Тема кохання й вірності в поезії Максима Рильського і Володимира Сосюри (2)

ТЕМА КОХАННЯ Й ВІРНОСТІ В ПОЕЗІЇ МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО І ВОЛОДИМИРА СОСЮРИ

Міняються часи і влада, міняється життєвий уклад і людський світогляд. Але незмінними лишаються найвищі істини, незмінною лишається людська потреба любити. Тема кохання в усіх народів, від прадавніх часів і до наших днів, – завжди актуальна для мистецтва, бо корені її глибоко заховані в людському єстві.

Загальновизнаними рисами української натури є м’який ліризм, схильність до тонкого світовідчуття, до поетизації інтимних почуттів. Тому українські поети незмінно чаруючі і прекрасні в інтимній ліриці.

Максим Рильський та Володимир Сосюра не становлять винятку з цього правила. Мистецька совість, що натикалася на заборони та цензуру, мусила обходити суспільні проблеми. І тому інтимна лірика була тією шпаринкою, тим не зацькованим світом, де можна було бути щирим, бути собою.

Максим Рильський був справжнім майстром поетичної форми. Гарний смак і бездоганне володіння словом стали запорукою того, що тема кохання знайшла в його творчості надзвичайно гармонійне втілення. Співзвучність закоханого серця і навко-лишнього світу – основний мотив його інтимної лірики.

… Знов слова, міцні,

Як темна мідь, у тиші залунали.

Але рука безвладно випускає

Перо, – бо повстає в моїх очах

Жіноча постать, як ламка крижинка…

(“І знов “Тадеуша” я розгорнув”)

Поет схиляє голову перед жіночою красою, дуже тонко відчуває красу внутрішню, високо цінуючи в прекрасній половині людства шляхетність, вишуканість, вірність, здатність розуміти і любити. Ніщо не може затьмарити образ коханої в його поетичній уяві:

Не знаю, де ти, хто ти, що ти нині,

Усе перекотилось без сліда…

Та вірю, як приречено людині,

Що й досі ти прекрасна й молода.

(“Лист до загубленої адресатки”)

Інтимна лірика Максима Рильського тісно переплетена з пейзажною. Таке враження, що світ навколо ліричного героя облагороджується силою і чаром кохання. І з цвіту цієї гармонії неминуче має зродитися прекрасний плід:

Сонце сховалося в морі, троянди запахнуть п’яніше,

Руки шукатимуть рук, уст пожадливі уста…

Дай же нам сили, богине, в коханні вродливими бути

І в заворожену ніч мудрого сина зачать.

(“Нашу шлюбну постелю вквітчали троянди пахучі… “)

Світла печаль, якою напоєна інтимна лірика Рильського, у творчості Володимира Сосюри, присвяченій темі кохання, поєднується із жагучою пристрасністю, небаченою силою почуття:

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

Лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

І земля убирається зрання…

(“Так ніхто не кохав… “)

Уяву митця образ коханої бентежить згадками. Поєднана долею з іншим, вона у незгасній пам’яті залишається щастям поета, його бажаною і єдиною:

Наче сон… Я прийшов із туману

І промінням своїм засіяв…

Та на тебе, чужу і кохану,

Я і славу б свою проміняв.

(“Коли потяг у даль загуркоче… “)

Як і в поезії Рильського, в інтимній ліриці Володимира Сосюри глибина і краса почуття вносить гармонію у світ навколо ліричного героя:

Васильки у полі, васильки у полі,

І у тебе, мила, васильки з-під вій,

І гаї синіють ген на видноколі,

І синіє щастя у душі моїй.

(“Васильки”)

Любов у душі людини сильніша над усе. Поет переконаний, що цей благословен-ний божий дар прилучає людство до вічного:

Якби зібрати з неба всі зірки

І всі сонця з усіх небес на світі, –

Моя любов горітиме яркіш

За всі сонця, на тисячі століттів.

(“Марії”)

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Тема кохання й вірності в поезії Максима Рильського і Володимира Сосюри (2)