Епаналепсис

Епаналепсис (грецьк. epanalepsis – повторення) – інтонаційно-звукова та лексико-композиційна фігура поетичної мови, що утворюється повторенням у наступному віршовому рядку, переважно на його початку, слів, фраз або їх частин, якими закінчувався попередній рядок. Різновид градації.

Антирадянська література

Антирадянська література – квазітермін, яким оперувало радянське літературознавство, характеризуючи наукові праці та художні твори, часто неперебутньої цінності, але несумісні з панівною тоді комуністичною ідеологією (твори “розстріляного відродження”, представників “празької школи”, “нью-йоркської групи”, дисидентів та

Спондей

Спондей (грецьк. spondeios) – віршова стопа в античній версифікації, яка має два довгих склади (на чотири мори); у силабо-тонічній (при ямбах та хореях) зводиться до двох наголошених складів, виступаючи у віршовому рядку допоміжною стопою:

Звукопис

Звукопис – у літературному, передовсім поетичному, мовленні – система звукового інструментування (алітерація, асонанс і т. п.), спрямована на створення звукового образу: “Над бором хмари муром” або “Тінь там тоне, тінь там десь” у П.

Триптих

Триптих (грецьк. triptychos – складений утроє) – композиція з трьох самостійних, проте пов’язаних спільним ідейним змістом та мотивом мистецьких творів, найбільш поширена в поезії: “Сльози-перли” Лесі Українки, “Триптих” О. Ольжича, “Кінотриптих” М. Вінграновського, “Триптих

Монографія

Монографія (грецьк. monos – один і grаpho – пишу) – наукове видання, присвячене дослідженню однієї теми чи проблеми виконане одним чи кількома авторами. У літературознавстві – поширений жанр для характеристики структури великих за обсягом

Строфа

Строфа (грецьк. strophe – поворот, зміна, коло) – фонічно викінчена віршова сполука, яка повторюється у поетичному творі, об’єднана здебільшого спільним римуванням, представлена інтонаційною та ритміко-синтаксичною цілісністю, відмежована від аналогічних сполук помітною паузою та іншими

Діалектизми

Діалектизми (грецьк. dialektos) – слова або словосполучення у літературній мові, що не входять в її лексико-семантичну систему, а належать лише певному говорові (діалектові) загальнонаціональної мови. д. є лексичними (бульба, бараболі, крумплі – “картопля”), словотвірними