Своєрідність композиції повісті “Кайдашева сім’я”

Кращі риси простих людей не приховували від спостережливого ока письменника й того огидного, що було породжене соціальною дійсністю порефор-меної доби. Приватна власність на землю стала у пореформеному селі економічною основою буття. Тож не диво, що між селянами ведеться жорстока боротьба за “моє” і “твоє”. Щоб затаврувати рабські звички, капіталістичну мораль, щоб вказати народові на темні сторони його життя, Нечуй-Левицький пише повість “Кайдашева сім’я”, яка вийшла з друку 1879 року. З комічних сцен життя сім’ї Кайдашів виростає реалістична і трагічна за своєю суттю картина життя селянства темного, забитого віками панщини та роз’єднаного новими пореформеними порядками.

Відомий український письменник І. Я. Франко відзначав, що “Кайдашева сім’я” з погляду “на високоартистичне змалювання селянського життя і добру композицію належить до найкращих оздоб українського письменства”. У зображенні життя пореформеного українського села Нечуй-Левицький дотримувався традицій реалістичної школи, яка вимагала від письменника глибоко розкривати причини духовного занепаду людини, точно і докладно малювати не лише портрети, поведінку і звички персонажів, а й те соціально-побутове середовище, в якому діють герої. Цими реалістичними принципами зумовлена композиція “Кайдашевої сім’ї”.

Повість скомпонована зі сцен, ситуацій селянського побуту, в яких розкриваються темнота, обмеженість, егоїзм дрібних власників. Основу сюжету твору складають епізоди родинного життя Кайдашів – сім’ї, в якій іде боротьба за приватну власність: клапоть поля, город, грушу, яйця тощо. Основним у “Кайдашевій сім’ї” є соціальний конфлікт, породжений приватновласницькими законами тогочасної дійсності, майновою нерівністю між людьми, їх прагненням до власності.

Соціальний конфлікт у повісті посилюється психологічним, що виникає з тих потворних рис і звичок у характерах героїв, які сформувалися в умовах кріпосницького ладу. Крізь увесь твір проходить контраст між світом природи і світом жалюгідних людських взаємин. Це помітно ще з експозиції твору.

Починається повість описом місцевості, серед якої розкинулось село Семи-гори. Ліс, як зелене море, ставки в очеретах, левади, два рядки білих хат, наче два разки перлів на зеленому поясі, – все манить до себе, настроює на ліричний лад. І так нам хочеться бачити й життя людей в гармонії з цією красою. Та вже постать змореного важкою працею старого Омелька Кайдаша, що на темному тлі повітки нагадував ченця, є різкою протилежністю до поетичного опису місцевості.

Експозиційними сценами, що знайомлять читача з місцем дії, персонажами твору, є розмова братів Кайдашенків про дівчат: залицянні Карпа до Мотрі, оглядини в Довбишів.

У зовнішності героїв Нечуй-Левицький уміє майстерно передати їхні темпераменти, нахили, звички. Щоб розкрити провідні риси характерів персонажів, помітне місце в експозиції твору письменник відводить портретам Кайдаша, Кайдашихи, Карпа, Лавріна, Мотрі.

Зав’язка конфлікту в родині Кайдашів настає після одруження Карпа з Мотрею. Поява молодої сім’ї викликала між батьками і дітьми суперечки за “моє” і “твоє”, розворушила дрібновласницькі інстинкти і пристрасті Кайдашів.

Напруженіші моменти родинного побуту письменник відтворює в гострих, вихоплених з життя монологах. За їх допомогою автор твору розкриває дрібновласницьку психологію героїв, підсилює реалізм зображення картини, надає напруженості й динамічності сюжетній лінії повісті. Завдяки майстерності діалогів, повість у багатьох місцях нагадує драматичний твір. Потворність дрібновласницького селянського побуту письменник викриває засобами гумору й сатири. Зображуючи наростання конфлікту між Кайдашами, автор в епічну розповідь вводить гострокомічні сценки, смішні ситуації, як от: пригоди з Кайдашихою під час поїздки на оглядини в Біївці, пригоди п’яного Кайдаша, які нагадують народні анекдоти та інтермедії.

Сповнені комізму епізоди родинного життя Кайдашів. Кайдашиха і Мотря, змагаючись за першість у хатніх справах, б’ють горшки одна одній, сидять у неметеній хаті тощо.

Гумор Нечуя-Левицького йде від самого життя, від народної творчості і є однією з найсильнішйх і найсвоєрідніших особливостей таланту письменника. Він має різні відтінки: від добродушного жарту до сатиричного сміху, залежно від того, на кого він спрямований.

В останніх розділах сатиричний струмінь повісті доходить свого найвищого напруження. В історії з кухлем найрізкіше підкреслено ідіотизм дрібновласницького індивідуалізму: через копійчаного глечика людині викололи око. Ця сцена – кульмінація повісті.

Закінчується ж повість сваркою двох родин через грушу, яку посадив Лаврін, а під час розподілу землі вона опинилася на Карповому городі. Розв’язка повісті несподівана. Груша всохла, і всі помирилися. В обох садибах настали мир і тиша. Але читач добре розуміє, що настало лише тимчасове перемир’я між родинами, що причинам для сварки і ворожнечі не буде кінця, поки існуватиме приватновласницький лад.

Отже, композиція “Кайдашевої сім’ї” повністю підпорядкована темі та ідеї твору. Повість майстерно зіткана з реалістичних епізодів, які викривають і засуджують приватновласницький побут, психологію дрібних власників та причини їхнього духовного занепаду.

Ви зараз читаєте: Своєрідність композиції повісті “Кайдашева сім’я”