Суперечливість ідеалів П. Грабовського

Суперечливість ідеалів П. Грабовського

“Терпи ж, наш нещасний, сердешний товаришу! Неси до могили свій важкий хрест, та знай, що тут, далеко в рідному краю, тебе знають і люблять і що ім’я твоє яснітиме в ряді тих наших мучеників, що, наче стяг бойовий, ведуть і вестимуть цілі покоління до боротьби з усякою сваволею, з усяким гнітом, чи то індивідуальним, чи національним”.

Таким щирим словом озвався з далекої Галичини Іван Франко до Павла Грабовського, а лист надіслав за адресою: “В город Иркутск, губернское жандармское управление, для передачи государственному заключенному Павлу Арсеньевичу Грабовскому”. У той холодний, жорстокий край після двох років ув’язнення і допитів заслали 24-річного Грабовського, звідки він так і не повернувся на рідну Україну. Провина молодого поета була в тому, що він мав вразливе серце та переймався гарячим співчуттям до знедолених та принижених, прагнув захистити їх од сваволі сильних. Ще навчаючись у Харкові, в семінарії, Грабовський брав активну участь у діяльності народницької організації “Чорний переділ”, за що був заарештований і як “політичний злочинець” взятий під нагляд. Про той незабутній час він пізніше у творі “Згадка” напише:

До поранку йшли розмови…

Скільки віри та надій!

Як палав огонь любови,

Як ми рвалися до дій!

… Все віддай на вжиток люду,

Що,

ллючи кривавий піт,

Не жалів для себе труду,

Згодував тебе на світ.

Серед товаришів Грабовський вирізнявся запальною вдачею і пориванням до активної дії, а тому з часом розчарувався у діяльності “Чорного переділу”, члени якого обмежувалися тільки розмовами. Поет рішуче повстає проти ліберально-народницької ідеалізації села й селянства, проти милування вигаданою сільською ідилією на “благословенній Україні”, категорично відмежовується від тих поетів, що, уникаючи злободенних громадських тем, “співають нам на всякі голоси про райські сни й куточки благодатні”, про соловейків та красу природи:

Я не співець чудовної природи

З холодною байдужістю її,

З ума не йдуть знедолені народи, –

Їм я віддам усі чуття мої.

Роздвоєність у почуттях і суперечливість ідеалів особливо гостро відчуваються у поезіях Грабовського, що увійшли до збірки “З півночі”. Чимало творів цієї збірки звучать сумно і розпачливо:

Сумні літа – їх не стерти;

Тяжкий досвід – з ним лягти…

Тільки й долі – чесно вмерти,

Хрест без плями донести.

Звичайно, слід відзначити, що створювалися вони за винятково тяжких умов: виснажувала і відбирала сили небезпечна хвороба легенів, занепадали духовні сили і тому лягали на папір болючі слова:

Щодня гину один і загину вкінець,

Ніхто в світі, ніхто не поможе:

Дотліває життя, як сумний каганець;

Жити ж хочеться, хочеться, Боже!

Та разом із тим він не шукає співчуття, хоча нарікає на обставини життя, що вбивають живу душу в людині.

Колишню свою боротьбу на ниві народництва Грабовський оцінює в етичному плані. Попри всі помилки і невдачі, народники шукали “правдивої цілі”, і їхня “найперша засада” – це “добробут народний та воля”. Та уже наприкінці 90-х років Грабовський різко критикує “друзів народу” і гаряче пропагує марксистські погляди на історію й розвиток суспільства, хоча був знайомий з ними лише побіжно. “Тепер все, – твердить він, – що тільки єсть в Росії живого, рухливого та працюючого, йде під окликом марксизму”. Поет не міг передбачити, скільки горя і страждань завдасть марксистсько-ленінська ідеологія народу, як понівечить людські душі і долі.

Суперечливість ідеалів Грабовського не змогла нівелювати яскраву постать поета. Його бойовий стяг, ніколи не заплямований, кличе ясними словами:

Сміле слово – то наші гармати,

Світлі вчинки – то наші мечі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Суперечливість ідеалів П. Грабовського