Світлана Костюк – О Боже мій, а я ще й не жила


О Боже мій, а я ще й не жила,
А я ж лише “зализувала” крила,
Які недоля прикра обпекла,
Які неправда чорна обпалила…
А я лише у царстві тіней злих
Шукала світла, щоб донести людям.
І цвітом опадав з грудей моїх
Жертовний вірш, немов якийсь приблуда…
А я себе палила кожен день
(Коли болить життя – то душу чути),
То крила виростають у пісень,
Які несеш у пекло для спокути…
Мій шлях – то траєкторія листка
Осіннього, віднесеного вітром…
Для цього світу “зовсім не така”,
Сльозу сховаю в душу і… не витру…
Нехай гірчить всім атомам єства,
То й віршам тоді солодко не буде…
Лечу кудись… обпалено-жива…
Прощайте, люде…



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Сочинение история дуба.
Ви зараз читаєте: Світлана Костюк – О Боже мій, а я ще й не жила