Спогади Сантьяго про своє життя (щоденник літературного персонажа)

“91 день”. 1952 рік. Смішний цей хлопець – журналіст. Приходив сьогодні й розпитував мене про життя, про море, про дружину. Наробив я переполоху. У “Терасі” тільки й розмов про кістяк марліна, якого я притягнув. Усі дивуються, як я міг так далеко заплисти в море, що навіть літаки й берегова охорона не знайшли. Та я ж казав, що я незвичайний старий. От і журналіст цей хоче написати про мене й назвати першу статтю “91 день” – день знайомства з Сантьяго. А мені тепер задача: пригадати все, що було в моєму житті. А що, я ж знаю багато чого про свого улюбленого бейсболіста Дімаджо! Може, мій талан знайшов мене – і відтепер таке моє щастя: бути відомим. Ну що ж, пригадати є що…
1910 рік. Е-е, багато часу пройшло з тих пір, як я був молодим. Але я й тепер не старий. Де там дзеркало? Очі такі ж сині… Коли був таким, як Маноліно тепер, то плавав матросом на вітрильнику, ходили до берегів далекої Африки. І вечорами бачив там на березі левів. Давно то було, але чомусь леви стали снитися тепер усе частіше. Яскраве сонце, гарячий пісок і молоді бешкетні леви.
1920-і роки. Пригадую перший пам’ятний улов. Разом із Боні ми тоді впіймали величезну меч-рибу. Вона ледь не порвала нам сіті, ще й човна трохи потрощила. Але ми її здолали. Поклали упоперек на дві дошки, розчинили, а тоді відвезли на базар у Гавану. То взагалі був щасливий рік. І акул ловили – відвозили їх на риб – завод по той бік бухти. Роботи було багато. А якось прославився на весь порт як чемпіон. В одній таверні у Касабланці мірявся силою зі здоровезним негром із Сьєнфуегосап – він був найпершим силачем у тамтешньому порту. Цілий день і цілу ніч ми сиділи, вперши лікті в риску, проведену крейдою на столі. Міцно зціпили руки, і кожен силкувався пригнути до столу руку супротивника. Усі довкола давай закладатися, хто ж переможе. Пройшло вже вісім годин, а я здолати негра таки не можу, але тримаюсь і тільки дивлюсь на його обличчя й руку. Почали змінюватися судді, люди заходили й виходили з таверни. У нас з-під нігтів повиступала кров. Перевага схилялася то на мій бік, то на бік величезного негра. Негрові підносили ром, підкурювали сигарету. Я тримався. Люди вже просили оголосити нічию, бо хотіли відпочити перед роботою. Але я таки спромігся на світанку покласти його руку на стіл. Негр був нічого собі чолов’яга, але я таки став El Campeon.
1930-і роки. Почав рибалити сам. Купив собі човен. Я знаю, що в артілі непогано, але візьму собі помічника й буду з ним рибалити. Сила є. Удача теж зі мною. Багато хто каже: із твоїм таланом вже б давно розбагатів. Але я не жадібний. Ловлю рівно стільки, скільки треба нам удвох із дружиною. Вона в мене розумниця. Не марнотратка. Працьовита. Що ми маємо в хижці? Ліжко, стіл, стілець і вогнище на долівці, а ще зображення Святого серця Господнього та Мідної Богоматері. Ми багато не потребуємо. Живемо так, щоб не зашкодити матінці – природі. Дивлюсь на сусіда – той би й на місяць і на зорі закинув сітку, якби міг…
1940-і роки. Як-то кажуть, рік на рік не приходиться. Зводимо кінці з кінцями – і то слава Богу. Яке там рибальське щастя? Ніби й упіймав велику здобич, але ж і човен потрібно підлатати, і сіті купити, і жилки обновити. І що ж залишається на прожиток? А ще ж гарпун і ножі недавно зламалися, бо прийшлося відбиватися від акул… Але все те – дрібниці. Головне, що “Янкі” не програли. Великий Дімаджо! Дік Сіслер такі кидки подає, що вони таки зроблять гру! Хотів би я взяти в море з собою Дімаджо. Кажуть, його батько був рибалкою. Можливо, він теж колись бідував, як і ми, то зрозумів би нас. Добре, що в мене є бейсбол. І “Тераса”. Але вже немає моєї дружини – тепер тільки фото над ліжком залишилося.
1950-і роки. “84 день”. Не таланить уже 84 дні… Ортега зовсім осліп та й ловить біля берега. Щось ловиться. А я ще можу виходити на марліна. Зір гострий. Плечі дужі. Може, й Маноліно почне рибалити зі мною. Хлопець непоганий. Спритний, беручкий. Але 84 дні вже ніякого улову. Та ні, ні. Я ж не звичайний старий. Я таки маю впіймати велику рибу…
“88 день”… І я її впіймав на 85 день. Але про це я розповім завтра. Бо історія довга. Буде журналістові що розказати. Добре, що Маноліно тепер зі мною. От уже й несе гарячий чай і рис. Гарний хлопець. Із нього вийде рибалка, не гірший за мене.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Спогади Сантьяго про своє життя (щоденник літературного персонажа)