Ті що влаштовані тим… – Юрій Іздрик
Ті що влаштовані тим як усе влаштовано
Ті що залежні лише від своїх узалежнень
Ті що шукають землю свою обітовану
Ті що замкнулись у власній невидимій вежі –
Всі одне одним ми небезпечно травмовані
Всі ми такі неуважні і необережні..
Кожен же чує лиш те що спроможний чути
Кожен же бачить лиш те що уміє бачити
Кожен по-своєму звихнутий і шизанутий
Кожному можна простити хоч щось і пробачити –
Всім нам однаково порожньо й боляче бути
Всім нам незатишно й тісно чомусь одначе..
Тільки насправді нічого такого немає
Тільки насправді нікого не видно й не треба
Тільки пуста порожнеча холодна безкрая
Кінчений сон ні про що неіснуючої амеби
І нас із тобою нема – я майже це знаю
Тільки не знаю що маю робити з любов’ю до тебе
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Юрій Іздрик – Cекунди не мають виміру Секунди не мають виміру – Це тільки удари серця У думки немає вибору – Це тільки проекція смерті У слова немає запаху А є тільки колір і смак Ти можеш мені сказати Чому це насправді так? Ти можеш мені повірити – На дотик а не на слово? Ти знаєш якою мірою Й до чого ми […]...
- Юрій Іздрик – дощ над озером Дощ над озером (.) означає для риб Лиш дорогу до неба, сусіднього з раєм, Але зграї сріблясті пірнають углиб І вмирають беззвучно. А ми не вмираєм. Ми ховаєм в кишенях тютюн про запас, Номери телефонів, ключі, амулети Від зрад, але зради весь час Переслідують нас. Пролітають комети, У вологій траві прослизають вужі, Саламандри мандрують, повзуть […]...
- Юрій Іздрик – Все що у тебе є Все що у тебе є – все воно може боліти Те чого в тебе немає боліти не буде Тож позбувайся добра допоки ще літо І не ховайся від зла бо воно повсюди І не звертай із дороги якої не видно І зупиняйся скрізь де знайдеш спочинок Краще обходити збоку все необхідне Краще не підбирати з […]...
- Юрій Іздрик – коли за тобою скучаю чорно Коли за тобою скучаю чорно Повискуючи мов гієна Зневіра і сум мої непереборні І все-таки це офігенно Коли на опучках знервованих пальців Задавнена ніжність не гасне І з цим засинаю і буджуся вранці Це як не крути – класно І навіть коли самота пожиттєва Кидає у розпачі весла Я вірю – мене ти надкусиш мов […]...
- Юрій Іздрик – А знаєш – буде ще спокій А знаєш – буде ще спокій Хоч в це вже не надто віриться І – правда – буде ще біль Хоч цього вже явно задосить І ночі будуть і дні І море всілякої лірики Й можливість піти світ за очі Не зловживаючи досвідом А ще – похідні від опію Попіл нейронів синапсів Залишмо для світу […]...
- Юрій Іздрик – ці двоє напевно якісь ненормальні Ці двоє напевно якісь ненормальні – Кажуть про нас на небі Без даху без страху без клятви без спальні Без всього, що іншим треба Блукають в пітьмі і пливуть проти плину Все насамоті й поодинці Хіба так людина шукає людину? Хіба чоловік це і жінка? Хіба вони знають хіба вони вміють? На що сподівається кожен? […]...
- Юрій Іздрик – жовтаве світло астрономів місяця Жовтаве світло астрономів місяця Досліджує поверхню наших спин Ми не спимо – ми дихаємо й світимось А ніч у червні – всього шість годин Ми не спимо – ми лежимо без руху Нас упокорив пульс на двох один А час кульгає аритмічно й глухо Бо ніч у червні – тільки шість годин Бо літо в […]...
- Юрій Іздрик – Ти сповідуєш страх Ти сповідуєш страх як простий регулятор Ти вдихаєш свій страх наче амфетамін Він тобі заважає повільно вмирати Додає тобі вправності сили і вмінь Вигрібаєш з потоків щоденних агресій Де природний добір – неприродний уже Страх старанно твої береже інтереси І в розколини втеч прослизає вужем Страх холодний мов прах і густий наче осад І мутний […]...
- Юрій Іздрик – Є час коли камінь наріжний – зброя Є час коли камінь наріжний – зброя І час коли камінь – тіло і хліб Є час коли світ починають двоє І час коли двох розділяє світ Є час коли небо утримує воду І час коли гине в воді родовід Є час коли світло іде зі сходу І час коли темрява сходить на схід Є […]...
- Юрій Іздрик – Я люблю її мозок Я люблю її мозок як потаємну кімнату Де зашторено вікна і зламано ключ у замку Треба бути тут тихо а в разі чого – втікати Чи зникати між привидів що причаїлись в кутку Тут у скринях – поламані іграшки скельця яскраві.. Мідний перстень сережка десяток чи два листів.. Кілька фантиків вибляклих зошит із плямами кави.. […]...
- Юрій Іздрик – Збережи в собі Збережи в собі те що ніяк не вдається назвати Збережи в собі все що існує як чиста можливість Імена вигорають зникають і назви і дати Розсипається все що здавалось міцним і важливим Збережи в собі вірність на вістрі холодної зради І густі переливи кольорів на райдузі ока Збережи своє вміння плисти у сріблястих свічадах І […]...
- Юрій Іздрик – Ніч така місячна Ніч така місячна – виють тінейджери Плачуть коти божеволіють пси Ниє душа десь в куточку за ребрами Від передозу краси Ніч така місячна зоряна ясная Око пітьми просто в вікна глядить Око пітьми невимовно прекрасне В барвах свинцю і слюди Ніч така місячна зоряна ясная Видно хоч голки збирай Зоряні війни здаються невчасними Вчасним здається […]...
- Юрій Іздрик – ниті між нами тонкі й невидимі Ниті між нами тонкі й невидимі Прірва між нами глибока і темна Довго долали ми хащі задимлені Аж зрозуміли що це даремно Довго в’язали мости ліанні Аж дов’язали драбину в небо Аж зрозуміли в своїй нірвані – Небо вже зайве його не треба Небу давно вже час помирати Нам вже давно – починати жити Канатохідці […]...
- Юрій Іздрик – Так багато очей у потрісканій стелі Так багато очей у потрісканій стелі Так багато зіниць на нічних небесах Я хотів би жити в безлюдній пустелі Я хотів би бути пустелею сам Я ховав би сліди твої кварцом і вітром Напував би тебе водою оаз А вигадлива fata morgana з повітря Будувала б міста нам – по місту на раз І щодня […]...
- Юрій Іздрик – Ми – крапельки ртуті на рівному полі Ми – крапельки ртуті на рівному полі На сірій безмірній пустій площині Рухливі прудкі досконалі і голі Котитись навчились а жити – ще ні Щенячі забави щоночі щоднини Тваринна захланність звірячий запал Хоч крапелька кожна – це майже людина І світло тремтливе відлите в метал Але проступають пророцтва забуті І стеляться світом зневіра і страх […]...
- Юрій Андрухович – Балада Повернення Коли мандрівник повернувся додому, Ступив за ворота, зійшов на поріг, Здійнявши на плечі дорогу і втому, – Всі радощі світу вляглися до ніг. Його не забули, його зустрічали: Вечеря з вином – на широкім столі; Чомусь не казав про далекі причали, Замкнувши в устах невідомі жалі. І всім було дивно, і жінка до ранку Зітхала […]...
- Юрій Андрухович – Це столиця держави. Тут досить людно Це столиця держави. Тут досить людно. І не досить зелено для ботанік. Хоч насправді це ніби судно /чи судно?/ І не так ковчег воно, як титанік. Досить людно, й тому нестача киснева Як і всюди, найбільше невдах і дурнів. Кожен з них, не добігши до брами неба, Має право на прах і на місце в […]...
- Юрій Андрухович – Музей старожитностей Як ми ходимо обоє Нетрями старою дому!.. Гобелени і гобої Славлять пару невідому, Ніби бачать Нашу змову: Кожен дотик – Теплий спалах. І тоді ми знову (й знову) Переходимо В дзеркалах. На годиннику з гербами, Як завжди, година друга, І крадеться вслід за нами Може, туга, може, фуга… Повз портрети І портшези З нами йде […]...
- Елла Євтушенко – Cніг Я не знаю яка я Не знаю не знаю яка я Я згубила свій вигляд у нóчі бездонних лінзах Обертаються сни І я голову злегка стискаю І зминаю у кульку неначе шматок пластиліну Я не знаю нічого Не знаю не знаю нічого А життя гуркотить і трясе немов у трамваї Листопад не спинився і гучно […]...
- Юрій Тарнавський – Я Я не поет, Бо мої слова грубі, Як поліна, І не мистець, Бо мадонни німі до мене, Як чужі фотографії, І не філософ, Бо не можу читати Ні Канта, Ні декарта Але коли ніч І коли пече мозок, Що мені робити? – коли б я вмів ходити на голові, Я ходив би...
- Юрій Андрухович – Повчальна травнева прогулянка Що ж ходімо по розпеченому гравію Ці надозерні городи й будиночки – Сумовитий симбіоз красивого й корисного Де гостро пахне водою зів’ялою Розсадою й добривами Де поодинокі півонії Творять неподільне ціле з кропом І тонколезою цибулею Де опудала в картатих сорочках Тільки вгадуються За кущами бузини і чайної ружі А в придорожній смузі дедалі більшає […]...
- Юрій Андрухович – Астролог У нього палка потреба, У нього жадання слізне: Окраєць нічного неба Піймати у фокус лінзи… Бо він живе на горищі, А там сутерени вищі: У сутінках – мерехтіння І сонце межує з тінню. Він дивиться тільки вгору, І небо лоскочуть вії, Коли в полудневу пору Від кухні смаженим віє. Над містом літають птахи, А поруч […]...
- Юрій Тарнавський – Антиукраїна На поверхні хортиць, запалі, як щоки, Виходять ті, що залишилися з запорожців, Одягнені в модерні шаровари піжам І з мовою, знищеною Рязанню, як хемікалією. Деякі стараються закрити свою совість Вишивками, які до цього замалі, Інші прикривають її бандурами, як наготу Фіговими листками, І всі, говорячи, вживають то тут, то там слова “борщ” і “вареники”, Ніби […]...
- Юрій Андрухович – Пиво Ми терпляче прожили годину Липневої спеки. Мотоцикли минулих епох і старі арбалети Лишились позаду. Золота незасвічена Роза1. Й сімсот Неспокійних та спраглих атлетів З пересохлими вусами й нервами. Море, рятуй нас! Купання Для гострих твердих борлаків Чоловіцтва в загарбаній вежі. О як ми слухняно чекали! Кожен ковток є причастям. Рани від стріл проступають Під сорочками. […]...
- Юрій Андрухович – Темниці Липи в час доцвітання стоять золоті, Безгомінні. “Було тут кілька темниць”, – сказав Неборак. О відлуння колишніх льохів З назвами, як у дівчат чи винарень, – “доротка”, “Під ангелом” і та найлютіша “Татарня”, де очі вмирали найперше, І світло ховалось під пахви, В роти без’язикі! Ця тиша тепер ні до чого. Це навіть не Меморіал. […]...
- Юрій Андрухович – Мафія На розі Кармелітської та духа Святого двометровий зимний хлоп Лежав, Зацвівши оком, як циклом (античний). Потекла на брук з-під вух. Його червона юха, мов сироп і (малиновий), а р, центрі капелюха Прострелено діру. Літала муха Над ним, і плач дівочий із утроб Летів до неба, де злодійський рай, Де кожен сутенер або шахрай Знайде в […]...
- Анна Лисенко – А якщо серйозно А якщо серйозно, то нічого серйозного. Я виживаю. Ти вчив дзвонити по нагальній потребі, І важко усвідомити, Що дзвонити, по суті, не треба. Все дуже просто. Дорога завжди веде в небо, Або в Рим. Але краще в небо, Там світло і там мій дім. Якщо серйозно, то кожен день – пекло. Як думаєш, це причина […]...
- Вірш – Не зрозумілі стосунки Не зрозумілі стосунки, але все ж кохаю Та не міняє нічого, та чашка гарячого чаю. І хочеться випити, але нажаль не можу Пообіцяла ж тоді, і дурниць робити не мушу Але тобі вже байдуже, на мене і все що зі мною “Не будемо разом!” – ці слова до болю Проникають в підсвідомість, але не підкоряють […]...
- Юрій Мушкетик – Черевики Юрій Мушкетик Черевики Згадують всілякі, здебільшого химерні історії, і все частіше чомусь вертаєшся думкою до отієї землі, до тої річки, понад якою бігав босоніж. Скільки про те босоніжжя понаписувано в книгах. А воно ж ой як недобре бігати без взувачки осінніми стернями. І як гірко мріялося про ту взувачку. Я й згадав оце через те. […]...
- Галина Крук – Cниться мені бомбосховище Сниться мені бомбосховище на околиці пам’яті, Останнє вціліле зі шкільних уроків воєнки – більше війни не буде, – казала нам вчителька, Але кожен із вас, діти, мусить затямити: У разі ядерного вибуху, Застосування зброї масового враження Чи іншого казусу Слід спускатися в бомбосховище, уникаючи паніки, Брати лише необхідне, нічого зайвого: Теплі речі, якби війна затягнулась […]...
- Юрій Андрухович – На Різдво в Україні діються речі На Різдво в Україні діються речі Потаємні й вічні. Скажімо, місяць Виявляється зайвим, тому Святвечір Переходить не в ніч, над якою висять Херувими сонні, а в ніч – як море, По якій навряд чи спроможні трії Мандрівні царі, подолавши гори, Своєчасно встигнути до Марії. Це, однак, не значить, що все даремно, Всі прогнози, прикмети цілком […]...
- Юрій Тарнавський – Старий король На троні Зі своїх костей, Що скриплять, І з власної Розхитаної Тіні Він сидить У короні З мух На лисій Голові, І сльози З вапна Та синьої Фарби Течуть По його Щоках. Замість берла, Він тримає Свій вказівний Палець, Замість держави, Чашку Свого холодного Коліна. Він одягнений Тільки в голі Стіни, Взутий Тільки В запилені […]...
- Юрій Андрухович – Марко Поло казав неправду, коли Марко Поло казав неправду, коли Запевняв, нібито мули, воли, осли Над проваллям пітьми і тібетом імли Привели його далі на схід – до Китаю. Шлях його, безперечно, – то блуд петлі. Марко Поло, певно, спав у сідлі. Адже далі на схід немає землі, Адже Індія – це межа, це те, що скраю. Про який там […]...
- Юрій Федькович – Лук’ян Кобилиця Було колись в Буковині – Добре було жити. Не знали ми, що то біда Та що то тужити. При кобзині зійшла днина, При скрипочці нічка; А вна собі молоденька, Як у траві чічка. У батенька у Стефана, В Волощини неньки Пробувала. Не спиняли,- Що багло серденько, Що хотіла, те й робила: Гуляти – гуляла, А […]...
- Ліна Костенко – Чомусь пам’ятаю, що річка звалася Леглич Чомусь пам’ятаю, що річка звалася Леглич. Було в ній каміння – як сто бегемотячих спин. А той цибатий, на клуні, звався лелечич. А те запахуще – любидра, канупер і кмин. Чомусь пам’ятаю – вночі ревли бегемоти. Виходили з річки і дуже чомусь ревли. І падали груші, і звались вони бергамоти. Воли ремигали, і звались вони […]...
- Загубила, розлюбила, втратила Загубила, розлюбила, втратила Тебе. Забула, посміхнулась і далі Поспішила. Всі мрії свої розтрощила. Щаслива була я до сьогодні. Поки тебе ще раз не зустріла, Поки в твої очі не вдивилась І зрозуміла що в них Розчинилась Не знаю коли в наступний раз Тебе побачуБо серце ще з хвилини розлуки Плаче Не знаю що робити чи […]...
- Яновський Юрій – Романтика моря І Над морем летіла хмара, І крапля упала в море… О море, простий товариші Ой крапля, яка ти скора! Засмаглі твої плечі, Аж колють – твердії груди! Кажу я – усе не до речі… Люблю, та чи знаю, що буде? Про що ти, краплино, мариш, Коли пролітаєш над морем? О море, простий товариш! Ой серце, […]...
- Юрій Андрухович – Лікарня Ми стаємо щоразу легшими О десятій ранку по закінченні процедур виходимо Всі в однакових фланелевих піжамах В наших руках дедалі більше невагомості Ходимо парком старої садиби Граємо в доміно біля гіпсової купальниці над водою По обіді граємо в доміно у палатах Іноді нянька висварить когось Хто наслідив колошами на музейному килимі Граємо у доміно дивимось […]...
- Юрій Вітяк – Земля з-під ніг і небо із глави Земля з-під ніг і небо із глави, Уже не так важливо, хто правий, І скільки раз тобі горлали “Браво!” Заснуло сонце в золотій оправі. Закрило очі та щонічно спить, Схрестило руки і лягма у яму, Там десь за обрієм, а я й не глянув, Куди збирає простеньку-блакить. Вогонь горить, вогонь в мені горить, Ще скапує […]...
- Микола Руденко – Знов чомусь прийшла хвилина смутку Знов чомусь прийшла хвилина смутку. Попрямую у вечірній ліс. Запалю солдатську самокрутку Над окопом, що давно заріс. Ні, життя легкого обіцяти, Сонце не могло своїм синам. Де ти, рік народження двадцятий?.. Перші кулі діставались нам. Я не знаю, втрата чи здобуток Те, що надбано в юнацькі дні – Це боління, цей окопний смуток, Що живуть […]...
Твір про дружбу.