Співзвучність поезії Івана Франка з народною піснею


Франко як митець передусім – поет. Саме в поезії він найяскравіше самовиразився як художник, як мислитель, як людська особистість незвичайної емоційності, якій властиві повна гама почуттів: і надія, і зневіра, і ненависть. Його поезії притаманні сміливість думки, культура мислення, чистота почуттів, високі естетичні ідеали.

Одна із пристрастей Франка – збирання усної народної творчості: прислів’їв, приповідок, легенд, пісень, які він записував від ремісників Дрогобича, селян Нагуєвичів, куди приїжджав на канікули, щоб косити сіно, жати жито, читати косарям і женцям у полудневу перерву “Кобзаря” і милуватись рідними краєвидами; за якими тужив незмірно.

Народна поезія, народна творчість, народна пісня завжди були джерелами творчості Франка. Особливо багато спільного з народною піснею має цикл “Веснянки”, і

Форма веснянок – це чудесний сплав фольклору і неповторного поетичного обдарування. Наскрізний образ циклу – алегоричний образ чарівниці-весни, що від неї тануть сніги, вона приносить з собою бурхливі вітри, надає життя всьому живому, вселяє в людей бажання жити і боротись за весняне, краще життя. Тому-то пробуджена весною жага життя вигукує:

Лиш боротись – значить жить.

Франко перший вносить у веснянки соціальний зміст, передові громадські ідеї. Провідну суть більшості веснянок становить контраст

багатства і краси природи та нестерпного життя більшості народу. Пісенним ліризмом сповнені рядки:

Веснянії пісні,

Веснянії сни,

Чом так безутішні,

Безвідрадні ви?

Де знайти душевний спокій? Поет звертається по допомогу до матері-землі, рідної неньки всіх людей, і тоді з-під його пера лягають на папір мужні рядки:

Земле моя, всеплодющая мати,

Сили, що в твоїй живе глибині,

Краплю, щоб в бою сильніше стояти,

Дай і мені!

У матері-землі її вірний син просить великої теплоти, що очищає почуття і викликає до людей “безграничную, чисту” любов. Йому потрібна і невичерпна пристрасть борця, сила рук і ясність думки. Він дає клятву твердо стояти на захисті трудящих і все життя “правді служити, неправду палити… пута ламати… в серце кривди влучать”.

За емоційністю та художніми засобами вірш “Земле моя, всеплодющая мати… ” – це діамант першої величини, що сяє в центрі поетичної корони Франка. Митець співає “осанна” рідній землі й творцеві всього на землі – безнастанній творчій праці людини.

З фольклору Іван Франко обирає образ темної хмари, якому надає позитивного значення – темна хмара бажана, її не бояться, а з нетерпінням чекають, вона творить добро. Поезія “Гримить” звучить як оптимістична симфонія:

Мільйони чекають щасливої зміни,

Ті хмари – плідної будущини тіні,

Що людськість, мов красна весна, обновить…

Гримить!

Фольклорну основу має і малюнок весни у вірші “Гріє сонечко”.

Початок поезії – це світлий пейзаж чарівної української природи. У ньому й проміння ласкавого сонечка, і мила слухові поета неповторна симфонія українського поля з солістами-жайворонятами, і кришталева синь безкраїх небес.

Підіймається із землі і все росте, росте могутня постать орача-сіяча, справжнього хазяїна землі, якого автор закликає встати і сіяти “в щасливий час золоте зерно”. А щира мати-земля віддячить орачеві “з трепетом любові”.

Образ матері оповитий серпанком синівської любові і благоговінням перед нею. Щоб змалювати її образ, автор підбирає найпоетичніші епітети, характерні для народної поезії, її любов до сина-орача трепетна, вона нагодує його кров’ю теплою, виростить обережливо, бо це мати щира. Цей образ відповідав ідейно-естетичному задумові поета, був близький і зрозумілий читачеві з народу, до котрого звертався автор; хлібороб для Франка – зразок щирості і благородства.

У ліричному народнопісенному стилі написані “Осінні думи” Франка.

Один із найкращих пейзажних малюнків – “Тихенько річка котить хвилі чисті”, в якому змальована чарівна країна мрій і щастя, до якого так прагне людина:

Тихенько зорі моргають іскристі… Зірниці промінь, мов дитя, хлюпочесь В хрустальних водах: голі і безлисті Нависли лози – їм заснути хочесь. Дуже близька за звучанням і настроєм попередній “осінній” думі напрочуд поетична “нічна” дума “Місяцю, князю”:

Місяцю, князю,

Ти, чарівниченьку!

Смуток на твойому

Ясному личеньку.

Присутній в поезіях Франка і характерний для народної пісні прийом психологічного паралелізму, який переносить якесь явище природи на явища життя людей. За цим принципом побудовані народні пісні: “Ой, у лузі та ще й при березі”, “Стоїть явір над водою”.

Вірш “Червона калино, чого в лузі гнешся” витримано в такому стилі. Центральний образ поезії – червона калина – символ краси і благородства, всього світлого і сонячного, життєлюбства і самопожертви:

Не жаль мені цвіту, не страшно і грому,

Не страшно і грому,

І світло люблю я, купаюся в ньому,

Купаюся в ньому.

Але через життєві умови калина, така сонячна і смілива натура, символ моральної краси, гине. І винуватцем виступає дуб, який калину “отінив, як хмара”. На відміну від народних пісень, дуб – негативний образ, уособлення всього омертвляючого. І в цьому новаторство Франка, бо в народній пісні дуб у такому трактуванні не виступав. За драматизмом почуттів збірка “Зів’яле листя” близька до народної пісні: розлука ліричного героя з коханою вічна, сльози дрібні, серце коханої, як “колюче терня”.

Використовуючи народнопісенні засоби і прийоми відтворення почуттів ліричного героя, Іван Франко доводить, що українська народна пісня – то живий скарб, що йде від покоління до покоління, несучи радість і смуток, чаруючи людську душу, даючи їй силу і натхнення.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір опис природи в художньому стилі зима.
Ви зараз читаєте: Співзвучність поезії Івана Франка з народною піснею