Сонети – це ключ, котрим Шекспір відкрив своє серце (У. Вордсворт)

… Образ твій, немов із міді литий,
У вічність перейде.
(55 сонет)
“Сонети – це ключ, котрим Шекспір відкрив своє серце”. Гм! Хоч це й не входить у правила написання твору, хочу зразу не погодитись із висловом У. Вордсворта. Сонети Шекспіра були, є і залишаються великою таїною поета – його серця, його кохання, його життя. І таїна ця не тільки в тому, кому були присвячені безсмертні поетичні рядки, хто ця “смаглява леді” і “юнак блакитноокий”. Можливо, і знайдуть вчені справжніх прототипів – адже чим далі від епохи, тим простіше це встановити (іронізую, вибачте). Але таїна в тому, чому сонети Шекспіра приваблюють нас, людей XXI століття? Значить, про справжнє, чисте, загальнолюдське писав творець, коли і зараз це так хвилює. Значить, зумів прокласти стежинку від свого до нашого серця. Спробую пошукати ключ…
Шекспір почав писати сонети у ранній період своєї творчості – перший період, який прийнято називати оптимістичним.
Шекспір бував частим гостем у замку графа Саутгемптона. Тут чарували око картини Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Мікеланджело, линула музика італійських композиторів, звучали сонети великого флорентійця Петрарки. Дувла прагла чогось високого і прекрасного – чому ж не випробувати себе у жанрі сонета, адже в чотирнадцяти рядках цього вірша може вміститися всесвіт!
Шекспір не терпів манірних писань, йому не подобалося, коли поети оспівували штучне кохання і красу: адже поряд існувало земне, реальне прекрасне. Спочатку Шекспір писав сонети, які читав тільки найближчим друзям, тому вони довго не друкувалися.
Дві основні теми розвиває Шекспір у своїх сонетах: тему дружби і тему кохання.
Не хотілося б вдаватися до ключів, які відкриють дверцята з відповіддю: хто ті люди, про яких пише Шекспір, чи існували конкретні особи, чи це витвір фантазії поета?
Хочеться взяти ключ від інших таємничих дверей: “Що є для Шекспіра дружба і кохання? Яким потрібно бути, коли кохаєш і коли дружиш?”, коли ти “зневажений і долею, і людьми”?
Як радісно читати, що дружба – це найбільший дарунок долі. І я вигукую вслід за Шекспіром:
Я промінять ніколи б не хотів
Твою любов на славу королів.
Ці кінцеві рядки 29-го сонета потрібно знати кожному, хто хоче бути справжнім другом!
Ліричний герой сонетів вміє бути благородним: його найкращий друг забрав у нього кохану, але він не сердиться (хіба що трохи побурчав), він уміє прощати. Його любов – “це зірка провідна” (сонет 116), “розлуки час – зимою був мені… ” (сонет 97). Шекспір постійно намагається бути правдивим, навіть у коханні він не перебільшує своїх почуттів:
Мою любов хвалити не годиться,-
Вона не крам, що продають в крамницях.
( Сонет 21)
Спочатку дивує своїм змістом сонет 130 – здається, що Шекспір не хоче гарного слова сказати про жіночу красу.
Але знайдено ключ! Кохана – це справжня земна жінка, вона така, як і будь-хто, але вона кохана, тому наймиліша від усіх красунь. Можливо, це непоетично:
… не білосніжні пліч її овали,
Мов. з дроту чорного коса густа,
Але “смаглява леді” прекрасна своєю природною красою!
І все ж вона – найкраща поміж тими,
Що славлені похвалами пустими.
Пройшли віки, змінилися люди, стали іншими смаки й ідеали, а сонети Шекспіра хвилюють і досі. Бо вічними є щирість людських почуттів, справжня дружба і щире кохання. Це і є, певно, той ключ, яким можна відчинити двері, за якими живе “вічна таїна” сонетів Шекспіра.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Сонети – це ключ, котрим Шекспір відкрив своє серце (У. Вордсворт)