Таляг Вазген – Пісня листоноші (Збірка)

Вазген Талян – відомий вірменський поет, з-під пера якого вийшов цілий ряд книжок для дітей. В книжці “Пісня листоноші” вміщено вірші про дружбу і товаришування, про почесну давню професію каменотесів, про підйомні крани і машини, які допомагають людям в роботі.

СУРМА КЛИЧЕ
Заливиста сурма стріча сонцесхід,
Гірськими шляхами нас кличе в похід.
Здається, нам крок барабан відбива
І горнеться в ноги трава-мурава.
Іде наш загін у ясний рясноцвіт,
Сміливо крокує в незвіданий світ.
На гори здирається пісня з долин,
Наш сміх зачіпає краї верховин.
Гримлять водоспади на повну могуть,
Потоки шалені до себе зовуть.
Іде наш загін під шатро буйних віт,
У далі казкові, в омріяний світ.
А сурма горласта лункіше співа
І нам лісові обіцяє дива.
Здається, нам крок відбива барабан,
Нас кличе долати грозу і туман.
І сніжну вершину, де спить хмароплин,
Дзвінкими піснями вітає загін.

ЛІТНІЙ ВЕЧІР
Де не взявся свіжий вітерець,
Опустив у полі синь-завісу.
Перебіг її з кінця в кінець
І подався до гірського лісу.

З ручаями зринувся униз
І полинув знов до небосхилу…
Впала з неба зірочка на хмиз,
В таборі багаття розпалила.

Насвітившись за робочий день,
Сонце сіло за ранкову гору…
Ми співаєм радісних пісень,
Нам костер підспівує бадьоро.

Зірочка горить і не згора,

/> Не щезає в попелі-тумані.
Полум’я із нашого костра
Видно, мабуть, хвилям на Севані.

Тільки тьма закутує лани,
Йде з ущелин в лісове містечко,
І про сон цвіркочуть цвіркуни,
Що на нас чигає недалечко.

ЦГОЦІ
Збудило сонечко Арама,
І він уже гаса дворами,
Кричить з вірьовкою в руці
(Взяв дома потайки від мами):
– давай пограєм у цгоці
Канат потягнем: хто з нас дужчий?
Саак, прокинься, не барись!
Амік, ти очі вже розплющив?
Хто сильний – за канат берись!
Він кликав друзів – аж упрів…
З сусідніх збіглися дворів
Такі ж, як він, меткі хлоп’ята,
Охочі потягать каната.
Розбилися на два гурти
(Всім хочеться перемогти!)
І встали – двір супроти двору…
Хто із сусідів візьме гору?
Схопили міцно, мов борці,
Вірьовку із обох кінців.
Двір перший тягне у напрузі –
Не перетягне впертих друзів.
І другий тягне в повну силу,
А все дарма – як заклинило!
В обох сторін забило дух,
Пихтять і стогнуть: ух! ох! ух!
І раптом – крик… І грі – кінець…
Весь запал звівся нанівець…
Задрав двір перший ноги вгору,
Ліг другий проти того двору.
А хто ж тоді тут переміг?
Блага вірьовка, що на сміх,
На довгий сміх обом дворам
Із дому взяв малий Арам.

ТОВАРИШІ
Кілька днів ми сніг качали,
Сніжну гірку збудували,
Вивезли свої санчата
І по схилу вниз помчали.

Лиш один смутний Саак –
Осторонь, немов дивак.
Мабуть, каже сам собі:
“Як там гарно, на горбі!..”

Збіг я з гірки, поруч став,
Усміхнувшись, запитав:
– Чом нудьгуєш тут, Саак?
Саночок не маєш?
– Так…
– Вай, дрібниця! Не журися,
На мої сідай і мчися,
Їх сідлай – та до ладу…
Я ж катався, підожду.

Опустіла вмить гора,
Позбігалась дітвора:
– Я даю!..
– Мої візьми!..
– В мене бистрі, як громи!
Той з усмішкою до них:
– Мені досить і одних!

Наш Саак вже на горбі,
Сів на санки голубі
І помчав скоріш усіх –
Аж рипів вологий сніг.

Коли всі товариші,
Сяє радість на душі.

ПЕРШЕ ВЕРЕСНЯ
Мама з росяним букетом
Провела до школи Сета,
І Ваагн не всидів дома,
Зник…
Куди ж бо?
Невідомо.
Здивувалася бабуся:
– Він же щойно одягнувся.
Може, грається в дворі,
Здершись на старий горіх?
Дід на те: – Я примічав
Сльози в хлопця на очах… –
По всьому подвір’ю мати
Сина кинулась шукати
Між сусідськими дітьми…
Та нема й за ворітьми.
Подалась вона до школи.
Так і є! Ваагн у колі
Першокласників стоїть,
Де сія оркестру мідь.
Сам аж світиться хлопчина
В білосніжній сорочині.
У руках – портфель татків
Роздувається з боків.
– Рано ще,- всміхнулась мама.
Жди – твій час не за горами.
Трохи, синку, підрости,
Як на грядці капусти.
Перше вересня й до тебе
Завіта, мов сонце з неба.

ЖУРАВЕЛЬ
Він рідний брат Каменотеса,
Цей велетень довготелесий.
А ми його ласкаво звем
Вірменським крунком – журавлем.
Хоч він на чотирьох колесах
І крил не має, щоб літать,
Та може дзьобом в піднебесся
Каміння гори підіймать.
Без цього диво-журавля
Не розбудується земля.
– Гей, добра птице довгодзьоба,
Дай міць висотному будинку!
По знаку Сонця-виконроба
Пристав ряд сходів до хмаринки.
Подай стовпи і цілі стіни,
Товсті снопи прутів залізних… –
І до кінця своєї зміни
Працює птах – аж в грудях тісно..
Дух перевівши, стос каміння
Бере у дзьоба, вгору зносить,
Своє показує уміння.
А Сонце весело промінням
Йому мигоче: – Пташе, досить!..
Перепочинь хоч на годинку,
А потім – знову за роботу.-
І Сонцю на вечірнім прузі
У згоді журавель киває…
Вони обидва – вірні друзі
У нашім будівиичім краї.

КАМЕНОТЕС МАШИНЯН
Я – Машинян Каменотес,
У мене повно гострих лез,
І камінь з рідних гір ожив,
Торкнувшись до моїх ножів.
Люблю будівлям сам тесать
І туф, і мармур, і базальт.
Як обтешу той камінь я –
Він, наче дзеркало, сія!
Труджуся щиро, від душі:
Свистять стальні мої ножі,
Мотор рокоче – дужий бас,
І приводний співає пас.
Я з діда-прадіда Карташ,
У мене весь характер ваш:
Люблю із піснею тесать
І туф, і мармур, і базальт.
Іде про мене добра вість:
На будівництві я – не гість.
Я з-під кори камінних брил
Весняну райдугу відкрив.

НЕСПОКІЙНИЙ ЧЕРЕВАНЬ
Тихо не стоїть на місці –
Гуркотить і просить їсти…
Йому носять на окрошку
Купи гравію-горошку.

Він проковтує дощенту
Сіре борошно цементу,
Пха пісок солодкий в рот,
Воду п’є, мов бегемот.

Пузаня годують люди,
Він гримить, як млин надутий:
– дайте їсти ще мені
Гравію і щебеню.

Із сусіднього двора
Позбігалась дітвора:
– Ох у тебе ж апетити!
І коли ж ти будеш ситий?

Ви мені не заважайте,
Ще мішок цементу дайте!
Друзям, хто мене годує,
Я міцний бетон готую.

Помагаючи будові,
Я завжди напоготові!
Мене знає Єреван,-
Усміхнувся черевань.

ПІСНЯ ЛИСТОНОШІ
В гожі дні, в дощі й порощі
Я приходжу, листоноша.
Можу все вам принести –
І газети, і листи.

Я ношу у сумці свято –
Добрі вісті-ластів’ята.
Вісті радісні й сумні –
Все довірено мені.

З дальніх далей Батьківщини
Через мене вам прилине
Слово щире і одверте
В бандеролях, у конвертах.

Я ношу вам сміх та пісню,
На додаток – марки різні,
Ніби райдуга, квітчасті.
Дорогі, як мир і щастя.

В гожі дні, в дощі й пороші
Скрізь я жданий, листоноша,
Сам щасливий, як приношу
Вам додому вість хорошу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Твір на тему оратор-розумна людина.
Ви зараз читаєте: Таляг Вазген – Пісня листоноші (Збірка)