Сходинки (Східці), або драбинка
Сходинки (Східці), або драбинка – графічне членування віршового рядка на окремі ритмічно-інтонаційні та експресивно-смислові фрагменти задля увиразнення поетичного мовлення. Вживаються у віршуванні, де окремим словам чи групам слів надається більше інтонаційної самостійності (фразовість) при функціональному зростанні паузності, що розглядається як допоміжний пунктуаційний засіб, доповнюючи логічне членування віршового рядка емоційним. С. вважаються “винаходом” В. Маяковського. Насправді вони існували в поезії ще раніше, принаймні,
Не пила й не їла
Стара Ганна.
“Катерино!
Коли в нас неділя?”
“Післязавтра”.
“Треба буде
Акафіст наняти “
Цікаві зразки С. є і в доробку Г. Чупринки, зокрема у його збірці “Огнецвіт” (1909):
То повіє, то ущухне
Буйний вітер на роздолі…
Глянь – мигне та й знов потухне
Огоньок заблудлий в полі.
Глянь – дрижить,
Біжить,
Палає,
В далеч промінь посилає,
Миготить,
Летить,
Як дух!..
Глянь – потух!
То повіє, то ущухне
Буйний вітер на роздолі…
Глянь
Геній духу в чистім полі.
С. застосовуються не лише в різних формах тонічного вірша, вони використовуються і в “класичному”, залежно від творчих настанов, що постають перед поетом. Так, у доробку Ліни Костенко є “Летючі катрени”, написані С, які увиразнили п’ятистопний ямб:
І знов те ж саме
Знову за своє
І дух людський знемігся
Одкрилатів
Христос
Не знаю
Може де і є
Зате в очах рябіє од Пілатів.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Сходинки великого таланту (життя і творчість Павла Тичини) Ти будеш жити не в ганебнім зреченні – В залізній мові, в залізнім реченні, – Такі слова написав про Павла Тичину інший поет. Усі роки радянської влади Тичина був визнаним поетом. Його твори регулярно друкувалися, він мав найвищі державні нагороди і літературні премії, сім разів обирався депутатом Верховної Ради, був міністром освіти України у тяжкий […]...
- Гуде вітер вельми в полі (народна пісня) Гуде вітер вельми в полі, Реве, ліс ламає… Плаче козак молоденький, Долю проклинає. Гуде вітер вельми в полі, Реве, ліс ламає… Козак нудиться, сердешний, Що робить – не знає. Гуде вітер вельми в полі, Реве, ліс ламає… Козак стогне, бідолаха, Сам собі гадає: “Ревеш, вітер, та не плачеш, Бо тобі не тяжко! Ти не знаєш […]...
- Гуде вітер вельми в полі!.. – Забіла Віктор Гуде вітер вельми в полі! Реве, ліс ламає; Плаче козак молоденький, Долю проклинає. Гуде вітер вельми в полі! Реве, ліс ламає; Козак нудить, сердешний, Що робить, не знає. Гуде вітер вельми в полі! Реве, ліс ламає; Козак стогне, бідолаха, Сам собі гадає: “Ревеш, вітре, да не плачеш, Бо тобі не тяжко; Ти не знаєш в […]...
- Метаграма Метаграма – (грецьк. metagrdpho – внесення зміни у текст) – віршовий прийом (подеколи – літературна гра), який полягає в заміні початкової літери у слові, що призводить до появи нових слів з відмінним смисловим значенням (жито – сито). М. використовується у точному римуванні: Знов захід буряний. Недобрий. Знов пророкує кров’ю літер. Що ми загинем, яко обри, […]...
- Іван Франко – Анні П Дівчина встала рано-рано: “Піду я в поле, мамо, мамо! Піду я в поле до роботи, Золоту пшениченьку полоти. Годі сидіти дома тута: Глушить пшеницю хопта люта; Бур’ян буяє рісно-рісно, За ним пшениці тісно-тісно; Повій плететься геть на диво, Хилить пшеницю криво-криво”. “Рано ще в поле, доню, доню, Зимнії роси в полю, в полю! Зимнії роси, […]...
- Леся Українка – “Літо краснеє минуло… “ Літо краснеє минуло, Сніг лежить на полі; Діти з хати виглядають В вікна… шкода волі! Діти нудяться в хатині, Нудять, нарікають: “І нащо зима та люта? – Все вони питають. – Он все поле сніг завіяв, Хоч не йди із хати! У замкнуті дивись вікна, Ніде й погуляти! Сніг з морозом поморозив Всі на полі […]...
- Марта Тарнавська – Вітер Вітер, солоний вітер, Що хмарить обрій, Вітер, що пахне літом, П’янкий і добрий, Вітер, що бризки піни Несе в обличчя, Вітер, що з далечіні До моря кличе, Вітер, що пестить тіло – Гарячу бронзу, Вітер – рибалка смілий, Надморський бонза, Вітер, чайок квиління І шуму повен, Вітер, немов весіння Бурхлива повінь, Вітер, що ніжно пестить […]...
- Гліконівський вірш або Гліконей Гліконівський вірш або Гліконей (від давньогрецьк. поета Глікона) – в античній версифікації – восьмискладовий силабо-метричний вірш за схемою ∪ ∪ -/∪ ∪ -/∪ ∪. Поширювався у ліриці та хорах трагедії, подеколи у сполуці із ферекратовим віршем. Застосував Г. в. Горацій: О кораблю, вже знов хвиля несе тебе В море! О, не туди – в гавань […]...
- Семенко Михайль – Вітер Вітер обскрібує спини гір. Вітер забиває віддих. Вітер нас, зблідлих, Оскелює – хижий звір. Вітер осклянив будинки. Вітер серце проймив. Вітер станув навшпиньки І нас забив. Вітре, замкнув мені дух ти! Обкрижанив ограду. Розсипав між нами зраду… Вітер окайданив бухту… 20. XII. 1916. Владивосток...
- Ой хто, хто Миколая любить скорочено – Календарно-обрядові пісні Ой хто, хто Миколая любить, Ой хто, хто Миколаю служить, Тому, Святий Миколай, На всякий час помагай, Миколаю! Ой глянь, глянь на Вкраїну рідну. Ой глянь, глянь на змучену, бідну. Ми тебе, всі люди, молим: Проси в Бога ти їй долі, Миколаю! Ой проси долі для Вкраїни, Ой нехай встане із руїни. Доля й щастя […]...
- Василь Стус – Автопортрет зі свічкою Тримай над головою свічку, Допоки стомиться рука – Ціле життя. Замало – нічку. Довкола темінь полохка. Літають кажани, як кулі. Нестерпом студиться щока. Де ви, крилаті? Гулі-гулі! Як вам – нестерпно – без небес? Аж очі підвели, поснулі. О ні, ти не один воскрес! Як в бодню – пугачеві скрики. Десь бродить землячок-дантес. О шанталавий, […]...
- Марта Тарнавська – Травелог. Vae victis Торкнись заліза цих старих гармат: Вони й твою перерішили долю. Тут монументи слави промовляють Усмішкою іронії й погорди: Для переможених немає місця, Вимазують їх кров’ю і болотом З історії, із пам’яті людської… Невже на віки вічні? Глянь довкола: На полі битви – золота пшениця: Це дозріває щедрим урожаєм Насичений полтавською землею Анахронізм двадцятого століття – […]...
- Павло Тичина – Вітер з України Нікого так я не люблю, Як вітра вітровіння. Чортів вітер! Проклятий вітер! Він замахнеться раз – Рев! свист! кружіння! І вже в гаю торішній лист – Як чортове насіння… Або упнеться в грузлую ріллю, Піддасть вагонам волі – Ух, як стремлять вони по рельсах, . Аж нагинаються тополі!.. Чортів вітер! Проклятий вітер! Сидить в Бенгалії […]...
- Павло Тичина – Інакше плачуть хмари і стогне буйний вітер Інакше плачуть хмари і стогне буйний вітер: В їх горі щира кротість і саможертви зміст. Чи нам же розгадати природи риси літер? – Людина і в стражданні страждаючий артист. Інакше гнуться лози і журяться тумани. Мовчать одвіку гори зовсім не так, як ми. В нас болі – на престолі! – б’ють в рани, Як в […]...
- Олена Теліга – Козачок КОЗАЧОК Кожний крок – сліпуча блискавиця, А душа – польовий, буйний вітер, Розгораються уста і лиця Неспокійним, пурпуровим квітом. Не піймаєш: я – вогонь, я – вихор! А вони спинятися не звикли! Але раптом… усміхнуся тихо І в очах моїх заграє виклик. А душа, розбещеністю п’яна, Вип’є туги золоту отруту. О злови мене, злови, коханий, […]...
- Марта Тарнавська – Залицяння Сміялась я: ти – іскра електрична, Солом’яного спалах ти вогню. Твоє тепло бездомних не нагріє. І сміх мій був фривольний, молодий, Мов відгомін давно забутих арій. Як зайчик соняшний плигне в підвал – Чи ж це посол прибув з країни казки? Чи ж це – квиток на подорож до сонця? – Але в очах людини […]...
- Павло Глазовий – Після авансу Чоловік аванс одержав, здибався з дружком Та добряче й причастився просто під ларком. І, п’янющий, як то кажуть, у дрезину, в дим, Почвалав у дитсадочок за дитям малим. Там схопив синка за руку і повів, як міг. Не устиг він ще ступити дома й на поріг, Як дружина в крик, у сльози: – В тебе […]...
- Євген Маланюк – Зловісне Знов захід буряний. Недобрий. Знов пророкує кров’ю літер, Що ми загинем, яко обри, Щo буде степ, руїна й вітер, Що почорніє світ сей білий, Що все живе пожруть пожежі, Що тільки віщий свист Сібілли Лунатиме в сліпім безмежжі. Сузір’ям скаже Бог вознести У мертвім небі пентограмму, Й новий про це напише Нестор В самотній катакомбі […]...
- Микола Хвильовий – На верхів’я Греби, весляре, на верхів’я! Король-весляре, на верхів’я! В люстерці гроз, В люстерці снів, В люстерці гроз безмежних. Король-весляре, гей, блисни В люстерці гроз безмежних. Ой, покотись надхмарним покотом, Що буйний грім. Загогочи скаженим рокотом, Що буйний грім. Та закувала чуйна хмара Й заплакали дощі, Пішли отари – попливли, А потім сипалась вода. Невже вгамує перший […]...
- Апокопа Апокопа (грецьк. Apokope – утинання) – усічення наприкінці слова одного чи кількох звуків без порушення значення. слова. А. поширена у мовній (побутовій) практиці, що впливає і на художнє мовлення: Що кидає тебе у відчай? Котра частина твого “я”? Ота, що плаче?, Та, що квилить? Ота, що наріка? (Л. Ярмак). Останнє дієслово у цитованій строфі “наріка” […]...
- Постійні епітети Постійним називається епітет, який традиційно супроводжує означення предмета, закріплюючись за ним постійно, в межах певного художнього стилю. Наприклад, у фольклорній поезії, якщо згадується степ, то він майже завжди – широкий, море – синє, вітер – буйний, гай – зелений, орел – сизокрилий і т. д. Постійний епітет відрізняється тим, що виділяє характерну рису не даного, […]...
- Вірш Богдана Лепкого – Вночі Листками вітер котить, І кидає в болото; Стежками попід гаєм Бездомний сум блукає, Обходить перелоги, Рахує панські стоги, Обходить хлопські ниви І плаче нещасливий: Там лан, там полонина, Там стерня, як щетина, Там скирти, наче вежі, А тут лиш межі, межі! Там збіжжя, якби злото, А тут стерня – болото, І кров, і поту ріки […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Пісня про вічну молодість Запрягти до саней чотири чалі коні І в чвал, і в чвал! Заіржуть баскі бігуни на реміннім припоні, Аж луна відіб’ється Від скал, від скал. Тріснути батогом на вітер буйний І вдаль, і вдаль! Наші очі далеччю гартуймо, А серце куймо На сталь, на сталь. Ударять у срібну рунь золоті копита, Мов грім, мов грім. […]...
- Олесь Гончар – Карнавал Гики, та гуки, Та звуки цимбал. Сьогодні в мадяр карнавал. Вулиця валом валить, Вирує, Реве, Карнавалить. Гуляй. Виноградар зібрав урожай. В центрі бочку везуть із вином Розцяцьковану, у квітках. Дівчата на ній верхом У білих сидять сорочках. Розмальовані в них обличчя, Кухлі в руках з вином. Язичницький буйний звичай У вулицю б’є напролом. Ілонка на […]...
- Тарас Шевченко – Коло гаю к чистім полі Коло гаю к чистім полі, На самій могилі, Дві тополі високії Одна одну хилить. І без вітру гойдаються, Мов борються в полі. Ото сестри-чарівниці – Отії тополі. Закохалися обидві В одного Івана; А Іван, козак звичайний, Обох їх не ганив, А лицявся то з тією, То з другою любо… Поки в яру увечері Під зеленим […]...
- Богдан Кіселичник – Ми підсіли на любов Ми підсіли на любов Я повторюю це знов Знов інтриги, знов слова Оп’яніла голова Зустрічаю твої очі Знов не сплю я тої ночі Ми ж підсіли на любов Я повторюю це знов Посміхаєшся щасливо Це обличчя, просто диво Щось я знову відчуваю Те, що було забуваю Все минає, все походить Час усе це, налагодить Я […]...
- Надія – Грабовський Павло Не зітхай так безнадійно, Скорбних уст не замикай, Рук не складуй ще подвійно, З лану битви не тікай, Глянь на луг – не вся травиця Ще потоптана упрах; Глянь на люди – чесні лиця Ще не всі обвіяв страх. Ще великі перепони Злу поставлено кругом, Не безкарно рвуться стони Під ворожим батогом. Встануть мученики-браття, Встануть […]...
- Левко Боровиковський – Рибалка РИБАЛКА Після бурі дівчинонька З Дону воду брала: “Чиє хвиля веселечко К берегу примчала? Чи того рибалоньки, Що вірно кохала, Що від нього до зіроньки Ніченьок не спала?.” Пливе човен – та вже його Вода затопляє; Та на човні знайомого Рибалки немає. Буйний вітер з дальніх сторон Хвилю наганяє; Понад Доном чорний ворон Кряче й […]...
- Микола Вінграновський – Поглянь і глянь Поглянь і глянь: з-за весен зими стали. Настав той день, я думав – промине. Осінніми імлистими устами Не бий, не ріж, не дорізай мене. Дивись: моря. дивись: мій погляд – поле. В легкій руці легке перо ячить. І степ за полем, щастя попід болем, Попід тихеньким болем, що мовчить. Не йди, а глянь. дивись, пошерхотіли […]...
- Майстерне зображення пір року у віршах (3 варіант) Коли читаємо вірш Сосюри “Зима”, перед нами постають картини цієї пори року в полі і в місті. В полі сніг лежить, “неначе моря хвилі”, дме вітер, ніби “чеше коси білі, розплітає їх”. Так і бачаться на фоні темного неба пасма завірюхи. Все навкруги біле, покрите снігом. А в містах вітри, які “намітають кучугури, замітають слід”, […]...
- Леся Українка – дихання пустині Пустиня дише. Рівний подих, вільний, Гарячий він та чистий, мов святий. Пісок лежить без руху золотий, Так, як лишив його Хамсін свавільний. Феллах працює мовчки, тихий, пильний, Будує дім, – там житиме пустий, Летючий рій мандрівців, і густий Зросте навколо сад. Феллах – всесильний. Оази робить він серед пустині, Лиш не для себе… Он уже […]...
- Іван Франко – “Від того дня вже другий рік пройшов… “ Від того дня вже другий рік пройшов. У чистім полі знов лежу я в горі, Гляджу на небо ясне… Надо мнов Знов плавле яструб в лазуровім морі. Обколесив, тепер шибнув стрілов… Отак і я простір думками порю, Та темно в нім, навіки мглов густов Закрила доля мою ясну зорю. Так темно, зимно! Наче серце стине, […]...
- Василь Стус – У цьому полі, синьому, як льон У цьому полі, синьому, як льон, Де тільки ти і ні душі навколо, Уздрів і скляк: блукало в тому полі Сто тіней. В полі, синьому, як льон. Судилося тобі самому бути, Аби спізнати долі, як покути, А в цьому полі, синьому, як льон, У цьому полі, синьому, як льон. Сто чорних тіней довжаться, ростуть І […]...
- Грушовська Катя – Глянь ось ці дві акварельні постаті Глянь ось ці дві акварельні постаті Мов ватермарки щирості на синтетичній простині Міста. цього імлисто землистого простору Скільки їм того щастя на ті сантиметри зросту? Скільки їм того сміху на вісім із лишком років? Поки з плечей проростає м’ята меліса поки Восковий вечір робить свої сутінкові кроки Пестить долоні місяць своїм мармуровим оком Глянь, це […]...
- Леонід Кисельов – На терасах дерев тільки вітер, вітер, вітер Колихайтесь, тераси дерев… П. Г. Тичина На терасах дерев тільки вітер, вітер, вітер У прозорих пазурах листя дере. Чорнопері круки, як химернії квіти, На терасах дерев, На терезах дерев. На терезах дерев всі чесноти космічного віку, Всі принади невгавного руху вперед, А поети – як вихор, поети – як вітер, як вітер На терасах дерев, […]...
- Іван Франко – “Вже сонечко знов по лугах… “ Вже сонечко знов по лугах Почало весняную роботу; І знов по широких полях Полились ріки людського поту. По тихій, по чистій ріці Знов сріблястая риба гуляє; По голій, тісній толоці Знов худоба худа шкандибає. Дзвенить птахів співами ліс, І зозуля кує коло кладки; Дорогою тягнеться віз – Секвестратор в село за податки. 28 марта 1880...
- Марта Тарнавська – Поворот у зелену юність Чи тямите: цвіла черемха біла І пахощі її розносив вітер. До нас, мов пісня, тихо і несміло Прийшов у гості неповторний квітень. Чи тямите: зелені однострої, Весна зелена і зелені мрії – І цей порив, що й досі непокоїть, І цей вогонь, що юну дружбу гріє… … Я чую знов дзвінку юнацьку пісню І прапорів […]...
- Леся Українка – Знов весна, і знов надії Знов весна, і знов надії В серці хворім оживають, Знов мене колишуть мрії, Сни про щастя навівають. Весно красна! Любі мрії! Сни мої щасливі! Я люблю вас, хоч і знаю, Що ви всі зрадливі…...
- Леся Українка – На човні Нічко дивна! тобі я корюся. Геть всі темнії думи сумні! Не змагаюся вже, не борюся, Потопаю в сріблястому сні. Люда сидять, спить, і людськеє лихо, – Лихо сили не має в сю ніч. Тихо скрізь, і на серденьку тихо, Десь журба з нього згинула пріч. Може, тільки сховалась глибоко? Може, зараз прокинеться знов? Та дарма! […]...
- Дмитро Загул – дивлюсь у далеч Дивлюсь у далеч буйних вод, Де біла чайка хвиль черкає, І думка – молодий пілот – Женеться з вітром у безкрає… О, скільки радісних пригод У серці здійснення чекає! Стихія дзвонить, мов жива, А з-за гори ударом грому – Грозою пристрасть ожива І в серці злива хмаролому… Летіть, окрилені слова, Як літаки з аеродрому! У […]...
Твір про словник.