Тарас Шевченко – Плач Ярославни

В Путивлі-граді вранці-рано
Співає, плаче Ярославна,
Як та зозуленька кує,
Словами жалю додає.
“Полечу,- каже,- зигзицею,
Тією чайкою-вдовицею,
Та понад доном полечу,
Рукав бобровий омочу
В ріці Каялі. І на тілі,
На княжім білім, помарнілім,
Омию кров суху, отру
Глибокії, тяжкії рани… “

І квилить, плаче Ярославна
В Путивлі рано на валу:
“Вітрило-вітре мій єдиний,
Легкий, крилатий господине!
Нащо на дужому крилі
На вої любії мої,
На князя, ладо моє миле,
Ти ханові метаєш стріли?
Не мало неба, і землі,
І моря синього. На морі
Гойдай насади-кораблі.
А ти, прелютий… Горе! Горе!
Моє веселіє украв,
В степу на тирсі розібгав”.

Сумує, квилить, плаче рано
В Путивлі-граді Ярославна.
І каже: “дужий і старий,
Широкий дніпре, не малий!
Пробив єси високі скали,
Текучи в землю половчана,
Носив єси на байдаках
На половчан, на Кобяка
Дружину тую Святославлю!..
О мій Словутицю преславний!
Моє ти ладо принеси,
Щоб я постіль весела-слала,
У море сліз не посилала,-
Сльозами моря не долить”.

І плаче, плаче Ярославна
В Путивлі на валу на брамі,
Святеє сонечко зійшло.
І каже: “Сонце пресвятеє
На землю радість принесло
І людям, і землі, моєї
Туги-нудьги не розвело.
Святий, огненний господине!
Спалив єси луги, степи,
Спалив і князя, і дружину,
Спали мене на самоті!
Або не грій і не світи.
Загинув ладо… Я загину!”

4 іюня , СП6

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3,00 out of 5)
Loading...
Ви зараз читаєте: Тарас Шевченко – Плач Ярославни