Собор як втілення високого духу народного (за романом О. Гончара) (4 варіант)

Мабуть, немає письменника, в творчому доробку якого не було б твору, присвяченого якійсь вічній проблемі. У XX столітті, столітті науково-технічної революції, митців особливо почала цікавити проблема духовності людини, народу. Одним з українських письменників, що порушив цю проблему, був Олесь Гончар. Його роман “Собор” присвячено саме боротьбі духовності і бездуховності, в ньому він доторкнувся до глибин людського існування.

У романі собор постає як диво довершеності народної архітектури, народного бачення і розуміння краси, як пам’ятка історичного і національного минулого нашого народу, як втілення його високого духу і душевного багатства людей. Це витвір рук і мозку наших славних предків – запорозьких козаків, що після зруйнування Запорозької Січі побудували собор у Новомосковську, лишивши по собі світлу пам’ять. Тому збереження цієї архітектурної споруди порівнюється із збереженням історичної пам’яті національної свідомості, із збереженням духовності суспільства і цільності кожної людської душі.

Саме через ставлення до собору героїв роману, які є втіленням різних типів реальних людей, розкривається їх внутрішній світ, душа, а отже, духовність нашого народу. Найчастіше О. Гончар передає свої роздуми Миколі Баглаю – студентові-металургу, в якого дуже сильно розвинуто почуття краси і правди. Він не хоче вірити,

що “святості зникають із життя і на їх місце все більше вдирається цинізм”, хоча бачить, як убога антихудожність шалено наступає проти всього людяного, прекрасного у житті, проти українського. Він уперто шукає спадщину віків, щоб пізнати корені невмирущої сили народу. Юнак зачарований мистецькою красою собору, він для нього – символ душі, духовної краси. Перед Миколою “у дивному смутку мовчав собор”, він був голосом сумління, що примушував хлопця сперечатися з безбатченками, з тими, кому байдужа доля планети. Музика краси несла у молодечі пориви жагу до самопізнання, прагнення боротися з пігмейською психологією, для якої духовний багаж українського народу, втілений у соборі, був лише “хламом історії”.

У своєму романі Олесь Гончар поставив проблему долі духовного начала у житті суспільства. Письменник постукав у серця своїх сучасників, нагадуючи їм про родовід, про прадавню історію, про духовний зв’язок між поколіннями, про існування української нації. У творі розвінчано психологію духовного браконьєрства, викрито зловісні наміри безбатченків – руйначів національних святинь, лунає заклик плекати й оберігати духовні скарби нашого народу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Собор як втілення високого духу народного (за романом О. Гончара) (4 варіант)