляються характери людей, їхні справжні обличчя. Собор як духовну скарбницю ми пізнаємо переважно через сприймання Миколи Баглая. Собор, на його думку, – незвичайний світ мистецтва, “розкотисте зачіплянське бароко”, “горда поема козацького зодчества”, “вільний дух натхнення, любов

висока”. Він все частіше задумується, чи створить кожен з нас щось подібне до цього, щось краще. Отож, жити для нього – це значить відчути красу.

Розкриваючи образ собору, неможливо не згадати ще про один персонаж роману – про Ізота Лободу. Славетний металург найтісніше пов’язаний з храмом, він ніби розуміє душу цієї споруди. Собор своїм видом нагадує українцям про забуття предківщини, занехаяність нашої культури, а Ізот Лобода, здається, промовляє вустами споруди: “Каліка той, хто не здатен предківщиною дорожити, людині дана пам’ять, що сягає у віки, тому вона і людина”.

Старий металург і собор ніби брати. Та чому у такої людини виріс нікчемний син? “Батькопродавець” – таке прізвисько Володька дістав через те, що рідного батька здав до будинку ветеранів, а, враховуючи зв’язок собору з Ізотом, Лобода і храм проміняв на гроші та власну кар’єру. Він взагалі ставиться до “шедевра степового козацького зодчества” як до найбільшого ворога, вбачає в ньому перешкоду його процвітанню. Разом з Володькою до продавців душ належать й оті “юшкоїди”, що обміняли внутрішню велич на порожнечу.

У творі маємо також собор як художній символ самої України, її духовності.

Храм стоїть занехаяний, напівзруйнований, в риштованні обіцянок щасливого майбутнього. І тільки “вночі собор молодіє. Зморшок часу на ньому не видно, він ніби повертається до тієї козацької молодості, коли з комишини постав юним виквітом краси і вперше сягнув у цих степах небесними півкулями своїх бань”. В описі собору я вбачаю нинішню Україну, настрій її мешканців, і тільки під завісою ночі не видно всіх “тріщин” існуючої системи.

Таким чином, Олесь Гончар у своєму романі показує собор як архітектурну споруду, як художній символ України, та головним чином, храм символізує красу людської душі, моральну чистоту. Та, на мою думку, у цієї медалі є зворотний бік, що показаний у ставленні до традицій, історії. Дехто бачить у соборі кришталеву споруду, цінність якої не замінити, інші – купу сміття. Та автор закликає нас, щоб ми берегли свою історичну спадщину, удосконалювали красу душі, намагалися відтворити дух України часів козацтва.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Любов забашта біографія для дітей.
Ви зараз читаєте: Собор як символ духовної краси народу (за романом О. Гончара “Собор”) (2 варіант)