Світлана Костюк – Пихатий генерале, як живеш?
Пихатий генерале, як живеш?
Я вчителька, що того хлопця вчила,
В якого свіжовирита могила,
В яку ти і сльозинки не проллєш…
Бо що для тебе сльози матерів,
Хлоп`ята, що ішли “живцем на міни”…
Тих броників хватало половини
Аби ти свій мільйончик заробив…
Жорстокий генерале, як ти міг
На нари запроторити хлоп`яток.
Що п`ятий місяць вчились воювати
Без сну і їжі, падаючи з ніг…
Вітання ще від сивих матерів
Тих пацанів, яких ти підло зрадив,
Яких дотла чужі палили гради,
Бо ціль по них хтось все-таки навів…
Пихатий генерале, зручно так
В тоновано_броньованій машині…
У сина твого очі також сині,
І спить він, як і той, мабуть, навспак?..
Ти знаєш, що у кожному селі
Тепер щодня чекають похоронок?..
Ти вміло прикриваєшся законом,
Що не проб`ють ні кулі, ні жалі…
Як найманець на цій святій землі…
“ПОСЛАННЯ дО ШТАБНОГО ГЕНЕРАЛА – ЗРАдНИКА”
19.08. 2014
Автор: Світлана Костюк
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Світлана Костюк – На спітнілому склі На спітнілому склі Малювала химерні створіння Із очима великими (очі ж бо кажуть душа ) Десь закралась весна у осінні мої володіння І чекає напевно різкого мого відкоша На спітнілому склі Малювала веселку хвилясту Тихі розсипи зір у смарагдовій тиші вітрів Малювала того кого так вистачає для щастя Аби жив аби дихав аби просто дихав […]...
- Світлана Костюк – О Боже мій, а я ще й не жила О Боже мій, а я ще й не жила, А я ж лише “зализувала” крила, Які недоля прикра обпекла, Які неправда чорна обпалила… А я лише у царстві тіней злих Шукала світла, щоб донести людям. І цвітом опадав з грудей моїх Жертовний вірш, немов якийсь приблуда… А я себе палила кожен день (Коли болить життя […]...
- Світлана Костюк – Ми знали і розуміли, що всі ми – смертники Ми знали і розуміли, що всі ми – смертники… Ще більше скажу, що страшно насправді на смерть іти… Під кулями снайпера впасти, але не зламатися, Бо скільки, скажіть, вже можна всього боятися… Святі небеса назустріч пливли херувимами… І Ангели в першій колоні у крок із загиблими… Хтось скаже опісля, що всіх нас, мовляв, підставили, А […]...
- Дмитро Павличко – “Як би я знав, де ти живеш… “ Як би я знав, де ти живеш, Дивився б крізь вікно знадвору, Як ти виходиш із одеж, І входиш в мрію снів прозору. Я там стояв би цілу ніч, Щоб знову бачити, як вранці Злітає сон із твоїх віч, І ти встаєш в прозорій тканці. Та я не знаю… Не дано, Бо ми з тобою […]...
- Вірш Василя Голобородька – Ти живеш у далекому білому місті Ти живеш у далекому білому місті, На високому поверсі, Твій будинок примітний : Там неоновий напис холодним світлом Видніється вдень чіткими літерами з газети, Вночі – криштальниками солі з Чумацького Шляху. Чи ти бачиш мене? Я хоч і живу у низенькій хаті – притисненій небом І вічністю до землі – Та є ж і у […]...
- Світлана Чабан – А на моїй землі іде війна А на моїй землі іде війна, Стріляють танки і ревуть гармати. Сповита горем, в чорному вбранні, Сльозами вмилась не одна вже мати. Найкращі з кращих падають від куль, Грудьми своїми землю прикривають. Сумним набатом в селах і містах, Звучать слова: ” Герої не вмирають!” Вони живуть навіки у серцях І в пам’яті народу України. І […]...
- Світлана дідух-Романенко – Я стану твоєю країною Я стану твоєю країною… Мої вигини будуть долинами, Мої перса вивищуватимуться пагорбами, Губи мої народять живе джерело, А з очей починатиметься блакить неба. Волосся заколоситься пшеничними нивами, Тонкі пальці стиснуть землю корінням лісів, А ноги прокладуть русло річкам. Я стану твоєю країною… А ти самим життям у ній…...
- Світлана Кошель – Більше нічого, що може мене зруйнувати Більше нічого, що може мене зруйнувати, Знищити та відродити в наступний похід. Ніби свобода лиш там, де поламані грати. Ніби лиш там, де є захід – дорога на схід. День мій прийде і подарує вчорашній Присмак покусаних вуст і солоних ідей. Я у високій, прозорій, довершеній башті. Більше нічого. Нікого. Нізвідки. Ніде....
- Віталія Костюк – Мій коханий, мій любий, милий Мій коханий, мій любий, милий… Моє серце для тебе б’ється, Моє серце для тебе сміється З усієї своєї сили. Десь там коваль щастя кує. Десь там маляр долю малює. Я люблю лиш тому, що ти є. Лиш тому, що ти десь існуєш. І не владні ні відстань, ні час… Почуття ж бо не має меж! […]...
- Віталія Костюк – ми шукали кав’ярню вузькими вулицями Ми шукали кав’ярню вузькими вулицями. Ти тримав мою руку до болю міцно. І мурашки ішли по хребту до потилиці.. І здавалося, це триватиме вічно. Цілувались нестямно. обіймались нестримно. Ми тікали від часу, людей і себе. Хай звучить це банально і якось мейнстрімно, Та тобі шепотіла:”кохаю тебе”. І не було кав’ярень на жодній із вулиць. І […]...
- Григорій Костюк (Вашингтон, США) Увійти в поетичний світ поета справа не легка. Не легка навіть для людини, що все своє життя читає і любить поезію. Надто це ском-плі-кована, складна, непостійна в формах і вередлива в настроях галузь людської творчої психіки. Поезії надають великого значення в пізнанні людини, в формуванні людської свідомости і самопізнання. Леонід Первомайський, недавно відійшлий від нас […]...
- “… Поки ти живеш, вкраїнська мово, і я живу, і мій народ святий” (за поезією І. Малковича “Свічечка букви “ї”) Якого ж ми будемо племені-роду, Якщо буде в устах наша мова згасать? Чи будемо з вами тоді ми народом, Як стихне вона в голосах? А. Демиденко Справжнім подарунком долі стало для мене перше знайомство з творчістю сучасного українського поета Івана Малковича. Перш за все мене зацікавила особистість самого митця – селянина за походженням, музиканта і […]...
- На магістралі історії. Українська література за п’ятдесят років (1917-1967) Григорій Костюк Григорій Костюк НА МАГІСТРАЛІ ІСТОРІЇ Українська література за п’ятдесят років (1917-1967) У темні й тяжкі часи революційного передгроззя, в доленосні роки першої світової війни, коли, за словами В. Винниченка, наступила була “ніби повна смерть нації”, Олександер Олесь, сповнений великого гніву й розпачу, писав: Над нами ніч безрадісна осіння. Ми горнемось, ховаємось, тремтим… А десь в […]...
- Юрій Федькович – Русь По “Mignon” Гете Ци знаєш, де країна тая мила, Де явір ріс і де калина цвила, Де дністер грав, де Галич иечаліє, Де руський край, де руське серце мліє? Ци знаєш де, ци знаєш, моя доле? – Туда, туда піду з тобов, соколе. Ци знаєш, де там Левова палата, А в їй мурах вибивана кімната, […]...
- Іван Андрусяк – здається ми перестаємо слухати Здається ми перестаємо слухати Такою безневинною печаль Скрадається вкороченими звуками В яких живого імені не жаль Код бездоріжжя: ребра і вино Триматися як поручень на кризі За те що доручити не дано Своїй останній невмирущій книзі За те що бог під ребрами зійшов Гаряче лезо а кістки холодні За те що не розсмоктується шов У […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Зозуля Ой, закувала знов зозуля. Мабуть, кує вже сотий раз? Вже двадцять весен в юних гулях Відмірюю піснями час. Роса сріблилась на малинах, Хлоп’я молилось до весни. Зозулями хвилини линуть І хлопцеві малюють сни. 20 січня 1935...
- Іван Андрусяк – це дуплаве свято генералів Це дуплаве свято генералів Нині тут забава навпаки Голови на плечах догорають Ніби розцяцьковані свічки Падають посоловілі звізди В келихи з отруєним вином Господи тобі не все одно Випити чи знов на небо вішати Доливай і не важливо скільки Не доп’єм то най ковтає чорт А солдати лазять по маківках Не запалених іще свічок Сірники […]...
- Я просто тебе кохаю Кожному для щастя потрібно щось своє. А мені потрібний лише ти, але назавжди. Я хочу кожного ранку прокидатись від твоїх ніжних поцілунків та палких обійм.. Я хочу кожного ранку пити з тобою вліжку каву.. Спочатку живитися твоїми дотиками, а потім припивати їх гіркою кавою. Я хочу щодня тримати тебе за руку. Знаєш, так просто йти […]...
- Юрій-Осип Федькович – Русь РУСЬ По “Mignon” Гете Ци знаєш, де країна тая мила, Де явір ріс і де калина цвила, Де Дністер грав, де Галич иечаліє, Де руський край, де руське серце мліє? Ци знаєш де, ци знаєш, моя доле? – Туда, туда піду з тобов, соколе. Ци знаєш, де там Левова палата, А в їй мурах вибивана […]...
- Роман Купчинський – Лісова пісня Чи знаєш ти найкращу в світі пісню, Як ліс шумить і грає темний бір? Чи знаєш ти цю тишу благовісну, Як ліс мовчить і молиться до зір? Чи знаєш ти прекрасну ту картину, Як місяць-князь зійде на дерева, Як срібний шовк обгорне всю долину І заблищить блилянтами трава? Чи знаєш ти ті пахощі весняні, Як […]...
- А моє серце ще живе тобою Ти просиш йти, а серце завмирає Бо ти не мій. уже не мій… Я вниз біжу, а серце сльози крають І капають на рани моїх мрій… А я біжу… Від чого я тікаю?! Від снів своїх, в яких є ти і я В яких ти кажеш: “Мила, хочеш чаю?… “ В яких я забувала солов’я… […]...
- Володимир Сосюра – Чи знаєш ти світання в полі Чи знаєш ти світання в полі Або в задуманих садах, Коли од щастя мимоволі Сіяють сльози на очах? Щебечуть птиці, вітер лине, Немов дитинства дальні дні, І кожна квітка і стеблина До тебе тягнуться в півсні. А ти ідеш. На небокраї Яка краса огнів сія! Й разом з природою співає Душа закохана твоя. І тільки […]...
- Герасим’юк Василь – Білими волічками Білими волічками Ноги твої обів’ю, Чорними волічками Волосся твоє зав’ю, Червоними волічками Обів’ю твій стан, А зелені покладу на брови, А сині покладу на вії, А груди твої і руки Знову білими обів’ю, Найбілішими волічками. А потім із горищ усіх Позношу усі волічки І тебе обвивати буду, Щоб ти була в кожному килимі, На кожній […]...
- Павло Мовчан – “Поволі, по хвилі весь час відхлинає минуле… “ Поволі, по хвилі весь час відхлинає минуле, А лінія долі все глибше долоню січе, А без ліку птиць у тобі, загніздившись, поснуло, Обтяживши пам’ять, як дощ, що зіперсь на плече. На плівці водиці лежу немовлям у купелі, І небо важкого мене не підійме ніяк, Хоч коло за колом заточують чайки веселі, Та тінь лиш ковза […]...
- Степан Руданський – допиталась Прийшов мужик із празника, Празник добре вдався: Посиніла кругом шия, І чуб підійнявся. Прийшов в хату – ані слова… На лаві сідає. Аж підходить молодиця, Мужа оглядає: “А чого то в тебе шия Вкрита синяками?” “Та то, мабуть, од вишнівки, Що пив із попами!” “А хто ж тобі, чоловіче, Чуба мав намняти?” А той з […]...
- Тесса Колейс – Ти знаєш Ти знаєш, Адже не важливо, в якому ми статусі: Коханці, вороги, друзі, перші зустрічні; Ми вибухнули та горіли в одному градусі, Дотліваючи, розпалися холодні, але мічені. Ти знаєш, Адже можливо у мене в горлі терпне. Та лиш твоє життя мені дорожче космосу. Погана звичка – кохати натщесерце, Відчайдушно роздираючи обійми Хроноса. Ти знаєш, Приходь до […]...
- Олеся Крисько – Ти знаєш, мені часом сниться небо! Ти знаєш, мені часом сниться небо! Прошите чебрецем і запахом трави Нескошеної, сонцем перегрітої. Суниці. Смак джерельної води. Ти знаєш, закриваю очі й знову чую Спів ластівок. В повітрі жар горить – Липнева спека. Моя пам’ять не забула, Як прохолода лісу в тінь манить. А часом – враз рясним дощем укриє землю. БосОніж по калюжах. […]...
- Руданський Степан – де спійняли? “А чи знаєш ти, Романе, Батько під судом: Іспійняли неборака Над чужим добром… “ “Мого батька?.. де спійняли?” Циганчук спитав. “Таки в нашії ж коморі – Бодню розбивав”. “Та в коморі й горобцеві Крила одшибеш… Ні! Пусти-но батька в поле! Чи тогді піймеш?”...
- Альбіна Смолянська – Ти говори мені Ти покажи мені, де є тепер у нас Ноти співзвучності? Наші мелодії вже не звучатимуть – Створять незручності. Наші роки і безцінні історії В часі заховані. Тільки на фото зустрілися поглядом, Мов зачаровані. Ти говори мені, не обділяй мене Хоч би розмовою. Знаєш, до тебе я вірші-листи пишу Серця промовою. Знаєш, для тебе я щастя […]...
- Павло Глазовий – Нинішня молодь У годину вечорову, тиху та прекрасну, Дві бабусі розмовляють про молодь сучасну. – Нині молодь, – перша каже, – квола й дрібнувата. І хлоп’ят високих мало, і низькі дівчата. А колись же виростали і дівки високі, І хлоп’ята, як орлята, у плечах широкі. Друга ручкою махнула: – Та й чудні ж ви, мила! Звідки нині […]...
- Андрій Любка – Я дімедролю. Читаю вірші Я дімедролю. Читаю вірші. Багато бухаю. Багато сплю. Залізаю у сон, наче у нішу. Я матюкаюсь. Але не курю. Я деградую. І пишу вірші. Багато бухаю. Багато сплю. Вилізаю зі сну, наче із ніші. Люблю кайфувати в вечірню пору. Я декламую незграбні вірші. Багато бухаю. Багато сплю. Знаєш, часи стали зліші. Знаєш, начхати мені на […]...
- Дарина Брильова – Він не обіцяє мені вічність Він не обіцяє мені вічність, І комфортів теж не обіцяє.. Але я, коли його стрічаю, В серці затискаю дивну ніжність. Він настільки чесний. Навіть страшно. Прямо в очі дивиться і каже : “Знаєш, моя мила, я неправий, Повертайся, я без тебе чахну”. Я тут на хвилину зупиняюсь, Щось згадаю, і змінюсь в обличчі. “Знаєш, любий, […]...
- Павло Мовчан – Осіннє рівнодення За ніч вродив звичайний камінь І, поторкаючи руками, Гадав: на гніт чи на поріг? Та за іржавими трибками, Що швидко крутяться віками, Нічого угадать не міг. Ця ніч була не рівна дневі. На веретена вересневі Навірчувалась срібна нить, Трибки крутились металеві, І їх незмога зупинить. Бо прялась, віднімалась зелень І додавалась чорнота, А з верб […]...
- Павло Глазовий – Брехунець Докоряє дід старенький внукові малому: – Я, як був таким маленьким, не брехав нікому. – Засвітилися лукаво очі у хлоп’яти: – А як стали вже великим, почали брехати?...
- Марта Тарнавська – Ти не знаєш Так до болю, до болю тужно, Так безмежно, жагуче жаль, Хоч і небо ясне-головокружне, І хоч дзвенить-співає зелена даль. Бо не знаєш ти, що саме в цю мить Вітер вістку нам приніс, Що востаннє вже так серце тремтить, І більше не треба сліз. Ти не знаєш, що розстання це час, Що холоне в жилах кров, […]...
- Таня-Марія Литвинюк – Що ти знаєш про неї? Що ти знаєш про неї? Ім’я і невпевнені рухи? Їй щоночі сняться моря – і болять у тобі океани. Чорно-біла любов її – клавіші фортепіано. А сама вона схожа на зиму, душа її – грудень. Що ти знаєш про неї? Погляд лякливого звіра? Вся свобода її – сховатися в слові “назовсім”. А у неї до […]...
- Богдана Лапченко – Ти – свідок вчорашніх баталій Ти – свідок вчорашніх баталій, Ти – висновок правильних дій. У світі занадто реальнім – Нащадок несправжніх месій. Слова твої легші за вітер, А дії – то вже й поготів. Цвітуть на полях мертві квіти, Як сльози сумних матерів....
- Микола Вінграновський – Кохана Кохана Ти не знаєш Що коли я приходжу від тебе Я засинаю Людиною А просинаюся деревом І вранці Шумлю у нашому подвір’ї І сусіди дивуються Звідки За ніч Виросло таке Дерево Кохана Ти не знаєш Що коли я приходжу від тебе Я засинаю людиною А просинаюся Хмарою Яка зачепилась За середвіття двадцятого віку І яка […]...
- Пастораль ХХ сторіччя – Костенко Ліна Як їх зносили з поля! Набрякли від крові рядна. Троє їх, пастушків. Павло, Сашко і Степан. Розбирали гранату. І ніяка в житті Аріадна Вже не виведе з горя отих матерів. А степам Будуть груди пекти ті залишені в полі гранати, Те покиддя війни на грузьких слідах череди. Отакі вони хлопці, кирпаті сільські аргонавти, Голуб’ята, анциболи, […]...
- Катя Гуйван – Ти знаєш Ти знаєш… То я роблю перший ковток тої кави, Яку ти готуєш собі по обіді Коли прокидаєшся. Не те, що би ради забави… Формальності… Справи… Та я не вагаюся… Мені так смачніше… І світ зупиняється Щоб дати можливість мені відчувати нас ближче… Ти знаєш… То я там у нашому ліжку “вивчаю” бульварні романи Коли ти […]...
Ліна костенко маруся чурай ямб.