Своєрідність стилю та мотивів поетичних творів Сергія Жадана

Сміх, що має до мене назавтра прийти,

Розпізнаю сьогодні поміж плачу я.

За хвилину до того, як з’явишся ти, –

Я тебе передчую.

Сергій Жадан

Сергій Жадан став відомим сучасним читачам насамперед як один із засновників літературної корпорації харківських поетів “Червона Фіра” (1991), до якої належали також Р. Мельників і І. Пилипчук. У своїй творчості поети взяли за основу неофутуризм, і це визначило їхню літературну концепцію. Невеличке коло однодумців стало своєрідним східноукраїнським аналогом “Бу-Ба-Бу”, ще

раз підтвердивши, що українська література на пострадянському просторі продовжує розвиватися, підхоплена хвилею постмодерністського напряму. Це було схоже на марш-кидок, настільки потужно, на повний голос заговорили молоді письменники, вони ніби очікували тієї жаданої миті сказати своє слово, що переповнювало їх, особливо після розпаду СРСР. Жадан у своїй поетичній творчості, як зазначають літературні критики, зумів поєднати українську поетичну традицію – ідеться зокрема про футуристичну, так звану семенківську – із панк – і рок – субкультурами, що дає підстави (як і раніше, коли з’являлося
щось нове) для критичних літературних дискусій, що тривають і досі. Про творчість Сергія Жадана оригінально висловився О. Бойченко: “Жадан… і до вбивства силаботоніки був дуже сильним поетом, але тепер, остаточно освоївши вірші, що за своєю структурою нагадують хмари, став тим, ким його хотіла бачити історія культури початку століття: її безнадійно застудженим горлом… ” Оскільки поет грунтовно вивчав творчість Михайля Семенка, то не дивно, що багато поезій написані під впливом великого майстра, який задекларував високий рівень розвитку футуризму в Україні.

Для прозових творів Жадана характерна постмодерністська гра зі словом та його значенням. Авторська мова інколи перевантажена сучасним молодіжним сленгом і так званою “нецензурщиною”, проте він по-новому, цілком оригінально розуміє українську та всесвітню історію, по-своєму сприймає нашу сучасність, так само, як і майбутнє. Він не ставить собі за мету сподобатися читачам, письменник пише свої твори, ніби промовляючи до всіх: ось такий я є, ось таким я бачу довколишній світ, я живу поруч з вами і я теж родом із дитинства.

Свої почуття та мимовільні думки й асоціації письменник висловлює переважно в поетичних творах, передаючи їх читачам через поетичну медитацію за допомогою лаконічного підбору виражальних засобів. Здається, що авторські переживання й роздуми не матимуть тієї гостроти вираження, якщо не виллються у віршовані рядки. Це помітно, наприклад, у вірші “На цьому майдані все на диво пов’язане… ” Подібні твори називають рефлексіями, тож ми маємо зразок інтимної лірики, написаний під час рок-фестивалю “Тарас

Бульба” в Дубенському замку, де ліричний герой переживає чергове романтичне захоплення. Такі роздуми, переплетені з асоціативним сприйняттям довколишніх краєвидів, спостерігаємо також у вірші “Тут певно колись було море… “, коли “відчуття ірреального проникає по цей бік дійсного”. Вірш був написаний “по дорозі додому”. Ландшафти рідного краю (Луганщина) з крейдяними виступами спонукають до думки про те, що тут колись були давні моря, поет ніби запрошує пофантазувати разом із ним.

Оригінальний за задумом вірш “Музика, очерет… ” (із збірки “Балади про війну і відбудову”, 2001) належить до інтимно – медитативної лірики поета. Основний мотив твору – розлука двох молодих закоханих людей, які зрозуміли, що довкола світ змінився від їхніх почуттів, і вони відчули, “як проступа тепло через ріки, міста” і душі стають ніби окриленими: “Все, що у нас було – тільки ця висота”. Минув час, і зникло дивне й красиве почуття, ліричний герой констатує: “Поїзд твоїх химер не зупиняє біг… ” І смуток осідає в душі, його важко стримати: “Все, що трималось вій, голос печальний, плач, я скидаю на твій автовідповідач”. Чи надовго ця розлука? Важко відповісти, адже для них тепер “падає різний сніг”, у них “нарізно кров поспіша”. Але пережите почуття невимовно хвилююче й красиве, тому для ліричного героя “солодко шириться лет”, і, напевне, в таку мить свого життя він вдосконалюється у своєму внутрішньому світі, мудрішає, відчуває впевненість, і в нього “тихо росте душа, мов ламкий очерет”. Це справді такий ніжно-тендітний процес, коли хочеться сумувати й посміхатися водночас. Читаючи цю ліричну поезію, важко позбутися відчуття про присутність самого автора у творі. Відверта розповідь про пережиті почуття, передані лаконічною мовою, викликає прихильну симпатію до ліричного героя, а відтак – і до самого автора. Провідна думка поезії – почуття, красиві й високі, не обмежуються ні часом, ні віком.

Поетична творчість Сергія Жадана схожа на калейдоскоп вражень, думок, почуттів, переживань, заперечень, спротиву. Він весь час у пошуку, у бажанні бути зрозумілим для всіх, бо молоде покоління по-іншому дивиться на перетворення, що відбуваються в суспільстві. “Жадан жадає… коли не вистрибнути… , то бодай виповзти за межі крейдяного кола того маразму, в якому було приречене народитися, а тоді й жити покоління нашого автора” (Павло Загребельний).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Картина козак мамай опис.
Ви зараз читаєте: Своєрідність стилю та мотивів поетичних творів Сергія Жадана
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.