Соціалістичний реалізм

Related posts:

1. Реалізм Реалізм (лат. realis – речовий, дійсний) – один із ідейно-художніх напрямів у літературі і мистецтві XIX ст. Починаючи з 30-х, набуває розвитку у Франції, згодом в інших європейських літературах. На відміну від романтизму, який зосереджував увагу на внутрішньому світі людини, основоположною для Р. стає проблема взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування духовного […]...
2. Реалізм – визначення Реалізм (франц. realisme – матеріальний, предметний) – літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ. Починаючи з 30-х pp. XIX ст. набуває розвитку у Франції, а згодом в інших європейських літературах. На відміну від романтизму, який зосереджував увагу на внутрішньому світі людини, основною для реалізму стає проблема взаємин людини […]...
3. Сентименталізм чи реалізм? (за твором І. Котляревського “Наталка Полтавка”) Коли читаєш текст “Наталки Полтавки”, то замислюєшся над тим, що образ Наталки позначений позитивними рисами настільки, що виникає сумнів щодо його реальності. Які ж це риси? Вона роботяща, з добрим серцем, “не спесива”, “золото, не дівка”, любить і шанує матір, кохає тільки Петра і залишається вірною йому, поважає людей. А негативні риси? їх просто немає. […]...
4. Магічний реалізм Магічний реалізм – реалізм, в якому органічно поєднуються елементи реального та фантастичного, побутового та міфологічного, дійсного та уявного, таємничого. Притаманний передовсім латиноамериканській літературі (“Екуе-Ямба-о!” А. Кампентьєра, “Жубіаба”, “Мертве море” Ж. Амаду, “Маїсові люди” М.- А. Астуріаса, “Сто років самотності” Г. Гарсіа Маркеса та ін.). Має велику традицію європейського та світового письменства (Ф. Рабле, Е.-Т.-А. Гофман, […]...
5. Класичний літературний реалізм і його художня специфіка Реферат на тему: Класичний літературний реалізм І його художня специфіка Якщо романтизм починався з теорії, то шляхи становлення класичного реалізму були іншими. Сам термін ( від лат. “тілесний”, “конкретний”) виникне лише наприкінці ХІХ ст., тоді коли реалізм вже досягне вершин свого розвитку. Великі реалісти ХІХ ст. ( Стендаль, Бальзак, Діккенс, Теккерей ) реалістами себе не […]...
6. Вставна новела Вставна новела – невеликий, відносно автономний твір (чи фрагмент твору) в межах роману, повісті, поеми, епопеї тощо, пов’язаний з художньою структурою цих жанрів, але відгалужений від неї своєю сюжетною лінією. В. н. відома з античних часів (“Золотий осел” Апулея), спостерігається вона і в творах нової та новітньої літератури (“Повія” Панаса Мирного, “Берег любові” О. Гончара […]...
7. “Магічний реалізм” роману М. Булгакова “Майстер і Маргарита” (2 варіант) Щоразу перечитуючи роман М. Булгакова “Майстер і Маргарита”, замислюєшся, в чому полягає його чарівність, магія, приваблива таємниця, що навіки залишиться нерозгаданою. Герої роману належать як до реального світу, так і до світу уявного, але разом вони співіснують у якомусь третьому вимірі. Філолог Б. Гаспаров називав твір М. Булгакова романом-міфом. Справа навіть не в тому, що […]...
8. “Магічний реалізм” роману М. Булгакова “Майстер і Маргарита” (1 варіант) Я – містичний письменник. М. Булгаков Дослідники творчості відомого російського письменника Михайла Булгакова одностайно стверджують, що фантастичні сюжети його творів віддзеркалюють глибокий містицизм світовідчуття автора. Так, М. Булгаков справді виявляв неприхований інтерес до небуденного, незвичайного, і своє зацікавлення він особливо яскраво показав у романі “Майстер і Маргарита”. “Магічний реалізм”, властивий роману, проявляється у постійному співставленні […]...
9. Реалізм і народність художньої прози Б. Грінченка Художня проза Бориса Грінченка сповнена нічим не прикрашеною життєвою правдою. Не з холодною розсудливістю спостерігача сприймав митець народне безталання, а палким серцем людинолюбця. Письменник пізнав нелегку долю народного вчителя, тому у своїх творах змалював те, що добре знав, з чим безпосередньо стикався, серед чого жив. Письменник за десять років вчителювання в народних школах зрозумів необхідність […]...
10. Класовість літератури Класовість літератури – у соціологічному літературознавстві – одна із псевдоестетичних категорій, яка утилітаризує поняття ідейності літератури, підкреслюючи залежність художніх явищ від класових інтересів основних верств суспільства, зокрема панівного класу. К. л. проявляється в тому, що, по-перше, література немовби відображає станове розшарування суспільства і класову боротьбу там і тоді, де і коли вона виникає; по-друге, письменник, […]...
11. Екзотика Екзотика (грецьк. exotikos – чужий, іноземний) – незвичайні для мистецтва та літератури культурні явища, які на тлі традиції вражають особливими, “нетиповими” якостями. Саме такими сприймалися в Європі гаїтянські полотна П. Гогена, поетична збірка А. Кримського “Пальмове гілля” (1901) – українським читачем: Ох, арабські фоліанти! Вас несила вже читати; Бо розкинувсь сад запашний Під вікном моєї […]...
12. Французький класичний реалізм в літературі Реферат на тему: Французький класичний реалізм В літературі Формування французького романтизму є пов’язаним з важливими історичними подіями, які відбувалися у Франції у ХІХ ст. Липнева революція 1830 р. набула значення вирішальної літературної віхи. Гюго писав: “Коли-небудь липень 1830 року буде визнано датою настільки ж літературною, як і політичною”. Три дні на барикадах билися дрібні буржуа, […]...
13. Історико-функціональне вивчення літератури Історико-функціональне вивчення літератури – розділ літературознавства, в якому вивчається функціонування художньої літератури у свідомості читачів, динаміка сприйняття художніх текстів, біографій письменників, перебіг художніх тенденцій. Найчастіше тут мовиться про сукупність критичної рецепції, зафіксованої у рецензіях, статтях, наукових студіях та інших документах, сприйняття певних творів у межах відповідної доби, позначених естетичними цінностями, рівнем культури їхніх авторів та […]...
14. Реалізм і народність художньої прози Бориса Грінченка Реалізм і наpодність художньої пpози Боpиса Гpінченка Доля письменника… Доля людини… Якою вона була у Боpиса Гpінченка? Коpоткий шевченківський вік пpожив письменник. Були й вагання, й помилки у його напpуженій pоботі на ниві pідної культуpи. Але жодного кpоку, не освяченого любов’ю до pідного кpаю, до pідного наpоду, не було. Спадщина залишена Гpінченком – це багатющий […]...
15. Реалізм байок Леоніда Глібова Реалізм байок Леоніда Глібова Найвищого свого розвитку українська байка досягла у XIX столітті у творчості Леоніда Глібова. Українська байка піднеслася на вищий ступінь із виходом у світ збірки “Малороссийские приказки” 1834 року. Відомо 107 байок, написаних цим невтомним трудівником, який, за словами Івана Франка, навіть у роки страшного затишку, застою та загального занепаду літературного життя […]...
16. Соціальна спрямованість, реалізм та народність пісень І. П. Котляревського в п’єсі “Наталка Полтавка” Всесвітньо відомий російський композитор П. Чайковський відзначав: “Бувають щасливо обдаровані натури і так само бувають обдаровані народи. Такий народ-музикант – це українці”. Гортаючи сторінки історії, бачимо, що саме у поетичних рядках пісень український народ зберігся як нація з викінченою культурою, милозвучною мовою, багатими традиціями та звичаями. А зібрати воєдино, висвітлити багатство душі народної, затаврувати ганебне, […]...
17. Атеїзм у літературі Атеїзм у літературі (грецьк. а – без, teas – Бог) – світогляд, який не визнає Бога і віри в Бога та релігії. Теоретичною основою А. є філософія матеріалізму. Оскільки вчення матеріалізму пройшло різні етапи розвитку (наївний матеріалізм, метафізичний матеріалізм, діалектичний Матеріалізм тощо), то й А. також еволюціонував. Виділяють А. демокріта, Епікура, Лукреція (античність), європейських філософів-матеріалістів […]...
18. Академічне літературознавство Академічне літературознавство – наукове літературознавство. Постало після розгалуження літературної критики та досліджень історії літератури. У 40-80-ті XIX ст., коли відбувся перехід від бібліографічного опису та рефлексій критичної рецепції до глибшого, посутнішого аналізу літературних текстів, відповідних джерел, систематизації та класифікації студійованого матеріалу, сформувалася історія літератури як наука (брати Я. та Б. Грімм, Т. Бенфей, І. Тенн, […]...
19. Епіграф, або Мотто Епіграф, або Мотто (грецьк. epigraphe – заголовок, напис) – напис, що розташовується автором перед текстом твору або його частиною; як правило, Е. – це цитата з відомого тексту, вислів з афористичним змістом, приказка тощо. У емблематичній поезії функцію Е. виконували “девізи” (“мотто”) – один із трьох (поряд із зображенням і підписом – епіграматичним віршем) компонентів […]...
20. Демократія і література Демократія і література – багатоаспектна проблема, з якою історик літератури і літературної критики зустрічається в таких терміносполученнях: письменник-демократ, демократична література, революційно-демократична література, демократизація літературного життя тощо. демократія як народовладдя характеризує політичний режим, від якого залежить функціонування літератури в суспільстві (умови освіти і розвитку таланту, можливість співіснування різних літературних напрямів, течій, стилів; ставлення до художніх експериментів; […]...
21. Диван Диван (перс. – запис, книга) – у класичних літературах Близького та далекого Сходу – поетична збірка одного автора чи збірник кількох авторів, де в межах певних жанрів в абетковому порядку розташовуються ліричні поезії (касиди, газелі, рубаї тощо) – за останніми літерами заримованих слів (редифами); кожен поет мусив мати бодай один диван. Цією формою зацікавився Й.-В. […]...
22. Тенденційність у літературі Тенденційність у літературі (лат. tendentia, від tendo – прагну, прямую) – ідейна спрямованість літературно-художніх творів, яку письменник свідомо втілює в систему створених для цього образів. Соціальна та національна заангажованість є конкретними проявами Т., яка випливає з аксіологічної (ціннісної) природи мистецтва. Отже, проблемою для дослідника не є визнання або невизнання Т., а спосіб її художньої реалізації. […]...
23. Інтелектуалізм у літературі Інтелектуалізм у літературі (лат. intellectus – розум, пізнання, intellectualis – розумовий, розсудливий) – умовна назва стильової домінанти твору або літературної течії, пов’язаної з відчутною перевагою інтелектуально-раціональних елементів образного мислення митця над емоційно-чуттєвими. Якщо виходити з єдності емоційної та інтелектуальної сфер духов-ного світу людини, то І. не має аксіологічного статусу, є диференційною ознакою певного типу людини, […]...
24. Щоденник Щоденник – літературно-побутовий жанр, фіксація побаченої, почутої, внутрішньо пережитої події, яка щойно сталася. Щ. пишеться для себе і не розрахований на публічне сприймання, у ньому нотуються переважно явища особистого життя, здебільшого у монологічній формі, хоча може бути й внутрішньо діалогічна (полеміка із самим собою, з уявним опонентом тощо). Ці ознаки особистого Щ. сприяли його поширенню […]...
25. Антипод Антипод (грецьк. antipodes – протилежний) – художній образ, який своїм змістом, поглядами, рисами характеру, моральними якостями тощо контрастний, протилежний іншому. Наприклад, у народних казках яскравими образами-антиподами є персонажі-добротворці і злотворці; в українській бароковій літературі XVII-XVIII ст. – Божа Любов і Вражда; Надія, Спокій, Покора і Ненависть, Лють, Злоба (своєрідні персонажі-символи). У новітній літературі, з поглибленням […]...
26. Генетичне вивчення літератури Генетичне вивчення літератури (грецьк. genesis – походження, породження) – один із загальнометодологічних підходів, способів дослідження літератури, в якому увага зосереджується на виникненні і розвитку літератури в цілому чи однієї з національних літератур, на еволюції літературного процесу. Г. вивчення творчості одного письменника реалізується за допомогою біографічного, культурно-історичного, психологічного і соціологічного методів, які в сукупності дають можливість […]...
27. Дидактична література Дидактична література (грецьк. didacticos – повчальний) – повчальні твори, яким надається художня форма для легшого сприйняття і засвоєння філософських, релігійних, морально-етичних та інших наукових знань, ідей. до д. л. належать твори різних усталених жанрів: проповіді, житія, притчі, апологи, афоризми, байки, мораліте, міраклі, шкільна драма тощо. Природа і суспільна необхідність д. л. виходять з передумови, що […]...
28. Філософська лірика Філософська лірика – поезія, спрямована на філософське осмислення світу, людини, є виявом філософських поглядів ліричного героя. Ф. л. і філософія мають спільний предмет осягнення – загальні закономірності життя, природи, розвитку суспільства. Проте наука базується на узагальненнях логічного порядку, а поезія – на асоціативних роздумах. Характерними особливостями Ф. л. є художня настанова на пізнання сутнісних проблем […]...
29. Домисел (вимисел) у літературі Домисел (вимисел) у літературі – народжена творчою уявою письменника, художньо трансформована дійсність. д. – дофантазовування, додавання до того, що насправді існувало чи існує, чому є документальне чи якесь інше підтвердження; він полягає в художній трансформації письменником відомого факту через діалог, пейзаж, портретну характеристику тощо. д., будучи допоміжним інструментом, стосується деталей, штрихів, на відміну від вимислу […]...
30. Фейлетон Фейлетон (фр. feuilleton – аркуш) – невеликий за обсягом жанр художньо-публіцистичної літератури злободенного характеру. Започаткований 1800, коли при французькій газеті “Journal des Debats”, при якій з’явився листок-додаток, спочатку заповнюваний театральною хронікою тощо. Згодом його було замінено особливим “підвалом”, який мав конкретно визначене місце на полосі. Лише пізніше Ф. віднайшовся у своїй іманентній властивості, коли певна […]...
31. Антиметабола Антиметабола (грецьк. antimetabole – вживання слів у зворотному напрямку) – різновид антитези, двочленна стилістична фігура, в якій повторюються ті ж слова, але зі зміною їхніх синтаксичних функцій та змісту, як, наприклад, в афористичній формулі Є. Маланюка: “Як в нації вождів нема, / Тоді вожді її поети”....
32. Автобіографія Автобіографія (грецьк. autds – сам, bios – життя, grapho – пишу) – літературний жанр, головним героєм якого (в літературному сенсі) є сам автор; основа автобіографістики, що включає, крім автобіографії, мемуари (спогади), щоденники, почасти й листування, а також автобіографічні художні твори. Все це разом можна означити терміном “автобіографізм”, тобто тією особливістю, що полягає в наповненні твору […]...
33. Взаємовплив Взаємовплив – обопільна дія двох або декількох явищ, яка спричиняє в кожному з них певні зміни, грунтується на взаємодії (див.: дія, Літературний вплив). У літературознавстві В. має два аспекти: 1) свідоме або мимовільне засвоєння інформації митцями-сучасниками один від одного в процесі спілкування. Такий процес, будучи контактним, діалогічним, обопільним, стає В.’ якщо в духовному світі його […]...
34. Евристика в літературознавстві Евристика в літературознавстві (грецьк. heurisko – знаходжу, відкриваю) – сукупність своєрідних методів та прийомів, які застосовуються передовсім у текстології, спрямовуються на атрибутування художніх творів, епістолярії тощо. Е. в л. базується на вивченні джерел (документи, автографи і т. п.). Бібліографічна узагальнює теорію і методику бібліографічних пошуків літератури з певного питання, порушує історіографічну проблематику, широко використовується в […]...
35. Кумуляція Кумуляція – (лат. cumulatio – нагромадження, збирання) – стилістичний прийом, явлений багаторазовим повторенням певних елементів твору. К. поширена у фольклорі, де повторюються словесні формули – рефрени (пісні, казки тощо), а також у художній літературі (анафора, епіфора, симплока, кільце і т. п.)....
36. Ілюстративність у літературі Ілюстративність у літературі (лат. illustro – освітлюю, роз’яснюю) – надужиття в художній літературі зображально-описовими елементами, які покликані унаочнювати, конкретизувати певну думку, ідеологічну доктрину чи партійну програму. І. – своєрідний прояв белетризації, тенденційності літератури. У 50-60-ті XX ст. широко побутував термін “лакувальна література” для означення творів, які прикрашували соціалістичну реальність, видавали бажане за дійсне. Проти І. […]...
37. Декаданс Декаданс (фр. decadence – занепад) – узагальнена назва кризових явищ у літературі, мистецтві, культурі. д. як конкретно-історичний факт постав у другій половині XIX ст., зокрема у Франції, де вперше було вжито цей термін на позначення нових художніх тенденцій, які заперечували позитивістські доктрини у мистецтві, ілюзорний академізм, жорстокі міметичні нормативи у творчій практиці тощо, трактовані як […]...
38. Локальний прийом Локальний прийом (лат. localis – місцевий) – застосування в художньому творі зображально-виражальних засобів, тісно пов’язаних з місцем дії у сюжеті, розглядається як прояв місцевого колориту (фр. couier locale), використовуваного письменниками при зображенні певного етнічного середовища тощо (діалектизми, жаргонізми і т. п.). Цей прийом, запроваджений романтиками, набув широкого поширення у літературі. Активно використовували його М. Коцюбинський […]...
39. Плагіат Плагіат (лат. рlаgiо – викрадаю) – зумисне привласнення авторства на чужий твір літератури, живопису, науки тощо в цілому або його частини. Особа, що постраждала від П., має право на цивільно-правовий захист авторства, зокрема на відшкодування збитків, публікації в пресі про допущене порушення....
40. Антоніми Антоніми (грецьк. anti – префікс із зазначенням протилежності та опута – ім’я, назва) – пари слів, які вживаються в художній літературі як лексична антитеза, зважаючи на їхню смислову бінарну опозицію (високий – низький, добрий – лихий, світлий – темний, верховина – долина і т. ін.). Вони широко застосовуються в усному мовленні, зафіксовані у фольклорі. Цей […]...