Тодось Осьмачка – Кон’юнктивіт
Я дівчину любив, люблю і нині,
Й вона мені сказала в пізній час:
“І сонце й місяць розійшлись в долині…
Шліть старостів, і я піду за вас… “
І зникла в яр… Я ж вибіг на висоти
Дивитися на стежку на снігу,
З якої сонце сяло, повне цноти,
Як на стеблі лілея на лугу.
І я зрадів, ходив, як те світило,
І гору хилитав, немов лозу,
І весь я був покритий густо пилом,
Що з кручі вивівався аж внизу.
І я зрадів, і сонце, ніби милу,
Все виряджав з граніту на граніт,
Аж доки зір згубив видющу силу,
Запікшися
Та лікар там, де скрізь білоодежно,
Закапав очі справді недарма,
Бо можу знов на сонце обережно
Дивитися очима обома.
Але чого? З якого справді дуру
Я споглядав небесну ту біду?
Чи не було церков, чи, може, муру
В німецькім місті, сповненім ладу?
ІІ.
І мовила вона: “Аж в серце ріже,
Бо з чого це Господь мене зліпив?
Що не догляділа я вас раніше,
Що ви вже трохи сивий і сліпий?”
Я ж дівчину любив, люблю і досі,
Хоч на розлуку чув я, чув я спів:
“Настала серед літа мокра осінь,
І лист від граба перший відлетів…
Не шліте старостів
Бо я вночі і вдень не сплю й не сплю,
Бо я весь світ ще облітаю оком,
Бо я молодшого від вас люблю… “
Гей, люди добрії, гей, Бога ради,
Що то за хата, що за краєвид,
Щоб я там лікаря міг попрохати
Залити в серці мій кон’юнктивіт?
Бо я довірив сонцю зір свій зрячий
І серце дівчині живе приніс,
А нині вже в вічу пісок гарячий
І серце мре без ласки і без сліз.
ІІІ.
Сідало сонце, в горах сяла крига
Аж там, аж там, на кінчиках вершин,
І серце знов, мов нерозкрита книга
Без читача, темніло із долин.
Куди ж мені самому мандрувати,
Які минати гори та шпилі,
Щоб серце не боліло від дівчати
І ліків не шукало на жалі?
Куди ж мені іти супроти ночі
Ще й стежкою страшної самоти,
Аби розбірливо дивились очі
У далину, хоч, може, й без мети?
Аби дивилися, та не на шати,
Що в сонця в горах мов серед гробів,
А щоб у мандрах не потребувати
Ніколи поводатаря собі?
І гей, чи можна бути оборонцем
Всього Господнього добра і зла,
Що, ніби дівчина, світило сонце
І ніби сонце дівчина була?
І вже зайшло воно, погасла крига
Аж там, аж там, на кінчиках вершин,
І серце, мов загубленая книга,
Пропало тихо в темряві долин.
Твір на тему різдво у моїй родині.