Суспільно-історичні умови розвитку української літератури XX ст

Літературна дійсність в Україні 20-х рр. XX ст. видається приголомшливо багатою. Порівняно з нею бліднуть будь-які інші періоди розвитку нашого письменства. Творча палітра вражає унікальним гроном яскравих талантів: В. Еллан, П. Тичина, В. Сосюра, М. Хвильовий, В. Підмогильний, Б. Антоненко-Давидович, М. Івченко, М. Куліш, М. Зеров, М. Рильський, Є. Плужник, Г. Косинка, М. Семенко, Ю. Яновський, Тодось Осмачка, М. Бажай та ін. Привертає увагу дивовижне нуртування розмаїтих стильових течій, що ніби водночас вибухнули в художньому часопросторі,- авангардизм зі своїми відгалуженнями (футуризм і конструктивізм), революційний романтизм, неоромантизм, неореалізм, необароко, “неокласика”, імпресіонізм, експресіонізм тощо. Злива різних видань, калейдоскоп літературних угруповань (“Плуг”, “Гарт”, “Аспанфут”, ВАПЛІТЕ, МАРС, ВУСПП та ін.), потоки маніфестів і декларацій, пристрасні полеміки про сутнісні проблеми творчості,- справді, нелегко було молодому митцеві зорієнтуватися в такій стихії. Здавалося, перед ним відкрилися широкі перспективи художнього самоствердження. Це давало підстави вважати 20-ті рр. “ренесансними”. Ідеться про свіжі, оновлювальні процеси, що мали свій конкретно-історичний зміст, відмінний від змісту класичного Відродження, зорієнтованого на універсальні критерії, поціновуваного як одна з органічних ланок поступу європейського мистецтва. Інша річ – українське відродження, що сприймається як спонтанний порив уперед, але часто з поглядами, оберненими в минувшину, у накопичені вчорашні проблеми. Мовиться не про одне відродження, а про їх низку, що витворює основу українства, коли з певної чергової національної катастрофи поставало нове покоління, представлене переважно письменниками, аби нарешті розв’язати не лише естетичні, а й національні та соціальні питання. Така доля спіткала й творче покоління 20-х рр. XX ст.- неоднорідне, позначене різними орієнтаціями на художнє та позахудожнє життя, що не могло не призвести до внутрішнього розмежування, характеризувало своєрідність літературних угруповань. Адже АСПИС (Асоціація письменників), що склала 1924 р. основу для формування “Ланки” (з 1925 р. МАРС – Майстерня революційного слова) та “неокласиків”, а також ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури, 1925-1928 рр.) ставили собі мету – писати справжню літературу, що відповідала б високим естетичним критеріям. В інших організаціях, що різнилися тільки назвами (“Плуг”, або Спілка селянських письменників, 1921- 1925 рр.; “Гарт”, або Спілка пролетарських письменників, 19221925 рр.; ВУСПП – Всеукраїнська спілка пролетарських письменників, 1927-1932 рр.; “Молодняк” – Спілка комсомольських письменників, 1927-1932 рр.), панував неприпустимий для творчості партійно-адміністративний стиль. їхні зусилля спрямовувалися на культивування безперспективного “пролетарського реалізму”, перейнятого не художнім, а чужим для мистецтва класовим духом. Решта течій проголошувалася “буржуазними”, “попутницькими”. Проти них велася нещадна боротьба. Хоча саме й “попутники”, а не опікувані компартією “пролетарські письменники”, збагатили нашу літературу творами нев’янучої цінності.

Літературна ситуація. Українські письменники 20-х рр. XX ст. розрізняли дві дійсності – національне, близьке їм відродження, та невідповідну його змістові більшовицьку версію життя, задля якої вимагалося заперечувати минувшину, виповнюватися класовою ненавистю. Світ розчахнувся, як писав М. Рильський, “на “так” і “ні” – на “біле і червоне”, зумовивши болісне роздвоєння людської душі. Неприхована правда промовляла у творах “Я (Романтика)” М. Хвильового, “Смерть” Б. Антоненка – Давидовича, “Третя революція” В. Підмогильного, у збірках “Дні” Є. Плужника, “На пожарищі” Д. Фальківського, приголомшувала сучасників масштабами трагедії громадянської війни, спровокованої більшовиками. Література лишилася вірною гуманістичним принципам. Вона зберігала віру в незнищенні духовні цінності, хоч і сама зазнала впливу руйнівних чинників.

    Розвиток української прози 20-х років XX ст. Український поетичний авангард кінця XX ст. Провідна роль поезії у 20-ті роки XX ст. Репресії проти митців XX ст. в Україні Розстріляне відродження – літературно-мистецьке покоління 20-х – 30-х рр. XX ст. в Україні Основні літературні організації, угрупування 1920-х років XX ст. Таблиця “Літературний процес XX століття”
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Суспільно-історичні умови розвитку української літератури XX ст