Соната Прокоф’єва – драч Іван

Любимому
І
Закрутили, загули, заграли,
Чистим лугом серце повели
Вишукані голубі хорали
По стежині сизої імли.
Жовтороті полохливі грози
Пнулися з оранжевих шкарлуп,
І дуби, як чорні важковози,
Гупали, всідаючись на круп.
Схід на випас випускає
Кирпатого місяця.
Грім вигуркує з-за гаю –
На хмарі не вміститься.
Другий грім за ним прибрів,
Креше кременем з-під брів –
Гнівно, гонористо,
Звивисто, барвисто.
Поки сльози випали
Та по чарці випили,
Йшло сто літ чи сто гон,
Йшли крізь

сон на стадіон…

ІІ
Футболісти зморені,
І футболки чорні.
А лобами куцими,
А тупими буцами
Розбігаються круто
І не м’ячем з розворота,
А головою Сократа
Пробивають ворота.
Воротар прудкий, як муха,
Хап філософа за вуха,
Прикладається з розгону –
Прямо в пельку стадіону
Вибиває.
Всюди шал.
Ораторія. Хорал.

Ill
З минувшини йдуть у майбутнє Сократи,
В них небом по вінця налиті сонати,
З плечей не сфутболити їхніх голів,
У правду людську не забити голів.
Годі, панове, розумом грати…
Сократи.
Сократи.
Музичні Сократи.

Хай

у вічність стелиться дорога
Золотим шафранним полотном.
В мене світла нині, як у бога,-
Тонни сонця сиплють у вікно.
Видухмяні, запашні, басисті –
Всі акорди пахнуть теплим сном
І, в тривожні сині ноти втиснуті,
Котяться шафранним полотном.
Вдарить скерцо висонценим сяйвом,
Лихо в лантух зсиплеться пшоном,-
І ряхтять мелодії русяво,
Мерехтять шафранним полотном.

І пружнасті, вимиті грозою,
Вистояні, як баске вино…
Я пірнаю в сонце з головою,
Щоб дістати у сонаті дно.

IV
Сонато, візьми мене на крила своїх
Вогняних мелодій. дай мені наточити з
Скрипкового смичка, дай мені наточити
В серце прокоф’евського весняного соку.
Дай на мою долю блакитного музичного
Вітру. Фаготи і валторни, за ваше
Прокоф’євське здоров’я!

V
Я люблю його чорні пожежі,
Він чистий, крицевий встає,
Мов тригранний багнет телевежі,
В розпанахане небо моє.

Він вбиває мене акордами
І ультрамариновим мостом,
Над полями моїми гордими
Креше атомним копитом!

VI
“Кардинальним здобутком (чи вадою
Коли хочете) мого життя завжди були
Пошуки оригінальної, своєї музичної мови.
Я ненавиджу мавпування… “

VII
Від твоїх музичних дотиків у небі
Розквітають зорі.
Всі вони – твої рожеві нотні знаки.
З них рониться вишнева пахуча роса.
Мої сімнадцятилітні дівчата, звісившись
З розчинених вікон, ловлять її пошерхлими
Вустами. У нецілованих дівчат завжди
Тріпоче на губах переливчаста зоряна
Роса твоєї сонати.
Щовечора ти береш мене під руку, а я
Виношу тобі з серця вишнево-чорні
Троянди, пересипані сльозами вдячності.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Виктор пелевин вести из непала краткое содержание.
Ви зараз читаєте: Соната Прокоф’єва – драч Іван
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.